Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Фармакология шпоры / Шпора / протипрот. 07.doc
Скачиваний:
22
Добавлен:
06.03.2016
Размер:
69.12 Кб
Скачать

5

П Р О Т И П Р О Т О З О Й Н І З А С О Б И

Класифікація.

  1. Протималярійні

Похідні хімоліну інгібітори синтезу ДНК:

А) хінолін – хінуклідини – хінін

В) аміноакридини – акрихін

С) амінохиноліни – хінгамін, хіноцид.

Хлорфеніли:

А) похідні бігуаніду (інгібітори АТФ-ази) – бігумаль

В) похідні піримідину (інгібітори дигідрофолатредуктази) – хлоридин.

  1. Протиамебні

А) Оксихіноліни (іонофори) – хиніофон, ентеросептол.

В) Ізохіноліни (інгібітори рибосом) – еметин.

  1. Протитрихомонадні та протилямбліозні.

Нітросполуки (інгібітори дегідрогеназ):

А) Похідні нітрофурану – фуразолідон

В) Похідні нітроімідазолу – метронідазол.

  1. Протилейшманіозні

Сполуки сурьми ( інгібітори дегідрогеназ) – солюсурмін.

Малярія (італ. Malaria, від malo – поганий, aria – повітря). Трьохденну малярію викликають Plasmodium vivax та Povale, тропічну - P. falciparum, чотирьохденну - P. malariae . Найбільш поширеними збудниками малярії є P.vivax та P.falciparum. Малярійний плазмодій має два цикли розвитку. Нестатевий цикл (шизогонія), протікаючий в організмі людини та статевий (спорогонія) – в тілі комара. Здорова людина заражується від хворої через носія – самку малярійного комара ( з роду анофелес). Зараження людини М. проходить в сезон активності комарів – літом та восени.

Протималярійні засоби відрізняють один від одного тропністю по відношенню до визначенних форм розвитку плазмодію в організмі людини. У зв"язку з цим розрізняють:

  1. гаметошизотропні засоби (впливають на еритроцитарні шизонти) – хінін, хінгамін, акрихін, бігумаль, хлоридин

  2. гістошизотропні засоби (впливають на тканинні шизонти) –

а) на прееритроцитарні форми – бігумаль, хлоридин

б) на параеритроцитарні форми – хіноцид.

  1. гамонтотропні засоби (впливають на статеві форми) – хіноцид, бігумаль, хлоридин, хінгамін.

Хінін – природний алкалоїд кори хінного дерева (Сinchona) має в основі хінолінове ядро і являє собою 6–метоксихінолін-ініл-хінуклідил-карбоніл. Пригнічує життєдіяльність еритроцитарних форм малярійних плазмодіїв.

Механізм дії : інгібірує редуплікацію ДНК. Є інтеркаліруючою речовиною. Інтеркаляція – введення чужорідної молекули між сусідніми парами основ подвійної спіралі ДНК. Плоскі ароматичні молекули товщиною 0,3-0,4 нм (хіноліни, фенотіазіни, акридини та ін.) дещо розсуваючи пари основань, вбудовуються між ними. Зв"язування двох спіралей ДНК такими сполученнями перешкоджає розплітанню ланцюгів ДНК, в результаті чого синтез нової макромолекули ДНК (редуплікація), а також матричної РНК стає неможливою.

Резорбтивна дія. Хінін належить до групи загальних протоплазматичних отрут та чинить різнобічний вплив на організм: пригнічує ЦНС, терморегулюючі центри та знижує температуру при лихоманці, чинить анальгезуючу дію, знижує збудження серцевих м"язів, подовжує рефрактерний період та зменшує її скорочувальну здатність, збуджує мускулатуру матки та підсилює її скорочення, стимулює скорочення трабекул селезінки.

Місцева дія. Характеризується подразненням тканин, іноді настільки сильним, що на місці ін"єкції утворюються інфільтрати з вогнищами некрозу.

Як правило, сульфат хініну застосовують для купірування нападів малярії. Добову дозу 1-1,2 г розподіляють на 2-3 прийоми. Курс лікування 5-7 днів. Хінін використовують в акушерській практиці для стимулювання родової діяльності + окситоцин, пітуітрин, естрогени.

Нерідко хінін викликає побічні явища – шум у вухах, запаморочення, блювання, серцебиття, тремтіння рук, безсоння, екстрасистолії.

Гостре отруєння. При гострому отруєнні хініном та його аналогами порушуються функції ЦНС, кровообігу, печінки та нирок. Розлади дихання, зору, слуху, кровообігу, збудження (галюцинації) з послідуючим виключенням свідомості, гіпотермічний ефект – проявлення прямої дії хініну на різні відділи головного мозку.

