1254490238

12.Забезпечувати належну і безпечну заготівлю донорської крові і функціонування служб переливання крові, включаючи використання відповідних лабораторних методів і показань для переливання.

13.Визнати тісний взаємозв’язок між ВІЛ/СНІДом і зловживанням наркотиками, яке підвищує небезпеку передачі ВІЛ-інфекції,

ізабезпечити наявність всеосяжної медико-санітарної допомоги, включаючи лікування від зловживання наркотиками і програми профілактики, з тим, аби таким чином звести до мінімуму небезпеку зараження ВІЛ чоловіків, жінок і дітей, які не народилися.

14.Забезпечити встановлення належних пріоритетів і виділення ресурсів для дослідження ВІЛ-інфекції/СНІДу у жінок, дітей і в сім’ях, а також розробляти сумісні дослідницькі програми, включаючи програми профілактики, діагностики, лікування, медичного догляду, а також програми, що будуть зосереджуватися на альтернативних підходах надання медичного та іншого соціального обслуговування жінок, дітей і сімей, інфікованих ВІЛ.

15.Визнати вирішальну роль жінок в Глобальній стратегії по СНІДу і прискорити процес надання жінкам можливостей для боротьби зі СНІДом.

ВІЛ/СНІД та права людини. Міжнародні керівні принципи

Ухвалені Другою міжнародною консультативною нарадою з питань ВІЛ/СНІДу та прав людини 23—25 вересня 1996 року

(витяг)

Принцип 1: держави повинні створити ефективні національні механізми відповіді на ВІЛ/СНІД, що забезпечить скоординований, колективний, прозорий та підзвітний підхід, політику та програми реагування на ВІЛ/СНІД на всіх рівнях управління.

Принцип 2: держави через політичну та фінансову підтримку повинні забезпечити проведення консультацій на рівні громад на всіх стадіях вироблення політики, виконання та оцінки результативності програм у сфері ВІЛ/СНІДу, а також надати можливість для громадських організацій ефективно здійснювати свою діяльність, у тому числі у сфері етики, права та прав людини.

Принцип 3: держави повинні реформувати законодавство у сфері охорони громадського здоров’я, щоб воно давало змогу адек-

91

ватно вирішувати проблеми громадського здоров’я, що виникають у зв’язку з ВІЛ/СНІДом, і щоб зазначене законодавство відповідало міжнародним зобов’язанням у сфері прав людини.

Принцип 4: держави повинні переглянути та реформувати кримінальне законодавство та пенітенціарні (виправні) системи, щоб вони відповідали міжнародним зобов’язанням у сфері прав людини, не використовувались неправильно в контексті ВІЛ/СНІДу і не були спрямовані проти вразливих груп населення.

Принцип 5: держави повинні ухвалити чи посилити антидискримінаційні та інші охоронні закони, які б захищали від дискримінації у державному та приватному секторах уразливі групи людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, та тих, що мають інвалідність; забезпечували б недоторканність приватного життя, конфіденційність і дотримання етичних норм при проведенні досліджень на людині; робили б акцент на вихованні та примиренні й передбачали швидке та ефективне застосування адміністративних і цивільно-правових засобів захисту.

Принцип 6: держави повинні ухвалити законодавство з метою регулювання питань, пов’язаних з товарами, послугами та інформацією щодо ВІЛ, маючи на увазі забезпечити широку доступність якісних профілактичних заходів та послуг, належне інформування про лікувально-профілактичні аспекти ВІЛ, догляд, а також безпечне і ефективне лікування за доступними цінами.

Принцип 7: держави мають створити та підтримувати служби правової підтримки, які інформуватимуть людей, уражених ВІЛ/ СНІДом, стосовно їх прав, надаватимуть безплатні юридичні послуги, накопичуватимуть досвід роботи з правових аспектів проблем, пов’язаних з ВІЛ, та на доповнення до судів використовуватимуть міністерства юстиції, омбудсмени, відділи з розгляду скарг з питань здоров’я та комісії з прав людини.

