УКРАЇНСЬКА МЕДИЧНА СТОМАТОЛОГІЧНА АКАДЕМІЯ
КАФЕДРА РАДІОЛОГІЇ ТА ІРАДІАЦІЙНОЇ МЕДИЦИНИ
Утверджено на методичному засіданні
Протокол від 10.10.09р.
Зав. кафедри д.мед.н.,
проф. Почерняєва В.Ф.
Тема: „Рентгенологічні ознаки нормального стану
щелепи і деякі особливості їх будови, що нагадує паталогічні стани”
3 Курс стоматологічний факультет
|
Навчальна дисципліна |
Радіологія |
|
Модуль № |
І |
|
Змістовий модуль № |
VІ |
|
Курс |
ІІІ |
|
Факультет |
Медичний та стоматологічний |
Учбовий предмет:
променева діагностика,
Методичну розробку
підготував: к.мед.н., доц. В.К.Югов
Полтава – 2009
1. Актуальність теми:
Рання і диференційна діагностика захворювань зубощелепних ділянок, а також об’єктивна оцінка результатів лікування являється актуальною проблемою стоматології (3,5)
При аналізі рентгенограм щелеп необхідно знати рентгенологічні особливості їх будови в нормі, а також пам'ятати, що деякі рентгенанатомічні деталі можуть нагадувати зміни, котрі спостерігаються і при патологічних станах. У зв’язку з вище перерахованим студенти повинні знати рентгенівську анатомію щелеп.
2. Кількість годин – 2
3. Цілі заняття:
● Знати, засвоїти а=ІІ
● Рентгенологічні особливості зображення верхніх щелеп дітей
● Рентгенологічні особливості зображення нижньої щелепи дітей
● Рентгенологічні особливості зображення верхньої щелепи дорослого
● Рентгенологічні особливості зображення нижньої щелепи дорослого
Уміти, оволодіти навичками а=ІІІ
● Відрізнити патологічні зміни від рентгенологічних особливостей зображення верхньої щелепи дитини
● Відрізнити патологічні зміни від рентгенологічних особливостей зображення нижньої щелепи дитини
● Відрізнити патологічні зміни від рентгенологічних особливостей верхньої щелепи дорослого
● Відрізнити патологічні зміни від рентгенологічних особливостей нижньої щелепи дорослого
3.1.Базові знання, уміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінна інтеграція)
|
Дисципліна |
Знати |
Вміти |
|
Фізика |
Фізичні основи отримання зображення |
Вміти пояснити фізичні основи отримання зображення |
|
Анатомія і променева анатомія |
Особливості будови і променеве зображення щелепи |
Вміти пояснити особливості будови і променевого зображення щелепи |
|
Гістологія |
Гістологічна будова клітин і тканин, утворюючих щелепу |
Пояснити особливості гістологічної будови клітин і тканин, утворюючих щелепу |
3.2. Зміст теми.
Верхня щелепа.
Верхня щелепа немовляти коротка і широка. Альвеолярний відросток нерозвинений, розташований він майже на одному рівні з піднебінням, в ньому знаходяться зачатки молочних і постійних зубів. Тіло щелепи невелике, майже цілком зайнято зачатками зубів, що лежать і під нижньою стінкою орбіти. У цей час пазухи немає. Вона з’являється на 2 році життя, спочатку у верхньозовнішньому відділі. Чітка пневматизація пазух з’являється після 2,5 років. До 3 років пазухи здобувають вид маленьких трикутних просвітлень, їх бухти починають формуватися після 4 років. Дно пазухи і дно порожнини носа до пубертатного періоду знаходяться на одному рівні. Пізніше дно пазухи опускається нижче в результаті формування альвеолярної бухти. В дітей і підлітків часто відмічається контакт корнів молярів із слизовою оболонкою верхньощелепної пазухи. У дорослих таке явище відмічається рідко. Дно пазухи лежить під зачатками зубів і до 8 - 9 років розміщується на рівні дна порожнини носа.
