Скачиваний:
322
Добавлен:
06.03.2016
Размер:
232.67 Кб
Скачать

Вищий державний навчальний заклад України «Українська медична стоматологічна академія»

«Затверджено»

на засіданні кафедри пропедевтики терапевтичної стоматології

Завідувач кафедри

професор _____ Ковальов Є.В. «____» __________20___ р.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Навчальна дисципліна

Терапевтична стоматологія

Модуль № 1

«Методи обстеження стоматологічного хворого.

 

Ураження твердих тканин зубів»

Змістовний модуль

«Карієс та некаріозні ураження зубів»

№ 2

 

Тема заняття 28 -29

«Патоморфологія, клініка та діагностика некаріозних уражень,

 

що виникають після прорізування зубів. Травматичні та хімічні

 

ураження. Гіперестезія твердих тканин зубів. Усунення

 

гіперестезії за допомогою сучасних десенситайзерів: склад,

 

властивості, методики використання. Патоморфологія, клініка,

 

діагностика та лікування ерозії емалі, клиноподібного

 

дефекта

Курс

ІІІ

Факультет

Стоматологічний

Полтава – 20___

Тема: Патоморфологія, клініка та діагностика некаріозних уражень, що виникають після прорізування зубів. Травматичні та хімічні ураження. Гіперестезія твердих тканин зубів. Усунення гіперестезії за допомогою сучасних десенситайзерів: склад, властивості, методики використання.

Патоморфологія, клініка, діагностика та лікування ерозії емалі, клиноподібного дефекта.

Кількість годин :4

I.Актуальність теми:

Крім карієсу, найбільш розповсюдженого захворювання зубів, існує й інша різноманітна патологія твердих тканин – некаріозні поразки.

Дотепер лікування цієї патології зубів у більшості випадків було малоефективним і, як правило, полягало в пломбуванні виражених дефектів і призначенні засобів для усунення гіперестезії.

В останні роки, проведений ряд досліджень окремі сторони, що розкривають, етіологію і патогенез різних некаріозних уражень, що дозволило ввести в клініку ряд патогенічно спрямованих методів лікування. Тому вивчення їх є безсумнівно актуальним і становить великий інтерес у процесі формування лікарів – стоматологів.

II. Навчальні цілі заняття.

Ознайомиться з етіологією, патогенезом, класифікацією і лікуванням захворювань некаріозного походження, що розвиваються після прорізування зубів.

Знати : (? = II)

-будову емалі зуба;

-будову дентину зуба;

-будову і функції періодонта;

-етіологію травматичних уражень зубів;

-етіологію хімічних уражень зубів;

-етіологію ерозії емалі;

-етіологію гіперестезії твердих тканин зубів;

-етіологію клиноподібного дефекту твердих тканин зубів;

-етіологію патологічної стираємості твердих тканин зубів;

-патогенез некаріозних уражень твердих тканин зубів, що розвиваються після прорізування зубів;

-класифікація некаріозних уражень зубів по Патрикєєву В.К. (1968).

-сучасна класифікація некаріозних уражень з урахуванням класифікації ВОЗ.

-класифікація механічної травми зубів по Чуприкіній Н.М. (1985).

-клініку некаріозних уражень твердих тканин зубів;

-діагностику некаріозних уражень твердих тканин зубів;

-диференціальну діагностику твердих тканин зубів;

-лікування некаріозних уражень твердих тканин зубів.

Уміти : (? = II)

-провести опитування пацієнта;

-провести огляд пацієнта;

-провести поверхневу і глибоку пальпацію регіонарних лімфатичних вузлів;

-провести внутрішньоротову пальпацію альвеолярного відростка і причинного зуба

-провести зондування причинного зуба;

-провести перкусію причинного зуба;

-провести термодіагностику причинного зуба;

-провести рентгендіагностику причинного зуба;

-провести електроодонтодіагностику причинного зуба.

