ANATOMIYa_MODUL_2

Губи, зрощуючись з боків, обмежовують ротову щілину, утворюючи спайку губ

(соmissura labiorum).

Уновонароджених верхня губа відносно товста, по середній лінії вона має горбик, який зберігається на протязі, декількох тижнів після народження. Нижня губа видається вперед. Перехідна частина губ у новонароджених вузька, тому, коли рої закритий, ззовні видно слизову оболонку. На поверхні слизової губ є ворсинки, які допомагають вдержувати сосок. У товщі губ добре розвинуті м'язи, за допомогою яких дитина хватає і стискає сосок. Вказані риси будови губ зберігаються на протязі грудного віку; при штучному вигодовуванні дитини вони згладжуються скоріше, ніж при годування груддю.

Присінок рота спереду та з боків обмежований щоками (buccae), які складаються із шкіри, м язів та слизової оболонки. Між шкірою і щічним м’язом є скупчення жирової тканини - жирове тіло щоки (соrрus асіроsum buссае), яке, особливо добре розвинене у немовлят.

Удітей грудного віку жирове тіло щоки призводить до стовщення стінки ротової порожнини і тим самим зменшує атмосферний тиск на неї, що сприяє процесу ссання.

Власне ротова порожнина обмежена спереду і з боків зубами і комірковими відростками щелеп. Верхню стінку власне ротової порожнини утворює піднебіння (раlatum), яке поділяють на тверде піднебіння (раlatum durum) та м’яке піднебіння (раlatum molle). Кісткову основу твердого піднебіння становлять піднебінні відростки верхньої щелепи та горизонтальні пластинки піднебінних кісток. Слизова оболонка, що покриває тверде піднебіння, стовщена і щільно зрощена з окістям. У передній частині твердого піднебіння розміщено кілька поперечних піднебінних складок (рlісае раlatinae transversae), різцевий сосочок (рарilla іncisiva), а посередині проходить піднебінний шов (raphe palati).

М'яке піднебіння є продовженням твердого піднебіння і являє собою два шари слизової оболонки, між якими розташований піднебінний апоневроз (ароnevrosis palatina), та м'язи.

М'яке піднебіння має три частини: піднебінну завіску (velum раlatinum), піднебінний язичок (uvula раlatina) та дві пари дужок. До м'язів м'якого піднебіння відносять: м'яз - підіймач піднебінної завіски (m. levator veli palatini), м'яз - натягувач піднебінної завіски

(m. tensor veli palatini), м'яз язичка (m. uvulae), піднебінно - язиковий м'яз (m. pаlatoglossus), піднебінно - глотковий м'яз (m. pаlatopharingeus). Потрібно засвоїти, що в процесі ковтання м'язи - підіймачі, м'яз - натягувач піднебінної завіски і піднебінноглотковий м'яз притискують піднебінну завіску до задньої і бічної стінок глотки і таким чином відокремлюють ротову частину глотки від її носової частини, що запобігає потраплянню їжі в носову порожнину. М'язи м'якого піднебіння та зіва звужують зів і розділяють їжу на невеликі порції. Акт ковтання має складний нервовий механізм, центр його регуляції розташований у довгастому мозку.

До появи зубів коміркові дуги верхньої і нижньої щелеп не змикаються, і в щілину між ними вдається слизова щоки. На вільному краї ясен на рівні різців і іклів знаходяться рухливі складки слизової, які приймають участь в акті смоктання.

Тверде піднебіння у новонароджених коротке і широке, склепінчатість його виражена слабо. Лише після року довжина твердого піднебіння починає перевищувати його ширину. На поверхні слизової оболонки видно поперечні піднебінні складки. В задній частині твердого піднебіння до 3-річного віку розташовуються білуваті скупчення епітеліальних клітин, так звані "епітеліальні перла".

М'яке піднебіння розташоване у новонароджених горизонтально, майже на рівні склепіння глотки. Язичок похилений мало, іноді він роздвоєний, що може вказувати на скриту розщілину піднебіння. Піднебінні мигдалики у новонародженого малі, вони не заповнюють всієї мигдаликової ямки, внаслідок чого над мигдаликом утворюється надмигдаликова ямка. Передньонижня частина мигдалика вкрита трикутною складкою слизової, яка буває виражена до 3-річного віку. Поверхня мигдаликів у маленьких дітей відносно рівна, крипти небагаточисленні і неглибокі. Ріст мигдаликів відбувається нерівномірно. Найбільш швидкий ріст відмічається до року, а також у віці 4-6 років.