У мірі прорізування зубів об'єм верхньощелепної пазухи збільшується з 3 х 4 х 7 мм до 40 см3 у дорослого. Закінчується формування пазухи в 13 - 15 років, коли прорізуються всі зуби. Після цього до 50 - 60 років розміри і форма пазухи не змінюються, а пізніше починають зменшуватися.
Верхня щелепа дорослого складається з тіла і чотирьох відростків: скулового, альвеолярного, піднебінного і лобового. В тілі щелепи розміщується верхньощелепна пазуха, яка заповнена повітрям, форма, якою нагадує піраміду. У поперечнику пазуха займає місце від першого моляра до другого моляра, іноді від ікла і навіть бічного різця до третього моляра. Після видалення зубів пневмотизація пазухи може збільшуватися. Між дном пазухи і корінням зубів є більшої або меншої товщини шар губчастої речовини. Іноді коріння зубів знаходиться близько від верхньощелепної пазухи або в ній самій, що є несприятливим, так як інфекція із зубів відразу розповсюджується на слизову оболонку пазухи.
Стан кісткової тканини і альвеолярних відростків на внутрішньо-ротових знімках, панорамних рентгенограмах і ортопантомограмах принципово не відрізняється. Найбільш збагачені деталями внутрішньоротові рентгенограми. На внутрішньоротових рентгенограмах, ортопантомограммах і панорамних рентгенограмах, структура губчастої речовини має петлястий характер від дрібноосередкового, розмір осередків від 0,5мм, до великоосередкових, розмір осередків 1,5-2,0 мм. В напрямку до альвеолярного відростка структура кістки стає більш дрібноосередковогю. В альвеолярному відростку верхньої щелепи переважають вертикально направлені балки, це обумовлено тим, що навантаження на зуби верхньої щелепи передається цією тонкою кісткою у вертикальному напрямі на кістки середньої зони лицьового черепа. Альвеолярний край вкритий кортикальною пластинкою, ширина якої на верхній щелепі на рівні вершин гребенів і в лунках зубів до 0,1мм. На обох щелепах кортикальна пластинка вестибулярної і оральної поверхонь у центральних зубів сходиться майже в одній точці, тому вона може не давати звичайну картину компактної пластинки. Кортикальна замикаюча пластинка на вершині міжзубних перегородок може бути нечіткою, і в зв'язку із зміною їх форми, якщо перегородки сильно нахилені і знаходяться під великим кутом до центрального рентгенівського променя - несправжній симптом зникнення кортикальної замикаючої пластинки. У цих випадках немає чіткості і у відображенні емалевої цементної межі. При фізіологічному, звичайному зсуві зубів з'являється і скошеність міжзубних перегородок. Кортикальна замикаюча пластинка завжди товща на нижній щелепі і менша на верхній, а тому менш чітко видна. Діаметр і щільність замикаючої компактної пластинки визначається величиною функціонального навантаження на стінку альвеоли. Їх зміни корелюють із зімкненням зубних рядів.
Форма вершини гребеня альвеолярного краю на рівні різців та іклів трикутна, іноді з опуклим краєм. Між центральними різцями верхньої щелепи верхівка гребеня завжди роздвоєна. В області премолярів і молярів вершини гребенів нагадують піраміди, вершина якої розміщується або строго горизонтально, або трохи опукла. На форму альвеолярних гребенів впливає частота розташування зубів, чим вони частіше розташовані, тим вони більш загострені, і навпаки, чим більше відстань між зубами, тим верхівки гребенів пласкіші. Цей факт потрібно враховувати, щоб не приймати такі вершини за прояв процесів атрофії або деструкції альвеолярного краю. Вершина гребеня не доходить до рівня шийки на 1-1,5 мм.
У міжальвеолярних гребенях, посередині їх проходять канали межшлуночкових артерій, які на рентгенограмах мають вигляд вузьких смуг прояснення. Крім того, іноді видно і судинні канали, які підходять до верхівок коренів зубів. Оскільки через кортикальну пластинку лунки проходять канали, які містять нерви і судини, а їх більше на верхній щелепі, тому кортикальна пластинка верхній щелепі менш чітка.
