Основи економічної теорії

Кожний товаровиробник, усвідомлюючи свій економічний інтерес(привласнити чужих продуктів не менше, ніж відчужити своїх), суб’єктивно прагне до найбільш вигідного для нього обміну, тобто він прагне привласнити максимальну кількість чужих продуктів при мінімальному відчуженні своїх. Саме тому кожний міновий акт

неминуче характеризується суперечливістю та боротьбою економічних інтересів товаровласників, бо всі агенти обміну, протиставляючи один одному товари, протиставляють тим самим свої інтереси, свою волю і свої ж прагнення до безмежної нерівності. Зіткнення й боротьба економічних інтересів тут неминучі, а в цій боротьбі немає переможців та переможених, якої б гостроти і розмаху вона не досягала. Адже воля до перемоги одного товаровласника протистоїть волі іншого, спрямованість же їх протилежна, а сила їх рівнозначна. Саме тому рівновага й тільки рівновага– такий закономірний результат цієї боротьби.

Матеріальною формою рівноваги, досягнутої ринком, є не що інше як пропорція, в якій обмінюються одні продукти на інші. Ця пропорція, хоча й проявилась через суб’єктивну вольову боротьбу товаровласників, проте суто об’єктивна. Але її ніхто не бажав, до неї ніхто не прагнув. В цій пропорції реалізуються інтереси учасників обміну. Кожний з них привласнює в кінцевому підсумку стільки ж чужих продуктів, скільки він

відчужив своїх. Досягнута рівність або еквівалентність обміну свідчить, що						різні за
своєю споживною формою продукти стали співмірними й обмінюються між собою.
Спонукальною	причиною	цієї	еквівалентності	завжди	виступає	відособленість

привласнення матеріальних благ та послуг суб’єктами суспільного виробництва. У тих же суспільствах, де немає такої відособленості привласнен, нея може бути й еквівалентного обміну продуктами, а отже, не може бути і товарного виробництва як природної соціально-економічної форми суспільного виробництва.

Об’єктами товарного виробництва є все ,тещо виробляється ним на ринок. В

процесі його розвитку розширюються межі його	об. ’єктівСуб’єктами	товарних
відносин є насамперед товаровиробники, що водночас	є покупцями, коли	купують

необхідні їм товари, і продавцями, коли продають на ринку виготовлену продукцію. А загалом покупцем, як суб’єктом товарних відносин, є будь-яка фізична або юридична особа, що має гроші й купуєтовари чи послуги. На певному етапі розвитку суспільного поділу праці суб’єктами ринку стають купці (торгівці), які не є товаровиробниками. В процесі розвитку товарного виробництва його суб’єктом стає наймана робоча сила.

У процесі еволюції товарного виробництва виділяються дві його форми: проста і розвинена, або капіталістична.

Першою формою товарного виробництва було просте товарне виробництво, де продукти виробляються для обміну самостійними дрібними виробниками– селянами, ремісниками, кустарями тощо. Його представляють приватні власники міста і села, які

займаються дрібним виробництвом чи дрібною	торгівлею, застосовують особисту
працю або працю членів сім’ї і живуть	на доходи свого .господарстваДо

найхарактерніших його ознак належить відносно низький рівень суспільного поділу праці, функціонування індивідуальної робочої сили, приватна власність, незначна конкуренція товаровиробників, стихійність. Просте товарне виробництво мало місце в рабовласницькому і феодальному суспільстві. Однак воно не являлось панівним, відігравало підпорядковану роль. Панівним було натуральне господарство.

Другою формою товарного виробництва є розвинене або капіталістичне товарне виробництво. Серед його характерних рис– розвинений суспільний поділ праці, функціонування часткової робочої сили, приватнопідприємницька та колективнокапіталістична форма власності, жорстка конкуренція та стихійність, економічні кризи надвиробництва.

71

Це вища форма товарного виробництва, коли товаром стають не тільки засоби виробництва і продукти праці, а й робоча сила. Об’єктами купівлі-продажу стають фабрики, заводи, акції, облігації, кредитні ресурси. При капіталізмі формується широкий внутрішній ринок, швидко розвивається світова торгівля і світовий ринок.

Сучасною формою товарного виробництва, що притаманна високорозвиненим країнам, є регульоване товарне виробництво, яке набуває соціально орієнтованого

характеру. Серед характерних рис цієї форми–	розвинений суспільний поділ праці,
поступове формування сукупної суспільної	робочої , силирізноманітність форм

власності (змішана економіка), державне регулювання економіки при збереженні і розвитку конкуренції, соціальний захист товаровиробників і всього населення, відсутність глибоких економічних криз.