Аномалії розвитку.

2

1.Розщелина верхньої губи («заяча губа», labium leporinum);

2.Розщепленне піднебіння («вовча паща», faucis lupinum);

3.Коса щілина лиця;

4.Збільшений, або зменшений язик;

5.Роздвоєний язик;

6.Подвійний язик.

Язик. Слинні залози. Класифікація, будова, функції.

Язик (lingua), (гр. glossa) - виконує у людини декілька функцій. Він є важливим органом травної системи, сприяє обробленню їжі в ротовій порожнині і переміщенню її в глотку, виконує функцію органу смаку. Однією з найважливіших його функцій є розбірлива мова.

У язика виділяють дві частини : передню - тіло язика (соrpus lingvае) з верхівкою (арех lingvае), і задню - корінь язика (radix lingvае). Спинка язика (dorsum lingvае) опукла. Уздовж неї проходить серединна борозна язика (sulcus medianus lingvае), яка збігається зі сполучнотканинною перегородкою язика (septum lingvае). Ця борозна закінчується в задній частині язика, сліпим отвором язика (foramen саесum lingvае), від якого в обидва боки проходить межова борозна (sulcus terminalis). Позаду від межової борозни розташовується язиковий мигдалик

(tonsilla lingvalis).

Слизова оболонка язика утворює численні випини - язикові сосочки (раріllае lingvales). За формою їх поділяють на ниткоподібні, грибоподібні, листоподібні та жолобуваті. Ниткоподібні сосочки (раріllа filiformes) займають усю поверхню спинки язика, виконують механічну функцію, перешкоджають передчасному просуванню їжі, затримують їжу на поверхні язика і мають чутливі рецептори, які реагують на температуру, дотик, біль. Грибоподібні сосочки (раріllае fungiformes) розміщуються між ниткоподібними і мають круглі верхівки, розмір їх від 0,4 до 1 мм. Вони покриті багатошаровим плоским незроговілим епітелієм і мають смакові цибулини. Листоподібні сосочки (раріllае foliataе) розташовані по краям язика і мають вигляд вертикальних складок. В їх покривному епітелії знаходяться багаточисельні смакові цибулини. Жолобуваті сосочки (раріllае vallatае) найбільші за розмірами від 1 до 3 мм в ширину і кожен із них оточений жолобом. їх буває 7-14, які розташовуються перед межовою борозною та сліпим отвором. Усі сосочки, окрім ниткоподібних, мають смакові відчуття (солодке, солоне, гірке, кисле).

М'язи язика поділяються на дві групи: скелетні м’язи, які починаються від кісток і прикріплюються до апоневрозу язика, і власні м’язи, що починаються і прикріплюються в товщі язика. До скелетних м’язів належать: підборідно-язиковий м'яз (m. genioglossus), під'язиково-язиковий м'яз (m. hyoglossus), шило-язиковий м'яз (m. styloglossus) і хрящо-

язиковий м'яз (m. hondroglossus).

До власних м'язів язика відносять верхні та нижні повздовжні м'язи (m. longitudinalis superior et inferior), поперечний м’яз (m. tranversus lingvae), вертикальний м'яз язика (m. verticalis lingvае).

Язик у новонароджених короткий, широкий і товстий, цілком заповнює порожнину рота. Його верхівка розташовується у проміжку, утвореному горбиками різців, а бокові краї контактують зі слизовою щік, що вдається у порожнину рота. Слизова язика має всі види сосочків, що несуть багаточисленні смакові бруньки (чашечки). З віком число смакових бруньок зменшується.

Ротові залози (glandulae oris) поділяють на великі і малі. Малі слинні залози (glandulae salivarae minores) розташовані в слизовій оболонці або в підслизовому прошарку стінок ротової порожнини. Одні з них розмішені групами в слизовій оболонці присінку рота: Гу-

бні (glandulae labialаe), щічні (g1. buccales), кутні (g1. molares), а другі знаходяться власне в ротовій порожнині: піднебінні (g1. раlatinae), язикові (g1. lingvales). Найчисельнішими серед них є губні, піднебінні та язикові залози.

До великих слинних залоз (glandulae salivarae majores) відносять під'язикову

(glandulae sublingvales), піднижньощелепну (g1. submandibulares), привушні залози (g1.

раrotіdeа). Усі ці залози парні.