Ширина періодонтальної щілини найменша біля верхівки коренів, до коронки вона збільшується від 0,15 до 0,25 мм. У зубів, які не мають антагоністів, і на які тиснуть тільки губи, язик, щоки, періодонтальна щілина звужується, замикаюча компактна пластинка стає вужчою, кістковий малюнок навколо лунки втрачає чіткість і функціональну орієнтацію. Навколо зубів, сусідніх з тими, які відсутні, компенсаторно збільшується щільність кісткової тканини.
Між першими різцями проходить різцевий шов, який видно як смугу прояснення. На його фоні між верхівками коріння, трохи вище за них, розміщується різцевий отвір діаметром від 1 до 6 мм округлої або овальної форми. Іноді воно продовжується у вузький різцевий канал, що в деяких випадках роздвоюється. При збільшені його діаметру до 0,7см велика вірогідність наявності кісти. Іноді різцевий отвір може накладатися на верхівку того або іншого різця і симулювати патологічний процес - гранульому. Диференціальна діагностика базується на відсутності чіткого кортикального обідка навколо різцевого отвору, а також по наявності незміненої кортикальної пластинки уздовж лунки.
Інтенсивну додаткову тінь з хвилястою зовнішньою межею в центрі верхньої щелепи утворює піднебінний валик.
Рідше можна побачити додаткові отвори Скарпі, крізь які проходять велопалатинальні артерія і вена. На зону бічних різців іноді нашаровуються невеликої інтенсивності прояснення від латеральної ямки, яка розміщується на губній пластинці альвеолярного відростка верхньої щелепи. Вище різцевого отвору видно трикутну тінь переднього відділу носової ості, від якої в обидві сторони розходяться тонкі смужки країв носової апертури. Дорсально і латерально від ості видно прояснення від носових раковин, які розміщуються на рівні різців. Щільність кістки верхньої щелепи на цьому рівні зменшується, симулюючи остеопороз. Контур кортикальної пластинки дна порожнини носа у вигляді інтенсивної лінії добре видно на рівні премолярів, воно нашаровується на верхньощелепну пазуху.
Дно верхньощелепної пазухи у вигляді вузької смужки затемнення розміщується на рівні від 4|4 до горбистої верхньої щелепи. Якщо бухта глибока і вузька, тоді дно її може бути представлено двома кортикальними смужками. В області дна пазухи можуть утворюватися окремі осередки, які, як і бухти, можуть стимулювати патологічний процес - гранульоми. Іноді пазуха розповсюджується і в міжзубні перегородки між премолярами і молярами, і на область верхньощелепного горба. Між дном пазухи і корінням зубів знаходитися більшої або меншої товщини шар губчастої речовини. Коріння різців завжди стоять далі від дна пазухи, коріння іклів, при їх сильному розвитку, може розміщуватися біля передньої стінки пазухи. Коріння малих корінних зубів зазвичай не досягає дна пазухи. Альвеоли великих корінних зубів при низькому положенні дна пазухи вдаються до її порожнини, утворюючи горбки. У цих випадках коріння зубів відокремлене від пазухи тільки тонким прошарком компактної кістки. У ділянці горбків компактна кістка може розсмоктуватися і корінь зубів, які вкриті періодонтом, контактує із слизовою оболонкою пазухи. Коли коріння зубів знаходиться близько від верхньощелепної пазухи або в ній самій, тоді інфекція із зубів відразу розповсюджується на слизову оболонку пазухи.
Основа виличного відростка відзначається над молярами у вигляді переверненої петлі.
На знімках молярів іноді видно виличний відросток у вигляді інтенсивної дугоподібної лінії завтовшки до 3мм, а за нею вилична кістка. На ортопантомограмах позаду верхньощелепного горба проектується гачок криловидного відростка і верхівка вінцевого відростка.
На знімках твердого піднебіння в прикус у задніх його відділах іноді видно слізноносовий канал у вигляді округлої форми чітко окресленого вогнища прояснення на стику верхньощелепної пазухи і порожнини носа на рівні першого і другого молярів.
