Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
vasetskiy_1 (1).doc
Скачиваний:
49
Добавлен:
07.03.2016
Размер:
240.64 Кб
Скачать

1.3. Дидактичні умови використання наочності

Як засвідчує практика, а також результати наукових досліджень наочність відіграє велику роль в процесі засвоєння учнями знань. Принцип наочності та його важливість у учбовому процесі сформулював та обгрунтував ще у XVII ст.. Я А. Коменський

Цей принцип актуальний і в наш час. Використання наочності сьогодні є не лише загальною педагогічною умовою навчання у випадку, коли учні обмежені у можливості безпосереднього спостереження реальних об'єктів. Опрацювання наочності у процесі навчання може бути особливим видом пізнавальної діяльності, яка дозволяє школярам отримувати конкретні та повні уявлення про події та явища, що вивчаються на уроці.

Наочність мусить виконувати роль додаткового засобу під час засвоєння учнями узагальнених понятійних знань, служити основою формування образного мислення, відігравати функцію матеріалу, на основі якого здійснюється формування умінь та навичок учнів, бути засобом управління пізнавальною діяльністю учнів, пробуджувати інтерес та стимулювати пізнавальну активність школярів, виступати джерелом навчальних проблем і основою створення проблемних ситуацій в процесі навчання.

Безперечно вагомою складовою наочність як засіб отримання інформації має бути і, зокрема, на уроках історії. На підставі безпосереднього сприйняття предметів або з допомогою зображень (наочності) в процесі навчання в учнів формуються образні уявлення і поняття про історичне минуле.

Розглянемо класифікацію наочних засобів за їх змістом. До неї входять:

- монументальна наочність (монументальні історичні пам'ятники минулого та історичні місця які можна споглядати у реальному часі наприклад під час навчальних екскурсій),

- речові історичні джерела (археологічні знахідки, речові залишки, знаряддя праці, кістки, грошові знаки, зброя, прикраси та ін)

спеціально виготовлена предметна наочність (макети, моделі, реконструкції предметів побуту, праці); образотворча наочність (учбові картини, репродукції);

умовно-графічна наочність (схематичні малюнки, історичні учбові карти, аплікації, логічні схеми, графіки, діаграми, таблиці);

технічні засоби навчання (учбові кінофільми, історичне художнє кіно, комп'ютерні презентації)[8,с.130]

На основі використання наочності може відбуватися формування та розвиток будь-якої із предметних компетентностей учнів. Особливо цінна предметна наочність, що створює зразки справжніх історичних пам'яток. Так для формування та розвитку просторової компетенції може використати вчитель карту та організувати роботу з нею.

Сформувати хронологічну компетентність, що передбачає вміння учнів орієнтуватися в історичному просторі,, допоможе умовно-графічна наочність, зокрема такі її види, як опорні схеми, хронологічні та синхроністичні таблиці. Розвивати вміння учнів порівнювати й оцінювати діяльність історичних осіб, які входять до складу аксіологічної компетентності, дозволить використання історичних портретів, навчальних картин й відеоматеріалів на уроці.

Візуальна форма наочності, як особливого джерела інформації, більш яскрава, більш виразна, а отже, і більш прийнятна для учня, якому працювати з таким джерелом інформації набагато цікавіше, ніж з текстовим.

Важливе місце серед унаочнення займають учбові картини та ілюстрації. Вони поділяються на типологічні, культурно-історичні і такі, що відображають конкретні події На уроці вони використовуються з різною метою: як першопочаткове джерело знання або як зорова опора в розповіді вчителя, як ілюстративне доповнення розповіді або як засіб закріплення. У власному досвіді на уроках історії вчитель Грінченко Віталій Вікторович значну увагу звертає саме на такий тип наочності як історичні картини та ілюстрації. Послідовність роботи з ілюстраціями на уроці історії с приблизно такою:

1.Вчитель показує чи вивішує картину в той момент, коли по ходу пояснення підходить до опису того, що зображено на ній.

2.Дає учням час для ознайомлення з картиною

3.Починає розповідь, вказує місце і час дії.

4.Дає загальний опис обстановки, на фоні якої розгортається дія.

5.Виділяє деталі і конкретні особливості.

6.На завершення робить загальний висновок, вказує на суттєві ознаки[8,с.100].