Принцип 8: держави у співпраці громадськістю та при її посередництві повинні забезпечити сприятливе та стимулююче середовище для жінок, дітей та інших вразливих груп шляхом усунення упередженості та нерівності, що породжують цю вразливість, забезпечення діалогу з населенням, створення спеціальних соціальних служб та служб охорони громадського здоров’я, а також через підтримку вразливих груп населення.

Принцип 9: держави повинні підтримувати широке та перспективне розповсюдження творчих, виховальних, навчальних та ін-

92

формаційних програм, призначених для того, щоб дискримінація та остракізм, що асоціюються з ВІЛ/СНІДом, були замінені розумінням та співчуттям.

Принцип 10: держави повинні забезпечити розробку урядовими органами та приватним сектором кодексів (правил) поведінки з питань ВІЛ/СНІДу, що втілюють принципи прав людини у кодекси професійних обов’язків та практики, що доповнювались б механізмами їх дотримання.

Принцип 11: держави повинні створити контрольні механізми з метою гарантування захисту прав людини, пов’язаних з ВІЛ, зокрема права людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, їх сімей та громад.

Принцип 12: держави повинні співпрацювати з усіма відповідними програмами та установами системи ООН, у тому числі з ЮНЕЙДС (UNAIDS) з проблематики захисту прав людини, пов’язаних з ВІЛ/СНІДом, а також створювати ефективні механізми захисту прав людини в контексті ВІЛ/СНІДу на міжнародному рівні.

93

7. Витяги із законодавства України

Закон України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р. № 1906-IV65

(витяг)

Стаття 19. 1. Чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

2. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р.

№ 3477-IV66

(витяг)

Стаття 18. Порядок посилання на Конвенцію та практику Суду. 1. Для цілей посилання на текст Конвенції суди використовують офіційний переклад Конвенції українською мовою

(далі – переклад).

2.Для цілей посилання на Рішення та ухвали Суду та на ухвали Комісії суди використовують переклади текстів рішень Суду та ухвал Комісії (далі – переклад), надруковані у виданні, передбаченому в статті 6 цього Закону67.

3.У разі відсутності перекладу Рішення та ухвали Суду чи ухвали Комісії суд користується оригінальним текстом.

4.У разі виявлення мовної розбіжності між перекладом та оригінальним текстом суд користується оригінальним текстом.

5.У разі виявлення мовної розбіжності між оригінальними текстами та/або в разі потреби мовного тлумачення оригінального тексту використовується відповідна практика Суду.

65Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 50. – Ст. 540.

66Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 30. – Ст.260.

67Стаття 6. Переклад та оприлюднення Рішення.

1. З метою виконання заходів загального характеру держава забезпечує переклад та опублікування повних текстів Рішень українською мовою спеціалізованим у питаннях практики Суду юридичним виданням, що має поширення у професійному середовищі правників.

94

УКАЗ Президента України

«Про додаткові невідкладні заходи щодо протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні» від 12.12.2007 р. № 1208/2007

(витяг)

1. Визнати за необхідне невідкладно здійснити спрямовані на зниження темпів поширення ВІЛ-інфекції, захворюваності на СНІД та смертності від СНІДу в Україні комплексні заходи, зокрема, щодо:

•підвищення ефективності первинної профілактики ВІЛінфекції/СНІДу та забезпечення доступності необхідного лікування для ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД;

•удосконалення міжвідомчої і міжсекторальної координації у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу;

•посилення контролю за виконанням законодавства про запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію/СНІД та соціальний захист населення, а також персональної відповідальності керівників центральних органів виконавчої влади, на яких покладено обов’язки із запобігання дальшому поширенню ВІЛінфекції та захворюваності на СНІД, за стан справ у цій сфері.

2.Утворити Координаційну раду з проблем ВІЛ-інфекції/ СНІДу, туберкульозу та наркоманії як консультативно-дорадчий орган при Президентові України.

