__________________РОЗДІЛ 10__________________________

Гігієна екстремальних станів

Прагнення жити і подолати смерть — це мудріше за розум, сильніше за волю

Р. РОЛЛАН

10.1. Екстремальні стани та їх наслідки

Споконвіків історія людства пов'язана з екстремальними природними та іншими явищами, які суттєво впливали на звич­ний ритм життя, були причиною масових травм, захворювань та загибелі людей і тварин, руйнувань населених місць тощо.

Розрізняють поняття «надзвичайна ситуація» і «катастрофа».

Під надзвичайною ситуацією розуміють умови, що зненаць­ка виникли на об'єкті або (і) певній території (акваторії) внас­лідок природної або техногенної катастрофи, епідемії та інших причин, які призвели або можуть призвести до масових жертв і порушення нормальної життєдіяльності населення та потре­бують невідкладної медичної допомоги потерпілим, а також здійснення спеціального комплексу санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів.

Катастрофа — це незвичне (рідкісне) явище природи або порушення технолого-експлуатаційних процесів у виробництві, побуті та інших сферах життя і діяльності людини, що зне­нацька виникло і стало причиною людських жертв або нанес­ло іншу шкоду здоров'ю групи людей, які одночасно потребу­ють невідкладної медичної допомоги або (і) захисту від впливу несприятливих природних або техногенних чинників навко­лишнього середовища.

До нинішніх часів дійшло багато легенд та історичних свідчень стосовно великих катастроф і надзвичайних станів у далекому і близькому минулому. Як приклади таких легенд і фактів можна згадати всесвітній Потоп, загибель Атлантиди, зникнення островів у Середземному морі після вулканічних вивержень, загибель Помпеї після виверження вулкану Ве-зувій, загибель міст Содома і Томорри після сильного земле­трусу, важкі епідемії холери і чуми, які призводили до заги­белі майже 90 % населення, та багатьох інших.

Із числа великих катастроф, які відбулися у XX ст., можна назвати землетрус 1908 р. в Італії (загинуло 83 тис. жителів міста Мессіна), загибель пароплава «Титанік» у 1912 р., зем­летрус 1923 р. в Японії (загинуло 140 тис. людей, без житла залишилися понад 1 млн жителів міст Токіо і Йокогами), зем­летруси в Ашгабаті (1948), Скопле (1963), Перу (1970), які суп­роводжувалися загибеллю десятків тисяч людей, землетрус у Вірменії (1988), внаслідок якого загинуло 25 тис, було травмо­вано ЗО тис, без житла залишилися понад 600 тис. осіб. Знач­но збільшилися кількість і ступінь важкості техногенних ка­тастроф. Відома, наприклад, аварія на хімічному виробництві в індійському місті Бхопал (1984), коли загинуло і важко пост­раждало декілька десятків тисяч осіб. Із року в рік збільшується питома вага техногенних транспортних катастроф. Особливе значення для України й багатьох інших країн світу мала вели­ка техногенна катастрофа на Чорнобильській АЕС (1986).

За сучасною статистикою, у світі в середньому щотижня реєструється не менше однієї великомасштабної катастрофи.

Переважна більшість катастроф і надзвичайних станів, крім надання потерпілим невідкладної медичної допомоги, потре­бує проведення комплексу екстрених медичних, санітарно-технічних та організаційних заходів профілактичного змісту, спрямованих на запобігання виникненню або поширенню інфекційних захворювань, а також забезпечення санітарно-гігієнічного благополуччя населення і спеціальних формувань, які працюють на етапі їх ліквідації.

Розрізняють загальні і спеціальні екстрені профілактичні заходи. їх зміст, обсяг та особливості залежать від походжен­ня, виду й масштабів катастрофи або надзвичайної ситуації.

За походженням катастрофи можуть бути природними і техногенні (антропогенні) (мал. 42). За класифікацією ВООЗ, відповідно до характеру діючого чинника, природні катастро­фи поділяються на метеорологічні (руйнівні бурі, тайфуни, циклони, урагани, інші екстремальні кліматопогодні стани — сильна спека, мороз, засуха тощо), топологічні (повені, обва­ли, зсуви, селі), тектонічні (землетруси) та телуричні (вивер­ження вулканів). До техногенних катастроф належать фізичні (механічні та ін.), хімічні (аварійні викиди та утворення ток­сичних хімічних речовин), радіаційні (аварійне іонізуюче опро­мінення персоналу і населення, радіоактивне забруднення об'єктів навколишнього середовища), біологічні та комбіно­вані.

За умовами виникнення розрізняють катастрофи транс­портні (залізничні, авіаційні, на воді, автомобільні, комбіно­вані), виробничі, будівельні, спортивні (аварії спортивних споруд), унаслідок терористичних актів, пов'язані з військовими діями, побутові та змішані. Ще одним різновидом катастроф згідно з критерієм, що визначений, є великі пожежі. Вони можуть бути як техногенного (пожежі внаслідок порушення правил безпеки і належної експлуатації різних приладів на виробництві і у побуті), так і природного (великі лісові по­жежі внаслідок самозаймання) походження.

За масштабами поширення і величиною охопленої бідою території розрізняються локальні, або місцеві (у межах одно­го об'єкта), територіальні (у межах території району, міста або області), регіональні (у межах декількох областей або ре­гіонів країни), державні (у межах практично всієї території країни), міждержавні та глобальні катастрофи.

