Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
реф2.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
12.03.2016
Размер:
42.19 Кб
Скачать

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Найжахливішим злочином тоталітарної системи проти українського народу став штучний голод 1932-1933 рр. Наслідки, без сумніву, дають право історикам віднести голодомор до найбільш трагічних подій в історії людства. Він аналогічний злочинам, вчиненими фашистами в роки Другої світової війни. Голод 1932-1933 рр. – це історична минувшина, що живе у пам'яті очевидців, жагучим болем відгукується у їхніх душах, у серцях нинішніх поколінь українців.

Вже минуло майже 75 років від часу національної трагедії в Україні. Однак мученицька смерть мільйонів людей від голоду на теренах найродючіших чорноземів досі вражає кожну мислячу людину. Згубність такого явища важко усвідомити. Страшна доля українців у цій величезній катастрофі найбільше приголомшує розум і не може бути виправдана з будь-якого погляду. Що ж до історичного розвитку країни, то чисельне зменшення цілої генерації призвело до наслідків, котрі відчуваються й досі.

Цілком природно, що будь-якого офіційного розслідування подій 1932-1933 рр. у радянські часи не було. Більшовицька влада жодним словом не відгукнулася на наслідки безпрецедентних втрат людських життів, так само, як і довгі роки не відкривала архівів для незалежних дослідників.

Лише після здобуття Україною незалежності вчені отримали можливість неупереджено досліджувати явища голодомору. Але для повного висвітлення проблеми в історичних джерелах потрібна не одна тисяча документальних свідчень. Без них не може бути правдивої розповіді і про винуватців трагедії на місцях, і про масштаби і наслідки голоду та його вплив на політичне, господарське, демографічне та духовно-релігійне життя народу. Особливо важливо показати регіональні особливості голодомору, вплив на людей місцевих обставин. Голодомор 1932–1933 рр. в Україні трагічна сторінка української історії, яка вимагає поглибленого наукового вивчення не лише для показу реальної картини подій минулого, а й для застереження повторення помилок у майбутньому.

Мета реферативної роботи полягає в дослідженні документів і матеріалів розкрити узагальнюючу картину причин, суті та наслідків колективізації та голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні та висвітлення цієї проблеми в вітчизняній та зарубіжній історіографії проаналізувати стан висвітлення геноциду 1932-1933 років у вітчизняній та зарубіжній історіографії;

Завдання реферативної роботи:

  • висвітлити історичні, політичні, економічні передумови та причини геноциду української нації сталінським керівництвом у 1932-1933рр.;

  • висвітлити перебіг голодомору в Україні, простежити його поступове наростання, окреслити масштаби, встановити категорії голодуючого населення та оцінити демографічні втрати українського народу в зазначений період;

  • висвітлити головні риси і наслідки даного злочину сталінщини для українського тогочасного суспільства

Об’єкт дослідження - Колективізація. Голодомор 1932–1933 рр.

Предмет дослідження – Загальне поняття про колективізацію та

голодомор1932–1933 рр.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період кінця 20-х – початку 30-х років ХХ ст., коли уряд СРСР відмовився від політики непу і перейшов до реалізації концепції планової економіки через індустріалізацію промисловості, примусове об'єднання власності селян у колективні господарства, експропріацію (“розкуркулення”) найзаможніших селянських господарств, примусову продрозкладку, яка призвела до голоду 1932-1933 рр. в Україні, а також матеріали науковців та істориків про голодомор 1932-33 рр. починаючи з 30-х років до сьогодення.

Структура реферативної роботи зумовлена поставленою метою, завданнями і характером дослідження. Реферативна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1 Колективізація

Сталін і його оточення з часом дедалі більше переконувались у тому, що потреби індустріалізації простіше і гарантованіше можна задовольнити, спираючись не на 25— 30 млн. індивідуальних селянських господарств, а на 200— 300 тис. колгоспів. Тому визріла думка про кардинальну зміну вектора залежності: не держава мусила залежати від значної кількості неконтрольованих індивідуальних селянських господарств, а сконцентровані у великі спільні господарства селяни мусили перебувати в залежності від державних структур. До того ж у сталінських планах колективізація — це не тільки зручний засіб забезпечення зростаючого населення міст та армії продовольством, а промисловості — сировиною і робочою силою. Крім Цього, вона мала суттєво сприяти зміцненню соціальної бази диктатури пролетаріату: з одного боку, колективізація стимулювала процес пролетаризації селянства, з іншого — разом з індустріалізацією відкривала шлях до ліквідації багатоукладності в економіці.