По середній лінії твердого піднебіння на рівні премолярів іноді видно варіабельне по величині кісткове піднесення - торус.
У премолярів коріння ближче до щічної кортикальної пластинки.
Нижня щелепа.
У новонароджених нижня щелепа складається з двох самостійних половин, що об’єднані посередині сполучною тканиною, яка рідко до народження, а частіше в перші місяці життя, починає костеніти. На кінець першого року життя обидві половини об'єднуються в одну кістку. Нижній край тіла щелепи в ранньому дитячому віці увігнутий зі встановленням молочного прикусу, особливо в 5-6 років він перетворюється на опуклий, залишаючись увігнутим тільки в дистальній ділянці за зубним рядом.
У новонародженого кут між тілом і гілкою складає 140 - 150°. Гілки маленькі, альвеолярний відросток нерозвинений, заповнений зачатками зубів. Найбільш інтенсивне зростання щелепи відбувається в період прорізування зубів, закінчується після прорізування третього моляра. З віком нижня щелепа змінюється формою, оскільки кути поступово зменшуються до 129° в результаті переміщення гілки вперед.
У новонароджених западини височно-нижньощелепного суглоба плоскі, суглобові горбки і внутрішньо суглобові меніски відсутні і з'являються тільки у міру формування жувальної функції, зростання жувальних м'язів і прорізування молочних зубів. Головки суглобових відростків у вигляді валів еліпсоїдної форми існують вже в кінці внутрішньоутробного періоду. В процесі формування нижньої щелепи виникають індивідуальні варіанти форми головок гілок. Характерної форми елементи суглоба набувають до моменту прорізування перших постійних молярів. У дітей суглобові западини в 2 - 3 рази перевищують розміри голівок.
У віці 1 - 4 років розміри суглобового горбка майже не змінюються, а потім відбувається нашарування кісткової тканини в ділянці його верхівки і переднього схилу при збільшені висоти і ширина горбка. Елементи скронево-нижньощелепного суглоба повністю формуються до 15-17 років.
Нижня щелепа дорослого - непарна підковоподібна кістка, яка складається з тіла і двох гілок, які відходять під кутом 102-150°. Розрізняють три типи нижньої щелепи:
I - однаково добре розвиненими гілками і тілом, і з майже прямим гоніальним кутом з бігональним розміром близько 11см.
ІІ - з короткою гілкою і нормальним тілом, тупим гоніальнім кутом і бігональним розміром близько 7,5 см.
ІІІ - з довгою гілкою, нормальним або коротким тілом, гострим гоніальнім кутом і бігональним розміром близько 14 см.
Протягом перших 10 років життя спостерігається функціонально адаптуюче зростання мищелкового відростка і всіх кісткових елементів скронево-нижньощелепного суглоба, а надалі процеси ремоделювання переважають в суглобовій голівці. Найбільш інтенсивне подовження гілки відбувається в 10 - 14 років і раніше закінчується в дівчаток. Орієнтація нижньої щелепи залежить від орієнтації і форми основи черепа. Якщо основа різко зігнута - скронево-нижньощелепний суглоб розташовується ближче до переду. Тому при нормальних розмірах нижня щелепа здається укороченою або подовженою, залежно від положення суглобової западини. Якщо западина розташована більш назад, то гілки нижньої щелепи продовжуються. Якщо зсув западини не відбувається, то гілки залишаються короткими. Положення западини визначається сфеноокципітальним зростанням, оскільки він впливає на положення скроневої кістки. Головка нижньої щелепи має вид овалу, в якого висота переважає над шириною. Вона побудована з дрібноосередкового губчастої кістки, яка має різну щільність в передньому і задньому напівциліндрах, а по периферії оточена чіткою кортикальною пластинкою. Товщина її найбільша на рівні суглобової ділянки (у верхньовнутрішньому напівциліндрі) - 2 - 2,5мм.