Тобто, товарне виробництво незалежно від рівня розвитку і відповідно до своїх форм на всіх етапах історичного розвитку зберігає спільні риси: приватну власність на всі ресурси, економічну відособленість, ринкову форму зв’язку між виробниками, змагальність і конкуренцію. Подальший розвиток товарного виробництва в напрямі становлення постіндустріального суспільства, розвиток глобалізації світової економіки свідчать, що еволюція товарної форми господарства триває.

2.Товар і його властивості. Теорії вартості

Вумовах товарного виробництва вироблений продукт набуває форми товару. Чим же відрізняється товар від продукту натурального господарства?

Товар – це продукт праці, призначений не для безпосереднього споживання, а для обміну шляхом купівлі-продажу. Товар є економічною клітинкою товарних відносин. Саме в обміні товарами приховані й зосереджені таємниці ринкової економіки. Товар є

попередником багатьох інших категорій ринкової економіки– грошей, капіталу, найманої праці, кредиту тощо. Тому для їх розуміння важливо з’ясувати сутність товару. Однак однозначного визначення товару не існує. Економісти Заходу трактують товар як будь-яку річ, яка продається і купується . Американський економіст П. Самуельсон вважає, що товар – це економічне благо, яке є відносно рідкісним. Однак таке визначення швидше стосується однієї з властивостей товару, а не його сутності.

Товар має дві властивості: споживну вартість та вартість(цінність). Деякі економісти виділяють ще одну властивість товару – відносну рідкість, вважаючи, що якби всі блага, які виробляються, не були б щодо наших потреб відносно рідкісними, тоді не було б товарів і грошей. Всі блага були б безоплатними як повітря.

Здатність речі задовольняти певну потребу людини називається			споживною
вартістю або корисністю. Різні речі здатні задовольняти різні потреби людини.
Споживна вартість може або безпосередньо		задовольняти особисту потребу
людини, або бути	засобом виробництва необхідних	людині . благНаприклад,	хліб
задовольняє потребу	в їжі, тканина – в одязі, споживна вартість ткацького верстата полягає

в тому, що з його допомогою виробляється тканина. Споживна вартість як властивість товару задовольняє потребу не виробника, а споживача, тобто є суспільною споживною вартістю.

Наступна властивість товару – це його вартість. Вартість – економічна категорія, яка властива лише товарному виробництву. Вона виражає відносини обміну через купівлю-продаж. Тому вартість не можна побачити, відчути на дотик. Вона проявляється лише в процесі обміну товарів на ринку. Формою прояву вартості є мінова вартість. Мінова вартість – це кількісне співвідношення, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. Наприклад, 1 стіл обмінюється на 100 кг зерна або 150 кг картоплі. В цих кількісних співвідношеннях виражається мінова вартість стола. Різні за

72

споживною

вартістю

товари

прирівнюються

в ,

бообмініза

кількісними

співвідношеннями стоїть вартість товарів.

Що ж являє собою вартість як категорія товарного виробництва?

Вартість (цінність) трактується

по-різному

і

є величиною

абстрактною. В

реальному житті на ринку виступає ціна, якій відводиться виключно важлива роль.

Вона – головне божество, фетиш, одвічна загадка і постійний біль: все виростає з ціни,

все їй підпорядковується, все зводиться до неї. Ціна оточує нас з усіх боків і виступає в

різних іпостасях. Плата за товари і послуги, заробітна плата, позичковий відсоток,

дорожнє

мито,

страхові

внески – все

це і

багато іншого

має відношення

до .ціни

Вартість і ціна – одні з найбільш складних економічних категорій, вивченню яких були

присвячені наукові праці і дослідження цілих шкіл і течій в економічній науці. Їх

різний підхід у трактуванні суті вартості та ціни знайшов відображення в теоріях

вартості, що сформувались у ході розвитку економічної науки.

Вперше питання про сутність вартості поставив видатний

мислитель

Давньої

Греції Арістотель. Спостерігаючи процес обміну, він дійшов геніального для свого часу

висновку: якщо один товар обмінюється на інший, то це означає, що вони співмірні або

рівні. Проте Арістотель не зміг пояснити, що лежить в основі такої рівності товарів.

Вперше

наукову

відповідь

на це питання дали представники

англійської

класичної політичної економії– В. Петті, А. Сміт і Д. Рікардо, створивши трудову

теорію

вартості.

