Розділ 1. Методи аналізу й прогнозування економічного розвитку міста

1.1. Концепції аналізу економіки міста й регіону

Важливою складовою частиною процесу планування міст є аналіз та прогноз розвитку його економічної структури. Економічна підсистема містобудівної системи є управляючою складовою. Влада може впливати на розвиток міста, використовуючи, перш за все, економічні важелі.

Для визначення й прогнозу загального економічного розвитку міста, перспективних для розвитку міста галузей і взагалі перспективності галузевої структури міста використовують теорії й методи економічного аналізу, який являє собою вивчення впливу певних видів діяльності з позицій суспільства в цілому, тобто, визначення того, чи цей вид діяльності принесе користь не лише фінансову — своїм організаторам, а й суспільну (аналіз і оцінка впливу різних видів діяльності в місті на його економічний розвиток, соціально-демографічну структуру, екологічний стан міського середовища, охорону пам‘яток історії і архітектури). До цих теорій і методів належать теорія економічних циклів, теорія економічної бази.

Економічний розвиток міста аналізується за допомогою вивчення розвитку галузей (видів економічної діяльності) економічного комплексу міста за такими параметрами, як їх зв‘язки із зовнішніми ринками, взаємозв'язки, еластичність попиту та пропозиції на продукцію, їх потужність. Визначення взаємозв'язків дасть змогу виділити найбільш впливові галузі міста, від розвитку яких залежить розвиток багатьох інших галузей. Сприяння розвитку таких галузей дасть великий мультиплікаційний (розмножувальний) ефект — сприятливий вплив на розвиток залежних галузей, зайнятості, рівня обслуговування населення. Тобто, сприяння галузям із розвиненими зв'язками набагато ефективніше впливає на розвиток міста в цілому ніж галузям із нерозвиненими зв'язками. Потужність галузі має таке саме значення, як і розвиненість зв'язків, оскільки більш потужні галузі охоплюють більшу чисельність зайнятих та мають більший прибуток, і вплив на них дає більш потужний економічний ефект, який можна визначити за допомогою методів економічного аналізу, що базуються на теорії економічної бази. Методи теорії економічних циклів дозволяють визначити стадію економічного розвитку міста.

1.2. Теорія економічних циклів.

Економіка міста у своєму розвитку переживає різні стадії, такі як спад (рецесія), криза (депресія), підйом, пік, які тривають різні проміжки часу і мають різну силу. Це викликане тим, що, по-перше, економіка міста складається з наявних у ньому окремих видів діяльності (галузей), кожна з яких має свої особливості й стадії розвитку. Крім того, економіка міста не є замкненою системою, і вона, в силу наявності потужних взаємозв'язків підприємств міських галузей з підприємствами, що знаходяться за межами міста, є взаємозалежною зі станом в економіці сусідніх міст, економіці регіону, країни та світу.

Сучасна економічна теорія розглядає зміни стадій розвитку ринкової економіки будь-якої економічної системи як циклічний процес. При цьому економічним циклом вважається період підвищення та зниження ділової активності, що повторюється з певним інтервалом. В залежності від інтервалу повторюваності розрізняють чотири типи циклів: великі цикли, або довгі хвилі Н. Д. Кондратьєва тривалістю 48-55 років, пов'язані зі змінами фондів основних капітальних благ і хвилеподібною динамікою технічних і технологічних нововведень; будівельні цикли С. Кузнєца тривалістю 18-25 років, в основі яких лежить періодичне поновлення виробничих споруд, устаткування й житла; середньострокові цикли К. Джаглера тривалістю 7-11 років, як результат закономірностей грошового обігу та змін у кредитній сфері; короткострокові цикли Дж. Кітчена тривалістю 3-4 роки, пов'язані з динамікою запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах і відновленням рівноваги на споживчому ринку. Крім економічних циклів в економіці також існують сезонні коливання впродовж року, пов'язані зі зміною пор року, національними традиціями та іншими причинами.

Теорія довгих хвиль виходить із того, що економічна система постійно знаходиться у стані відхилення від макроекономічної рівноваги. По-перше, це відхилення попиту від пропозиції та навпаки, на тривалих проміжках часу. По-друге, це відхилення, пов'язані зі змінами попиту на обладнання, споруди, будівельні матеріали і т. Ін. Ці відхилення долаються в рамках промислових циклів середньої тривалості. По-третє, це тривалі відхилення від рівноваги, які складають 40-60 років. Вони мають місце на ринках промислових будівель, споруд інфраструктури та робочої сили.