По задній поверхні головка плавно переходить в шийку мищелкового відростка, а по передній, біля нижнього її полюсу, може визначатися виступ, який видно тільки на ортопантомограмах і бічних лінійних томограмах. У нормі цей виступ має плавний контур, але при артрозі на виступі формується шилоподібний остеофіт. Голівка переходить в шийку плавно або під кутом, що залежить від положення суглоба по відношенню до основи черепа, співвідношення щелеп в горизонтальній площині. Відповідність розмірів і форми голівки і впадини є швидше виключенням, ніж правилом. У прямій проекції головка має вид валу завширшки 2 - 3см, над яким помітний дах суглобової западини у вигляді увігнутого обідка з щільної кісткової тканини. При прогінному зімкненні зубних рядів головки вузькі, тонкі як і шийки. При відкритому прикусі з горизонтальною невідповідністю щелеп між шийкою і головкою формується кут.
Ширина і глибина суглобової западини з віком збільшується, голівка займає в ній все більш глибоке положення, яке обумовлене зміною фронтального перекриття.
У тілі розрізняють основу і альвеолярну частину. В основному вона побудована, як плоска губчаста кістка і лише в її основі проходить щільна однорідна смужка компактної кісткової тканини ширина якої варіює. У центральних відділах щелепи вона максимальна 0,3-0,6 см, а по направленню до кутів зменшується де переходить в тонку смужку кортикальної кістки з чіткими, рівними контурами.
На нижній щелепі лінгвальна компактна пластинка масивніша чим букальна до молярів, а за ними навпаки. Чим менше відстань між зубами, тим більше тонкі вершини гребенів. На рентгенограмах ми бачимо тільки медіальну і дистальну замикаючі пластинки, а вестибулярна і лінгвальна нашаровуються одна на одну і лише іноді прослідковується у вигляді нечіткої лінії на тлі тіні кореня і шийки зуба. При відкритому прикусі у центральних не контактуючих зубів обох щелеп компактні пластинки особливо широкі, але тіні їх малоінтенсивні. Така ж картина спостерігається при нижній макрогнатії. Альвеолярний край, як і на верхньої щелепі, між зубами має вигляд або конуса - між центральними зубами, або він трапецієподібний на рівні премолярів і молярів. Іноді вершина закруглена. Чим більша відстань між зубами тим більше плоскі вершини гребенів і навпаки, чим ближче зуби розташовані між собою, тим вершини гостріші. Як і на верхній щелепі вершина гребеня не доходить до рівня шийки на 1 – 3 мм. Висота міжальвеолярних гребенів показник правильності вертикальних взаємин між зубами. Вона змінюється при будь-яких зсувах зубів, що добре видно у випадках бічних переміщень коронок під час протезування. Після видалення зубів атрофуються міжальвеолярні гребені, внаслідок чого зменшується їх висота, а верхівки гребенів стають плоскішими.
Слід мати на увазі, що при внутрішньоротовій контактній рентгенографії особливості анатомічної будови щелеп не дозволяють розташувати плівку для знімка строго паралельно зубу. Її можна встановити тільки похило до довгої осі зуба, при цьому коронка зуба щільно прилягає до плівки, а корінь знаходиться на деякій відстані. Така неоднакова прихильність кінцевих відділів зуба до площини плівки зазвичай приводить до проекційних спотворень зображення - частіше до збільшення коріння зубів і, відповідно, патологічних утворень в навколокорньових тканинах. При використанні методики ізометричної знімки, розробленої для отримання зображення періапікальних тканин, в зоні премолярів і молярів зображення міжальвеолярних гребенів коротшає в порівнянні з дійсною їх висотою, що також часто є джерелом гіпер- і гіподіагностики в періодонтології.
Посередині міжальвеолярних перегородок проходять канали міжшлуночкових артерій, які на рентгенограмах ми бачимо у вигляді вузьких вертикально розміщених ліній прояснення. Такі ж живильні канали ми бачимо у верхівок зубів, перш за все на ділянці між отворами нижньощелепного каналу. Канали живильних судин краще видно в зоні нижніх різців, іклів і премолярів, особливо в беззубих щелепах. Хід каналів вертикальний. У підлітків ці канали можна бачити і нижче за коріння молярів. На нижній щелепі живильні канали виявляються з великими труднощами чим на верхній.