III. Виховні цілі заняття.

Метою даних методичних рекомендацій є узагальнення клініко – анатомічних і морфологічних досліджень, описаних у різних розрізнених посібниках, з тим, що б допомогти студентам планувати і проводити лікування різних некаріозних уражень твердих тканин зуба в залежності від їх етіології, патогенезу й особливостей клінічного лікування. Студенти зможуть приділяти більше уваги профілактиці таких захворювань, як ендемічний флюороз зубів, хімічний некроз твердих тканин зуба, ерозія емалі й ін.

IV. Матеріали доаудиторної самостійної роботи.

IV. 1.Метдисциплинарная інтеграція.

Дисципліна

Знати

 

Уміти

п/п

 

 

 

 

 

 

 

1.

Попередні:

Анатомічні

особливості

 

 

 

 

Анатомія

будівлі зубів.

 

 

По

анатомічних

 

 

Анатомічні

особливості

особливостях

будови

 

 

будови періодонта

 

визначити

 

 

 

 

 

 

 

приналежність зубів до

 

 

 

 

 

визначеної групи

2.

Гістологія

Особливості

гістологічної

Визначити

патологічні

 

 

будови зубів, періодонта.

 

зміни в тканинах зубів,

 

 

 

 

 

періодонта.

 

3.

Патологічна

Патологічні

зміни

при

Визначити

 

обсяг

 

анатомія

некаріозних ураженнях зубів.

втручань

у

залежності

 

 

 

 

 

від ураження.

 

4.

Фармакологія

Препарати, використовувані

Використовувати

 

 

для ремтерапії,

флюоризації

препарати

 

для

 

 

зубів

 

 

ремтерапії

в

залежності

 

 

 

 

 

від виду

некаріозних

 

 

 

 

 

уражень.

 

 

5.

Наступні:

 

Можливі

ускладнення

Визначити показання до

 

Хірургічна

 

некаріозних уражень зубів.

хірургічного

 

лікування

 

стоматологія

 

Показання

до

їхнього

некаріозних уражень.

6.

Ортопедична

видалення

 

 

 

 

 

Можливі ускладнення.

Вміти

установити

 

стоматологія

 

Показання до ортопедичного

показання

 

до

 

 

 

лікування дефектів

зубного

ортопедичного

 

 

 

 

ряду

 

 

лікування

 

дефектів

 

 

 

 

 

 

зубного

 

ряду

 

 

 

 

 

 

некаріозного

 

 

 

 

 

 

 

 

походження.

 

 

7.

Внутрішньопред

Клініко-анатомічні

 

Проводити

ремтерапію

 

метна інтеграція

особливості будови зубів.

зубів.

 

 

 

Фантомний

курс

 

 

 

Флюоризацію зубів.

 

пропедевтики

 

 

 

 

 

 

 

терапевтичної

 

 

 

 

 

 

 

стоматології

 

 

 

 

 

 

 

8.

Клінічний

курс

Етіологію,

патогенез,

Діагностувати

різні

 

пропедевтики

класифікацію,

діагностику

форми

некаріозних

 

терапевтичної

некаріозних уражень зубів.

уражень зубів.

 

 

стоматології

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

V. Змісту теми заняття.

 

 

 

 

 

V.1.Травматичні ушкодження зубів.

 

 

 

 

Розрізняють гострі і хронічні травми.

 

 

Гострі травми.

Причиною гострих травм є удар по зубі на виробництві, у побуті, при заняттях спортом. Гостра травма в 32% випадків служить причиною руйнування і втрати передніх зубів у дітей.

У молочних зубах найбільше часто зустрічається вивих зуба, потім перелом коронки, рідше відлом коронки. У дійсних зубах по частоті випливають – відлом частини коронки, потім вивих, забите місце зуба і перелом кореня зуба. Травма зубів буває в дітей різного віку, однак молочні зуби частіше травмуються у віці від 1 до 3 років, а постійні в 8 – 9 років.

Класифікація гострої травми зубів по Чуприкіній (1985).

I.Травма зуба (без чи ушкодження з ушкодженням судиннонервового пучка).

II.Вивих зуба:

1.Неповний (без ушкодження чи з ушкодженням судиннонервового пучка).