Перший та другий типи відхилень мають місце при одному й тому ж технологічному способі виробництва, в рамках якого відбувається зміна ряду поколінь техніки та технології. Після того як можливості підвищення ефективності в рамках науково-технічних принципів, що використовуються, вичерпані, відбувається перехід до використання нових науково-технічних принципів, перехід до нового технологічного способу виробництва. Настає епоха науково-технічної революції. Цей період займає значний час і дає початок новій довгій хвилі. Можна стверджувати, що ринкова система в цьому відношенні має властивість постійно стимулювати науково-технічний прогрес, і циклічний розвиток – це прояв самої сутності розвитку виробництва, його природна властивість, спосіб його прогресивного руху.

Цей висновок можна застосувати і при розгляді розвитку міста, як циклічного процесу, що також підтверджує теорія розвитку міст американського дослідника Дж. Форрестера. Ця теорія виходить з того, що всі міста в процесі своєї еволюції (в своєму розвитку в часі) переживають стадії росту і стагнації, і якщо міська влада не в змозі вчасно призупинити процес занепаду, місто поступово деградує і навіть зовсім зникає. Шляхом виходу зі стагнації ця теорія вважає в основному сприяння розвитку в місті сучасного виробництва й активізацію інвестиційної діяльності. З цього можна зробити висновок, що розвиток міста дуже тісно пов'язаний з розвитком його видів діяльності, і їх занепад призводить до його стагнації, а розвиток – до росту.

Крім цього, визначний вплив на розвиток міста має рівень сукупного споживання міського населення. Підтвердженням цього висновку може слугувати теорія зайнятості, проценту й грошей англійського економіста Д. М. Кейнса. Використовуючи Кейнсіанську теорію, доход міста можна визначити як суму витрат, що пов'язані з інвестуванням у розвиток міського господарства (І) і споживчих витрат (С):

,

де k– мультиплікатор інвестицій, тобто, коли відбувається приріст загальної суми інвестицій, то прибуток збільшується на суму, що уkразів перебільшує приріст інвестицій. Оскільки витрати на інвестування:

,

з цього випливає,

що

і ,

де — середня схильність до споживання (частка будь-якого сукупного доходу, що іде на споживання).

Отже, динаміка доходу міста залежить від величини споживчого попиту його населення, і коливання розвитку міської економіки відбуваються в разі коливань схильності до споживання мешканців міста. Виходячи з положень теорії Кейнса, при збільшенні або зменшенні реального прибутку суспільства розміри сукупного споживання будуть змінюватися в тому ж напрямку, але не з такою швидкістю, наприклад, люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання зі зростанням прибутку, але не тією ж мірою, у якій росте прибуток. Все це свідчить про те, що циклічний розвиток міста, про який ішлося раніше, у значній мірі пов'язаний з кінцевим попитом населення міста, і за динамікою цього попиту можна сказати про тривалість циклів економічного розвитку, притаманних саме цьому місту.

Таким чином, всі економічні цикли взаємодіють між собою, доповнюючи один одного, і менші за тривалістю виступають органічною частиною та обумовлюють механізми більших циклів. Більші за тривалістю економічні цикли притаманні економічним системам більш високого рангу за рахунок наявності більшої кількості й чисельності елементів системи і мультиплікування впливів декількох менших циклів. При розробці теорії довгих хвиль цикли економічного розвитку були розглянуті на прикладі розвитку економік найбільш розвинутих на той час країн світу, і, таким чином, можна сказати, що великі цикли (48-55 років) більше характеризують стан економіки в економічних системах високого рангу, як то світове співтовариство, співдружності держав, окремі країни, і економіка таких систем є менш чутливою до впливів середньо- і короткострокових циклів. З іншого боку, розвиток міської економіки більше відповідає амплітуді й періодам середньо- (7-11 років) і короткострокових (3-4 роки) циклів. Це викликано тим, що механізми, що спричинюють виникнення таких циклів, народжуються й знаходяться в межах діяльності окремих підприємств, установ і невеликих споживчих ринків, які в найбільшій кількості представлені саме в містах. При цьому цикли більшої тривалості також мають вплив на економіку міста, враховуючи взаємопов'язаність економіки міста з економіками систем більш високого рангу, але цей вплив торкається в основному довгострокових перспектив розвитку міста і його галузевої структури.