Завершена

вона

у

найбільш

послідовному

вигляді– у

працях

К. Маркса. Ця теорія виходить з того, що субстанція і величина вартості, як основа

ціни, визначається затратами праці на виробництво товарів.

Як писав А. Сміт, праця є єдиним загальним, так само як і єдиним точним

мірилом вартості або єдиною мірою, за допомогою якої ми можемо порівнювати між

собою вартості різних товарів. Якщо на перших етапах розвитку економічної теорії

джерелом

вартості

визначався

будь-який вид

конкретної

праці

в

сфері

обігу

(меркантилісти),

виробництві

благородних

металів(В. Петті),

у

сільському

господарстві (фізіократи), то у А. Сміта і Д. Рікардо обґрунтовано положення про те,

що вартість товару створюється працею у будь-якій галузі матеріального виробництва.

Разом

із

тим

.АСміт виявив

певну

непослідовність, вважаючи,

що

вартість

(цінність) визначається працею тільки в простому товарному виробництві. В умовах

розвиненого товарного обміну вартість визначається як сума доходів(заробітна плата,

прибуток і рента). Отже, в розвиненому суспільстві вартість створюється виробничими

факторами – працею, капіталом і землею. Визначення вартості сумою доходів свідчить,

що А. Сміт, проявивши геніальну непослідовність, заклав основи теорії факторів

виробництва, яка набула значного поширення в ХІХ столітті.

Свій подальший розвиток трудова теорія вартості одержала в працях німецького

вченого К. Маркса,

який

створив

вчення

про

двоїстий

характер праці. На

думку

К. Маркса, двоїста природа товару зумовлена двоїстим характером праці, що його

створює. Праця, яка створює товар, є з одного боку, конкретною працею. В цій якості

вона створює споживну вартість.

З другого боку, праця товаровиробника – це витрата робочої сили у фізіологічному

розумінні – енергії мозку, мускулів, нервів тощо. У цій своїй якості вона абстрактна і

створює вартість товару. Види конкретної праці, як і створювані нею споживні вартості,

різноманітні. Вони різняться між собою предметами і знаряддями праці, професійними

навичками, метою і результатами виробництва. При цьому слід пам’ятати, що людська

праця не виступає єдиним джерелом споживних вартостей.

Сукупність

споживних

вартостей–

предмет

поєднання

людської

праці

з

речовиною природи. Праця взагалі або суспільна праця на інших, існувала на всіх етапах розвитку суспільства. Однак суспільна сторона праці виявлялася безпосередньо.

73

Не існувало жодної необхідності абстрагуватися від конкретної форми праці і прирівнювати одну працю до іншої через обмін товарів. Тому вартість не виникала, товари не створювались. Отже, у вартості втілюється не просто суспільна праця, суспільна праця особливого роду. Її особливість полягає в тому, що в умовах товарного виробництва суспільний характер праці прихований і виявляється лише в обміні, тобто після її завершення.

Абстрактна праця, що створює вартість, – це специфічна суспільна форма праці, яка властива лише товарному виробництву і виражає відносини відособлених товаровиробників. Тому і вартість, в якій втілена абстрактна праця, є також суспільною властивістю товару, а не природною. Це означає, що відособлені виробники, працюючи один на одного, вступають між собою у виробничі відносини. Отже, вартість – це суспільна форма відносин між людьми.

Ціну К. Маркс розглядає як грошовий вираз вартості і передбачає можливість відхилення ціни від вартості, перш за все, залежно від попиту і пропозиції. Зростання попиту веде до підвищення цін відносно вартості при незмінній пропозиції, а збільшення пропозиції при стабільному попиті, в свою чергу, може призвести до зниження цін до рівня, нижчого від вартості.

Величина вартості товару визначається й вимірюється суспільно необхідним робочим часом. Це той робочий час, який потрібен для виготовлення якої-небудь споживної вартості за наявних суспільно нормальних умов виробництва і за середнього в даному суспільстві рівня вмілості та інтенсивності праці. Суспільно необхідний час, за Марксом, залежить також від того, якою мірою обсяги виробництва цього товару відповідають потребам в ньому при конкретних діючих умовах виробництва і реалізації продукції. В теорії К. Маркса цим передбачається (хоч і в обмеженому вигляді) вплив потреб на процес формування вартості.

Разом із тим світовій науці відомі й інші теорії вартості, які в центр уваги ставили витрати, і ті, які перемістили його на кінцеві результати виробництва та сферу обміну.

