Material_do_temu_2(ВИК)
.pdfТЕМА ЗАНЯТТЯ: Загальний огляд хворого. Діагностичне значення симптомів, виявлених під час огляду хворого.
Огляд (inspectio)- це метод діагностичного обстеження хворого, заснований на зоровому сприйнятті його особи лікарем. (Слід пам’ятати, що і хворий
уважно оцінює лікаря, до якого він вперше потрапив!).
Огляд починається з моменту зустрічі лікаря з хворим. Під час бесіди оцінюється зовнішній вигляд, манера поведінки, постава, хода, вираз обличчя, свідомість хворого і т.і. Діагностична результативність огляду дає можливість виявлення двох груп ознак. Перша з них – це ознаки, специфічні саме для даного захворювання і за якими можна встановити діагноз з «першого погляду», наприклад виявлення «метелика» - своєрідного ціанотичного фарбування частини обличчя, схожого за формою на цього метелика, є ознакою важкого захворювання
– червоного вовчака. Такі ознаки мають назву «патогномонічних», однак їх виявлення не звільняє лікаря від детального огляду інших частин тіла. Друга – це неспецифічні ознаки, які визначаються при різних захворюваннях і мають бути оціненими лише у сукупності із іншими ознаками хвороби. Наприклад, зсув при перкусії лівої межі серця уліво може зустрічатися при гіпертонічній хворобі, міокардитах, ішемічній хворобі серця і багатьох інших захворюваннях серцевого м’язу.
Правила огляду хворого.
Для отримання достовірних результатів при огляді слід дотримуватися певних правил. Його краще проводити при денному або при розсіяному штучному (білого кольору) освітленні. Це пояснюється тим, що штучне освітлення жовтого кольору маскує, наприклад, жовтяницю.
Цілком роздягнений хворий повинен бути у повному обсязі послідовно оглянутий при прямому і боковому освітленні. Останнє є особливо зручним для визначення рел’єфу і контурів різних частин тіла і виявлення великих пухлин, деформацій хребта та грудної клітки і пульсацій судин, особливостей верхівкового поштовху серця, перистальтичних рухів кишечника.
Розрізняють загальний і місцевий огляд.
Перший (загальний) стосується визначення стану хворого в цілому і виконується на початку будь - якого дослідження;
Другий (місцевий) - передбачає послідовний огляд окремих частин тіла.
Загальний огляд хворого (inspectio).
Слід підкреслити, що діагностична результативність огляду визначається перш за все ерудицією лікаря (побачити можна лише те, що знаєш);
Оцінка загального стану є комплексною і включає до себе визначення стану свідомості, рухової активності і положення в ліжку. Вирішальне значення має оцінка загрози для життя хворого знайдених симптомів. Вона визначає невідкладність лікувальних заходів, профіль відділення, в якому повинен лікуватися хворий і, навіть, особливості ведення медичної документації. Недооцінка тяжкості стану хворого є не лише професійно, але і юридично
відповідальною помилкою. Послідовно оголюючі хворого, оглядають всі частини тіла. Починають з огляду у вертикальному положенні для виключення викривлень хребта (лордозу, кіфозу, сколіозу).
Спочатку виконується оцінка стану пацієнта (важкий, вкрай важкий, термінальний, середньої важкості, задовільний), оцінюється свідомість, положення в ліжку, вираз обличчя і ін.). Оцінка стану хворого грунтується на комплексній оцінці стану його свідомості, положення у ліжку, здатності до самостійних осмислених рухів. Вирішальне значення має оцінка загрози для життя хворого виявленого захворювання. Якщо вона відсутня, працездатність хворого не порушена, свідомість ясна, хворий здатний до самообслуговування, самопочуття його не порушене, такий стан оцінюється як задовільний. Оцінка загального стану хворого визначає невідкладність лікувальних заходів, профіль відділення, уякому він повинен лікуватися, і, навіть, особливості ведення медичної документації. Тому недооцінка тяжкості його стану є не лише медичною, але і юридично відповідальною помилкою у роботі лікаря. Паралельно визначаються зріст, маса тіла, пропорційність статури, тип конституції, хода, постава і поза в сидячому положенні.
Свідомість хворого (corscientia).