3

Під'язикова слинна залоза розміщується на верхній поверхні щелепно-під'язикового м'яза і складається з кількох часток. Маса близько 5 грам, трубчасто-альвеолярна, за функцією слизова. Малі під'язикові протоки (10-15) (ductus sublingvales minores), частково відкриваються вздовж під'язикової складки у власне ротову порожнину, або з'єднуються й утворюють велику під'язикову протоку (ductus sublingvales majores), що відкривається на під'язиковому сосочку

(саrunculae sublingvales)

Піднижньощелепна слинна залоза розміщується біля кута нижньої щелепи, в ділянці піднижньощелепного трикутника під щелепно-під'язиковим м'язом. Маса її 15 грам, труб- часто-альвеолярна; виділяє слизовий і серозний секрет. Протока піднижньощелепної залози (ductus submandibulares) огинає задній край щелепно-під'язикового м'яза і відкривається на під'язиковому сосочку.

Привушна залоза розташована в привушній ділянці обличча, в занижньощелепній ямці. Залоза покрита привушною фасцією, від якої в товщу залози відходять сполучнотканинні перетинки. Маса її 20-30 грам, трубчасто-альвеолярна, виділяє серозний секрет. Привушна протока (ductus раrotideus) лежить на 1-2 см нижче від виличної дуги і біля переднього краю жувального м’язу, пронизує щічний м'яз і відкривається на слизовій оболонці щоки в присінок рота проти верхнього другого кутнього зуба.

Залози рота - губні, щічні, кутні - анатомічно сформовані, але до шести місяців функціонують слабо, так як дитина одержує рідку їжу. Великі слинні залози - привушна, піднижньощелепна і під'язикова - за своєю топографією і будовою у дитячому віці мало відрізняється від залоз дорослої людини. Для новонароджених і дітей раннього віку характерні слабкий розвиток сполучнотканинної строми і багата васкуляризація залоз. Вага привушної, піднижньо-щелепної і під'язикової залоз складає у новонародженого відповідно 1,8 г, 0,8 г і 0,4 г. До 3 місяців вага залоз подвоюється і до 2 років збільшується в 5-6 разів, після чого інтенсивність росту знижується.

Привушна протока в ранньому дитинстві відкривається на слизовій щоки дозаду від 2-го великого кутнього зубу; з появою постійних зубів її вічко локалізується на рівні 1- го великого кутнього зубу, у дорослих звичайно зміщується до 2-го моляра. Діаметр вічка протоки складає у новонароджених 0,25 мм, у дорослих 1 мм. Хід привушної протоки у новонароджених і дітей, як правило, дугоподібний, рідше прямий.

Піднижньощелепна протока і протоки під'язикової залози аналогічні таким у дорослих.

Клітковінні простори порожнини рота (місця утворення гнійних абсцесів):

-піджувальний простір;

-крилоподібний простір (підскронева ямка);

-крило піднебінна ямка;

-жирове тіло щоки;

-простір дна порожнини рота;

-привушно-жувальний простір.

Зуби – загальна анатомія, будова зубного органу. Анатомія постійних і тимчасових зубів. Формули зубів. Особливості будови. Строки прорізування зубів.

Зуби – це тверді органи травної системи, яки є похідними слизової оболонки порожнини рота ембріона. Емалевий орган розвивається з епітелію слизової оболонки, а дентин, пульпа, цемент і пародонт із мезенхіми.

Розвиток зубів протікає в три стадії із зубної пластинки:

1стадія – формується закладка зуба: емалеві органи; зубні сосочки; зубні мішочки;

2стадія – диференцировка зубних зачатків;

3стадія – утворення зубів: формуються емаль, дентин, цемент.

Зуби у людини відносяться до гетеродонтних (різна форма); текодонтних (корені розміщені в комірках); діфтодонтних (заміщуються).

Загальний план будови зуба:

- коронка;

4

-шийка;

-корінь;

-порожнина зуба;

-корневий канал;

-верхівковий отвір.

Тканини зуба:

-дентин (substantia eburnea);

-емаль (substantia adamantine);

-цемент (substantia ossea).

Поверхні зуба:

-оклюзійна поверхня (для різців – ріжуча; для ікол – рвуча; для премолярів – подрібнювальна; для молярів – жувальна);

-вестибулярна поверхня;

-оральна поверхня (для нижніх зубів – язикова; для верхніх – піднебінна);

-апроксимальні (контактні) поверхні – мезіальна і дистальна.