В першій третині ХІХ століття майже водночас з трудовою теорією вартості виникла теорія витрат виробництва, яка визначає їх як основу мінової вартості та цін. Цю теорію висунули англійські економісти Р. Торренс, Дж. Мілль, Дж. С. Мілль і Дж. МакКуллох. На їх думку, у створенні вартості бере участь не тільки жива, а й уречевлена праця. Дж. Мак-Куллох доповнює це положення і відносить до чинників вартості всі сили (машини, природа, тварини), які хоча й своєрідно, але “працюють”. Оскільки величина витрат виробництва, у свою чергу, залежить від цін на окремі елементи витрат (паливо, сировину, матеріали, робочу силу), то використання витрат, як основи цін означає, по суті, визначення цін на товари цінами на елементи затрат.

Серед перших теорій вартості набула поширення так звана теорія трьох факторів

виробництва, яка трактувала	формування вартості в процесі виробництва як суму
затрат (або ефективності) його	трьох основних факторів: праці, капіталу (як засоби

виробництва) і землі (як головного природного фактора).

Ця теорія вперше була обґрунтована в працях французьких економістів першої половини ХІХ століття Ж. Б. Сея і Ф. Бастіа. Вважаючи, що у створенні вартості бере участь не тільки праця, а й інші фактори виробництва, Сей вважав, що капітал надає продуктивну послугу виробництву. Фактори виробництва, відповідно до цієї теорії, беруть рівноправну участь(яка визначається для кожного з них ринком) у процесі

створення вартості, а		доходи від використання	факторів	виробництва у		вигляді
заробітної плати, відсотка і земельної ренти – це ціна виробничих факторів. Ж. Б. Сей,
будучи	послідовником	вчення . СмітаА, водночас	вказував	на	його помилки і
суперечності, намагався надати більш прийнятну форму його теоріям. Він збагатив
трудову	теорію вартості, представивши її плюралістично: вартість				розглядається	як

74

ціна, тобто, на його думку, залежить від корисності товару, витрат на його виробництво, попиту і пропозиції.

У 70-х роках ХІХ століття широкого розвитку набула теорія вартості, яка при визначенні її величини робила наголос на потребі. Це так звана теорія граничної

корисності,	обґрунтована	представниками	австрійської	,школипрофесорами
Віденського	університету	.КМенгером, Ф. Візером,	Є. Бем-Баверком, а також еко-

номістами-математиками У. Джевонсом (Англія), Л. Вальрасом (Швейцарія). При деяких відмінностях у підходах цих економістів в їх поглядах має місце ряд загальних. рис Вони заперечують трудову теорію вартості, прийняті в політекономії категорії “товар” і “вартість” замінили поняттями “благо” і “цінність”. Домінуючим фактором блага вони вважали його споживну вартість або корисність, під якою розуміли загальну властивість матеріальних благ, що визначає їх відношення до добробуту людини, задоволення її потреб. У процесі ринкової взаємодії попиту й пропозиції, яка визначала рівень ринкових цін, вирішальне значення надавалося попиту. Вартість розглядалася як суб’єктивна категорія результату оцінки індивідом споживчих , благзалежно від інтенсивності потреб і рідкості благ. Вартість товару визначається взаємозв’язком між життєвими потребами людини та можливими пропозиціями товару, який забезпечує ці життєві потреби. Вартість, на їхню думку, визначається суб’єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці цього блага. Якщо благо є в достатній кількості, то якою б не була його сукупна корисність(наприклад, води), корисність останньої одиниці дорівнюватиме нулю. Оскільки немає значення, яку саме одиницю вважати останньою, то нулю дорівнюватиме будь-яка одиниця цього блага. І навпаки, якщо сукупна корисність усіх наявних благ (наприклад, діамантів) не надто велика, то їхня обмежена кількість робить цінність граничного (останнього) екземпляра дуже високою. Отже, остання одиниця певного блага, що задовольняє “граничну потребу”, має й граничну корисність, яка визначає ринкову цінність. Таким чином, вирішальне значення надається сфері обігу, де взаємодіють індивідуальні оцінки продавців і покупців. Виробництво та його категорії відступили на другий план.

Вартість факторів виробництва, в тому числі засобів виробництва і праці, а отже, й витрати виробництва трактувалися як , такіщо мають похідний від граничної корисності предметів споживання характер. Вартість засобів виробництва визначається

їх граничною продуктивністю, тобто величиною створюваного ними граничного продукту, під яким розуміється зменшуваний приріст продукції, одержаний на одиницю засобу виробництва в результаті його збільшення при незмінній величині решти факторів виробництва. За образним висловом Є. Бем-Баверка, подібно тому, як місяць світить не власним світлом, а відображеним світлом сонця, засоби виробництва набувають цінності від споживчих благ, які виготовляються з використанням цих засобів виробництва.