Ясна: (хворий адекватно відповідає на питання, орієнтується в часі, просторі і в своїй особі);
Ступорозний стан (оглушення): часткове виключення свідомості із збереженням словесного контакту. Хворий частково дезорієнтований. Очі відкриває на мову. Виявляється помірна сонливість, команди лікаря виконуються, але сповільнено. Для отримання повної відповіді на запитання необхідно його повторювати. Орієнтація у власній особі збережена. Реакція на біль активна, цілеспрямована.
Сопорозний стан – втрата свідомості з відсутністю мовного контакту при збереженні координованих захисних реакцій на больові подразники. Може стогнати, неусвідомлено розплющувати очі на біль, різкий звук. Мають місце цілеспрямовані захисні рухи на біль, поворот на інший бік, на обличчі вираз страждання. Зіничні, корнеальні, ковтальні, кашльові рефлекси збережені. Контроль над сфінктерами порушений.
Кома – повне виключення свідомості з тотальною втратою сприйняття навколишнього середовища і самого себе з виразними неврологічними і вегетативними розладами. Відсутні реакції на будь-які подразники, окрім сильних больових, у відповідь на які можуть виникати будь – які рухи в кінцівках, тонічні корчі. Захисні рухи не координовані, очі на біль не відкриваються. Зіничний і рогівковий рефлекси збережені. Сухожилкові рефлекси підвищені, з'являються рефлекси орального автоматизму і патологічні екстрапірамідні. Ковтання різко утруднено. Контроль сфінктерів відсутній.
Патогенез ком. Найбільш часто у медичній практиці зустрічаються такі
коми:
Алкогольна;
Апоплексична;
Діабетична;
Гіпоглікемічна;
Гепатаргична;
Уремічна.
Марення (delirium).
Марення – це гостре різке затьмарення свідомості з грубою дезорієнтацією в навколишньому середовищі і власній особі. Для нього є характерними тривожність, страх, рухове збудження, іноді з агресивними тенденціями, галюцинації, яскраві маренні переживання з наступною амнезією. Зустрічається при алкоголізмі, отруєнні атропіном, ендогенних інтоксикаціях (уремія, діабет), метастазуванні пухлини в мозок тощо.
Розлади свідомості виявляються дезорієнтацією, появою страхітливих галюцинацій, злістю, страхом, збудженням з агресією. Хворі схильні до руйнівних жорстоких вчинків з подальшою амнезією. Такі зміни характерні для епілепсії і деяких інших психічних розладів. При цьому може з'являтися “автоматизована жестикуляція” з виникненням різноманітних рухів – погладжування, потирання, спробами відсунути неіснуючий предмет. Ця ознака є прогностично несприятливою.
Мова хворого.
Зміни мови частіше за все виникають при паралічах;
При розсіяному склерозі мова стає скандованою, ніби розрубаною на окремі слова або склади.
Осиплість голосу може свідчити як про незагрозливі стани, такі як гострі респіраторні вірусні захворювання так і про парез зворотнього нерву при запальних або пухлинних захворюваннях середостіння, аневризмі аорти, поліневриті, мікседемі або інших причин, які призвели до його ушкодження.
Хода хворого. Зміни ходи хворої людини для спостережливого ока хворого є достатньо інформативною ознакою. Деякі її порушення наведені нижче:
Хиткість – поразка мозочка, значна гіпертензія, аортальні пороки, важка анемія, лихоманка.
Повільна стомлена хода, коли хворий ледве тягне ноги, а голова і плечі опущені, указує на фізичну слабкість.
“Качина” хода є ознакою природженого вивиху стегна.
Геміплегічна – хворий при ходьбі волочить ногу по підлозі або відводить її убік, описуючи по землі півколо.
Постава “гордої людини” може спостерігатися при асциті.
Поза “прохача” – при хворобі Бехтерева.
Положення в ліжку.
Активне (хворий може його змінити та обслужити себе;
Пасивне (хворий не в змозі самостійно змінити його, поза найчастіше визначається впливом закону тяжіння);
Вимушене: активне і пасивне (активне надається медичним працівником для виконання маніпуляцій, пасивне – обіймається хворим для зменшення страждань).
Конституційні типи.(Constitutio – устрій).
