- •1.Предмет, об’єкт та завдання курсу історії української мови.
- •2.Суть комплексного підходу до вивчення історії української мови. Зв’язок її з іншими галузями знань.
- •4.Проблема основоположної термінології для позначення етапів розвитку української мови. Дискусійні терміни. Сучасне мовознавство про праслов’янську мовну єдність.
- •5.Основні положення концепції історії української мови ю.Шевельова.
- •6.Наслідки праслов’янських процесів у звуковій будові української мови. Африката [dž].
- •9. Фонетичні умови переходу початкового *[je] в *[о].
- •7.Час, причини та наслідки розвитку повноголосся.
- •8.Походження носових голосних. Час, причини та наслідки їх втрати на східнослов’янському мовному грунті.
- •10. Монофтонгізація дифтонгів y праслов’янській мові. Історія фонеми */ě/
- •11.Проблема походження фонем /h/, /γ/
- •12.Час, причини та наслідки занепаду зредукованих фонем /ь/ та /ъ/.
- •13.Чергування голосних [о], [е] з ∅. Етимологічні, секундарні та вставні голосні [о], [е.] Винятки із закономірностей чергування.
- •14.Розвиток зредукованих фонем у позиціях перед та після сонорних плавних [r] , [l]. «Друге повноголосся».
- •15.Рефлекси напружених зредукованих [і] та [у].
- •17.Час, причини та механізми переходу етмологічних голосних [о],[е] в [і]. Винятки.Розвиток українського «ікавізму».
- •18.Спрощення у групах приголосних та поява вставних приголосних як обернені процеси-наслідки занепаду зредукованих фонем.
- •16.Протетичні голосні та приголосні в історії української мови.
- •19.Асимілятивні та дисимілятивні процеси внаслідок занепаду зредукованих фонем.
- •20.Фонетичні умови та наслідки переходу [е] в [о].
- •21.Тенденція до ствердіння приголосних фонем. Історія шиплячих української мови.
- •22.Збіг етимологічних голосних *I та *y та поява фонеми /y/.
- •23.Історія приголосних [р’] та [ц’] в українській мові. Походження фонем /ф/, /дз/.
- •24.Походження української фонеми /а/( [а ]з [о], [а] з [ę], [а] з [е]).
14.Розвиток зредукованих фонем у позиціях перед та після сонорних плавних [r] , [l]. «Друге повноголосся».
Голосні [ь], [ъ] у позиції перед [r], [l], за якими стояв будь-який приголосний, завжди були, як уже згадувалось, зредукованими сильними незалежно від якості наступного складу. Така їх вимова зумовлювалася складотворною властивістю сонантів [r], [l],у цій позиції: tъrt, tъlt, tьrt, tьlt. Отже, зредуковані[ь], [ъ] перед [r], [l], за якими йшов приголосний, у давньоруській мові послідовно змінилися в голосні повного творення [о] та [е], напр.: скърбъ-> скорб, гърбъ> -> горб, вълкь ->- волк. Разом з вокалізацією попередніх зредукованих [ь], [ъ] сонанти [r], [l] втратили складотворчий характер, перетворившись на звичайні нескладотворчі приголосні. Іноді в пам’ятках ХІІ – ХІІІст. Замість звукосполучення –ор, -ол, -ер, -ел, що розвинулися з давніх –ър-, -ъл-, -ьр-, -ьл- між приголосними, виступають звукосполучення –оро-, -оло-, -ере-, -еле. Це так зване друге повноголосся. Воно розвивалося тоді, коли сполучення [ър], [ъл], [ьр], [ьл] стояли перед приголосними, за якими йшов зредукований у слабкій позиції.
15.Рефлекси напружених зредукованих [і] та [у].
Фонологічно зредуковані [і] та [у] не відрізнялись від [ь] та, [ъ], власне, вони були позиційними варіантами фонеми /ь/та /ъ/. У сильній позиції, тобто під наголосом та перед складом із слабким зредукованим, [і] та [у]вокалізувались, але їх рефлекси в різних давньоруських діалектах неоднакові. У південно-західних говорах, тобто тих, що лягли в основу української і білоруської мов, сильний [і] змінився в [і], а сильний [у] — в [у]. У північно-східних діалектах давньоруської мови, тобто тих, що лягли в основу російської мови, зредукований [і] та [у] розвинулись у сильній позиції в [е] та [о]: mуji->moi. Рефлекси [е], [о] з [і], [у] писемні пам'ятки засвідчують з другої половини XIII. Зміна зредукованих [і], [у] на [і], [у] та [е], [о] відбувалася трохи пізніше, ніж вокалізація [ь], [ъ], в більшості говорів найімовірніше в першій половині XIII ст.
17.Час, причини та механізми переходу етмологічних голосних [о],[е] в [і]. Винятки.Розвиток українського «ікавізму».