Шкіра на дотик холодна, цианотична. В сечі альбумінурія та гематурія. У вагітних жінок може виникнути аборт чи передчасні пологи.

Допомога при отруєнні. З метою нейтралізації та виведення отрути з організму призначають 2 ст. л. активованого вугілля з послідуючим промиванням шлунка крізь зонд р-ном перманганату калію (1:1000), 0,5-2 % р-ном таніну. Дають сольове послаблююче – сульфат натрію або магнію, призначають сифонну клізму.

Акрихін. Синтетичний протималярійний препарат, похідне акридину. За характером протималярійної дії східний з хініном. Відноситься також до групи гематошизотропних препаратів. Діє на шизонтів усіх видів малярійних плазмодіїв. На теперішній час для лікування малярії практично не використовується. Механізм дії – інгібітор синтезу ДНК. Застосування – використовують акрихін для профілактики та лікування чотирьохденної малярії, при шкірному лейшманіозі, червоній вовчанці, лямбліозі та деяких гельмінтозах (5 % розчин у папули). Як протиглисний засіб Акрихін застосовується при цестодозах: інвазії бичачим , карликовим , широким ціп"яками. В останній час у сполученні з фенасалом. Побічна дія. У ряду хворих він викликає порушення з боку ЦНС – рухове та речове збудження ( так зване "акрихінове сп"яніння"), а іноді "акрихіновий психоз". При судомах "акрихіновому психозі" вводять аміназін (2 мл 2,5 % р-ну, в/в с 10-20 мл 40 % р-ну глюкози), димедрол (2 мл 1 % р-ну). Виникаюче при прийомі акрихіну забарвлення, "ложна жовтуха", проявляється в забарвленні шкіри, скляр у жовтий колір, негативного впливу не чинить та поступово проходить після відміни препарату.

Хінгамін Основний сучасний засіб лікування малярії (делагіл, хлорохін, резохін). Головним в його протималярійному ефекті є гаметошизотропна дія на всі види малярії. У цьому відношенні він перевершує всі інші протималярійні препарати. Препарат чинить також згубну дію на статеві клітини плазмодіїв. Стійкість плазмодіїв до хінгаміну розвивається повільно. Препарат чинить також протиамебну дію. Крім того, хінгамін володіє імунодепрессивними та протиаритмічними властивостями. Механізм дії. Крім пригнічення синтезу нуклеїнових кислот (наслідок інтеркаляції), хінгамін викликає також ушкодження органел паразиту, що приймають участь в перетравленні гемоглобіну еритроцитів хазяїна.

Резорбтивна дія. При застосуванні всередину препарат добре та швидко всмоктується. Застосування. Застосовують хінгамін для лікування гострих проявів усіх видів малярії (найбільш ефективний засіб для купірування нападів) та з метою хіміопрофілактики.

Застосовують також препарат при позакишковому амебіазі (амебіазний гепатит, абсцеси печінки). Крім того, він ефективний внаслідок імунодепресивних властивостей, при колагенозах (ревматоїдному артриті, червоній вовчанці, склеродермії). Призначають його також профілактично при порушеннях ритма серця та при амілоідозі.

Препарат не токсичний і лише при тривалому введенні можливі дерматити, шкірний зуд. головний біль, диспептичні явища, порушення акомодації, лейкопенія, зниження маси тіла. Описані випадки хінгамінового отруєння. При відміні препарату ускладнення зникають.

Протипоказання: порушення функції печінки, нирок, серця (аритмії).

Хіноцид. Похідне 8-амінохіноліну, відноситься до гістошизотропних засобів, тобто препарат чинить згубний вплив на тканеві шизонти. Він діє також і на статеві форми плазмодіїв.

Хіноцид застосовують для загальної профілактики усіх видів малярії.З побічних ефектів можливі диспептичні явища, метгемоглобінурія, агранулоцитоз. При вродженій недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази наступає гострий гемоліз еритроцитів та гемоглобінурія.

Хлоридин (дараприм, приметамін)

Похідне піримідину. Також відноситься до гаметошизотропних засобів.

Механізм протималярійної дії хлоридину пов"язаний з його пригнічуючим впливом на дигідрофолатредуктазу. Протималярійний ефект розвивається повільно. Стійкість плазмодіїв до хлоридину виникає швидко. Застосовують хлоридин для індивідуальної хіміопрофілактики, а також для лікування лише у сполученні з хінгаміном.