а) зі зсувом коронки вбік оклюзійної поверхні; б) зі зсувом коронки убік переддвер’я порожнини рота; в) зі зсувом коронки убік сусіднього зуба;

г) зі зсувом коронки в піднебінну сторону; д) з поворотом навколо осі; е) комбінований;

2.Убитий.

3.Повний. III. Перелом:

1.Коронки зуба: а) у зоні емалі;

б) у зоні емалі і дентину без чи розкриття з розкриттям порожнини зуба;

2.Шейки зуба.

а) вище дна зубоясневої борозенки; б) нижче дна зубоясневої борозенки.

3.Кореня зуба:

а) з розривом чи без розриву пульпи в місці перелому ( без зсуву чи зі зсувом уламків):

-поперечний;

-косою;

-подовжній;

-осколковий;

-у пришийковій області;

-верхівковій і середній частинах зуба.

IV. Комбінована травма.

V.Травма зачатка зуба.

Травма зуба.

У перші години виникає значна болючість, що підсилюється при накусуванні. Іноді в результаті травми настає розрив судинного пучка, може бути крововилив у пульпу. Стан пульпи визначають шляхом визначення її електрозбуджуваності, що проводять через 2 -3 дні після травми.

Диференціювати травму зуба слід від перелому кореня, при якому може бути така ж клінічна картина, однак перелом кореня зуба чітко визначається по рентгенограмі.

Лікування полягає в створенні спокою зубу. Це досягається виключенням з раціону твердої їжі. У маленьких дітей можна виключити зуб з контакту шляхом зішліфовування ріжучого краю коронки антагоніста. Але таке зішліфовування небажане.

При незворотних порушеннях у пульпі постраждалого зуба показана трепанація коронки, видалення загиблої пульпи і пломбування каналу.

Якщо має місце потемніння коронки, то перед пломбуванням її відбілюють гідроперитом.

Вивих зуба. Це зсув зуба в лунці, що виникає при бічному чи вертикальному напрямку сили, що травмує. При нормальному стані пародонта потрібно значне зусилля для зсуву зуба. Однак при резорбції кісткової тканини вивих може відбутися при незначному впливі, наприклад

при розжовуванні твердої їжі. Вивих може супроводжуватися ушкодженням цілісності ясен.

Розрізняють вивих повний, неповний і убитий. Вивих може бути ізольованим чи в сполученні з переломом кореня зуба, альвеолярного відростка чи тіла щелепи.

Повний вивих зуба характеризується випаданням його з лунки. Неповний вивих – частковий зсув кореня з альвеоли який завжди

супроводжується розривом волокон періодонта на більшому чи меншому протязі.

Убитий вивих чи виявляється повним зсувом зуба з лунки убік тіла щелепи, що приводить до значного руйнування кісткової тканини.

У

першу чергу

необхідно

вирішити

питання

про доцільність

збереження такого зуба.

Основним критерієм є стан кісткової тканини в

кореня

зуба. При її схоронності

протягом

не менш половини

довжини

кореня,

зуб доцільно зберегти. Спочатку встановлюють

зуб на

колишнє

місце (під анестезією), а потім створюють спокій зубу – виключають його рухливість. З цією метою проводять шинирование ( чидротом быстротвердеющей пластмасою). Потім варто визначити стан пульпи зуба. У деяких випадках при зсуві кореня зуба відбувається розрив судиннонервового пучка, але іноді пульпа залишається життєздатної. У першому випадку, при некрозі, пульпу необхідно видалити, а канал запломбувати, у другому випадку пульпа зберігається. Для визначення стану пульпи, визначають її реакцію на електричний струм. Реакція пульпи на струм 2 – 3 мка вказує на її нормальний стан. Випливає, однак, пам'ятати, що в перші 3 – 5 днів після травми зниження збудливості пульпи може бути відповідною реакцією на травму. У таких випадках варто перевірити стан пульпи в динаміку.

Якщо ж зуб при повторному дослідженні реакцією на струм 100 мка і більш, те це вказує на некроз пульпи і необхідність її видалення.