При всій однобічності теорії граничної корисності у трактуванні утворення вартості лише в сфері обігу (за що вона неодноразово піддавалася критиці в літературі)

ця теорія відіграла значну роль у розвитку світової економічної думки в розкритті

закономірностей прояву корисності і формуванні ринкового попиту. Крім того,
впровадження авторами цих теорій граничних величин дозволили використати їх для
аналізу	динаміки	і	оптимізації	економічних	процесів	ринкової ,	економіки
математичного моделювання при прийнятті економічних рішень, пов’язаних з
альтернативним вибором між можливими варіантами.
Близькі до теорії граничної корисності теорії вартості, які визначають останню (а
також ціну) виключно коливаннями попиту та пропозиції. Вони були поширені ще за
часів Ж. Б. Сея і дістали своє обґрунтування, з точки зору граничної корисності, у
теоретика загальної рівноваги,			італійського	вченого В. Парето. Згідно з його теорією,

75

на ринку з певною свободою конкуренції залежність ціни від інтенсивності останньої потреби, яка повинна бути задоволена, робить можливою рівновагу попиту і пропозиції. Співвідношення попиту й пропозиції визначає мінову вартість без участі вартості та зроблених витрат, що виключає мінову вартість в процесі формування цін (тобто теорія ціни без вартості). Співвідношення попиту і пропозиції, на думку В. Парето, впливаючи на обсяг продукції, що надходить на ринок, тим самим впливає на витрати виробництва, які, в свою чергу, впливають на пропозицію товарів, тобто взаємодія сил попиту і пропозиції штовхають ціни в бік рівноваги, при якій витрати виробництва відіграють визначальну роль у формуванні цін.

Таким чином, за короткий час виявляється вирішальна роль попиту й корисності, що виступає за ним, а пропозиція має відносно фіксований характер, оскільки потрібен час для нарощування виробничих потужностей і залучення інших ресурсів. Протягом

же тривалого часу вплив пропозиції та пов’язаних з нею витрат виробництва різко зростає, і вони стають активним визначальним фактором у формуванні цін.

В сучасних умовах серед інших виділяється неокласична теорія вартості, яка найбільш повно обґрунтована в працях видатних економістів .АМаршалла (Англія) і П. Самуельсона (США). На попередній план висувається теорія ціни, яка комплексно вивчає вплив різних факторів на ринкові ціни. Глава Кембріджської школи А. Маршалл під вартістю розумів ціну рівноваги, що формується на ринку. Він об’єднав існуючі до нього теорії цінності(вартості) в єдину теорію ціни, на основі якої пояснив процес ціноутворення.

А. Маршалл виходив з того, що у створенні цінності беруть участь два фактори: об’єктивний – витрати виробництва і суб’єктивний – корисність. Формування ринкових цін відбувається в результаті взаємодії попиту та пропозиції. Ціна попиту визначається граничною корисністю. Це максимальна ціна, яку готовий заплатити за товар покупець. Ціна пропозиції визначається витратами виробництва. Це мінімальна ціна, за яку готовий продати товар продавець. Отже, ринкова ціна (ціна рівноваги) зумовлюється взаємодією ціни попиту і ціни пропозиції залежно від співвідношення попиту та пропозиції.

До інших сучасних теорій цінності належать інформативна теорія вартості. Остання набуває все більшого значення в епоху переходу до постіндустріального суспільст, ва якому посилюється перехід від матеріально-речових елементів до ідеально-духовних, від минулої до живої, інтелектуальної праці, яка стає домінуючою.

Різні теорії цінності не слід протиставляти, адже вони сформувались на різних етапах розвитку суспільства і економічної науки. Кожна з них відбиває різні сторони економічного життя.

3. Закон вартості, його функції та механізм дії

Як нам уже відомо, відносини між товаровиробниками в процесі купівлі-продажу продуктів праці та послуг ґрунтуються на еквівалентній основі. Це явище є загальним, повторюваним і постійно відтворюваним в умовах товарного виробництва, тобто воно є об’єктивним законом. Економічний закон, що регулює еквівалентний обмін товарів відповідно до втіленого в них суспільно-необхідного робочого часу, називається законом вартості.