Подовжених [о], [е], що розвинулися з етимологічних [o], [e] ще на давньоруському грунті внаслідок занепаду зредукованих [ъ], [ь] у наступному складі, укр. мова не зберегла. У всіх Пд-Сх та за незначним винятком Пд-Зх говорах голосні [о], [е] змінилися в [i]. Секундарний [i] відповідно до давніших [о], [е] становить норму і сучасної укр. літературної мови. Проте в Пн і деяких Пд-Зх говорах відомі й інші рефлекси цих голосних. У Пн говорах вони звичайно залежать від наголосу. У наголошеній позиції відповідно до [о], [е] поширені дифтонги різного типу: [іе], [уо], [уе], [уи], [уі] i деякі інші. Дифтонг [іе] розвинувся з [е], y наступному складі після якого занепав [ь]. Інші дифтонги виникли на місці [о] та [е], після якого занепав зредукований [ъ]. У ненаголошеній позиції виступає здебільшого голосний [о], [e]. B окремих Пн говорах у наголошеному складі відповідно поширена вимова [y] або [и]. Монофтонг [y] нa місці наголошеного [o] знають і деякі закарпатські говори. На підставі рефлексів [о], [е] y Пнукр. і деяких Пд-Зх говорах припускають‚ що перехід давніх [о], [е] в [i] відбувався в укр. мові через стадію їх дифтонгізації. Голосний [е] перед колишнім складом з [ь] через стадію [іе], розвинувся у монофтонг [i]. Староукр. пам’ятки засвідчують голосний [i] в такій позиції з другої половини XIV ст. написанням літери и замість є. Розвиток [о] в [i] відбувався, імовірно, через дифтонги [уо], [уе], [уи], [yi] i близькі до них. Аналогічним шляхом розвивався й голосний [е] в [i], якщо в наступному складі занепадав зредукований [ъ]. Давньоруські пам’ятки Пд походження ще з XIII ст., a особливо часто староукр. пам’ятки на місці o та е в новому закритому складі засвідчують написання літер у, ю. Найімовірніше зміна на укр. грунті [o], [e] в [i] y повноголоссі відбиває давню слов’янську інтонацію‚ бо в укр. словах з рухомим наголосом така зміна відбулася повніше і послідовніше, ніж з наголосом нерухомим. Але пізніше на неї наклалися й наслідки дії аналогії. Аналогійним впливом, зокрема, зумовлений перехід [о] в [і] в іменниках наз. відм. однини поріг, сморід, в іменниках жін. р. з нерухомим наголосом (корова, корівка - корів), як і відсутність переходу [o], [e] в [i] y повноголоссі в іменниках з наголосом рухомим (колос - колосся, сторож - сторожка, дерево - дерев). Голосний [i] нa місці давнього [o] в повноголоссі пам’ятки засвідчують з XVII ст. Процес зміни [о], [е] в [і] у закритому складі звукосполучень -оро-, -оло, -ере- відбувся не раніше першої половини цього століття^ Запорожжя, запорозький. Впливом аналогії пояснюється зміна [о] на [і] в іменниковому суфіксі -овл-, в якому після [о] в наступному складі не було зредукованого: торгівля, будівля, годівля але Боромля. За загальною фонетичною закономірністю етимологічні [о], [е] в закритому складі змінюються в [і] у суфіксах -ов-‚ -ев-: київський, батьківський, гвинтівка. Але в окремих словах новішого походження, утворених від дієслівних основ і вживаних переважно в термінологічному значенні, звук [о] у такій позиції за зразком рос. мови зберігається: формовка, обробка. Зберігається [о], [е] у закритому складів демінутивних суфіксах -очк-, -ечк-, -оньк-, -еныс-‚ -есеньк- та в антропонімічному -енк-, що зумовлено їх пізнішим виникненням та специфікою функціонування у словотвірній системі укр. мови: хусточка, діжечка, голубонька, малесенький. Звичайно не змінюється [о], [е] в [і] у словах книжного та іншомовного походження: закон, народ, верховний, атом, декрет, Харитон, Семен. Проте в давніх іншомовних запозиченнях така зміна відбувається: гніт, колір, якір, папір, Антін, Федір. Зрідка аналогія спричиняється до зміни в [і] не етимологічного‚ а секундарного [о], наприклад: крътъ -› крот -› кріт, блъхъ - блох -› бліх (род. відм. мн.). Укр. мова в ряді слів зберігає [е] в новому закритому складі перед твердим приголосним: мед, ясен, перепел, хоч попіл, погріб, нічліг, сіл тощо. У деяких з них це пояснюється дією аналогії до відкритого складу. Причини збереження етимологічного [e] y такій позиції в інших словах досі не з’ясовані. Перехід [о], [е] в [i] відбився на фонологічній системі укр. мови насамперед тим, що в ній виникло нове чергування фонем: /o/ - /і/‚ /е/ - /і/. Внаслідок такого переходу відбулися деякі зміни в сполучуваності голосних і приголосних фонем, зокрема розширилися можливості сполучування палаталізованих приголосних фонем з подальшою голосною фонемою /i/.