При травмі зуба можливе вбивання кореня в щелепу, що завжди супроводжується розривом судинно-нервового пучка. Такий стан супроводжується хворобливістю і хворою вказує на “укорочений” зуб. У цьому випадку зуб фіксують у правильному положенні і відразу ж видаляють некротизированною пульпу. Рекомендується видалити якомога раніше, щоб не допустити розпаду й окрашевания коронки.

При гострій травмі може бути повний вивих (зуб приносять у чи руках вставляють у лунку). Лікування складається в реплантації зуба. Ця операція може бути успішної при незмінних тканинах пародонта. Проводять її в наступній послідовності: тренують зуб, видаляють пульпу і пломбують кореневий канал. Потім після обробки кореня і лунки антисептичними розчинами вводять зуб на місце і фіксують його ( у деяких випадках шинирование обов'язково). При відсутності скарг на хворобливість проводять спостереження і рентгенконтроль.

Корінь зуба, реплантированный у перші 15-20 хв. після травми, резорбируется незначно, а зуб зберігається довгі роки. Якщо реплантація

проводиться в більш пізній термін, то рассасывание кореня рентгенологически визначається вже протягом 1 – го місяця після реплантації.

Рассасывание кореня прогресує, і під кінець року резорбируется значна його частина.

Перелом зуба. Може бути отлом чи частини всієї коронки і перелом кореня зуба.

Отлом коронки не представляє утруднення для діагностики.

Обсяг і характер лікувального втручання залежать від утрати тканин. При отломе частини коронки без розкриття порожнини зуба її відновлюють з використанням композиційного пломбировочного матеріалу. Обламаний дентин покривають ізолюючою прокладкою, а потім накладають пломбу. Найкращі результати досягаються при відновленні коронки за допомогою ковпачка. Якщо умови для фіксації пломби недостатні, то застосовується нарощування штифта.

Якщо під час травми розкривається порожнина зуба, то в першу чергу виробляється знеболювання і видалення пульпи, якщо немає показань і умов до її збереження, а канал пломбують. З метою поліпшення умов для фіксації в каналі. Утрачену частину коронки відновлюють композиційними пломбировочными матеріалами з застосуванням ?. Крім того, може бути виготовлена чи вкладка штучна коронка.

При повному отломе коронки варто вирішувати питання про можливість використання кореня для виготовлення штифтового чи зуба штучної коронки. Обов'язковою умовою є пломбування кореневого каналу.

При пломбуванні

доцільно залишати місце

для штифта,

тоесть

пломбувати 1/3

, ¼ частина кореневого каналу.

 

 

Перелом

кореня

може бути поперечним,

подовжнім,

косим,

оскольчатым.

 

 

 

 

Найбільш несприятливим є подовжній, оскольчатый і діагональний косою перелом, при якому не можна використовувати корені під опору.

При поперечному переломі багато чого залежить від його рівня. Якщо поперечний перелом відбувся на границі верхньої ¼ - 1/3 довжини чи кореня на середині, те після трепанації зуба і видалення пульпи канал пломбують, а отломки з'єднують спеціальними штифтами з кламмерной дроту. Важливо, щоб штифт надійно скріплював отломки. При поперечному переломі в найближчій до верхівки чверті кореня досить запломбувати канал отлома. Верхівкову частину кореня можна залишити без утручання.

Хронічна травма.

Хронічна травма досить часто зустрічається в повсякденній практиці і нерідко приводить до виражених ушкоджень зуба.

Так утворення узур на різцях, стирання твердих тканин є наслідком довгостроково діючих механічних факторів. Хронічна травма може бути обумовлена професійними чи факторами шкідливими звичками.

Лікування. Складається в усуне нні дефектів. У даних випадках сошлифовыванием, в інших відновленням зуба пломбуванням. Важливе усунення фактора, що травмує.

V.2.Кислотний некроз.