Проте фактичні затрати робочого часу на певне благо у різних товаровиробників різні. Це пов’язано зі знаряддями праці, як використовуються, інтенсивністю (напруженістю) праці, рівнем професійної майстерності того, хто виготовляє якусь споживну вартість.

Робочий час, який витрачається окремими виробниками на виробництво товару, називається індивідуальним робочим часом. Мірилом ринкової (суспільної) вартості є не індивідуальний робочий час, а суспільно-необхідний.

76

Якби на ринку товари обмінювалися за індивідуальним робочим часом, то це не стимулювало б працівників використовувати більш досконалі техніку і технологію, підвищувати професійну майстерність. Це перешкоджало б розвитку продуктивних сил суспільства, яке ніколи б не досягло сучасного рівня цивілізації.

Суспільно-необхідний робочий час є мірилом вартості товару тому, що являє собою час, який потрібний для виготовлення будь-якої споживної вартості за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і при середньому рівні продуктивності та інтенсивності праці.

Суспільно нормальні умови виробництва– це такі умови, які в цей час є типовими, панівними в суспільстві, тобто умови, при яких виробляється переважна більшість товарів.

Величина вартості товару залежить від рівня інтенсивності та продуктивності праці. Рівень продуктивності праці визначається кількістю одиниць товару, вироблених за одиницю часу, або кількістю часу, витраченого на створення одиниці продукції. Підвищення продуктивності праці зумовлює зниження вартості одиниці товару, тоді як вартість сукупної маси товарів, що виробляється за один і той же проміжок часу, залишається незмінною.

Інтенсивність – це затрати праці на одиницю часу. Зростання інтенсивності праці рівнозначне збільшенню робочого дня. Більш інтенсивна праця створює за одиницю часу більшу вартість, ніж менш інтенсивна. Тому вартість одиниці товару не змінюється, але пропорційно зростає сукупна вартість, що утворюється протягом робочого часу.

Споживні вартості, призначені для обміну на	ринку, не тільки різноманітні за
своїми властивостями, а й є результатом різної	праці за складністю. Одні з них

виготовляються працею, що не потребує спеціальної підготовки, користання складних знарядь праці, тобто є результатом простої праці. Інші ж потребують використання новітньої техніки, висококваліфікованої праці, глибоких спеціальних знань, високої загальної культури виробника. Інакше кажучи, такі вироби являють собою результат складної праці. Як же здійснюється обмін товарів, що є результатом простої та складної праці?

У процесі реалізації товарів у будь-якій країні в певний період її розвитку проста праця вважається основою, до якої прирівнюються усі види складної праці. Іншими словами, складна праця – це помножена проста праця. За одиницю часу складна праця створює більшу вартість, ніж проста. Зведення складної праці до простої здійснюється на ринку одночасно з прирівнюванням індивідуальних витрат до суспільно необхідних.

Отже, дія закону вартості виявляється в тому, що різноманітні за обсягом затрати праці зводяться до середніх, суспільно необхідних. Зведення відбувається на ринку, через суспільні контакти товаровиробників і покупців, через механізм попиту та пропозиції. Необхідні умови дії закону вартості такі: регулярний обмін товарами, які виробляються в кількості, що відповідає потребам; відсутня будь-яка природна або штучна монополія; попит і пропозиція вільно взаємодіють, впливаючи на обмін і виробництво товарів, зумовлюючи вільну конкуренцію між виробниками.

Такий механізм дії закону вартості в умовах товарного виробництва епохи вільної конкуренції.

Закон вартості в умовах розвиненого товарного виробництва діє як закон цін. В основі ціни лежить вартість. Але ціна збігається з вартістю тільки за умови рівності

попиту і пропозиції, тобто коли виробництво певного товару відповідає платоспроможному попиту на нього. Якщо ж відбуваються зміни попиту і пропозиції, то ціна товару відхиляється від його вартості.

77

Через механізм цін закон вартості виконує функції регулятора товарного виробництва, рушійної сили розвитку продуктивних сил, диференціації товаровиробників.

Закон вартості – основа диференціації товаровиробників. Якщо товаровиробник має затрати праці вищі, ніж суспільно необхідні, то в такому випадку він може потрапити під загрозу витіснення з ринку або навіть розоритися. Навпаки, той товаровиробник, у якого продуктивність праці висока, а індивідуальна вартість товарів

– нижча від суспільної, продає товари за ціною вищою, ніж індивідуальна вартість, і одержує додатковий дохід. Це дає йому можливість вдосконалити і розширити виробництво. Але становище таких виробників теж нестійке. Через певний час, якщо не буде постійно впроваджуватися нова техніка, технологія й організація виробництва, вони втратять переваги, їх витіснять інші, з більш високим рівнем ефективності виробництва.