Пародонт (амфодонт) – тканини, які оточують зуб: періодонт, ясна, альвеола, щелепа. Ясна – слизова оболонка, яка покриває коміркові відростки щелеп. Має частини:

-прикріплена;

-вільна (утворює міжзубні сосочки).

Періодонт – це зв’язки, нерви та судини, які розміщені в щелепі між цементом зуба та стінкою комірки. Функція: утримуюча, амортизаційна, сенсорна.

Тимчасовий прикус (молочний) – 20 зубів.

Особливості:

-відсутні премоляри, та треті моляри;

-менші за розмірами;

-по кольору блакитно-молочні;

-на вестибулярній поверхні мають валик;

-корні молярів плоскі, розведені.

Постійний прикус – 28-32 зуба.

Змішаний прикус – від 5-6 років до 13-14 років. Формули зубів.

Впрактичній медицині кількість зубів прийнято зображувати зубною формулою Анатомічна формула молочного прикуса

2102 2102

2012 2102

Клінічні формула молочного прикусу

Прорізуються зуби в постнатальний (після народження) період у певний час та в певному порядку. У грудних дітей поява молочних зубів відображає загальні процеси формування

5

кісток скелету і засвоєння мінеральних речовин. Запізнення термінів прорізування молочних зубів може бути показником розвитку рахіту.

Середні терміни прорізування молочних зубів

Період із початку 3-го року життя дитини до кінця 6-8 року називається періодом спокою - в ці роки функціонують молочні зуби.

Формули постійних зубів.

1. Групова 2123 цифрова

Літеро-цифрова

І1С1Р2М3

2. Клінічна

12345678

3. Міжнародна 18 …11 21….28

48..41 31….38

Пронумеровані сегменти щелеп: перша цифра – це номер сегменту, друга цифра - це порядковий номер зуба з клінічної формули.

Терміни і порядок прорізування постійних зубів

Закономірності прорізування зубів:

-строга почерговість;

-парність;

-спочатку на нижній щелепі (що забезпечує опережаючий розвиток нижньої щелепи). Зуби, які розміщени в комірках, утворюють зубні дуги. На верхній щелепі вона має форму еліпса, на нижній – форму параболи.

6

Лінія по центру оклюзійної поверхні зубів – зубна дуга; лінія по комірках щелеп – коміркова дуга; лінія по верхівках коренів зубів – коренева дуга. На нижній щелепі коренева дуга більша чім зубна, на верхній щелепі навпаки.

Артикуляція – любе співвідношення нижньої щелепи до верхньої (розмова, жування). Оклюзія – змикання зубних дуг при максимальному контакті.

Відрізняють :

-центральну оклюзію – співпадання ліній між медіальними різйями верхньої та нижньої щелеп;

-бокову оклюзію – праву (нижня щелепа зміщена вправо) і ліву.

Прикус (mordex) – змикання зубних дуг в положенні центральної оклюзії, коли кожен зуб має по два антагоністи, крім медіальних різців нижньої щелепи та третіх верхніх молярів. Прикуси бувають нормальні та паталогічні. Нормальний прикус характеризується тим, що зуби верхньої щелепи (різці) заходять спереду, на нижні, а ікла, кутні малі та кутні великі змикаються з відповідними зубами нижньої щелепи, але розміщені збоку від них.

Види прикусів.

1.Фізіологічний (нормальний) прикус: - ортогнатичний; - прямий.

2.Патологічний (основні види):

-прогнатія (рrognatia);

-відкритий (hiatodontia);

-прогенія (рrogenia);

Аномалії зубів.

1.Порушення прорізування: - адентія (часткова, повна); - ретенція;

- порушення термінів і порядку прорізування.

2.Порушення розміщення:

-діастема;

-поза дугою (оральне або вестибулярне положення);

-скупчення зубів (краудинг).

3.Аномалія структури: - гіпоплазія; - гіперплазія; - флюороз;

- клиноподібний дефект.

4.Зміна форми:

-шилоподібні зуби

-аномалії коренів (довжина, кількість, викривлення).

Глотка, стравохід. Будова, топографія, функції. Аномалії розвитку.

Глотка (рharinx) розташована в передній ділянці шиї і починається від зовнішньої основи черепу до VI шийного хребця.

Порожнину глотки (cavitas pharingis) поділяють на носову, ротову та гортанну час-

тини.

