1.Суть поняття «культура»: еволюція, провідні підходи у трактуванні.

Слово “культура” походить від латинського щось вирощувати, доглядати, обробляти. Спочатку ці слова стосувалися праці на землі(землеробства), однак згодом усе частіше стали вживатись у ширшому значенні – стосовно духовно-практичної діяльності людини. Так, відомий римський оратор Ціцерон у своїй праці “Тускуланські бесіди” називає філософію культурою душі. Основний зміст культури Ціцерон вбачав у розвитку мислиннєвої діяльності людини, вдосконаленні її духовного світу. І це перша відома спроба вживання слова “культура” як теоретичного терміна. В епоху Середньовіччя поняття культури набуває світоглядно-морального змісту. Німецький філософ С. Пуфендорф у 1684 р. уперше вживає слово “культура” як самостійний термін для позначення духовного світу людини, що відрізняє її від звичайного тваринного

існування.

У повсякденному житті слово “культура” розуміють і як те, що характеризує людину в

сфері соціальної поведінки, зокрема її тактовність повагу до інших людей, делікатність,уміння завжди знайти міру свого вчинка.

Культ-це сукуп матеріалів, та духовних цінностей вироб. людством протягом усієї істор існування, яка визнач рівень розвитку суспільства, а також сам процес створення та розподілу цих цінностей.

2. Загальна характеристика функцій культури.

Складний і багатоплановий характер культури як суспільно-історичного явища зумовлює її поліфункціональність. Серед розмаїтих функцій, які виконує культура у суспільному житті, можна виділити кілька найбільш суттєвих.

Пізнавальна-за допомогою культ. та її складових людина пізнае навколишній світ та саму себе.

Світоглядна-култ впливає на формування та трансформування світогляду людини (свтіог-це сукупність поглядів ідеалів та переконань людин)

Комунікативна-через культ відбуваеться передача інформації від людини до людини, від покоління до покоління, за допомогою різних знакових систем.

Нормативно-регулююча-культ пропонує норма і цінності (моральні, правові, звичаєві, релігійні), покликані регулювати поведінку людей та відносини між ними.

Інтегративна-(від лат. слова обєднання)культ здатна об’єднувати людей не залежно від раси, релігійних обєднань, політичних переконань.

3. Мистецтво як важлива складова духовної культури. Його види та стилі.

Мистецтво– це специфічний спосіб людської діяльності, що відображає навколишню

дійсність та людську свідомість у художніх образах і є одним із засобів естетичного

оволодіння світом.

Існує багато видів мистецтва. Основними серед них є ті, що увійшли у наступну класи-

фікацію: Художня література, Тонічне або звукове мистецтво (музика, поезія), Образотво-

рче мистецтво (живопис, графіка, скульптура), Просторово-пластичне мистецтво (види

образотворчого та архітектура), Декоративно-ужиткове мистецтво (вишивка, гончарство,

килимарство), Синтетичне мистецтво (кіно, театр, телебачення, радіомовлення), Хореог-

рафічне мистецтво(танець, понтоміма). Розрізняють мистецькі стилі цілих культурних епох. Наприклад, від початку середньовічної доби та до сьогодення історія мистецтва знала 11 великих мистецьких стилів, що відповідали конкретним культурним епохам, а саме:

Візантійський стиль – припадає на другу половину І тис. н.е.

Романський стиль – панував у Європі у Х-ХІІ ст.

Готичний стиль – припадає на ХІІІ – ХV ст

Ренесанс (Відродження) – припадає на ХІV – ХVІ ст. Виник в Італії

Бароко (з фр. дивний, чудернацький, вибагливий) – припадає на кінець ХVІ – середину

ХVІІІ ст.

Рококо (фр. rocaille – декор. мотив у вигляді раковини) – стильовий напрям у європейсь-

кому мистецтві першої пол. ХVІІІ ст.

Класицизм (від лат. classicus – зразковий) – стиль у мистецтві ХVІІ – початку ХІХ ст. ,

Ампір (від фр. еmpire – імперія) – стиль у європейському мистецтві першої половини ХІХ

ст., що завершив розвиток класицизму.

Еклектизм – механічне поєднання різнородних, стилістичних елементів. поширився в архітектурі і художній промисловості у ХІХ ст.

Модерн (фр. modern – новітній, сучасний) – стильовий напрям у європейському й амери-

канському мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Модернізм – стиль у літературі та мистецтві, що виник у кінці ХІХ ст. одночасно з модер-

ном та залишається актуальним і до сьогодні. Для нього властивий розрив із традиціями