Отже, закон вартості змушує товаровиробників знижувати витрати виробництва. Під тиском економічних обставин, конкуренції вони змушені шукати резерви економії ресурсів. Все це сприяє розвитку продуктивних сил, зростанню продуктивності праці.

У цьому й полягає функція закону вартості як рушійної сили в розвитку продуктивних сил.

Закон	вартості	сприяє	також	розвитку		капіталістичних.		відно
Товаровиробники, які розорилися, стають найманими робітниками. Ті ж виробники, які
збагатилися,	розширюють	виробництво,	використовуючи			зростаючу	кількість
найманих робітників.
Функція закону вартості як стихійного регулятора виробництва полягає в тому,
що через механізм цін він сприяє поділу праці за різними галузями відповідно до
суспільних потреб. Якщо виробництво певного товару не задовольняє							суспільних
потреб, тобто попит перевищує пропозицію, то ціна товару зростає. Його виробники
одержують високі прибутки, тому частина ресурсів з інших						галузей, де прибутки
нижчі, переходять у цю галузь. Виробництво товару розширюється. Навпаки, якщо
пропозиція товару перевищує попит, то ціна його і прибутки падають,							частина
робочої сили і засобів виробництва переходить в інші галузі. В такому випадку ми
маємо справу з вартісним, або ринковим механізмом					регулювання		пропорцій
виробництва на основі закону вартості.
Ринок – це сукупність відносин еквівалентного обміну товарами відповідно до
попиту і пропозиції. Поряд з ринком товарів формується ринок цінних паперів(акції,
облігації), робочої сили, науково-технічної продукції, валютний ринок тощо. На основі
конкуренції відбувається пристосування виробництва до потреб ринку.
Конкуренція – це механізм, з допомогою якого оцінюється виробництво товарів,
порівнюються затрати і результати. Вона забезпечує переваги тим виробникам, що
випускають якіснішу продукцію, примушує зменшувати затрати на виробництво,
підвищувати продуктивність праці, впроваджувати у виробництво досягнення науково-
технічного прогресу. Разом із тим конкуренція витісняє тих, хто виробляє продукцію,
яка не відповідає потребам ринку.
Отже, ринок і конкуренція– це система саморегулювання економіки, гнучкого
пристосування виробництва до потреб суспільства, важливе знаряддя суспільного
контролю за якістю товарів і затратами виробництва. Тому ринок є одним із великих
досягнень людської цивілізації. Але природа ринку суперечлива. Внаслідок властивої
йому стихійності він може		призвести не	тільки	до прогресу, а	й	до застою	і кризи,

навіть до руйнування економічної системи. Відомі кризи, які потрясли капіталізм в кінці 20-х на початку 30-х років ХХ століття. Однак він подолав ці потрясіння і значно прискорив розвиток продуктивних сил.

Що ж допомогло подолати стихійні сили ринку?

78

Розглянута регулююча роль закону вартості була характерною для простого товарного виробництва. Основні її елементи функціонують і нині. Однак у нинішній ринковій економіці дія закону вартості має свої особливості. Його регулююча роль обмежена, посилюється економічна діяльність держави. Капіталістичні держави навчилися регулювати попит і пропозицію товарів, не обмежуючи конкуренцію на мікрорівні, тобто на рівні окремих підприємств, і створили систему регулювання ринку на макрорівні, тобто на рівні галузевої структури всього господарства країни і навіть в межах окремих регіонів (Європейський Союз) та світового господарства в цілому. Це регулювання відбувається через систему цін, кредиту, податків, бюджету, грошового обігу та ін. Ринок і держава– це за сучасних умов ті головні сили, які регулюють суспільне виробництво, доповнюючи одна одну й формуючи, таким чином, найбільш

оптимальний	господарський	механізм. Перехід	до	регульованого	соціально
орієнтованого	ринку в Україні	зумовлений	потребою	створити високоефективну

економіку на основі використання досягнень науково-технічного прогресу, яка працює на задоволення потреб людини, досягнення високого рівня життя.

Література

1.Економічна теорія: Навчальний посібник / За ред. В.О. Білика, П.Т. Саблука. - К.:

ІАЕ, 2004. - 560 с.

2.Макконнелл К.Р., Брю С.А. Экономикс: Принципи, проблемы и политика. - М.:

Республика, 1992. - Ч. 1. Гл. 15. - 399 с.