Конституція людини - це сукупність функціональних і морфологічних особливостей організму, які склалися на основі спадкових і надбаних властивостей і визначають його реакцію на вплив екзо- і
ендогенних чинників.
Існує 3 типи конституції людини
Астенічний тип – це худорляві особи, у яких повздовжні розміри тіла переважають над поперечними, кінцівки переважають над тулубом, а грудна клітка завбільши живота. Підшкірна основа розвинута слабо. Серце і паренхіматозні органи відносно невеликих розмірів, діафрагма розташована низько. Йому властивий знижений артеріальний тиск, гіпофункція статевих і надниркових залоз, гіперфункція щитоподібної залози і гіпофізу.
Гиперстенічному типові, навпаки, властиві кремезність, округлість обличчя, товста і коротка шия, короткі кінцівки. Їм властивий підвищений артеріальний тиск, гіпофункція щитоподібної залози, посилення функції статевих
інадниркових залоз. В крові підвищений вміст еритроцитів, гемоглобіну, холестерину.
Найчастіше спостерігається змішаний тип з переважанням астенічного або гіперстенічного.
Об'ектівізация конституційного типу виконується за допомогою визначення ряду показників, які наведені нижче:
Зросто – ваговий показник (індекс Бушара): IБ=М*100\Р, де Р-(зріст в см); М–маса тіла в кг; (Норма – 37 – 40).Більш високі цифри вказують на надмірну, а більш низькі – на недостатню масу тіла.
Індекс Бругша IБр=О*100\Р, де(О – окружність грудної клітки, а Р – зріст у см). (Норма – 50 -55). Більш великі показники вказують на широкогрудість.
Індекс Піньє визначає пропорційне співвідношення між вищенаведеними трьома вимірами. ІП=Р-(О+М). Норма – 20.
На думку психологів зустрічаються також три типи будови особи: ендоморфний, мезоморфний і ектоморфний (нагадує типи статури).
Ендоморфний тип - – це індивідууми, чия талія набагато ширша ніж плечі. Це округлого типу особа з м'якими рисами. У людей з таким типом особи частіше чудове травлення (в будові тканин велика частка ектодерми).
Мезоморфний тип - набагато більш поширений тип статури з деяким потовщенням талії( але талія більш вузька ніж плечі); звичайно поєднується з чудовою мускулатурою (із мезодерми формується кістково-м'язова система).
Ектоморфний тип характеризується трикутного типу формою особи. Голова звичайно покрита гарним густим волоссям. Форма черепа свідчить про значні інтелектуальні завдатки.
Обличчя - як дзеркало хвороби.
Обличчя - передній відділ голови людини. Зміни обличчя можуть служити ознаками ряду станів і захворювань:
1)обличчя Гетчінсона;
2)обличчя Гіппократа;
3)обличчя Корвізара;
4)маскоподібне;
5)мікседематозне;
6)міопатичне;
7)нефритичне;
8)пташине;
9)риб'яче;
10)склеродермічне;
11)сфінкса і ін.
За формою та станом шкіри і підшкірно-жирової клітковини можна припускати наявність деяких захворювань або станів. Наприклад у немолодих пацієнтів часто можна знайти на шкірі обличчя і тіла коричневі бляшки, що ороговіли, - старечий кератоз (необхідно відрізняти від раку шкіри, базально - клітинного і коричньового невуса (лентіго);
Далі проводиться оцінка стану шкіри: Дослідження шкіри.
Зміни шкіри пов'язані з генетикою людини, особливостями навколишнього середовища, вживанням косметики, складом їжі і іншими чинниками. З віком зовнішній шар шкіри (епідерма) стоншується, навіть якщо кількість шарів клітин епітелію залишається незмінною. Число клітин, що містять пігмент (melanocytes) зменшується, але для збереження пігменту вони збільшуються в розмірі. Шкіра, таким чином, стає більш тонкою, блідою і дещо прозорою. Великі плями, що пігментуються, так звані вікові плями (синоніми - печінкові плями або лентіго) з'являються, звичайно, на тильній частині кистей рук і інших відкритих сонцю місцях. Зміни в сполучній тканині шкіри знижують її еластичність (сонячний еластоз, обвітренння і ін.). Кровоносні судини дерми стають більш крихкими, що, у свою чергу, веде до підвищеної ламкості, кровоточивості, появі петехій під шкірою і ін. Сальні залози з віком продукують меншу кількість жирових компонентів. Підшкірний жировий шар, який забезпечує ізоляцію і захист, стоншується. Це збільшує ризик пошкодження шкіри і зменшує здатність підтримувати стабільну температуру тіла. Пітні залози з віком проводять меншу кількість поту. Це погіршує стан терморегуляції. З віком так само збільшується зростання бородавок і інших плям.