Носова частина глотки (раrs nasalis pharingis) розташовується на рівні хоан, між склепінням і піднебінною завіскою. На бічній стінці носової частини відкриваються парні глоткові отвори слухових труб (ostium pharingeum tubae auditive). Ці отвори сполучають порожнину глотки з барабанною порожниною.

7

Ротова частина глотки (раrs oralis pharingis) розташовується на рівні зіва і піднебінної завіски та коренем язика, або входом в гортань. Позаду від кореня язика слизова оболонка продовжується на передню поверхню надгортанника і по середній лінії утворює добре розвинену серединну язиково-надгортанну складку (рlіса glossо-epiglottica mediana) а з боків від неї - менш розвинені парні бічні язиково-надгортанні складки (рlісае glossoepigloticae laterales). Між складками є парні заглиблення - надгортанні долинки (valleculae epigloticae).

Гортанна частина глотки (раrs pharingis) розташована між рівнем входу в гортань та переходом глотки в стравохід і простягається до нижнього краю перснеподібного хряща. На бічній стінці гортанної частини глотки розміщені значні заглиблення - грушеподібні закутки (recessus piriformes), в яких можуть затримуватися, як і в долинках надгортанника, тверді частинки їжі.

Будова стінки глотки представлена слизовою оболонкою (tunica mucosa), м'язовою

(tunica muscularis) і адвентиціальною (tunica adventitia).

Усі м'язи глотки поділяють на м'язи, що звужують глотку і м'язи, що піднімають глотку. До м'язів, які піднімають глотку належать шило-глотковий м'яз (musculus

stylopharingeus) і трубно-глотковий м'яз (musculus salpingopharingeus).

До м'язів що звужують глотку відносять верхній м'яз-звужувач глотки (musculus

соnstrictor pharingis superior), середній м'яз-звужувач глотки (musculus соnstrictor pharingis medius) і нижній м'яз-звужувач глотки (musculus соnstrictor pharingis inferior).

Глотка у новонароджених відносно ширша, але коротша, ніж у дорослих. Склепіння глотки майже не виражене. Глотка переходить у стравохід на рівні 3-4 шийних хребців.

Носова частина глотки має більш сагітальний розмір і малу висоту відповідно слабкому розвитку порожнини носа. Значний ріст носової частини глотки у висоту відбувається в першому дитинстві і в ще більшому ступені в підлітковому періоді. Кут між поздовжньою вісссю носової частини і м'яким піднебінням збільшується від 25°-30° у новонародженого до 40°-45° - у дорослого. Глотковий отвір слухової труби знаходиться у новонародженого дуже близько до м'якого піднебіння і на відстані 4-5 см від ніздрів. Сама труба має горизонтальне направлення, що полегшує її катететризацію через порожнину носа. Біля отвору труби розташовується трубний мигдалик, при гіпертрофії якого отвір здавлюється і наступає зниження слуху.

Глотковий мигдалик у новонароджених розвинутий слабо, на 1-му році життя він збільшується і при гіпертрофії може закривати хоани. Ріст мигдалика продовжується в періоди першого і другого дитинства, а потім він атрофується. Глотковий, трубні, піднебінні, язиковий мигдалики утворюють глоткове кільце лімфоїдних утворень, яке оточує початок травного і дихального шляхів. Лімфоїдні утворення мають важливе значення для утворення імунітету. Цим пояснюється, чому мигдалики слабо розвинуті у новонароджених, які мають природний імунітет, що передається від матері, і швидко ростуть в перші роки життя, коли посилюється контакт з інфекційними агентами і відбувається становлення імунітету. До настання статевої зрілості ріст мигдаликів припиняється.

Ротова частина глотки розташована у новонароджених вище, ніж у дорослих, на рівні І- ІІ шийних хребців, гортанна частина глотки відповідає II—III шийним хребцям. Глоткові залози виробляють тільки слизовий секрет, після року в них з'являються серозні елементи.

Стравохід (оеsophagus) - починається на рівні VI шийного хребця і на рівні XI грудного хребця зліва переходить у шлунок. Виділяють три частини стравоходу: шийну (раrs cervicalis), черевну (раrs abdominalis), грудну (раrs thoraciса).

Шийна частина знаходиться на рівні VI шийного грудного хребця до І грудного хребця. З кожного боку стравоходу розташовується поворотний гортанний нерв та загальна сонна артерія, спереду - трахея а позаду - хребці.