Кислотний (хімічний) некроз зубів, є результатом місцевих впливів. Ця поразка спостерігається звичайно в довгостроково працюючих на виробництвах (хлористоводородная, азотна, чорна) і рідше трохи рідше органічних кислот. Одними з перших клінічних ознак кислотного некрозу є почуття оскоми, підвищена чутливість до температурних і хімічних подразників. Іноді виявляється відчуття кримтания зубів при змиканні.

Виникнення зазначеної патології в першу чергу зв'язують з безпосереднім впливом кислот на емаль зуба. У цехах таких виробництв у повітрі скапливается велика кількість пар кислот, газоподібний хлористий водень, що, потрапляючи в порожнину рота, розчиняється в слині. Остання

здобуває кислотну реакцію і декальцинирует тверді тканини зуба.

 

Прогресування хімічного некрозу твердих тканин зуба

змінює

зовнішній вигляд емалі зубів фронтальної групи: вони стають матовими і шорсткуватими. Іноді емаль здобуває брудно – сірий чи відтінок іншу темну пігментацію. Різко виражене стирання тканин зубів.

При кислотному некрозі найбільше важко уражаються різці й ікла.

Зникає

емаль в області країв коронок, що ріжуть; при цьому

утворяться

гострі,

що легко відламуються ділянки коронки

зуба. Потім

процес

деструкції і стирання поширюється на емаль і дентин

не

тільки

вестибулярної, але і язичної поверхні різців і іклів.

Коронки

цих зубів

коротшають, що ріже край стає овальним, а коронки приймають форму клина. Поступово коронки передніх зубів руйнується до десневого краю, а група премолярів і молярів піддається сильному стиранню.

Легкі форми кислотного некрозу можуть спостерігатися й у хворих ахилическим гастритом, що з метою лікування змушені приймати усередину 10% розчин хлористоводородной (соляний) кислоти. При цьому відзначається підвищене стирання країв різців, що ріжуть, і жувальної поверхні великих корінних зубів.

Для запобігання цього рекомендується приймати кислоту через скляні чи пластмасові трубочки.

Лікування. При виникненні патологічних змін твердих тканин застосовують антидотную терапію у виді содових полоскань, утирання содових паст, застосування ремтерапии, препаратів кальцію (глюконата і гліцерофосфату). Проводять орликтуоризацию зубів. При значному руйнуванні показані реставрація й ортопедичне лікування зубів.

Профілактика. Здійснюється в першу чергу шляхом конструювання приточно-вытяжной вентиляції в цехах, у яких установлюються стовпчики з лужною водою для полоскання порожнини рота. Як показали спостереження, робітники повинні здійснювати цю процедуру через кожні 11/2 – 2 години.

Усі робітники хімічних виробництв повинні знаходиться на диспансерному обліку. Профілактична обробка зубів фтористими препаратами і реминерализующими розчинами проводиться в процесі диспансеризації.

Ерозія зубів.

Этнология захворювання недостатньо виявлена. Деякі автори вважають, що ерозія, як і клиноподібний дефект, виникає винятково від механічних впливів, - зубної щітки і порошку. Інші вважають, що вона виникає при надлишковому вживанні в їжу цитрусових.

Ю.М. Максимовський (1981) важливу роль у этнологии ерозії твердих тканин зубів відводить ендокринним порушенням і, зокрема гіперфункції щитовидної залози. По його даним, одним із симптомів цього захворювання є збільшення секреції слини і зниження в'язкості її. Установлено, що в хворих тиреотоксикозом ерозія виникала в 2 рази частіше , ніж у здорових.

При зростанні тривалості хвороби на 1 рік кількість пацієнтів з ерозією підвищується на 20%.

Ю.А.Федоров зі співавторами виявили (1990), що ерозія зубів більш ніж у 40 50% випадків виявляється на тлі збільшення щитовидної залози і порушення її функції.

Ерозія виявляється переважно на симетричних поверхнях центральних і бічних різців верхньої щелепи, а також на іклах і малих корінних зубах обох щелеп. Практично не зустрічається ерозія на різцях і великих корінних зубах нижньої щелепи.