Колір шкіри визначається вмістом в ній різних речовин: меланіну, оксігемоглобіну, відновленого гемоглобіну і каротину, товщиною рогового шару, ступенем кровопостачання і ін. Меланін є основним пігментом, від якого залежить колір шкіри, волосся і очей. Він виконує функції фільтру, що зменшує небезпечну дію на шкіру ультрафіолетового опромінення і таким чином запобігає гострій реакції на сонячні опіки і хронічну негативну дію енергії світла. Колір шкіри визначається вмістом меланіну в кератиноцитах, які є клітинами - рецепторами меланинмістячих органел (меланосом), які формуються
меланоцитами. У здорових колір шкіри детермінований генетичними або конституціональними чинниками і краще всього зберігається на деяких ділянках тіла (область сідниць), оскільки шкіра не піддається зовнішнім діям, або колір її змінюється під впливом сонячного опромінення (засмага), в результаті посиленої пігментації під впливом гормонів, які стимулюють меланоцити.
Система меланоцитів складається з самих меланоцитів (паросткові клітини, функціонально пов'язані з деякими кератиноцитами у співвідношенні 1:36), що локалізуються на межі дерми і епідермісу, у волосяних цибулинах, увеальному тракті, пігментному епітелії сітківки, внутрішньому вуху і м'якій мозковій оболонці. Ця система аналогічна хромаффінній системі, клітини якої також є похідними нервового гребеня і мають біохімічні механізми для гідроксилювання тирозину в ДОФА. Проте в хромаффінній системі ферментом є не тирозиназа, а тирозингидроксилаза, а ДОФА перетворюється в адренохром, а не в тирозиномеланін. У людини тирозиназа (мідьмістяча оксидаза) активує процес гидроксилювання тирозину в ДОФА і дофхінон. Іони цинку активують перетворення дофахрому в 5,6-гідроксиндол, а меланосоми містять цинк у високій концентрації.
У людини система захисту від ультрафіолетового випромінювання високо розвинута, дія цієї частини електромагнітного спектру веде до активації складного механізму (засмага) утворення щільних, органел, які містять хромопротеїн (меланосоми) і їх доставки до епідермальних клітин, усередині яких розсіюються і абсорбуються ультрафіолетові проміні, нейтралізують ушкоджуючу дію вільних радикалів, що утворюються в шкірі в результаті дії ультрафіолетової радіації.
Семіотика деяких видів пігментації.
Порушення в системі забарвлення шкіри (меланоцитів) поділяються на гіпермеланози (збільшення меланіну в епідермісі або дермі) і гіпомеланози (зменшення вмісту або відсутність меланіну в дермі, лейкодермі), які у свою чергу можуть бути генералізованими або локалізованими. Деякі з цих порушень обумовлені гормональними зсувами (хвороба Аддісона), інші є локальними дефектами розвитку (білі плями при туберозному склерозі) або результатом запалення шкіри (післязапальна гіпоабо гіперпігментація). Гіпермеланози поділяються на епідермальні (коричневе забарвлення) і дермальні (синє, синювато-сіре, сіре забарвлення).
Коричневі гіпермеланози (меланодерма) пов'язані з підвищенням вмісту меланіну в епідермісі в результаті посилення активності меланоцитів, збільшення кількості секреторних меланоцитів, числа меланосом або їх розмірів. Синюватосірі гіпермеланози (церулодерма, синя шкіра) схожі з помилковим татуїровочним меланіном і пояснюються присутністю меланіну в дермі, в ектопічних дермальних меланоцитах або дермальних макрофагах, які в результаті ефекту Тіндолу надають шкірі характерного сірого, сірувато-блакитного або синього кольору.