Бігумаль

Похідне бігуанідів. Бігумаль діє переважно на нестатеві форми плазмодіїв усіх видів малярії. Володіє шизонтоцидною активністю. Механізм дії - інгібірування мембранної АТФ-ази простійших та порушення транспорту іонів. Хворі добре переносять його. У рідких випадках з"являється нудота, блювання, короткочасний лейкоцитоз. До бігумалю відносно легко розвивається звикання плазмодіїв, що є великим недоліком препарату.

Протиамебні засоби.

Збудник амебної дизентерії може локалізуватися в просвіті кишковика, а також в різних органах людини ( головним чином в печінці).

Класифікація.

  1. Амебоцидні засоби, діючі безпосередньо на амеб, що знаходяться в просвіті кишковика:

а) похідні оксихіноліну – хініофон, ентеросептол

б) антибіотики – аміноглікозиди – мономіцин.

  1. Діючі на просвітні форми амеб, що знаходяться в стінці кишковика, непрямим шляхом:

антибіотики тетрациклінового ряду – тетрациклін, окситетрациклін.

  1. Діючі головним чином на тканеві форми амеб, що знаходяться в стінці кишковика та в печінці:

похідні ізохіноліну – еметину гідрохлорид (Epecine).

  1. Діючі головним чином на тканеві форми амеб, локалізованих у печінці:

похідні амінохіноліну – хінгамін.

  1. Діючі на амеб в усіх місцях їх локалізації:

похідні нітроімідазолу – метронідазол.

Похідні оксихіноліну.

В данну групу входять деривати 8–оксихіноліну, що містять галогени – хініофон, ентеросептол. Це високоефективні амебоцидні препарати, але згубно діють вони лише на тих простійших, які знаходяться у вмісті кишковика або на поверхні слизової оболонки. На паразитів, що проникли в тканини ці речовини не діють.

Механізм протипротозойної дії похідних 8-оксихіноліну добре вивчений і має передусім відношення до хелатоутворення. Фенольний характер сполук 8-оксихінодинового типу обумовлює пряму взаємодію їх з системою окислювального фосфорилірування, або денатурацію протеїнів паразиту. Дія на біосинтез речовин порфирінового ряду може привести до розладу інших метаболічних процесів.

Показання: амебіаз, ентероколіти, бацилярна дизентерія, ферментативна та гнилісна диспепсія, не специфічний виразковий коліт, вагінальний трихомонадоз.

Побічна дія. Профузна діарея (так як подразнює слизову оболонку) .

Эметина г/хлорид. – корень ипекакуанны, назначается в/м так как оказывает сильный раздражающий эффект. Кумулирует. Нарушает метаболізм амёб, расположенных в стенках кишечника и внекишечно. Применяют при амебиазе. Побочное - тахикардия, гипотензия, рвота, понос, тремор.

Засоби, що застосовуються при лямбліозі і трихомонадозі.

Лямбліоз – протозойна хвороба, викликаєма Lamblia intestinalis, що характеризується функціональними розладами тонкої кишки. У більшості людей лямбліозна інвазія протікає як безсимптомне носійство лямблій. При ослабленні імунологічної реактивності організму вони стають патогенними та викликають хронічні захворювання кишковика, жовчного міхура, жовчних шляхів та печінки. Джерело інвазії – тільки людина. Зараження лямбліями відбувається аліментарним шляхом. Лямблії знаходяться на поверхні слизової оболонки верхнього відділу тонкої кишки і не здатні внідрятися в тканину, на відміну від амеб. Розрізняють кишкову та печінкову форму лямбліозу.

Специфічна терапія проводиться фуразолідоном, метронідазолом ( трихопол, флагіл, кліон). Це нітросполуки, що містять гетероцикл фурану та імідазолу

Фуразолідон, як і інші похідні нітрофурану, крім лямблій і трихомонад, діє на гр+ та гр- мікроби, з яких особливо чутливі до нього збудники дизентерії, черевного тифу та паратифу.

Механізм дії. Протипротозойна та бактеріостатична дія похідних нітрофурану обумовлена їх здатністю інгібірувати дегідрогенази, антимікробний ефект пов"язаний також з інгібіруванням ними синтезу ДНК.

Фуразолідон призначають внутрішньо при лямбліозі та трихомонадозі. При прийомі фуразолідону всередину відносно часто з"являються нудота, блювання, зменшується апетит, можливі алергічні реакції. Для зменшення побічних явищ рекомендується запивати препарат великою кількістю рідини, а при необхідності призначати протигістамінні препарати та тіамін, як кофермент піруватдегідрогенази.

Соседние файлы в папке Шпора