Із несприятливими природними та техногенними процеса­ми можуть бути пов'язані і великомасштабні екологічні зру­шення в навколишньому середовищі. Наприклад, випарову­вання (зникнення) Аральського моря в Казахстані.

Катастрофи можуть бути пов'язані із бактеріальним забруд­ненням навколишнього середовища. Так, відомий випадок, що стався у Єкатеринбурзі 1979 р., коли внаслідок технологічної аварії в одному з дослідних інститутів стався викид напівфаб­рикату вакцини сибірки — постраждало понад 500 осіб насе­лення міста, померли від неспецифічних захворювань легень 67 осіб.

Об'єктивним критерієм масштабів і потенційної загрози медичних наслідків катастрофи (аварії) є індекс надзвичай­ності, який визначається за формулою:

,

де ІН — індекс надзвичайності;

М — наявна сукупність людських резервів, обладнання, спеціальної техніки, засобів медичної допомоги та інших за­собів, що можуть бути реально використані для проведення невідкладних заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків катастрофи (аварії);

П — сукупність людських резервів, обладнання, спеціаль­ної техніки, засобів медичної допомоги та інших засобів, по­трібних для невідкладних заходів по ліквідації катастрофи (аварії) та запобігання (ліквідації) її наслідкам.

В оптимальному випадку М має дорівнювати П або навіть переважати його. Якщо цифрове значення відношення М:П сягає 0,1 і менше, це є об'єктивною ознакою наявності над­звичайної ситуації та необхідності здійснення відповідних не­відкладних заходів.

Як природні, так і техногенні катастрофи, залежно від їх характеру та рівня, можуть призводити до різноманітних окре­мих і поєднаних важких наслідків. Останні можна об'єднати в такі основні групи: медичні, руйнівні та соціально-економічні.

Медичні наслідки найчастіше проявляються травматизацією персоналу і населення, виникненням різних гострих отруєнь і захворювань (у тому числі інфекційних), загостренням захво­рювань з хронічним перебігом патологічного процесу, суттє­вим погіршенням санітарно-гігієнічних і протиепідемічних умов професійної діяльності (в тому числі аварійних робіт) насе­лення в зоні ураження, панікою та іншими негативними пси­хогенними реакціями, зниженням імунітету та ступеня опір­ності організму людей тощо.

Під час катастроф (аварій) мають місце часткові або повні руйнування промислових об'єктів, систем зв'язку, транспор­ту, водопостачання, інших санітарно-технічних та інженерних споруд, сільськогосподарських угідь, житлового фонду, заги­бель худоби та продовольчих запасів, створення умов для ви­плоду переносників інфекційних захворювань, виникнення епі-зоотій серед тварин, порушення звичного соціально-економіч­ного ритму і побутових умов повсякденного життя і праці населення.

Залежно від характеру катастрофи та її провідного чинни­ка, що впливає негативно, розрізняють такі види осередків, зумовлених відповідними катастрофами: травматичні, хімічні, радіаційні та змішані.

У зв'язку з конкретною катастрофою визначають чотири основних контингенти населення в її зоні: постраждалий пер­сонал (населення), який потребує негайного порятунку та не­відкладної (екстреної) медичної допомоги; населення, яке підля­гає евакуації з місця (зони) катастрофи і подальшому тимча­совому або тривалому (постійному) розселенню за її межами; населення, яке залишається в цій зоні, та особовий склад спеці­альних формувань, що прибули в зону катастрофи для ряту-вально-відновлювальних робіт.

За часом, послідовністю та змістом робіт, які виконуються в зоні стихійного лиха, катастрофи поділяють на два періоди: період рятувальних та період відновлювальних робіт.

- Під час великих катастроф невідкладні рятувальні роботи, надання невідкладної медичної допомоги та евакуація постраж-далих здійснюються спеціальними підрозділами цивільної обо­рони і Міністерства надзвичайних ситуацій спільно з місцеви­ми установами.

Сферою діяльності санітарно-епідеміологічної служби в зоні катастрофи є забезпечення відповідних заходів, спрямованих на створення безпечних для здоров'я населення умов життя і перебування.

Руйнування житлових і громадських (у тому числі лікуваль­но-профілактичних) будівель, інженерних (санітарно-технічних) споруд, порушення звичних систем соціально-побутового об­слуговування населення тощо створюють такі пріоритетні на­прямки санітарно-гігієнічного контролю в зоні катастрофи:

• санітарно-гігієнічний контроль за розміщенням населення і особового складу спеціальних формувань;

• санітарно-гігієнічний контроль за якістю та епідемічною без­пекою питного водопостачання;

• санітарно-гігієнічний контроль за якістю та епідемічною без­пекою харчування;

• санітарно-гігієнічний контроль за рівнем радіаційного, хімічного і біологічного забруднення території та інших об'єктів навколишнього середовища;

• санітарно-гігієнічний контроль за безпекою і умовами праці особового складу спеціальних формувань.

Відповідні контрольні заходи протиепідемічного змісту здійснюються як територіальними (місцевими, обласними, центральними) органами санітарно-епідеміологічної служби, так і спеціальними формуваннями, зокрема санітарно-проти­епідемічними бригадами.

Пріоритетними об'єктами санітарно-гігієнічного контролю мають бути об'єкти водопостачання, харчової промисловості, громадського харчування та торгівлі, місця розміщення (роз­селення) населення і спеціальних формувань, промислові підприємства та інші заклади, які можуть бути причиною ви­никнення вторинної загрози, дитячі дошкільні заклади та шко­ли, лікувально-профілактичні заклади тощо.