Гіперпігментація шкіри може бути генералізованою рівномірною, генералізованою плямистою або обмеженою, на окремих ділянках шкіри. Дифузний уроджений меланоз характеризується гіперпігментацією вже при народженні (інші органи - без змін), пізніше приєднується гіперкератоз кистей
рук. Конституціональна гіперпігментація спостерігається у темно-русявих дітей переважно народів Середземномор'я. Дифузний коричневий гіпермеланоз характерний для надниркової недостатності (хвороби Аддісона), при якій гіперпігментація шкіри виражена в місцях тривалого тиску на неї (хребці, міжфалангові, ліктьові і колінні суглоби), в складках тіла, на долонних поверхнях, слизовій оболонці ясен. До гіпермеланозу дуже часто призводять адреналектомія, пухлини підшлункової залози і легенів. При цих станах гіперпігментація обумовлена надмірною продукцією меланоцитостимулючого гормону і АКТГ, які мають однакову послідовність амінокислот. Генералізований гіпермеланоз - типова ознака гемохроматоза, пізньої шкірної гематопорфірії, строкатої порфирії. При гемохроматозі гіперпігментація мишаста або коричнева. Її неможливо відрізнити від такої при хворобі Аддісона, і діагноз може бути встановлений лише за даними біопсії шкіри, при якій виявляються відкладання гемосидерину в пітних залозах або відкладання меланіну. Гіперпігментація здорової шкіри спостерігається при хронічній нирковій недостатності, первинному біліарному цирозі.
При хронічному дефіциті харчування (квашиоркорі, нефротичному синдромі, синдромі мальабсорбції і ін.) з'являються гіперпігментовані плями на шкірі тулуба. При пелагрі зона пігментації обмежується ділянками шкіри, на які діє світло або які постійно травматизуються; дефіцит вітаміну В12 супроводжується передчасним посивінням волосся і гіпермеланозом, особливо добре вираженим навколо дрібних суглобів кистей. Гіпермеланоз також може бути наслідком лікування такими препаратами як мієлосан, циклофосфан, метилсечовина, аміназин і ін.
Гіперпігментовані шкірні елементи.
Ластовинки (ефеліди),- дрібні пігментні плями, які розташовані на рівні шкіри на обличчі з обох боків носа, на плечах.
Плями більшого розміру кольору кави з молоком можуть бути проявом і такого захворювання, як нейрофіброматоз Реклінгхаузена, при якому виявляються нейрофіброматоз шкіри і периферичної нервової системи, гіпертензія, передчасне статеве дозрівання, або має місце синдром "леопарда", який є аутосомнодомінантним станом з генералізованим розповсюдженням темно-коричневих плям в поєднанні з нейросекреторною глухотою, відставанням зростання, пороками серця, аномаліями статевих органів.
При синдромі Пейтца-Егерса (успадковується аутосомно - домінантно) меланозні плями на губах і слизистих оболонках поєднуються з поліпозом тонкого кишечника. Цей синдром необхідно диференціювати з іншими синдромами, пов'язаними з множинними пігментними плямами і звичайними ластовинками, синдромами Гарднера і Кронкхайта - Канада (поліпоз шлунково - кишкового тракту, алопеція, оніходистрофія і пігментація шкіри).
Голубий невус - група пігментних клітин, що накопичилися в дермі; виглядає як синюваті плями; при локалізації в області крижів вони називаються монгольськими плямами, зникають у віці після 3 років.
Зустрічаються також доброякісні і злоякісні варіанти меланоми (пухлинний, пігментний невус).
Мастоцитоз, або пігментна кропив'янка, - захворювання, що характеризується періодичними висипаннями плям, папул, пухирів рожевочервоного кольору круглої або овальної форми, що локалізуються на тулубі, кінцівках, волосистій частині голови, обличчі і рідко на долонях і підошвах. Пігментна кропив'янка починається звичайно у віці до 2 років. Патогномонічним для мастоцитозу вважається симптом Унні-Дарині, коли при терті шпателем плями або папули або після дотику до них теплим предметом незабаром з'являється почервоніння і набухання елемента - він набуває пухирчастоподібного вигляду.
