2.Перебіг подій війни.

Розповідь учителя, супроводжується демонстрацією карти із ввімкненим шаром «Тридцятилітня війна». Учні складають хронологічну таблицю. (додаток 2) Події у таблиці визначені, учні записують дати, та наслідки.

Чеський період війни (1618-1624):

- Обрання нового уряду Чехії;

- Позбавлення Фердінанда ІІ влади над Чехією;

- Поход чеських військ на Відень;

- Союз Фердінанда ІІ та Католицької ліги;

- Битва біля Білої гори (1620р.).

Данський період війни (1625-1629):

- Вступ до війни данського королі Крістіана IV;

- Утворення найманого війська А. Валленштейном;

- Перемоги А. Валленштейна у Північній Німеччині та Данії.

Шведський період війни (1630-1635):

- Висадка шведської армії на чолі з Густавом Адольфом;

- Перемоги шведів під Брейтенфельде (1631), Аугсбургом (1632), вступ до Мюнхена;

- Загибель Густава Адольфа у битві під Лютценом (1632), остаточна поразка шведської армії (1634).

Франко-шведський період (1635-1648):

- Битва при Нердлінгені (1645);

- Битва під Янковом (1645)

- Укладення Вестфальського миру (1648).

3. Вестфальський мир. Наслідки війни.

Робота з текстом уривку із статті Б.Ф. Поршнєва «Вестфальський мир» (додаток 3).

Запитання для аналізу тексту:

- чи були розв’язані протиріччя між державами, що взяли участь у війні?

- Чи можна вважати війну ефективним методом розв’язання міжнародних проблем?

5.Узагальнення та систематизація знань.

На початку уроку учні отримують по чотири картки з номерами від 1 до 4. Вчитель називає подію, а учні підіймають картку з тією цифрою, до якого періоду війни відноситься названа подія.

- позбавлення імператора Фердінанда ІІ влади над Чехією;

- висадка шведського короля Густава Адольфа у північній Німеччині;

- вторгнення А. Валленштейна в Данію;

- битва біля Білої гори;

- битва під Лютценом;

- наступ короля Крістіана IV;

- перемога французького короля Людовіка ІІ Бурбона над військами Католицької ліги.

Домашнє завдання: Опрацювати текст § 14, відповісти на запитання с. 119.

Таким чином, ми практично переконалися в необхідності використання наочних методів навчання в процесі навчання історії, адже це сприяє по-перше, формуванню в учнів просторових компетентностей та по-друге, розвиває їх історичне мислення.

Висновки до розділу

Наочність у навчанні історії – це дидактичний принцип, згідно з яким навчання будується на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих учнями. Відзначаючи найбільшу пропускну здатність інформації в органів зору, принцип наочності ставиться на перше місце. Проте він передбачає не тільки опору на зір, але і на всі інші органи чуття. Наочні посібники самі по собі в процесі навчання ніякої ролі не грають, вони ефективні тільки у поєднанні зі словом учителя. Не всяке сприйняття і не завжди продуктивно, він може бути таким тільки при активному мисленні, при виникненні питань і прагненні учнів знайти в них відповіді.

Наочні методи навчання мають можливість показати розвиток явищ, їх динаміку, повідомляти навчальну інформацію певними дозами і управляти індивідуальним процесом засвоєння знань. Вони стимулюють пізнавальні інтереси учнів, створюють при певних умовах підвищене емоційне ставлення учнів до навчальної роботи, забезпечують різнобічну формування образів, сприяють міцному засвоєнню знань, розуміння зв'язку наукових знань з життям, при цьому економлячи час вчителів.

Існують різні підходи до організації наочного методу навчання. В роботі були розглянуті особистісно-орієнтований і проблемний підхід. Під особистісно-орієнтованим навчанням розуміють індивідуальну особливу траєкторію засвоєння учнем загальних заданих основ знань, умінь і ціннісних смислів. Принципи реалізації особистісно-орієнтованого підходу у застосуванні наочних засобів на уроках історії - творчість, самосвідомість і досвід учня в навчальній діяльності. Стрижнем проблемного навчання проблема, тобто питання містить внутрішнє протиріччя. Із застосуванням наочності цей підхід стає найбільш ефективним.

У навчанні історії ніякі засоби художнього оповідання, ніяка образність викладу не можуть створити в учнів таких точних і конкретних уявлень про минуле, які виникають при сприйнятті досліджуваних предметів або їх зображень. На основі безпосереднього сприйняття предметів або за допомогою зображень (наочності) в процесі навчання в учнів формуються образні уявлення і поняття про історичне минуле. Існує класифікація за зовнішніми ознаками. У неї включають: друковані (картини, ілюстрації); екранні і екранно-звукові; комп'ютерні засоби навчання. Найчастіше звертаються до класифікації за змістом і характером історичного образу, виділяючи наочність предметну, зображальну, умовно-графічну.

До предметної наочності відносяться речові пам'ятки минулого, пам'ятні місця історичних подій, твори мистецтва і предмети побуту минулих часів, справжні давнину, складові музейну експозицію. Також виділяється спеціально виготовлена ​​предметна наочність - різні макети і моделі.

Значно більш широке застосування має образотворча наочність. До неї відносяться твори історичного живопису, навчальні карти з історії, ілюстрації, фотографії, портрети, карикатури, художні, навчальні та документальні кінофільми, а також макети, моделі.

Особливий вид наочності представляє умовно-графічна наочність, тобто вираз історичних явищ мовою умовних знаків. Сюди відносяться карти, схематичні плани, схеми, діаграми, графіки.