18.Спрощення у групах приголосних та поява вставних приголосних як обернені процеси-наслідки занепаду зредукованих фонем.

До занепаду зредукованих [ъ], [ь] сполучення кількох приголосних могло бути лише на початку складу. У двозвуковому сполученні поєднувалися лише фрикативний + сонорний, проривний + coнорний, дзвінкий фрикативний + дзвінкий проривний, глухий фрикативний + глухий проривний. Тризвукові сполучення приголосних в той період були такі: [стр], [ств], [скр], [скл], [скв], [здр]. Внаслідок занепаду зредукованих утворилося багато нових звукосполучень приголосних. Деякі з них виявилися важкими для вимови і тому стали спрощуватись. Як правило, спрощувалися три звукові сполучення, середнім приголосним y яких був проривний [д] або [т], а кінцевим – сонорний [н], [л] або африката [ц]. Відбулося також спрощення тризвукових сполучень, у яких поряд стояли два сонорних: [сл’н] -› [сн]; [лн’ц] -› [нс]; [рн’ч] -› [нч]. Частина давньоруських говорів утратила фрикативний /г/ y звукосполученні [мгл]. Один проривний утратився при збігу його з іншим проривним: стькло -› ст’кло -+ окло. У давньоруській мові внаслідок занепаду зредукованих [ъ], [Ь] відбувалося не тільки спрощення груп приголосних, a й вставлення в них нових приголосних. Вставними виступали звуки [д] i [т]. Процес вставлення приголосних обіймав відносно невелику кількість слів. Приголосний [д] з’являвся в сполученні дзвінкого фрикативного [з] з сонорним [p], а [т] - y сполученні глухого фрикативного [с] з тим же сонорним [p]: [зp] -› [здр], [cp] - [стр]. 3 вставним [т] всі сучасні східнослов’янські мови успадкували лише давньоруське слово сърьтити (укр. зустріти, зустріч, рос. встретить, встреча, білор. сустрэць, сустрэча). В украі'нській мові з вставним [T], що виник за аналогіею, засвоївся також іменник строк. Її діалектам широко відоме також слово страм ‹- срамъ (літ. сором) і похідні від нього страмитися, страмний, в яких [т] теж аналогічного походження. З вставним [д] укр.. мова засвоїла слово заздрість і похідні від нього та розмовні здря, уздріти.

16.Протетичні голосні та приголосні в історії української мови.

В українській мові наявні протетичні приголосні [в], [г], [й] та голосні [і], [и] Українська мова успадкувала від діалектів давньоруської мови тенденцію до усунення збігу голосних, що діяла ще в мові спільнослов'янській. Протетичні на її ґрунті розвивалися перед початковим голосним, якщо попереднє слово теж закінчувалося на голосний звук. Виникнувши як засіб уникнення не характерного для української мови міжслівного збігу голосних, протетичний поступово закріплювався в звуковому складі слова, і слово з цим протетичним починає вже функціонувати в будь-якій позиції. Протетичний [w] виникає в українській мові звичайно перед початковим [u]: вуж, вус, вухо, вулиця, вулик, вузол. Послідовно розвинувся в українській мові протетичний [w] перед секундарним [і] з етимологічного [о]: він, вітчизна, вітця, вітчим, вікно. Фарингальний [h] закріпився значно в меншій кількості слів. Поширений протетичний [h] в деяких вигукових словах як перед [а], так і перед [e] та [и] з [і]: гайда, га, гай-гай, гам ,гей, ген-ген, геть, гикати. Протетичний [j] засвоївся лише в окремих словах і тільки в деяких північних діалектах.