Висипання в прогресуючій стадії можуть періодично зникати і з'являтися знову, що у результаті веде до більш темного забарвлення елементів висипки (гіперпігментації), аж до коричневого кольору плям, і збільшенню їх числа - від поодиноких до численних. Регресія захворювання починається у віці 6-7 років або до періоду статевого дозрівання і характеризується поступовим зблідненням і іноді навіть зникненням елементів. Спонтанна інволюція відбувається приблизно у 50% хворих в пубертатному віці, у 25% часткова ремісія наступає в зрілому віці. Системні ознаки вивільнення гістаміну при мастоцитозі (епізодичні "припливи", тахікардія, порушення дихання, головний біль, кишкова коліка, пронос, гіпотензія) майже постійні.
Гіпомеланози спостерігаються при альбінізмі, синдромі Гудлака (тирозиназопозитивний альбінізм з дефектами тромбоцитів і геморагічним діатезом), синдромі Кроса - Мак-К′юсика - Бріна (тирозиназопозитивний альбінізм з мікрофтальмією, відставанням розвитку, гіпертонусом м'язів і атетозом).
Частковий альбінізм (Piebaldism), успадкований за аутосомно-домінантним типом, характеризується амеланотичними бляшками в лобовій області, передньої частини голови (внаслідок чого з'являється біле пасмо волосся), на грудній клітці, в області колінних і ліктьових суглобів. Бляшки обумовлені локальною відсутністю або зменшенням числа меланоцитів і не зникають з часом.
Синдром Варденбурга успадковується за аутосомно - домінантним типом, характеризується наявністю білих пасм волосся, дефектами пігменту і гіпопігментацією шкіри, гетерохромними радужками, широким переніссям, дистопією кутів очей, природженою глухотою.
Туберозний склероз успадковується за аутосомно - домінантним типом, характеризується плямами типу білого аркуша невеликого розміру (1-3 см), що локалізуються переважно на тулубі, фіброматозними вузликами на шкірі лоба, тулуба, рук і ніг, розумовою відсталістю, епілепсією, туберозними вузликами в корі, факоматозом сітківки, рабдоміомами серця, кістами нирок, легень і кісток.
Гіпомеланоз Іто (ахроматичне неутримання пігменту) - природжене захворювання, що характеризується гіпопігментованими плямами химерної форми, які утворюють чітко відмежовані малюнки, смуги і бляшки по всій поверхні тіла, залишаються протягом дитинства і зникають в зрілому віці.
Гіпопігментації не передують ні запалення, ні везикулярна поразка, характерна для синдрому Блоха - Сульцбергера.
Вітиліго (надбаний пігментний дефект) виникає в будь-якому віці і характеризується різними за формою і розмірами депігментованими плямами з чіткими межами, що локалізуються на шкірі обличчя (навколо очей і в області рота), в області статевих органів, кистей і стоп, ліктьових і колінних суглобів, верхньої половини грудної клітки. Шкірні елементи можуть спонтанно зникати, можуть з'являтися нові плями, або депігментація постійно прогресує.
Колір шкіри залежить від концентрації гемоглобіну, кровонаповнення судин шкіри, її товщини і кількості пігменту. (Блідість при спазмі судин, колапсі, крововтраті, захворюваннях нирок). Разом з потовщенням зустрічається при мікседемі, кольору “кави з молоком” - при інфекційному ендокардиті. Почервоніння шкіри має місце при лихоманці, тепловому або сонячному ударі, роботі на відкритому повітрі, еритремії. Ціаноз – при серцевій або легенево – серцевій недостатності. Жовте забарвлення найчастіше зумовлене збільшенням кількості білірубіну,є ознакою захворювань печінки, або підвищеного гемолізу еритроцитів. зустрічається при жовтяниці. Темно – коричневе – виникає при недостатності функції наднирників і нагадує інтенсивну засмагу (особливо на відкритих ділянках тіла).
Вологість шкіри визначається функцією потових залоз.
Підвищена – при важкій фізичній праці, емоційному перевантаженні, високій температурі навколишнього середовища, надмірна – при критичному зниженні температури, туберкульозі (нічні виснажуючі поти), гнійних і септичних станах, тиреотоксикозі, нейро – циркуляторній дистонії.