У структурі губчастої речовини нижньої щелепи переважають горизонтально розміщені найбільш інтенсивні і товсті балки які є функціональними. Найбільш густа петлистість кісткового малюнка є в зонах альвеолярного відростка по периферії лунок. Це пов'язано з тим, що функціональне навантаження із зубів нижньої щелепи, погашається тільки в межах цієї кістки, і розподіляється в горизонтальному напрямі. Крім того густа петлистість кісткового малюнка знаходиться також в області підборіддя, де найбільше силове навантаження, тут же максимальна висота компактної кістки по нижній поверхні щелепи.
Величина осередків в структурі губчатої речовини в різних відділах нижньої щелепи різна: вони дрібніше в зоні різців і особливо у вершинах міжальвеолярних перегородок; більш крупніші осередки в зоні молярів і кута нижньої щелепи. Величина осередків є строго індивідуальною особливістю будови кісткової тканини нижньої щелепи і не може служити орієнтиром при діагностиці захворювань пародонту. Розрізняють три типи кісткової структури нижньої щелепи: добре і погано диференційовану і перехідну. Погано диференційована структура нижньої щелепи спостерігається у дітей і підлітків, коли трабекулярна будова нижньої щелепи виражена ще слабо і у осіб літнього віку із-за склеротичних змін. Перехідною тип зазвичай спостерігається при дифузному остеопорозі.
Щільність кістки найбільша під різцями в ділянці симфізу і піднесення підборіддя . Дистальніше, на рівні бічних різців, щільність зменшується за рахунок поглиблення на губній кортикальній пластинці в області ямки підборіддя нижньої щелепи. Ямка підборіддя нижньої щелепи - поглиблення на лабіальній кортикальній пластинці, на рівні бічних різців має вид ділянки зменшеної щільності, яка симулює остеопороз. Горбок підборіддя визначається у вигляді зони більшої щільності по обидві сторони від середньої лінії, або у вигляді трикутних виступів на рентгенограмах в прикус. На рівні молярів щільність кістки знову збільшується із-за наявності горбистої в зоні прикріплення жувальних м'язів, які йдуть на зовнішніх і внутрішніх поверхнях щелепи. Зовнішня коса лінія ретромолярного трикутника доходить до переднього краю гілки щелепи, а внутрішня (щелепно-під’язична), починається від нижнього краю симфізу, піднімається вгору по внутрішньому краю щелепи до гілки. Остання розташована ближче до нижнього краю щелепи. Обидві лінії різної щільності, добре видні в зоні молярів. В наслідок чого щільність структури губчастої речовини на рівні молярів збільшена і це іноді симулює остеосклеротичні зміни. Нижче за коріння молярів іноді визначається нечітко окреслене вогнище зменшення щільності кісткової тканини - піднижньощелепна ямка. Нижче за коріння молярів видна інтенсивна смуга краю ментальної горбистої.
Нижньощелепний канал повністю видно на панорамних рентгенограмах або ортопантограмах. Його просвіт 0,4-0,6 см. Існує три варіанти його розміщення. Перший, такий, що наближається до горизонтального розміщенню, нижньощелепний отвір, який має вид прояснення овальної форми і розміщується на рівні кута щелепи. Діаметр отвору входу в канал більший чим ширина просвіту самого каналу. Контури отвору входу в канал нечіткі.
При другому типі проксимальній кінець каналу криво піднімається вгору, заходивши на невеликій відстані в гілку. Отвір входу в канал у вигляді розтруба має чіткі контури.
На область кута і гілки нижньої щелепи накладається тінь глотки і трахеї, у вигляді вертикального розміщеного прояснення, яке симулює остеопороз кістки.
При третьому типі канал розміщується най кривіше, починається високо в гілці, опускаючись він утворює петлеподібний вигин.