Поразка спостерігається переважно в облич середнього віку і характеризується тривалим лікуванням – до 10 – 15 років. В даний час у зв'язку з впливом несприятливих екологічних факторів, у тому числі з Чорнобильською катастрофою, збільшується число випадків поразка зубів ерозією в облич молодого віку (18 – 25 років).

Причина виникнення ерозії остаточно не встановлена. Очевидно, що важлива роль належить хімічному фактору в сполученні з механічним впливом. При цьому не можна виключати ослаблення реминерализующего дії ротової рідини.

Клінічна картина. Ерозія являє собою овальний дефект емалі, розташований у поперечному напрямку найбільш опуклої частини вестибулярної поверхні коронки зуба. Дно ерозії гладке, блискуче і тверде. Поступове поглиблення і розширення границь ерозії приводить до утрати всієї емалі вестибулярної поверхні зуба і частини дентину.

Розрізняють дві стадії ерозії: початкову (ерозія емалі) і виражену (ерозія емалі і дентину).

По глибині поразки виділяють три ступені ерозії:

ступінь I, чи початкова – поразка лише поверхневих шарів емалі; ступінь II, чи середня – поразка всієї товщі емалевого покриву зуба аж

до эмалево-дентинной границі;

ступінь III, чи глибока, - поразка і поверхневий шар дентину.

Ерозія емалі в більшості випадків характеризується вираженими болючими чи відчуттями при дії різного роду факторів, особливо холодного повітря і хімічних подразників.

Патологічна анатомія. При мікроскопії спостерігаються зміни в поверхневому шарі емалі у виді темної порожнини, без яких-небудь змін у подповерхностном шарі, характерних для карієсу. Електронно-мікроскопічні дослідження виявили наявність органічної плівки на поверхні поразки, утрату чіткої кристалічної структури емалі і поява значним аморфних ділянок.

Зміна в дентині також локалізується в поверхневих шарах поразки. Дентинные канальцы заповнені кристалічними структурами, у межканальцевых ділянках порушується правильна орієнтація кристалів, збільшений розмір безструктурних ділянок.

Диференціальна діагностика. Ерозію варто диференціювати від поверхневого карієсу і клиноподібного дефекту. Ерозія відрізняється від карієсу локалізацією, формою поразки, а головне – поверхнею ( при ерозії вона гладка, а при карієсі – шорсткувата). Клиноподібний дефект відрізняється від ерозії формою поразки, локалізацією в шийки на границі емалі з дентином, нерідко при оголенні кореня.

Лікування.

У комплексному стоматологічному лікуванні варто призначати препарати кальцію і фосфору усередину, корисні вітаміни, у сполученні з мікроелементами.

При стабілізації стадії ерозії, що часто супроводжується зміною кольору емалі в ділянці поразки, варто провести кілька процедур з метою дентиметации тканин. При цьому 2 -3 відвідування обробляють фтористою абразивною пастою, що містить 1,23% фтору. У наступні 2 відвідування на ерозію наносять фтор – чи гель фтор – лак.

В активній стадії захворювання ставиться задача стабілізації патологічного процесу. Цього домагаються додатковою мінералізацією аплікаційним чи способом за допомогою электрофореза препаратів кальцію. Для цього призначають 3 -4 через день аплікації пасти при тривалості процедури 15 – 20 хв. У наступні 3 відвідування на область ерозії наносять на 2 -3 хв. подкисленный фтор – гель по 0,1м розчину ортофосфорної кислоти. Завершується лікування покриттям ураженої поверхні фтор – лаком. З метою реминерализации використовують 10% розчин глюконата кальцію і 2% розчин фторида натрію. При аплікаційному методі лікування число відвідувань 15 – 20. можна для реминерализации твердих тканин рекомендувати двухкомпонентный реминерализирующий розчин, що складається з 10% розчину нітрату кальцію і кислого фосфату амонію.

Электрофорез 10% розчину глюконата кальцію на область ерозії здійснюють після ізоляції зубів від слини, звільненням про зубний наліт і висушування коронки зуба.

Активний електрод установлюють на місце ерозії, а пасивний, затискають у руці.

Соседние файлы в папке Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів 3 курсу