Надмірна сухість – при зневодненні, надмірному виведенні рідини нирками при діабеті, мікседемі, прийомі деяких ліків.
Еластичність шкіри (turgor) визначається на передпліччі, коли двома пальцями (великим і вказівним) беруть шкіру в складку і відпускають її. У здорової людини шкірна складка швидко розправляється. Зниження тургору виявляється вираженістю зморшок на обличчі і шиї, запалими очима тощо. Воно може бути ознакою зневоднення, швидкої втрати ваги, старечої атрофії.
Наявність рубців. Вони можуть бути післяопераційними, на стегнах і животі – спостерігатися після вагітності, глибокі, тісно зв'язані з підлеглими шарами – після туберкульозного або сифілітичного лімфаденіту.
Висипання на шкірі (eruptio).
Розеола – плямисті висипання діаметром 2- 3 мм, які зникають при натисненні. Частіше за все визначаються на животі і нижній частині грудної клітки при черевному тифі, сифілісі).
Еритема – різко відокремлена від здорових тканин гіперемована ділянка, що трохи підноситься над здоровою шкірою. Вона виникає при алергічних реакціях, септичних станах.
Червонувато – фіолетове забарвлення верхніх повік дозволяє діагностувати дерматоміозит.
Кропив'янка – круглі або овальної форми червоно – білі утворення на шкірі. Частіше за все вони є проявом алергії, можуть з'являтися при порушеннях функції печінки.
Герпетичні висипки – пухирці діаметром від 0,5 до 1 см, які спочатку містять прозору, а потім каламутну рідину. Через декілька днів пухирці тріскаються, оголяючи ерозовані ділянки. Частіше за все вони з'являються на губах і крилах носа.
Крововиливи в шкіру (геморрагії) можуть бути різної величини: точкові (петехії), лінійні (екхімози), масивні (гематоми). Вони не зникають при натисненні, з часом міняють своє забарвлення. Наявність пурпури може бути ознакою гіповітамінозу, порушення функції або зменшення кількості тромбоцитів, захворювань печінки.
Телеангіоектазії – судинні зірочки (надмірне розширення капілярів і артеріол), які є ознакою гепатиту або цирозу печінки).
Варикозне розширення вен на нижніх кінцівках може тромбування певних ділянок з подальшою емболією легеневої артерії.
Відшаровування епітелію аж до дерми зустрічається при скарлатині, ексфоліативному дерматиті.
Ліхеніфікація – потовщення всіх шарів шкіри, яке супроводжується сухістю, утворенням шкірних складок і є характерним для атопічного дерматиту.
Зміни шкіри.
Атрофія – шкіра стоншується, легко травмується, втрачає звичайний малюнок. Може бути ознакою старіння або ліподистрофії після ін'єкцій інсуліну.
Ерозія – саме поверхневе порушення цілісності шкіри в результаті розриву везикул з оголенням блискучої червоної поверхні.
Тріщини – лінійне ушкодження епідермісу до дермального шару, яке частіше за все виникає при гіперкератозі, гіповітамінозі (в кутках рота).
Виразка – глибоке пошкодження шкіри аж до папілярного шару. Є результатом травми, опіку.
Волосся.
Ріст волосся на тілі має статеві відмінності. Їх відсутність може бути викликана порушенням функції статевих залоз.
Надмірне зростання волосся (гіпертрихоз, гірсутизм) може бути ознакою пухлини наднирників або яєчок, акромегалії. Гипотріхоз буває генетично або лікарсько залежним.
Випадіння волосся (алопеція) може бути наслідком психічної травми, гіпотиреозу, інтоксикації талієм, спостерігатися при грибкових захворюваннях, сифілітичній поразці, системному червоному вовчаку.
Підшкірна основа.
При огляді описується як надмірно–, середньо-, або слабовиражена. Для цього пальпаторно визначають товщину шкірної складки, захопивши нижче від кута лопатки у жінок або в ділянці лівого підребер'я або середньої третини плеча у чоловіків ділянку шкіри розміром 5 см і стискують її між пальцями. Якщо при цьому складка шкіри буде настільки тонка, що через неї добре відчуємо протилежний палець, це значить, що підшкірна основа розвинута слабо, якщо