Ілюстрації можуть використовуватись як в одиничному порядку наприклад для показу історичних персоналій, предметів побуту, зброї, архітектурних пам'яток чи пам'яток мистецтва тощо так і в комплексі.

Для того, щоб розкрити який-небудь процес демонструється відразу декілька, а іноді і цілий ряд ілюстрацій Наприклад, щоб показати зміну архітектурних пам'яток та стилів в середньовічні часи, вчитель демонструє спочатку пам'ятки романського стилю, пояснює його характерні риси. Потім показує ілюстрації з поступовим переходом до готичною стилю та класичний готичний стиль і розказує його особливості. Таким чином в учнів формується більш цілісне уявлення з цього питання.

Або можливо за рядом ілюстрацій прослідити хронологію та динаміку історичних подій чи певної місцевості. Наприклад показати територію міста Київ за князя Володимира та яких поступових змін місто зазнавало при князі Ярославі Мудрому, тобто як воно зростало в територіальному та культурному плані.

Сформувати хронологічну компетентність, що передбачає вміння учнів орієнтуватися в історичному просторі, допоможе умовно-графічна наочність, зокрема такі її види, як опорні схеми, хронологічні та синхроністичні таблиці. Розвивати вміння учнів і порівнювати й оцінювати діяльність історичних осіб, які входять до складу аксіологічної

Не можна не згадати про плакати історичних діячів з історії України, які розвішані в історичному кабінеті. їхній хронологічний порядок розміщення дає можливість учням швидше пригадати історичні події, пов'язані з конкретним діячем, та й взагалі запам'ятати їх. Можлива і така форма роботи. Вчитель показує картину, а учні називають все, що на ній зображено та аналізують сказане. Або, наприклад, за завданням вчителя дають опис окремих елементів і картини в цілому; намагаються уявити, що було раніше того моменту, який зображено на картині, або пізніше. Учбові картини можна застосовувати і з метою закріплення і узагальнення знань учнів.

Не менш важливим видом є умовно-графічна наочність. Схематичний малюнок передає суттєві риси предмета, сприяє формуванню понять. За його допомогою вчитель розкриває явища в його логічній послідовності.

Для створення в учнів реалістичного образу у ряді випадків доцільним є співставлення схематичного зображення з ілюстрацією або фотографією. Так, розповідаючи про монументальні пам'ятники Стародавнього Єгипту, вчитель спочатку показує фотографію піраміди, а потім малює крейдою схему розрізу піраміди, або схематично зображує принцип дії давньоєгипетського винаходу шадуфа, що використовувався для подачі води в зрошувальних каналах біля Нілу. У поєднанні з малюнком можуть застосовуватися і аплікації.

На уроках як в середніх так і в старших класах часто використовують таблиці, діаграми, графіки, логічні схеми. Останні являють собою креслення, яке відображає важливі ознаки, зв'язки і відносини історичних явищ. Вони використовуються для наочного порівняння різних історичних подій, показу тенденцій їхнього історичного розвитку, а також для узагальнення і систематизації історичних знань. Схеми дозволяють подати наочне зображення узагальнених уявлень, які допомагають учням засвоїти сутнісні ознаки історичних понять. Пояснюючи матеріал, вчитель послідовно записує на дошці зміст ланок і позначає зв'язки між ними. Поступовість відтворення схем полегшує їхнє розуміння За допомогою схеми вчитель демонструє ланцюжок свої розмірковувань На власному досвіді вчитель Грінченко переконався, що така форма наочності значно скорочує час викладу історичного матеріалу і дає можливість виділити більше часу на інші питання на уроці.

Вивчення історії не можливе без учбових історичних карт. Історичні карти створюються на географічній основі і являють собою зменшені узагальнені образно- знакові зображення історичних подій або періодів. Зображення подаються на площині і у певному масштабі з врахуванням просторового розташування об'єктів. Карти в умовній формі показують розташування, поєднання і зв'язки історичних подій і явищ, відібраних і деталізованих у відповідності з призначенням конкретної карти.