3.Кабінету Міністрів України:

1) забезпечити розроблення за участю громадських організацій, діяльність яких спрямована на боротьбу із захворюванням на ВІЛ-інфекцію/СНІД в Україні, та затвердження до 15 квітня 2008 року Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009 – 2013 роки, передбачивши, зокрема, заходи щодо:

•проведення масштабної первинної профілактики захворювання на ВІЛ-інфекцію/СНІД, у першу чергу серед найбільш уразливих груп населення, та забезпечення доступних діагностики ВІЛ-інфекції та якісного лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД;

•проведення моніторингу поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та оцінки ефективності заходів, що вживаються з метою забез-

95

печення контролю за епідемічною ситуацією, рівнем захворюваності на ВІЛ-інфекцію/СНІД в Україні на національному і регіональному рівнях;

•забезпечення соціального захисту ВІЛ-інфікованих, хворих на СНІД, членів їх сімей, а також медичних працівників та інших осіб, виконання професійних обов’язків яких пов’язане з ризиком інфікування ВІЛ;

•проведення наукових досліджень особливостей поширення та клінічного перебігу ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні;

4)вжити у місячний строк заходів щодо забезпечення ефективної роботи Комітету з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним хворобам, а також належної діяльності Центру «Клініка для лікування дітей, хворих на ВІЛ-інфекцію/ СНІД» та референс-лабораторії Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом Міністерства охорони здоров’я України, в тому числі їх фінансування;

5)забезпечити активізацію діяльності Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу;

6)вжити у місячний строк невідкладних заходів щодо вдосконалення системи реєстрації та закупівлі лікарських засобів, у тому числі призначених для профілактики та лікування ВІЛ-інфекції/ СНІДу, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я про визначення їх якості;

8)забезпечити виробництво соціальної реклами, спрямованої на профілактику ВІЛ-інфекції/СНІДу, та її розповсюдження в навчальних закладах, закладах охорони здоров’я, на транспорті, в інших громадських місцях;

11)вживати заходів щодо розвитку співробітництва з міжнародними донорськими організаціями у питаннях залучення міжнародної допомоги для протидії поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу.

4.Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:

5)забезпечити діяльність та розвиток мережі центрів ресоціалізації наркозалежної молоді;

6)всебічно сприяти діяльності громадських та благодійних організацій, програми яких спрямовано на профілактику, догляд і підтримку ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД.

96

6. Міністерству внутрішніх справ України здійснити комплекс заходів щодо посилення боротьби з наркобізнесом.

ПРАВИЛА медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції,

обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД та медичного нагляду за ними ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 2026

1. Ці Правила визначають умови і встановлюють порядок медичного огляду громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території України. Медичний огляд проводиться з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), здійснення епідеміологічного контролю, а також надання консультацій, медичної та психосоціальної допомоги ВІЛ-інфікованим. Медичний огляд громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України або яким надано статус біженців, проводиться безоплатно.

2.Медичний огляд проводиться добровільно.

3.За бажанням особи, яка звернулася до закладу охорони здоров’я для проведення медичного огляду, такий огляд може бути проведено анонімно. Медичний огляд проводиться анонімно у кабінетах довіри чи за направленням медичного працівника, до якого звернулась особа, яка потребує медичного огляду. Медичний працівник зобов’язаний проконсультувати особу, яка обстежується, стосовно процедури обстеження, його ймовірних результатів, шляхів розповсюдження ВІЛ-інфекції та засобів індивідуальної профілактики.

6.Медичний огляд неповнолітніх віком до 18 років і осіб, визнаних в установленому законом порядку недієздатними, може проводитися на прохання чи за згодою їх законних представників, які мають право бути присутніми під час такого огляду.

7.Медичний працівник повинен додержуватися конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованість особи чи захворювання на СНІД. Порядок оформлення та зберігання відповідної медичної документації установлює МОЗ.

97

8. Особи, які пройшли медичний огляд на виявлення ВІЛінфекції, мають право за їх вимогою отримати довідку про його результати. Порядок видачі довідки та її зразок затверджує МОЗ.

10.Реєстрація ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД здійснюється лікувально-профілактичними закладами після проведення медичного огляду, встановлення діагнозу та стадії розвитку ВІЛінфекції.

11.Облік ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території України, ведеться обласними (міськими) санітарно-епідеміологічними станціями і обласними (міськими) центрами профілактики СНІД за визначенням МОЗ.