Грудна частина стравоходу розташована у верхньому і задньому середостінні. На рівні IV грудного хребця стравохід проходить позаду лівого головного бронха, прилягає до задньої поверхні дуги аорти, лягає в задньому середостінні біля правої стінки низхідної аорти. Таким чином, аорта розміщується зліва. Стравохід - справа.

8

Черевна частина стравоходу найкоротша, прилягає до задньої поверхні лівої частини печінки.

Стінка стравоходу має зовнішню сполучнотканинну оболонку (tunica adventitia), м'язо-

ву (tunica muscularis) і слизову ((tunica mucosa).

Просвіт стравоходу має ряди звужень і розширень, що слід враховувати під час діагностики різних патологічних станів.

Анатомічні звуження: 1) глоткове - у місці переходу глотки у стравохід, позаду від пластинки перснеподібного хряща (VI шийний хребець); 2) бронхіальне - на рівні роздвоєння трахеї, у місці перехрещення з лівим головним бронхом (IV грудний хребець): 3) діафрагмове - у місці проходження стравоходу через діафрагму.

Фізіологічні звуження, що є тільки у живої людини: 1)аортальне - в місці перехрещення стравоходу з грудною частиною аорти (VII - IX грудних хребців); 2) кардіальне - в місці переходу стравоходу в шлунок (XI грудний хребець).

Стравохід у новнароджених має довжину 11-16 см, до 1 року збільшується до 18 см, до 3 років досягає 21 см, у дорослих 25 см. Практично важливо знати відстань від альвеолярних (зубних) дуг до входу в шлунок; цей розмір складає у новонароджених 16-20 см, у ранньому дитинстві 22-25 см, у першому періоді дитинства 26-29 см, у другому періоді дитинства 27-34 см, у дорослих 40-42 см. На таку відстань, додавши до неї 3,5 см, треба просувати зонд, щоб він потрапив у шлунок.

У новонароджених відмічається більш високий початок стравоходу на рівні хряща між Ш-м і ІУ-м шийними хребцями. У віці 2 років верхня межа стравоходу опускається до IV-V хребців, а до 12 років встановлюється на тому ж рівні, як у дорослого, тобто на висоті УІ-УІІ шийних хребців. Нижній кінець стравоходу у всіх вікових групах відповідає X- XI грудним хребцям.

Форма стравоходу у новонароджених веретеноподібна з невеликим звуженням у шийній частині. Друге звуження знаходиться в місці пересічення стравоходу лівим бронхом. Діафрагмальне звуження у маленьких дітей відсутнє чи слабо виражене. Діаметр просвіту стравоходу на рівні звужень складає у новонароджених 4-9 мм, а у ранньому дитинстві 12-15 мм, у другому періоді дитинства він досягає 13-18 мм.

До другого дитинства стравохід пухко з'єднаний з оточуючими органами і легко зміщується. Слизова оболонка його дуже ніжна, має багаточисленні розгалужені трубчасті залози. М'язова оболонка стравоходу у новонароджених і дітей молодших вікових груп тонка. Розвиток м'язів продовжується до 13-14 років.

Шлунок. Будова, топографія, функції. Аномалії розвитку.

Шлунок (ventriculus) розташований у верхній частині черевної порожнини під діафрагмою. Три четверті шлунка розміщуються в лівій підреберній ділянці, одна четверта - в надчеревній ділянці (еріgastrium). Скелетотопія: кардіальний отвір розташований на рівні VI грудного хребця зліва; воротний отвір - на рівні правого краю XII грудного хребця. Дно шлунка - в п'ятому лівому міжреберному просторі на 1,5 см до середини середньоключичної лінії. Мала кривизна розташовується на рівні мечеподібного відростка грудини. Велика кривизна може змінювати своє положення, в залежності від наповнення шлунка: у разі нормального наповнення шлунка - розташована на рівні другого поперекового хребця. Синтопія: кардією, дном і частково передньою стінкою шлунок прилягає до діафрагми; до малої кривизни воротної частини прилягає ліва частина печінки, зліва від дна шлунка розміщена селезінка. Частина передньої частини шлунка прилягає до передньої черевної стінки. Позаду від шлунка розмішена серцева сумка, підшлункова залоза, верхній кінець лівої нирки з лівою наднирковою залозою. Черевна частина аорти. Знизу і дещо ззаду розміщується поперечна ободова кишка.

