2.5.4 Коефіцієнти місцевості

Коефіцієнт місцевості ймовірно відповідальний за тривалу й триваючу популярність і використання множників економічних баз. Ці коефіцієнти забезпечують привабливість методу для оцінки експортної зайнятості (чи доходу).

Коефіцієнт місцевості визначається як відношення:

LQ_i = (e_i/e) / (E_i/E),

де e_i— зайнятість міста в промисловості,i,e— повна зайнятість в місті,E_i— зайнятість в еталонній економіці в промисловостіi, іEє повною зайнятістю в еталонній економіці. Звичайно, за “еталонну” економіку приймають національну економіку, як найбільш доступне наближення до рівня забезпечення всім необхідним в економіці.

Припускають, що еталонна економіка є забезпеченою всім необхідним, тому коефіцієнт місцевості більше 1 свідчить, що економіка міста має більше чим достатню зайнятість у промисловості i, щоб постачити місто своїми продуктами. І коефіцієнт, що менше 1 припускає, що місто є дефіцитним у промисловостіi і повинне імпортувати її продукт, якщо місто має нормальні моделі споживання.

Надлишкова чи експортна зайнятість у промисловості iможе бути обчислена формулою:

EX_i = (1 — 1/LQ_i) *e_i, LQ_i > 1,

що легко показує, яке розходження повинне бути між фактичною промисловою зайнятістю в місті і “необхідною” зайнятістю в місті.

Фактично, базова зайнятість може бути обчислена незалежно від коефіцієнтів місцевості через цю формулу:

EX_i = e_i — (E_i/E) *e.

Зручно зберегти початкову формулу, як нагадування логіки, і обчислювати коефіцієнти місцевості, як нагадування про сили галузей промисловості, що експортують.

Тепер легко оцінити експортну зайнятість для кожної промисловості в місті і підсумовувати ці оцінки, щоб видати значення зайнятості в експортному секторі для міста в деякому специфічному році. З цим числом і повною зайнятістю, середній множник для міста може бути обчислений. З набором цих значень за більш ніж 10-20 років, граничний множник може бути оцінений простим регресом.

У той час, як, звичайно, використовують зайнятість як первинну підставу для цих обчислень, інші міри типу заробітної плати й інвестицій – також підходять.

Коефіцієнти місцевості були у використанні регіональними аналітиками протягом більш ніж 40 років, і були докладно прокоментовані. Ми повинні дивитися на припущення, що були притягнуті для їхнього використання, а також на переваги й незручності.

Література висуває принаймні три визначених припущення: (1), що місцеві й еталонні моделі споживання — ті ж самі, (2), що трудова продуктивність є постійною серед усіх регіонів, (3), що усі місцеві попити виконані місцевим виробництвом усякий раз, коли це можливо. Перше припущення не серйозне: мало того, що ми не можемо знаходити розходження в моделях споживання без екстраординарних витрат, але ми можемо підозрювати, що розходження в моделях виробництва більш важливі. Закупівлі напівфабрикатів виробниками відрізняються для регіонів у залежності від промислового об'єднання. (Ми можемо пояснювати промислове об'єднання в моделях “витрати-випуск”, так, що це розходження буде розкрите пізніше.).

Припущення “постійна трудова продуктивність” важко уникнути. Його вплив може бути злегка поліпшений через використання даних доходу, що можуть бути прийняті, щоб відбити регіональні різновиди продуктивності через розходження в ставках заробітної плати. (Це припущення могло у свою чергу бути атаковано, якщо заробітна плата змінюється більше за рахунок вартості життя в місті аніж продуктивністю.)

Припущення, що місцеві потреби виконані спочатку місцевим виробництвом, більш незначне з трьох. Це, очевидно, не істина, оскільки будь-яке відвідування супермаркету або універмагу може засвідчити. Але, звичайно, кращої альтернативи важко дістати.

На додаток до незручностей, що накопичуються з цих припущень, інша головна помилка — те, що метод залежить від ступеня агрегованості даних, роблячи порівняння серед різних занять невеликого значення. Щоб ілюструвати проблему, розгляньте продовольство і споріднену промисловість харчування в Київському регіоні. Коефіцієнт місцевості, обчислений для цієї широкої промисловості, був би менше ніж 1, і якби базова зайнятість була обчислена на основі цього сортування, жоден зайнятий у харчовій промисловості не відносився до базового сектора. Але якби сортування було більш деталізоване, промисловість неалкогольних напоїв показала б велику кількість службовців базового сектора, тому що завод Кока-коли знаходиться в Броварах.

Переваги використання коефіцієнтів місцевості полягають у тому, що метод є недорогим, і здійснення обчислень зайнятості базового сектора може давати аналітику можливість одержати цікаву інформацію.