3.Маркс К. Капітал Т.1. - Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Вид. 2-е. - Т.23. - 908 с.

4.Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник / відп. ред. Г.Н. Климко.- 4-е вид., перероб. і доп. -К.: Знання Прес, 2002.-615 с.

5.Політична економія: Навчальний посібник / За редакцією д.е.н, проф. Г.І. Башняніна, к.е.н., доц. Є.С. Шевчука. - 2-е вид.,переробл. і доп. - Львів: „Магнолія плюс", „Новий Світ-2000", 2004.-483 с.

6.Політекономія: Навчальний посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін. За ред. д-ра екон. наук, проф. К.Т. Кривенка. - К.:КНЕУ, 2001. -508 с.

7.Ринкові засади господарства: Посібник для студентів економічних спеціальностей. / За ред. Г.А. Орехівського. – К.: НАУ, 2005. – С.5-25.

8.Самуэльсон П.А., Нордхаус В.Д. Экономика: Пер. с англ. - М.:Изд-во БИНОМ, 1997. - 800 с.

Словник нових термінів і понять

Натуральне виробництво — форма суспільного виробництва, що базується на технологічному поділі праці для задоволення особистих потреб у межах певних територій (сільської общини і панського помістя).

Товарне виробництво — форма суспільного виробництва, що передбачає виробництво матеріальних благ, економічно відособленими товаровиробниками для задоволення не особистих, а суспільних потреб через акти купівлі-продажу, тобто через ринок.

Товар — продукт людської праці, виготовлений для задоволення суспільних потреб через ринок.

Споживна вартість — здатність товару задовольняти певні потреби, особисті та виробничі. Споживна вартість товару створюється затратами конкретної праці.

Мінова вартість — здатність товару обмінюватись на товар в певних пропорціях.

79

Вартість (цінність) товару — втілена				в товарах	людська	праця. Вартість
товару вимірюється не індивідуальними затратами,					суспільно-необхідними —
затратами	праці	при	нормальних	наявних	умовах	,виробництвасередній
продуктивності та середній умілості робітника.

Корисність товару — здатність товару задовольняти певний рівень потреб.

Конкретна праця — це праця в певній професійній формі зі сторони її якості.

Абстрактна праця — це праця, що створює вартість товару. Абстрактна праця

— це суспільна форма праці, те спільне, що є у всіх товарах— затрати людської енергії, наслідок роботи м’язів та мускул.

Трудова теорія вартості— створена представниками класичної буржуазної політекономії Англії В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. Вони стверджували, що вартість створюється у виробництві затратами людської праці.

Догма Сміта — Сміт стверджував, що вартість створюється затратами людської праці лише в умовах простого товарного виробництва. При переході до капіталізму вартість же складається з доходів: заробітної плати, прибутку, земельної ренти.

Теорія граничної корисності— розроблена представниками австрійської школи в 70-х роках ХІХ .( стК. Менгером,Є. Бем-Баверком, Візером). Вони стверджували, що вартість товару визначається ступенем корисності для покупця, якщо корисність товару падає, то вартість його знижується.

Теорія витрат виробництва— представники Дж. Мілль, Дж. Мак-Куллох. Вони стверджували, що вартість створюється затратами постійного змінного капіталу, не розуміли суті прибутку.

Теорія	попиту і	пропозиції— представниками	цієї теорії є більшість
економістів	Європи. Вони	стверджували, що вартість	визначається попитом і
пропозицією, ототожнюючи вартість і ціну.

Теорія факторів виробництва— представники Ж. Б. Сей, Ф. Бастіа. На їх думку, вартість створюється працею, землею, капіталом. Представники цієї школи пояснюють підвищення цін зростанням витрат на фактори виробництва. Щоб не зростали ціни, потрібно заморозити заробітну плату. Рівень зарплати, прибутку та ренти впливають на ціни, але не вони є частими збудниками цієї гонки.

Теорія вартості англо-американської школи— представлена А.Маршаллом(Англія), Дж.Кларком(США). Вони поєднують в єдине ціле теорію граничної корисності, попиту і пропозиції, витрат виробництва. Кларк робить внесок про дію закону спадної продуктивності витрат виробництва, тому потрібно збільшувати інвестиції на кожну додаткову одиницю продукції.

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1.Еволюція товарного виробництва.

2.Суперечності товарного виробництва.

3.Теорія вартості та ціни: еволюція та сучасні трактування.

80