Шлунок має такі частини: кардіальна (раrs саrdiaca), тіло (соrрus gastricum), дно

(fundus gastricum), воротарна (раrs pilorica),.

Стінка шлунка складається з трьох оболонок: серозної, слизової, м’язової. Серозна оболонка (tuniса serosa) - це нутрощева очеревина, яка покриває шлунок з усіх боків, за

9

винятком вузьких смужок на малій і великій кривизнах. Між шарами нутрощевої очеревини розташовані судини та нерви, які йдуть до шлунка. Недостатньо розвинений підсерозний прошарок (telа subserosa) відділяє серозну оболонку від м'язової. М'язова оболонка (tuniса muscularis) - утворена трьома шарами непосмугованих м'язових клітин. Зовнішній, повздовжній шар м'язової оболонки (stratum longitudinale) є продовженням однойменного шару стравоходу. Середній, коловий шар м'язової оболонки (stratum circulare) є продовження однотипних клітин стравоходу, а в ділянці воротаря значне потовщення - м'яз - замикач (m. Sphincter руlorius). Внутрішній шар м'язової оболонки - косі волокна (fibrae obliguae), які йдуть по передній і задній стінках шлунка.

Підслизовий прошарок (tela submucosa) досить товстий, завдяки цьому слизова оболонка збирається в складки. Слизова оболонка (tunіса mucosa) покрита одношаровим стовпчастим епітелієм. Слизова оболонка шлунка утворює шлункові поля (аrіае gastrісае). На поверхні цих полів є шлункові ямочки (foveolae gastrісае), в якій відкриваються численні шлункові залози (glandulae gastrісае), що виділяють шлунковий сік для хімічного оброблення їжі.

Зв'язки шлунка утворені двома шарами нутрощевої очеревини, яка переходить із сусідніх органів. Зв’язки шлунка:

1.печінково-шлункова зв'язка (lig. hepatogastricum);

2.шлунково-діафрагмова (lig. gastrophenicum);

3.шлунково-селезінкова (lig. gastrosplenicum);

4.шлунково-ободово-кишкова (lig. gastro colicum).

У живої людини виділяють три основні форми шлунка, залежно від конституції. У людей брахіморфного типу - шлунок має форму рога. Людям мезоморфного типу властива форма шлунку у вигляді рибальського гачка. У людей доліхоморфного типу - шлунок має форму панчохи.

Шлунок у новонародженого заповнений меконієм. Після виділення меконію стінки органу спадаються, і він стає циліндричним. У грудному віці вхід у шлунок широкий, тому у маленьких дітей часто буває зригування. Дно шлунка розвинене слабо, воротарна частина, напроти, має відносно більшу довжину, ніж у дорослого.

Топографія шлунка у новонароджених і в грудному віці характеризується тим, що орган розташований високо і не стикається з черевною стінкою. В цьому періоді вже відмічаються індивідуальні відмінності положення шлунка: у одних дітей він розташований вертикально, у других займає більш поперечне положення. У віці 2-3 років шлунок знову розташовується більш вертикально. Після 7-8 років форма і топографія шлунка відповідає таким у дорослого.

Місткість шлунка новонародженого при заповненні на трупі складає 30 см3, до кінця року вона збільшується до 250-300 см3, а у дитини 3 років досягає 575-680 см3, тобто майже половини місткості шлунка дорослого (1200-1600 см3). Фізіологічна ємність шлунка новонародженого не перевищує 7 см3, а першу добу вона подвоюється, а до кінця періоду новонароджуваності збільшується в 11 разів і стає рівною 80 см3 .

Стінки шлунка до часу народження не зовсім диференційовані. Слизова оболонка утворює небагаточисельні складки. Поверхня слизової складає 40-50 см2; в постнатальному житті вона збільшується до 750 см2, тобто у 15-20 разів. Число шлункових ямочок, в які відкриваються залози, у новонародженого дорівнює 200 тисячам, у дорослого збільшується до 5 мільйонів. Шлункові залози до 2,5 років не виробляють соляної кислоти. М'язова оболонка шлунка у новонароджених утворена переважно коловими волокнами. Добре виражений сфінктер воротаря. У новонароджених спостерігається іноді судомне скорочення воротаря - пілороспазм. При цьому воротар гіпертрофується. Сильно виражений пілороспазм призводить до частого блювання, виснаженню дитини і потребує хірургічного втручання

Тонка кишка: будова, топографія, функції. Аномалії розвитку.

10