Історичні карти відрізняються від географічних. Так, на них різними кольорами показують давні держави, території, а також найдавніші райони землеробства і скотарства. Також особливістю історичної карти с розкриття динаміки подій і процесів. На географічній карті все статично, а на історичній можна простежити процес виникнення держав і зміну їхніх територій або шлях руху військ, торговельних караванів тощо. Історичні карти відрізняються за охопленням території (світові, відповідних регіонів, карти окремих держав), за змістом (узагальнюючі і тематичні), за своїм масштабом (великомасштабні, середньо- і дрібномасштабні) Па узагальнюючих картах в межах певного місця і часу відображені всі основні події і явища, передбачені розділами учбової програми. Зображення узагальнюючих карт знаходять свою конкретизацію і деталізацію в тематичних картах. Останні так названі тому, що на них відображені події і явища учбових тем. На географічному фоні тематичних карт відображені окремі події або сторони історичного процесу. Ці карти розвантажені від позначень, які не мають відношення до теми. На них більш яскраво і детально подані фрагменти найважливіших подій і явищ узагальнюючих карт.

Як відомо історичні події відбуваються як у часі, так і в просторі. Віднесення подій до конкретного простору і описання географічного середовища, у якому вона відбулася, називається локалізацією. Локальність історичних подій вивчається при допомозі таких схематичних посібників як історичні карти, плани місцевості, картосхеми. На відміну від інших унаочнень історичні карти не дають конкретизованого наочного уявлення про події, а лише відтворюють просторові часові структури використовуючи абстрактну мову символів.

Картографічні знання знаходяться у тісній єдності із знаннями історичними. Тому вміння користуватися історичною картою є не самоціллю, а засобом для більш усвідомленого сприйняття подій і явищ історії.

При появі нової для учнів історичної карти в ході бесіди вони повинні вияснити: яку частину земної поверхні вона охоплює; який хронологічний період історії на ній відображено; якою була залежність життя людей від кліматичних умов тощо. При переході від однієї карти до іншої важливо забезпечити спадкоємність. Якщо на карті позначено різні регіони, то визначаються їхні просторові взаємовідносини. Цьому допомагає узагальнююча карта, яка охоплює обидва ці регіони. Після цього виявляються часові відносини між картами - відбулися події в один чи різний ча. для встановлення міжкурсових зв'язків на уроках доцільно одночасно застосовувати карі й з історії України і всесвітньої історії. Одночасна робота з кількома картами допомагає учням знаходити потрібні історико-географічні об'єкти.

Щоб створити уявлення про простір і розташування країни, яка вивчається на карті земної кулі, застосовують одночасно історичну і географічну карти або загальну і тематичну. На них розташований один і той же об'єкт, але він зображений у різних масштабах. Навчання може йти від окремого до загального або від загального до окремого. У першому випадку вчитель демонструє історичну карту (окреме), потім по конфігурації суші і морів учні знаходять цю ж територію на фізичній карті півкуль (загальне). Вони переконуються в тому, що на історичній карті відображена менша частина земної поверхні. Розвитку просторових уявлень учнів сприяє одночасне розташування карти і ілюстрацій. Ілюстрація ніби розкриває умовні позначення карти, створює уявлення про реальну місцевість і простір. Так, розповідаючи про природно- географічні умови давніх цивілізацій в 6 класі можна показати ілюстрації, пов'язані з даною місцевістю. Наприклад пустеля Сахара, річка Ніл, джунглі долини річки Ганг, Кримські гори тощо.

Безперечно робота з настінною картою пов'язана і з учнівським атласом. Наприклад, знаючи територію повстання учні визначають за атласом склад повстанців, співставляючи карти різних періодів, встановлюють основні територіальні зміни. На даний момент всі учні середніх класів користуються на уроках атласами та виконують завдання на контурних картах. На уроках історії потрібно пов'язувати показ на основній настінній карті з роботою учнів з індивідуальними атласами. Так, досить ефективно атлас можна використати при роботі в групах. Наприклад, при вивченні теми «Об'єднання Німеччини» в 9 класі кожна з груп отримує: завдання відслідкувати територіальні приєднання Пруссії внаслідок декількох війн з сусідніми державами, а потім показати ці території на загальній настінній карті для всього класу. Робота з атласом також доповнюється роботою з контурною картою Контурні карги дають можливість засвоїти і закріпити знання, виробити нові уміння і навики роботи з історичною картою.

