Новая папка / 28

№28

Повреждения костей носа делятся на три группы:

• 1. Переломы костей носа без смещения отломков и без деформации наружного носа (открытые и закрытые);

• 2. Переломы костей носа со смещением отломков и деформацией наружного носа (открытые

и закрытые);

• 3. Повреждения носовой перегородки.

Клиника. Жалобы больных сводятся к деформации спинки носа, носовому кровотечению,

отеку мягких тканей, кровоизлиянию в кожу носа и век, боли, нарушению носового дыхания и

обоняния. Переломы костей носа могут сопровождаться сотрясением головного мозга (тошнота,

головокружение и др. симптомы).

При осмотре и пальпации определяется резко болезненный отек мягких тканей в области

носа, распространяющийся на нижние веки. Припухлость сохраняется в течение нескольких

дней. Могут наблюдаться кровоизлияния не только в подкожную клетчатку, но и в область конъ-

юктивы век. Деформация спинки носа указывает на перелом костей носа. При пальпации определяются

костные выступы (неровности) на спинке и скатах носа. Имеется подвижность (в

зависимости от сроков травмы) костных фрагментов. Значительная травма может вызвать раздробление

костей носа. Смещение носа у основания указывает на перелом лобных отростков

верхнечелюстных и носовых костей. Подкожная крепитация свидетельствует о переломе решетчатой

кости с разрывом слизистой оболочки и возникновением эмфиземы, т.к. воздух при

сморкании проникает из носа через поврежденную ткань под кожу лица.

Рентгенограмма костей носа, сделанная в двух проекциях (прямой и боковой) дает сведения

о локализации и характере перелома. Однако отсутствие рентгенологических изменений

не позволяет исключить перелом носовых костей

Лечение. При оказании специализированной помощи нужно стремиться к полному восстановлению

формы наружного носа и его физиологических функций. Вправление костных отломков

носа осуществляется под местным или общим обезболиванием.

Вправление отломков костей носа при боковом смещении спинки носа проводят большим

пальцем правой руки при искривлении влево и соответственно левой руки - при искривлении

вправо. В момент смещения отломков в нормальное положение слышен характерный хруст

(рис. 17.5.4). Смещенные кзади отломки (в сторону полости носа) вправляются с помощью носового

узкого элеватора, на который предварительно надевают стерильную резиновую трубку,

обеспечивающую атравматичность. При отсутствии элеватора вправление костей носа проводят

прямым пинцетом, концы которого обернуты марлей. Для предупреждения повторного

смещения и удержании их в правильном положении, тампонируют верхний и средний носовые

ходы йодоформной турундой, смоченной в вазелиновом масле. В нижний носовой ход вводят

резиновые, обернутые йодоформной турундой, трубки для обеспечения дыхания. Эндоназаль-

ная фиксация удерживается в течение шести - семи дней. Через 3 дня мы не меняем тампоны,

Передня тампонада застосовується для зупинки носової кровотечі так, щоб марля, яку вводять в порожнину носа, притиснула судину, що кровоточить. Освітлюючи лобним рефлектором порожнину носа, довгою марлевою турундою, просоченою знеболюючим або кровозупинним засобом, щільно заповнюють всю порожнину носа, починаючи з її задніх відділів.

Правою рукою беруть вушний пінцет, яким захоплюють марлеву турунду, відступивши на 5-7 см від її краю. Лівою рукою розширюють носорозширювачем вхід у половину носа, з якої виділяється кров. Пінцетом вводять турунду в ніс і просувають далеко вглиб його порожнини, аби її частина проникла у задньо-верхні відділи носа . Виймають пінцет так, щоб занурена частина турунди залишилась на місці, захоплюють турунду в іншій ділянці й просувають вглиб, але тепер нижніми відділами носа. Повторюють введення турунди по черзі у верхні й нижні відділи носа доти, поки турунда не заповнить всю порожнину носа. Таким чином поступово виповнюють задні, середні, передні відділи носової порожнини. Тампон при цьому набуває вигляду “гармошки”. Під час маніпуляцій медична сестра утримує інший (вільний) кінець довгої стерильної турунди.

Після введення тампона в ніс ніздрю закривають ватною кулькою та накладають пращоподібну пов’язку (див. нижче). Тривалість перебування тампона у носі становить 1-2 доби.

Якщо не вдається зупинити кровотечу за допомогою передньої тампонади носа, вдаються до задньої тампонади. Для цього використовують стерильний марлевий тампон, розмір якого відповідає розміру двох нігтьових фаланг великих пальців хворого. Тампони різних розмірів готують заздалегідь і зберігають в стерильних умовах. Носорозширювачем, який тримають лівою рукою, розширюють ніздрі пацієнта, а правою у нижні відділи носа вводять тонкий гумовий зонд на глибину 15-20 см. Беруть у ліву руку шпатель, просять хворого відкрити рот та захоплюють корн­цангом кінець гумового зонда, який, пройшовши через порожнину носа, з’явився у ротоглотці. Виводять назовні через рот цей кінець катетера, після чого один його кінець знаходиться біля входу в ніс, а інший – біля рота. Заздалегідь приготовлений марлевий тампон прив’язують двома нитками до ротового кінця катетера і, потягнувши за носовий кінець, виводять катетер з нитками через ніздрю. Тепер в лівій руці тримають нитку від “тюка”, а в правій – тампон. Допомагаючи пальцем правої руки або корн­цангом, через рот тампон вводять позаду м’якого піднебіння у носоглотку. Під час цього лівою рукою підтягують тампон за нитку, яка через порожнину носа прикріплена до “тюка”. Потім пальцем правої руки через рот заходять у носоглотку та ще глибше занурюють тампон так, щоб він проник у хоани та повністю перекрив їх просвіт.

Утримуючи у носоглотці тампон двома нитками, виконують передню тампонаду однієї чи обох половин носа (див. вище). Два кінці ниток зав’язують біля ніздрі над марлевою кулькою . Дві нитки, які виходять з рота хворого, фіксують лейкопластирем до його щоки або обрізають в глотці трохи нижче м’якого піднебіння. Ці нитки необхідні для видалення тампона. Утримують тампон у носоглотці 1-2 доби.