Методи теорії економічних циклів при аналізі розвитку економічної системи міста передбачають, що:

економіка системи (у даному випадку міста) є сукупністю (сумою) економік окремих галузей;

економіка системи розвивається циклічно, тобто періоди спаду розвитку економіки змінюються періодами росту, і навпаки;

економіка кожної галузі має свої параметри циклу.

У відповідності з цією схемою економіка міста у будь-який період часу має знаходитися на якійсь певній ділянці кривої, що відображує ці цикли і називається стадією. З цього випливає, що маючи уявлення про криву в цілому та, знаючи стадію розвитку, на який знаходиться місто, можна, із певною мірою вірогідності, прогнозувати подальшу “поведінку” економіки міста. Цикл розвитку міста та теперішня його стадія залежить від параметрів та стадій циклів економік окремих його галузей. Ці параметри залежать від декількох факторів, основними з яких, є: характер попиту на продукцію галузі (еластичний чи нееластичний попит), що впливає на амплітуду коливань циклу галузі та його період; характер інвестування галузі, який впливає на чутливість циклу цієї галузі до змін циклів інших галузей та міста в цілому; структура капіталу галузі (його ліквідність), що впливає на чутливість циклу галузі (як і характер інвестування). Вплив першого фактора (характеру попиту) пояснюється специфікою продукції, що випускає галузь. Продукція з нееластичним попитом, за будь яких обставин, буде знаходити свого покупця, оскільки в більшості є товаром першої необхідності (продукти харчування, медикаменти), тому навіть у кризовій економічній ситуації галузь-виробник буде почуватися досить впевнено і навіть буде мати додатковий прибуток, користуючись підвищенням цін. В цілому поведінка таких галузей у часі є досить стабільною, вони не підлягають різким коливанням у своєму розвитку (мають невелику амплітуду) і не дуже чутливі до змін в економічному розвитку міста. Продукція з еластичним попитом не являє собою товари першої необхідності (автомобілі, радіоелектроніка, побутові прилади, меблі, товари розкошу), до того ж, ці товари мають довгостроковий термін користування, тому при кризовій ситуації вони не користуються попитом, що одразу ж негативно впливає на розвиток галузі. Тобто, такі галузі дуже чутливі до дії зовнішніх впливів (мають велику амплітуду коливань), раніше за інші впадають до кризи, але при поліпшенні ситуації раніше з неї виходять. Вплив другого та третього фактора (характеру інвестицій та структури капіталу) пояснюється специфікою інвестора — приватного чи державного та ступінню ліквідності активів галузі. Приватний інвестор є більш обережним і зацікавленим у зростанні власного прибутку, тому він намагається вкладати кошти лише на короткий термін у прибуткові галузі з високоліквідними активами, і при найменшому підвищенні ризику намагається вилучити свої кошти назад. Через це галузі з приватними інвестиціями та високоліквідним капіталом дуже чутливі до коливань економічних циклів інших галузей та міста в цілому. Державні інвестиції є більш стабільними й довгостроковими і в більшості направляються в соціально необхідні, але мало прибуткові галузі (комунальне господарство, освіта, наука, охорона здоров'я). Такі галузі завдяки вчасній підтримці держави досить стабільно тримаються на середньому рівні і не дуже підлягають впливам змін, що відбуваються в економічному розвитку міста.

При аналізуванні поведінки різних галузей міста можна виявити деякі специфічні тенденції у їх розвитку, описані вище, які свідчать про той чи інший етап (стадію) розвитку міста в цілому. Це дає змогу, досить певно, визначити наступний етап розвитку міста.

Таким чином, на основі аналізу всіх цих даних стає можливим отримання прогнозу розвитку міста та його галузей у майбутньому, що, у свою чергу, дає можливість визначити перспективні напрямки для економічної діяльності та інвестування в місті.