Контурні карти застосовуються для закріплення повою матеріалу на уроці: для опрацювання вивченого на попередніх уроках, для контролю знань у вигляді виконання на карті спецішіьних завдань. Починати вчиги учнів роботі з контурними картами слід з найпростіших завдань по заповненню карт: обвести кордони держав, написат и їхню назву, вказати дати основних фактів Потім учні співставляють свій атлас і контурну карту, вчаться впізнавати обриси ділянок суші і морів.

Робота з контурними картами може відбуватися як на уроці так і вдома. Якщо це робота на уроці, го я вбачаю доцільно виконувати лише найпросгіші завдання, що не потребують багато часу. Наприклад, під час уроку історії у 8 класі при вивченні теми «Початок національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького та перші переможні битви» учні після вивчення кожної битви малюють поступово на карті переможний шлях козацького війська починаючи із Запорізької Січі і аж на Західну Україну до Львова, позначаючи місця битв під Жовтими Водами, під Корсунем, під Пилявцями на цьому шляху разом із датою цієї події. А от завдання позначити території, що увійшли до складу новоствореної Гетьманської держави Б. Хмельницького доцільніше виконувати вдома, гак як це потребує часу.

Отже атласи і контурні карти дають учням можливість кращого просторового сприйняття історичної інформації.

Останнім типом наочності, що широко використовується вчителем історії це технічні засоби навчання, які передбачають використання комп'ютера для демонстрації кіно- , фотоматеріалів та презентацій.

Великими можливостями для імітування історичної реальності володіє комп'ютер, на якому можна за допомогою відео файлів відтворити найбільш характерні риси історичних епох. Формуючи яскраві та об'ємні уявлення про минуле, цей вид наочності створює в певній мірі ілюзію присутності, коли учень подорожує з яким-небудь героєм чи поринає вихор воєнних чи культурних подій минулих часів. Учням надається можливість зустрітися з історичними особистостями, познайомитися з господарством, побутом, традиціями народів як найдавніших цивілізацій так і недавніх часів.

У процесі роботи з таким видом наочності в учнів легко запам'ятовуються події, а також історико-географічні назви, імена, дати. Цей тип наочності є універсальним і найбільш перспективним, він може замінити і ряд інших типів наочності. Тому не приділяти уваги комп'ютеру та мультимедійним технологіям на уроках історії вже не можливо. Це є вимогою часу.

Отже, сучасний стан розвитку методики застосування наочності можна оцінити як перехідний, для якого залишається характерним співіснування різних поглядів на роль і функції наочності в процесі навчання історії стародавнього світу. Зроблений нами огляд сучасного педагогічного досвіду дозволяє констатувати, що в практиці навчання історії стародавнього світу міцні позиції зберігає методика демонстрації наочності, що була детально розроблена ще в радянські часи. Разом з тим педагоги

та методисти працюють над удосконаленням методів і методичних прийомів, які повинні підвищити ефективність роботи учнів з наочністю. Наслідком такої роботи стало впровадження ігрових форм організації навчальної діяльності учнів з наочним матеріалом, використання інформаційно-комп’ютерних технологій і застосування особистісно-орієнтованого підходу, що дозволяють значно активізувати роботу учнів з наочністю. Перспективним напрямком виступає використання наочності для створення пізнавальних і проблемних задач, що дозволяє поєднати використання наочності з проблемними методами навчання. У зв’язку з цим вимагають додаткових досліджень питання, пов’язані зі зміною функцій і ролі наочності при її використанні як матеріалу для організації дослідницької діяльності учнів на уроці.

Висновки до розділу

Отже, наочність служить зовнішньою опорою внутрішніх дій, скоєних учня під керівництвом вчителя в процесі оволодіння знаннями. Введення до навчання наочного матеріалу має враховувати принаймні два наступних психологічних моменти:

1) яку конкретну роль наочний матеріал повинен виконувати в засвоєнні історичного матеріалу;

2) у якому відношенні знаходиться предметний зміст наочності до теми уроку, що підлягає усвідомленню і засвоєнню.

На сьогоднішній день в нашій країні існує така проблема як відсутність у багатьох шкіл коштів на впровадження нових технологій, а крім усього іншого спостерігається консерватизм у поглядах багатьох вчителів з приводу методів викладання історії, але не варто забувати результативність та майстерність діяльності вчителя залежить від його бажання викладати і любові до учнів і своєї професії.

РОЗДІЛ 2.

ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА ЩОДО ПЕРЕВІРКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ НАОЧНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ У 8 КЛАСІ

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]