- •1.Предмет, об’єкт та завдання курсу історії української мови.
- •2.Суть комплексного підходу до вивчення історії української мови. Зв’язок її з іншими галузями знань.
- •4.Проблема основоположної термінології для позначення етапів розвитку української мови. Дискусійні терміни. Сучасне мовознавство про праслов’янську мовну єдність.
- •5.Основні положення концепції історії української мови ю.Шевельова.
- •6.Наслідки праслов’янських процесів у звуковій будові української мови. Африката [dž].
- •9. Фонетичні умови переходу початкового *[je] в *[о].
- •7.Час, причини та наслідки розвитку повноголосся.
- •8.Походження носових голосних. Час, причини та наслідки їх втрати на східнослов’янському мовному грунті.
- •10. Монофтонгізація дифтонгів y праслов’янській мові. Історія фонеми */ě/
- •11.Проблема походження фонем /h/, /γ/
- •12.Час, причини та наслідки занепаду зредукованих фонем /ь/ та /ъ/.
- •13.Чергування голосних [о], [е] з ∅. Етимологічні, секундарні та вставні голосні [о], [е.] Винятки із закономірностей чергування.
- •14.Розвиток зредукованих фонем у позиціях перед та після сонорних плавних [r] , [l]. «Друге повноголосся».
- •15.Рефлекси напружених зредукованих [і] та [у].
- •17.Час, причини та механізми переходу етмологічних голосних [о],[е] в [і]. Винятки.Розвиток українського «ікавізму».
- •18.Спрощення у групах приголосних та поява вставних приголосних як обернені процеси-наслідки занепаду зредукованих фонем.
- •16.Протетичні голосні та приголосні в історії української мови.
- •19.Асимілятивні та дисимілятивні процеси внаслідок занепаду зредукованих фонем.
- •20.Фонетичні умови та наслідки переходу [е] в [о].
- •21.Тенденція до ствердіння приголосних фонем. Історія шиплячих української мови.
- •22.Збіг етимологічних голосних *I та *y та поява фонеми /y/.
- •23.Історія приголосних [р’] та [ц’] в українській мові. Походження фонем /ф/, /дз/.
- •24.Походження української фонеми /а/( [а ]з [о], [а] з [ę], [а] з [е]).
19.Асимілятивні та дисимілятивні процеси внаслідок занепаду зредукованих фонем.
Після занепаду зредукованих приголосні різної артикуляції, що до того розділялися голосними [ъ] і [ъ], стали вимовлятися поряд і взаємно впливати один на одного, а це викликало ряд асиміляційних процесів y системі давньоруського консонантизму. Так, внаслідок регресивної асиміляції глухий приголосний y позиції перед дзвінким теж одзвінчувався. Цю асиміляцію відбивають давньоруські пам’ятки і досить часто староукраїнські, особливо в прийменниках і префіксах. Прийменники i префікси з i од, що виникли внаслідок асиміляції з съ і отъ, поширюються не лише перед шумними дзвінкими, а й перед сонорними та голосними. Відбувалася регресивна асиміляція i в групах «дзвінкий + глухий приголосний», хоча вона не була такою послідовною, як «глухий-дзвінкий». Наслідки цієї асиміляції ширше успадкували лише Пд-Зх говори укра'інської мови, як-от: блиско, рітко, нішка. Широко відома давньоруській мові регресивна асиміляція приголосних, пов’язана із занепадом [ъ], [ъ], за ознакою їх місця i способу творения. Її відбивають як давньоруські, так і староукраїнські писемнi пам’ятки. У Пд-Зх діалектах давньоруської мови послідовно відбулася прогресивна асиміляція в групах «палатальний приголосний + [j], що утворилися після занепаду зредукованого [i]. Звук [j] асимілювали такі приголосні, що вимовлялися перед ним: [л'], [н'], [д'], [т’], [з’], [c'], [ц'], [ж'], [ч’], [ш’]. Внаслідок цієї асиміляції виникли подовжені приголосні, в яких реалізуються по дві однакових фонеми: [л':]- [л'л], [н':] - [н’н]. Асиміляцію палатальним приголосним звука [j] успадкували укр. i білоруська мови. Завершилася така асиміляція, очевидно, не раніше другої половини XIII ст. Староукра'інські пам’ятки її відбивають, починаючи з XIV ст. Подовжений приголосний, що розвинувся внаслідок асиміляції звука [j] попереднім м’яким приголосним, в укр. мові зберегли лише північні говори (життє, знаннє, суддя) та Пд-Сх (життя, знання, ніччю) ; у Пд-Зх говорах поширений відповідно приголосний неподовжений, хоча на початку слова його асиміляційне подовження зберігається. Процес дисиміляції приголосних у давньоруській мові належить до відносно непоширених фонетичних явищ. Він охопив сполучення [кт] із [кът], в якому збіглося два проривних приголосних, та [чт] і [чн] із [чьт] і [чьн], в якому стали поряд африката з проривним і африката з носовим; всі вони мають елемент проривності. У процесі дисиміляці'і сполучення [кт] перетворилося в [хт]. Староукр. писемні пам’ятки відбивають його з найдавніших часів. Якщо наголос у слові падав перед сполученням [кт], то воно не дисимілювалося. Наслідки дисиміляції y сполученні приголосних [кт] успадкували всі східнослов’янські мови. У процесі дисиміляції [чт] [‹- чьт] африката [ч] утратила проривний компонент і [чт] змінилося в [шт]. Вимова щто в рос. і білорус. мовах стала літературною нормою. В укр. мові займенник што змінився в шчо, очевидно, шляхом неповної прогресивної асиміляції, підтриманої вимовою звука [ч] в непрямих відмінках. Звукосполучення шшо, як відомо, могло розвинутися лише із шчо в процесі повної прогресивної асиміляції приголосних [шч]: [шч] -› [шш]. Щоб така асиміляція відбулася, потрібен час, і якщо її наслідки засвідчуються в XVI ст., то вихідне джерело для неї, тобто [шч], мало вже існувати значно раніше. Внаслідок стягнення [шш] в [ш] виникла вимова шо: шшо -› шо. Вона поширена в багатьох сучасних укр. говорах. Наслідки дисиміляції в групі [чт] зберігає також числівник штири (д.-рус. чьтыри), поширений y багатьох Пд-Зх говорах укр. мови. Внаслідок утрати проривного компонента африкатою [ч] група приголосних [чн] із [чьн] змінилась y [шн ]. Дисиміляція в групі [чн] гальмувалася впливом споріднених морфем, тому більшість слів укр. мови її не знає. У деяких словах вона властива не всім діалектам, тому її сучасна орфографія не передає. Староукр. писемні пам’ятки наслідки цієї дисиміляції передають дуже рідко. Ha східнослов’янському грунті відбулася також дисиміляція в звукосполученні [кр], що стояло на початку слова крьстъ та похідних від нього. Втрату проривності звуком [к] і перехід його в [х] фіксують ще давньоруські пам’ятки з XII ст.