Для виконання економічного аналізу методами теорії економічних циклів вирішуються наступні задачі:

галузі економіки міста класифікуються за ступенем еластичності попиту;

галузі економіки міста класифікуються за характером інвестування;

в місті обираються декілька галузей для визначення стадії економічного розвитку міста (стадії короткого циклу);

аналізується поведінка обраних галузей у часі та за показниками економічного розвитку;

за результатами аналізу робляться висновки.

При економічному аналізі методами теорії економічних циклів у якості вихідних даних використовуються:

— перелік галузей — обирається з точок зору:

а) об'єкта управління (міста) — виділяються досить потужні галузі міста, які мають відчутний вплив на його розвиток (галузі зі значною чисельністю персоналу, з великим вантажообертом, зі значним випуском продукції); важливі для забезпечення нормального існування міста та функціонування його складових (транспорт, житлово-комунальне господарство, зв'язок, охорона здоров'я); ті, які займають великі території в місті чи споживають велику кількість ресурсів (енергоємні галузі; галузі, які потребують значних водних, транспортних, комунікаційних та ін. ресурсів); можливе об'єднання деяких невеликих галузей, поєднаних спільними характеристиками (наприклад, поєднуються торгівля, громадське харчування, матеріально­­­­–технічне постачання та збут і заготівлі);

б) суб'єкта управління (муніципалітету) — виділяються галузі, важливі для нормального функціонування міста (житлово–комунальне господарство, невиробничі види побутового обслуговування населення); ті, що приносять значні прибутки до міського бюджету; соціально важливі галузі (охорона здоров'я, фізкультура і соціальне забезпечення);

в) можливості збору інформації — основний фактор, за яким обираються галузі, дані по яких найбільш широко представлені в статистичних щорічних виданнях, що дозволяє простежити динаміку розвитку в часі;

— середньорічна зайнятість по галузях міста — показник, що досить достовірно відображає стан розвитку галузі та при цьому є досить відкритим для досліджень (публікується в статистичних довідниках для широкого загалу).

Для визначення стадії розвитку міста в першу чергу необхідно визначити як у даний період поводяться галузі з різними формами попиту та власності. Як було вже зазначено, різні за цими параметрами галузі мають різні сценарії поведінки на певних стадіях економічного циклу розвитку міста. При відборі галузей для аналізування стадії розвитку міста в першу чергу звертають увагу на ступінь еластичності попиту (галузі з еластичним і нееластичним попитом) та на характер інвестування (державне чи приватне). В даному випадку визначення характеру інвестування є досить узагальнюючим, оскільки має відображати загальну тенденцію в галузі. Що стосується визначення ступеню еластичності попиту на продукцію галузі, то цей показник оцінюється приблизно, виходячи з загальних характеристик її товарів, по їх строкам експлуатації та рівню необхідності (першої необхідності, розкошу). Для найбільш достовірного визначення стадії розвитку міста обираються декілька галузей з протилежними характеристиками, тобто, з еластичним та нееластичним попитом і переважно приватними формами інвестицій. Вибір галузей з приватними інвестиціями дозволяє побачити в їх розвитку дійсну тенденцію змін стану економіки міста, оскільки вони не підтримуються штучно за рахунок державних інвестицій і інвестуються в тій чи іншій мірі за рахунок власної інвестиційної привабливості (прибутковості). Вибір галузей з протилежними типами попиту обумовлюється тим, що вони відрізняються характерними лише для них ознаками поведінки на різних стадіях економічного розвитку, як то більша чутливість галузей з еластичним попитом до коливань циклу (більша амплітуда та менший період, ці галузі швидше входять до кризи, але і швидше виходять із неї, при цьому спади та зростання у них більш яскраво виражені) та більш стабільна поведінка галузей з нееластичним попитом (менша амплітуда, більший період, немає різких стрибків та перепадів).