12.Медичний огляд вагітних за їх згодою проводиться під час взяття їх на облік або перед пологами шляхом обстеження на наявність антитіл до ВІЛ. У разі коли дані про медичний огляд вагітної відсутні або дитина народжена ВІЛ-інфікованою жінкою, обов’язковому дослідженню на антитіла до ВІЛ підлягає пуповинна кров новонародженого.

Уподальшому обстеження цієї дитини проводиться з інтервалом

у3 місяці від дня народження протягом 18 місяців. Наявність антитіл до ВІЛ протягом цього терміну є підставою для встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції у дитини. У разі зникнення антитіл до ВІЛ

уперіод до 18 місяців від дня народження дитини її обстежують додатково через 3 місяці після отримання негативного результату. Якщо під час додаткового обстеження антитіла не виявлено, дитина вважається неінфікованою.

13.Облік, реєстрація ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД та медичний нагляд за ними проводиться з додержанням принципів конфіденційності і поваги до особистих прав і свобод людини, передбачених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України.

14.ВІЛ-інфіковані і хворі на СНІД громадяни України забезпечуються безоплатно ліками, необхідними для лікування будь-якого наявного у них захворювання, засобами особистої профілактики та отримують психосоціальну допомогу.

15.Порядок медичного огляду на ВІЛ-інфекцію осіб, які перебувають у місцях попереднього ув’язнення і виправно-трудових установах

98

МВС, та умови тримання ВІЛ-інфікованих з числа цих осіб визначають МВС, Державний департамент з питань виконання покарань і МОЗ за погодженням з Генеральною прокуратурою України.

ЗАКОH УКРАЇHИ

«Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16.11.2000 р.

(витяг)

Стаття 1. Право на державну соціальну допомогу Право на державну соціальну допомогу мають інваліди з дитин-

ства і діти-інваліди віком до 16 років.

Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз’ясненням інвалідам з дитинства їх права на державну соціальну допомогу.

Перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років, визначається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інвалідам з дитинства, які мають одночасно право на державну соціальну допомогу і пенсію, призначається державна соціальна допомога або пенсія за їх вибором. Державна соціальна допомога або пенсія інвалідам з дитинства, яких визнано недієздатними, а також на дітей-інвалідів призначається за вибором їх батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника.

Стаття 2. Розміри державної соціальної допомоги Державна соціальна допомога призначається у таких розмірах:

•інвалідам з дитинства I групи – 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

•інвалідам з дитинства II групи – 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

•інвалідам з дитинства III групи – 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

•на дітей-інвалідів віком до 16 років – 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Стаття 10. Виплата державної соціальної допомоги Державна соціальна допомога виплачується державними підпри-

ємствами і об’єднаннями зв’язку за місцем проживання інваліда з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на

99

дітей-інвалідів. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання.

Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені органами соціального захисту населення строки.

Призначена державна соціальна допомога виплачується інваліду з дитинства незалежно від одержуваного ним заробітку, стипендії, аліментів або інших доходів.

Державнасоціальнадопомога,якапризначенанадитину-інваліда віком до 16 років, виплачується незалежно від одержання на неї інших видів допомоги.

ПОСТАНОВА Кабінету Міністрів України

«Про розмір щомісячної державної допомоги дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини

або хворим на СНІД» від 10.07.98 р. №1051

(витяг)

Відповідно до статті 23 Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Установити, що починаючи з 1 січня 1999 р. дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД, щомісячна державна допомога виплачується у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

ПОСТАНОВА Кабінету Міністрів України

«Про додаткові соціальні гарантії для малозабезпечених сімей з хворими дітьми та з дітьми першого і другого року життя» від 08.02.94 р. № 66

(витяг)

Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ: 1. Запровадити з 1 березня 1994 року:

а) компенсаційні виплати сім’ям з хворими дітьми в разі направлення їх на консультацію чи лікування до державних спеціалізованих медичних закладів України для покриття витрат на проїзд (туди і назад) хворої дитини та одного із батьків або іншої

100