Отвори підборідь нижньощелепного каналу у дорослих розташовані на рівні періапікальної зони премолярів, між їх верхівками, але може потрапляти на верхівку, що може симулювати кісту або гранулематозний періодонтит. Діаметр отвору підборіддя каналу 5-7 мм, форма округла або овальна. По периферії він обмежений тонким кортикальним обідком. Межі каналу утворені тонкими кортикальними пластинками. Верхня його стінка завжди менш чітка. У дітей канал розміщений ближче до компактної пластинки підстави щелепи, у підлітків вона зміщується ближче до коріння і найвище положення його у людей похилого віку, особливо при атрофії альвеолярного краю після втрати зубів. Просвіт нижньощелепного каналу зазвичай розташований нижче за коріння зубів, але на внутрішньо ротових рентгенограмах він іноді перетинає коріння останніх, створює помилкове враження розширення щілини періодонтиту.
Відстань між корінням зубів і нижньощелепним каналом достовірно визначається тільки на ортопантограммах, так, як на внутрішньо ротових рентгенограмах в результаті проекційних відхилень часто симулює проникнення коріння в нижньощелепний канал. За даними ортопантомографії відстань між верхньою стінкою нижньощелепного каналу і верхівками коріння 0,4-0,6 см, щонайближче він розташований до кореня восьмого зуба 0,15-0,25см, найдалі до шостого - до 0,7-0,8 див. Нижче за верхівок центральних різців іноді видно язичний отвір у вигляді ділянки прояснення діаметром 0,1-0,2см.
На бічних рентгенограмах нижньої щелепи спереду від кута нижньої щелепи, на її тіло проектується під’язична кістка, яка може симулювати секвестр або склероз. Вона може бути розташована і з переду від кута, до низу від тіла щелепи або на ділянці кута. На ділянку кута і гілки нижньої щелепи накладається тінь глотки і трахеї, у вигляді вертикального розміщеного прояснення, яке симулює остеопороз кістки. Іноді на рівні кута нижньої щелепи близько до нижньої кортикальної пластинки зустрічається округла або овальна просвіта діаметром від 1-2см, яке обумовлене тиском піднижньощелепною слинною залозою, яка близько примикає до кута щелепи в момент формування.
Такі ж псевдо дефекти, рідше, але можуть зустрічатися в гілці на рівні навколовушної слинної залози, а у відділі підборіддя на рівні під’язичної слинної залози.
На язичній поверхні нижньої щелепи на рівні коріння ікла і премолярів іноді визначається гладке або горбисте, варіабельне по величині кісткова освіта. На цьому рівні щільність кістки може збільшуватися. Може бути відсутньою кортикальна пластинка на нижній щелепі з мовного боку, що виявляється у вигляді кісткового дефекту діаметром 1-2см при чітких контурах, округлої форми, і розміщено між кутом і каналами нижньої щелепи, не досягаючи верхівок коріння зубів. У нормі коріння центральних нижніх зубів знаходиться ближчим до щічної компактної пластинки.
Одним з варіантів фізіологічного ремоделювання є інволютивна перебудова щелепи. Вона виражається в гіперостозах, періостальних кісткових розростаннях, старечому ремоделювання і системному остеопорозі. Дифузний остеопороз щелеп супроводжується звуженням (іноді зникненням ) просвітів щілин періодонтиту, стоншуванням кортикальних пластин, змазаністю кісткового малюнка, якою набуває крупнопетлистий характеру, горизонтальний хід трабекул не простежується. Балки стають тоншими, зменшується їх кількість. Тонше стає кортикальний шар. В результаті атрофії зменшується висота альвеолярних перегородок, що веде до оголення шийки зубів. Після видалення зубів альвеоли зникають. Але на рівні молярів вони виявляються у вигляді осередку прояснення в перебігу декількох років. Менш чітко визначаються, а іноді зникають, межі нижньощелепного каналу, горбистої. Інволюційні зміни висково-щелепного суглоба полягають в дифузному остеопорозі.