Для визначення динаміки розвитку галузей є доцільним використання графічної інтерпретації показників економічного розвитку галузі. Такими показниками можуть бути зайнятість, інвестиції (капіталовкладення), капіталовкладення на одного працюючого, прибуток, середня заробітна платня в галузі і т. ін. Вибір показника обґрунтовується в першу чергу його залежністю від стану розвитку галузі (чим ця залежність більша, тим більша вірогідність того, що динаміка розвитку цього показника відповідає динаміці розвитку галузі в цілому) та доступністю інформації про нього в офіційних статистичних виданнях. Найбільш доступним та точним у плані відображення стану в галузі та в місті в цілому серед цих показників є зайнятість. Це обумовлюється тим, що від кількості робочих місць залежать: рівень життя населення (через рівень безробіття), обсяги продукції, що випускається галуззю (її потужність), її прибутковість (неприбуткова галузь, що ледве животіє, не може дозволити собі збільшувати кількість робочих місць, а буде їх зменшувати). Також це один із найдоступніших, із позиції відкритості та наявності даних по ньому в загальнодоступних збірниках по статистиці, параметр розвитку галузі. По-друге, зайнятість досить точно характеризує розвиток тієї чи іншої галузі, оскільки є дуже чутливою до змін у стані галузі і має пропорційну залежність від характеру її розвитку. Тобто, якщо стан галузі поганий і немає розвитку, галузь не має змоги розширювати свої потужності, а отже, не може збільшувати чисельність працюючих, оскільки не має куди. При спаді розвитку галузь зменшує свої потужності, а отже, змушена вивільняти своїх працівників, до того ж при такому несприятливому стані в галузі зменшується її прибутковість, що обумовлює зменшення рівню зарплати і призводить до того, що працівники вивільняються самі у пошуках кращого заробітку; при поліпшенні стану в галузі відбуваються протилежні зміни. Динаміка розвитку галузі простежується за допомогою побудови лінійних діаграм залежності значення показника від часу (Х— час,Y– зайнятість).

Усі галузі міста сортуються за їхнім ступенем прибутковості та ризику. Для достовірної оцінки прибутковості галузі в першу чергу необхідні дані, що характеризують цю прибутковість. Такими даними може бути зайнятість, як показник, що характеризує ступінь економічного розвитку галузі. Ступінь прибутковості галузі визначає кут нахилу лінії тренда графіка розвитку зайнятості від часу.

Розглядаючи дані по показнику економічного розвитку (зайнятості) у часі можна виявити певну тенденцію їх зміни. При графічній інтерпретації даних ця тенденція відображається за допомогою лінії тренда. Лінія тренда — це закономірність, що відображує динаміку (процес) розвитку галузі. Для спрощення моделі приймається лінійна форма тренда, яка визначається за допомогою методу найменших квадратів, таким чином робиться припущення, що залежність ординати від абсциси є лінійною. В свою чергу лінійна залежність (Y_тр) характеризується кутом нахилу до осі абсцис (tg) та її перетином з цією віссю (а₀) (рис. 1.1.).

Функція критерію методу найменших квадратів являє собою мінімізацію суми квадратів різниць між значеннями в певних точках показника, динаміка розвитку якого вивчається, і лінійного тренда:

,

де n– кількість точок. Для цього її похідна має дорівнювати нулю (точка максимуму — точка екстремуму). Розв'язуючи систему рівнянь знаходимоа₁ таа₀:

Кут нахилу лінії тренда (a₁), що був знайдений, і є мірою прибутковості галузі, оскільки чим він більше, тим більше на одиницю часу приріст показника економічного розвитку галузі, а, отже, більше її прибутковість, і навпаки.

Для того, аби визначити ступінь ризику інвестування необхідно визначитись з поняттям ризику. В даному випадку ризик — це впевненість інвестора в тому, що виявлена тенденція економічного розвитку галузі відповідає дійсності. В такому випадку ступенем ризику є оцінка розпорошення (розсіювання) значень показників економічного розвитку. Для точної оцінки ступеню ризику використовуються методи математичної статистики: варіація (D, , V) та кореляція (К, r).

Метод варіації полягає у визначені:

а) дисперсії (D) — середнього значення квадрата відхилення величиниyвід її середнього значення,

де n– кількість значень величиниy, що визначає розсіювання значень величини відносно її середнього значення ( рис. 1.2.), або визначає розсіювання реальних значень величини y відносно теоретичних значень величини (тренду)y_теор,

, ( рис. 1.3.).

