43. Проблема сенсу життя людини

Проблема сенсу життя виникає перед конкретною людиною або тоді, коли вона, відхиляючись від повсякденних справ, усвідомлює свою кінцевість, або тоді, коли за різними причинами вона втрачає віру у цілі та ідеали, якими жила. В підсумку, на перший план виходить фундаментальне питання: “Чи варто жити і навіщо жити?” Поняття сенсу життя відображує суттєві характеристики людського буття і тому пов’язано з такими поняттями як любов, віра, надія, свобода, краса, праця, свідомість, смерть тощо. Сенс життя людини полягає в шуканні цього сенсу, але сам пошук як раз і є життям людини. Припиниться пошук — урветься людське життя. Філософський аспект даної проблеми передбачає розгляд наступних питань:

• Сенс життя людини міститься в кожній окремій життєвій ситуації або усвідомлюється в кінці людського життя?

• Чи виражається він у вищих (Бог, біблійні заповіді) або в повсякденних земних цінностях?

• Чи пов’язаний він із загальнолюдськими або індивідуальними цінностями окремої людини?

Відомий дослідник цієї проблеми В.Франкл стверджує відносність смислу людського життя. В самому загальному вигляді смисл життя визначається ним як ставлення конкретної людини до тієї ситуації, в якій вона перебуває в кожну дану мить. За думкою Франкла, існує ряд основоположних цінностей, орієнтуючись на які людина здійснює пошук сенсу життя:

• цінності творення (творча трудова діяльність);

• цінності переживання (краса природи, мистецтва);

• цінності спілкування (любов, дружба, співчуття);

• цінності подолання людиною самої себе, здобування влади над собою (своїми інстинктами, потягами, пристрастями).

Доки людина живе, вона має можливість реалізовувати певні цінності. Сенс життя може бути виражений і іншими параметрами: право на життя, смерть, безсмертя. Право на життя, “святість життя” визначається її первинною заданістю. Смерть є критерієм тієї вищої цінності, заради якої людина здатна віддати своє життя і яку вона визначає для себе інтуїтивно: Бог, Вітчизна, любов, діти та ін. І, нарешті, пошук безсмертя у вигляді пам’яті людства, нащадків, прагнення до злиття душі з Богом та ін. Пошук і вивчення смислу життя людиною завжди носить індивідуальний особистісний характер.

44. Проблеми свободи і відповідальності.

Діалектика волі й відповідальності створює простір вибору для особистості, через яке вона реалізує свою індивідуальність. Реалізація людини пов'язана з тими можливостями, які надає йому соціальна система. Звичайно, людина завжди може здійснити вільний вибір, але одна справа вибирати між роллю жертви або ката, а зовсім інше - вибирати між розмаїтістю професій, позицій і дій, які надаються людині у високорозвиненому демократичному суспільстві. У зв'язку із цим актуальна проблема прав і свобод особи, що вирішується по-різному в сучасних соціально-філософських теоріях.

Свобода особи нерозривно пов'язана зі справедливістю, тобто розподілом матеріальних і духовних благ, прав і воль залежно від реального або потенційного внеску в суспільний розвиток. Людство не тільки мріяло про справедливість, але й працювало в напрямку її здійснення. У результаті вдалося прийняти закони, що гарантують волю людини. Держава, у якому діє воля, заснована на законах, називається правовою державою. У демократичній державі закони приймаються або змінюються шляхом вільних виборів представників народу, які виражають його волю. Воля й відповідальність особистості проявляються не тільки в сфері політичного життя. Література, театр, кінематограф постійно аналізують ситуацію вибору й визначальних його факторів, будь те моральні норми, особисті принципи або суспільна думка. Людина вчиться вибирати, її вчать вибирати і їй нав'язують вибір. З одного боку, будь-яка воля обтяжна, тоді як примус звільняє від відповідальності. З іншого боку - людина може бути вільною, тільки приймаючи на себе відповідальність за будь-який учинок, оскільки в остаточному підсумку завжди можна зробити інакше.

45.Свідомість як найвища форма відображення.

Свідомість– вища, характерна тільки для людини форма психічного відображення

дійсності в системі мовних значень.

1.Носить соціально-історичний характер- відображення навколишньої дійсності

здійснюється на основі досвіду, накопленного людством;

2.Відображення світу у формі пізнання суттєвих зв’язків і відношень. Це здійснюється за

допомогою понять та абстрактного мислення(у тварин є тільки наглядне дійове

мислення);

3. Відображення носить цілеспрямований характер(спрямоване на досягення певний

цілей)

4. Відображення носить прогнозуючий характер(прогнозувати хід подій тощо)

5. Відображення носит творчий характер (златне перетворювати дійсність)

6. Відображення базується на використанні,насамперед,мови.

7. Відображення також спрямоване на пізнання людиною смаої себе (наявність у людини

самосвідомості)

Додатково:

Це знаходить прояв в певних структурних елемнтах свідомості:

А.Необхідною складовою свідомості є знання.Поза знаннями немає свідомоті.

Усвідомити будь-який предмет– значити включити його в систему свіїх знань та віднести

до певного класу предметів, явищ.

Свідомість– це знання:

-про зовнішній та внутрішній світ

-про самого себе.

Свідомість– це узагальнені знання навколишньої діяйсності.

Б. Але свідомсть – це не лише знання, але це оцінкове, теоретичне і практичне

ставлення до дійсності. Тобто. іншою необхідною складовою свідомості єпереживання

людиною того, що для неї в навколишній дійсності є значущим.

Відображаючи світ у формі переживань, людина оцінює його, виявляє своє ставлення до

-обставин, які уже існують або передбачаються; -до власної діяльності та її результатів; -до інших людей;

- до того, що задвольняє або не задовольняє її потреби, відповідає чи не відповідає її

інтересам, уявленням тощо.