46. Характер гуманізму, утопічні риси та елементи маньєризму в пізній творчості Шекспіра (на прикладі одного з творів).

Пізній етап творчості Шекспіра можна назвати періодом переходу від суперечностей інтересів, боротьби, трагічних смертей о мудрості. Герой пізнього періоду озброєний згаданою мудрістю замінює боротьбу будуванням, спочатку бачимо боротьбу сильних особистостей, одна з яких трагічно й неминуче гине а згодом сильна особистість використовує людей слабшого рівня для створення гармонії (принаймні намагається це зробить). Безперечною рисою яка поглиблюється з розвитком тв. Ш. є трагізм. Сутність трагізму у Ш. завжди полягає у зіткненні двох начал – гуманістичних почуттів, тобто чистої і благородної людськості, і похоті та підлості, що основані на користі і егоїзмі. За думкою Ш., доля кожної людини це результат взаємодії її характеру і оточуючих обставин. Ш. із залізною логікою показує, як кращі люди, найблагородніші, найрозумніші і талановиті, гинуть під натиском темних сил (Гамлет,Лір), з якою легкістю зло іноді оволодіває душею людини і до яких наслідків це призводить (Макбет). Тут знаходить своє вираження те особливе життєве, трагічне і разом з тим героїчне, яке на виході Відродження виникає у гуманістів в результаті загибелі їх ідеалів під тиском реакційних сил. Людина, що звільнилася від усіх ілюзій, приходить до усвідомлення того, що вона лише «бідна, гола, двонога тварина» (слова Ліра).. Характеризується втратою ренесансної гармонії між тілесним і духовним, природою та людиною. Одним із мистецьких напрямів, що виник внаслідок наростаючої кризи Ренесансу, став маньєризм. Кризу Ренесансу зумовлювали суперечності його ідейно-духовної програми та соціальної дійсності. Процес феодалізації, що знищив вільні міста-комуни, падіння абсолютних монархій, реформація і контрреформація — все це позбавляло культуру Відродження оптимізму. Гармонійне і героїчне світосприйняття Ренесансу набувало внутрішньо-суперечливого і трагічного характеру. З'являються мотиви так званого трагічного гуманізму, властиві Пізньому європейському Відродженню (зокрема, творчості Шекспіра). Маньєри́зм (італ. manierismo — від maniera — «манера», «стиль», буквально — примхливість, химерність, штучність) — течія в європейському мистецтві 16 століття. Маньєризм тяжів до алегоризму і символізму. Твір мистецтва все ще прагнув втілення ідеальних форм, проте це таке втілення ставало не завжди ідеальним. Визнавалися можливими різноманітні методи втілення ідеї в матерії та ідеальної форми у відповідному художньому творі. Звідси походить і сам термін "маньєризм" (італ. тапіега — манера, стиль). Під "манерою" розумілася та різноманітна форма співвідношення ідеї і матерії, питання про яку ще не поставало в період Високого Ренесансу. Весь період Пізнього Відродження, що тривав майже століття, одержав назву "епохи маньєризму". Для прикладу розглянемо трагедію «Король Лір», до якої, на мою думку, навіть знаменитий «Гамлет» чи «Макбет» не можуть дорівнятися. Король, вирішує поділити все, що має між дочками і дожити життя отоений їхньою турботою, своєю вірою в Гонерілью й Реганою він і втілює ту світлу гуманістичну віру в доброту людини (він чекає від дочок поваги до свого статусу віку, вдячності за все зроблене для них і їм дане, та звичайної любові дочок до батька); На нього чекає розчарування у доброті і здатності протистояти спокусі (коли дочки спочатку забирають слуг, зневажають, зовсім хочуть позбутися і виганяють на вулицю в дощ і бурю) всю глибину і трагічну силу розчарування втілює Божевілля Ліра і його метання в негоді; смерті обох сестер, які ніби погрузали в своїх злих, заплутаних намірах щодо батькової, ненависті, ревнощах через Едмунда можна розглянути як погрузання суспільства в гонитві за матеріальним, злі і наслідків, які це може мати. Алегоризм і символізм маньєризм можна побачити у оригінальній сюжетній лінії графа Глостера та його законного сина Едгара; Втрата зору графа ( знову ж через ненависть за допомогу Ліру сестер) стала символом втрати бачення істинного і не фальшивого у своїх синах ( це є і безпосередньо у словах графа, коли він розуміє, що Едмунд привів інтригами а підступними вчинками до ненависті до єдиного сина Едгара, який його справді любив). Едгар, який стає поводирем сліпого батька і не дозволяє йому впасти в прірву (імітованим виживанням після падіння навпаки дає сенс для життя) – образ любові, яка єдина може допомогти подовжувати жити далі після втрати ідеалів та жорстоких зрад і розчарувань. В самой форме драматического творчества Шекспира в этот период происходит заметная перемена. На примере мы видим как появляются черты аллегорической фантастики, условной декоративной театральности. Но если и изменилась форма, гуманистическая тема Шекспира осталась неприкосновенной и даже получила дальнейшее развитие. Шекспир находит выход из трагического круга. Этот выход - вера в будущее человечества. В «Королі Лірі» цю віру втілює Корделія, яка не тільки залишається справжньою і вірною своїм почуттям а й зберігає любов до бать попри все; знову ж саме її любов рятує його від остаточного Божевілля і тотальної трагедії всього твору.