Дисперсія є оцінкою ризику, оскільки вказує, наскільки великим є розкид значень відносно тенденції, що була виявлена. Якщо розкид значень є великим, це означає, що ситуація в галузі є нестабільною, її економічний розвиток дуже коливається (змінюється) у часі, а отже, збільшується ризик при інвестуванні. Недоліком такого показника, як дисперсія, є те, що, наприклад, при різкому економічному зростанні галузі зі значними змінами в часі показників цього зростання, що є сприятливим для інвестування як по прибутку так і по ризику, вона (дисперсія) покаже великий розкид значень, а, отже, відповідно, великий ризик. Для уникнення таких помилок необхідно слідкувати за динамікою розвитку галузі в часі й аналізувати причини, що обумовлюють різкі коливання показників. При оцінці ризику вважається, що чим більше дисперсія, тим більше розсіювання й ризик;

б) середнього квадратичного (стандартного) відхилення, =D, яке в даному випадку використовується для визначення коефіцієнта варіації,

— безрозмірної величини, яка, на відміну від дисперсії, дозволяє оцінити ризик вкладення капіталу в різні галузі в абсолютних одиницях, без впливу на цю оцінку потужності галузі (дисперсія ж є величиною, що має розмірність, а отже, на неї впливає потужність галузей, що може трохи викривити оцінку ризику при порівнянні). Відповідно, чим менше коефіцієнт варіації, тим менше ризик та більше впевненість у достовірності тенденції, що була виявлена.

Метод кореляції використовується у зв'язку з тим, що при визначенні тенденції розвитку галузі обов'язково виникає питання, чи відповідає тенденція, що була знайдена, дійсності. Показник цієї відповідності і визначає ступінь ризику при використанні цієї тенденції як такої, що відповідає дійсності. При визначенні достовірності розвитку економіки в часі в першу чергу потрібно звернути увагу на ступінь і характер залежності показника економічного розвитку від часу. В залежності від того, наскільки ця залежність (зв'язок) буде вираженою та тісною, можна буде судити про відповідність тенденцій дійсності. Правда, в даному випадку ця залежність не жорстка, не функціональна, а ймовірністна, тобто, знаючи значення однієї величини, не можна точно вказати значення іншої, а лише можна вказати її закон розподілення, який залежить від того, яке значення прийняла перша величина. Для оцінки цього зв'язку використовують коефіцієнт кореляції,

, (безрозмірна величина).

Він характеризує лінійну залежність, тобто при збільшенні однієї величини інша має тенденцію збільшуватись (або зменшуватись) по лінійному закону. Коефіцієнт кореляції є мірою сили зв'язку (лінійного зв'язку) між величинами. Величина R[–1;1], при чому, якщоR=0, величини незалежні, якщоR>0 (R<0), то при збільшенні однієї величини інша збільшується (зменшується). Таким чином, коефіцієнт кореляції показує ступінь ризику, тобто, наскільки тенденція розвитку відповідає дійсності. При аналізуванні зв'язку для посилення його виразності (аби представити зв'язок у більш виразному вигляді) використовують коефіцієнт детермінованості,r=R².

Для сортування галузей за мірою прибутковості та ризику для всіх галузей будуються (навіть візуально) лінії тренда динаміки їх розвитку в часі та оцінюється розкид значень відносно неї. Галузі з великим кутом нахилу тренда та меншим розкидом значень будуть мати більшу прибутковість та менший ризик. Для цього будуються діаграми зміни зайнятості в місті за галузями в часі за певний проміжок часу. Для кожної галузі вираховується лінійний тренд та коефіцієнти варіації та кореляції. Вважається, що галузі, які представляють інвестиційний інтерес — це галузі з найбільшою прибутковістю та найменшим ризиком. Про це свідчить великий додатній лінійний тренд (вказує на те, що в галузі відбувається значне економічне зростання, значення зайнятості збільшуються в часі), малий коефіцієнт варіації (указує на стабільне становище в галузі, розкид значень невеликий, немає різких стрибків (змін)) та коефіцієнт кореляції r>0.49(указує на те, що ймовірність того, що знайдена тенденція є вірною, більше 70 %). Для спрощення порівняння інвестиційної привабливості різних галузей виводиться додатковий показникU,

,

який є похідною від попередніх трьох.

На основі вище наведеного аналізу галузевої структури міста за методами теорії економічних циклів визначається стадія економічного циклу розвитку міста, інвестиційна привабливість окремих міських видів діяльності та розробляється прогноз розвитку економічного сектора міста як підґрунтя його містобудівного розвитку.