Восени 1928 р. в Україні було колективізовано лише 4% селянського землекористування — це була слабка опора для здійснення грандіозних сталінських планів. Переходом до політики суцільної колективізації 1929 р. покладено початок кардинальним змінам у сільському господарстві. Селян почали насильно заганяти до колгоспів. Цей процес викликав протидію переважно заможних селян, яких називали «куркулями». Тому закономірно, що колективізація супроводжувалася «політикою ліквідації куркульства як класу». Перша хвиля розкуркулення прокотилася республікою з другої половини січня до початку березня 1930 р. Вона охопила 309 районів, де налічувалося 2524 тис. селянських господарств. Станом на 10 березня під розкуркулення потрапило 61 887 господарств, тобто 2,5%.

1.1 Причини

Причини колективізації сільського господарства коренилися в задачі скоєння індустріалізаціонние ривка, який необхідний був для Країни Рад для самоствердження в колі вороже налаштованих зарубіжних сусідів, які не бажали сприймати її як здійснити реальність. З самого першого моменту, як більшовики захопили владу, вони вітали націоналізацію всієї власності, що була на території держави. А колективізація сільського господарства стала формою привласнення земель, які перетворилися в його одноосібне володіння. Створення колгоспів не було одноразовою подією, оголошеним в 1929 році. До процесу перетворення одноосібних господарств, що належать заможним селянам, в колективні більшовики готувалися вже в роки «воєнного комунізму». Про це говорять факти насадження комун, які з’явилися саме в той час, і власність там була тільки виключно громадська. І хоча перехід до нової економічної політики призвів до краху комуни, все ж ще задовго до «року Великого перелому» вже існував ряд колективних господарств, які об’єднували майже 4% селянських подвір’їв. Називалися ці об’єднання ТОЗамі, тобто товариствами по спільній обробці землі.

Називаючи причини колективізації сільського господарства, не можна не торкнутися і проблеми хлібозаготівельного кризи, яка вибухнула в СРСР в 1927 році. Тільки великі аграрні об’єднання, які підпорядковувалися державі, давали можливість безпроблемного вилучення всього заготовленого зерна і беззаперечної передачі врожаю в засіки для забезпечення хлібом робітників. Роблячи ставку на створення нового виду організації землеробства, прецеденту якому світ ще не знав, більшовики зуміли правильно вибрати головного виконавця задуманих планів. Це була біднота, налаштована радикально проти заможних верств села. А в підтримку їй з міста були відправлені комуністи-Двадцятип’ятитисячники – фанати революційного руху, свято вірили в благородство своєї місії. І це призвело до того, що суцільна колективізація сільського господарства завершилася повною ліквідацією куркульства. Насправді ж, під девізом боротьби з ворогами революції відбулося винищування шару сільського населення, яке знало ціну землі і селянської праці.

Згідно з більшовицькою доктриною, шлях до соціалізму був пов'язаний із переходом селянства до колективного виробництва. Форсована колективізація, як і форсована індустріалізація, здійснювалася в рамках єдиної політики "соціалістичного штурму".

Беручи курс на колективізацію, сталінське керівництво прагнуло: завдяки колгоспам повністю підпорядкувати сільське господарство державі;

- забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування і сировиною, отримати кошти для індустріалізації;

- ліквідувати дрібнотоварний селянський уклад, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі.

Постановою ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. було чітко визначено темпи колективізації для різних зон Радянського Союзу. В Україні колективізацію планувалося завершити в основному (тобто об'єднати в колгоспи 70% селянських господарств) до кінця 1930 р. Такі нереальні терміни можна було забезпечити лише насильницькими методами.

Для того, щоб зламати опір заможних селян, в Україні проводилася політика "ліквідації куркульства як класу", в результаті якої було знищено понад 200 тисяч (за офіційними даними) селянських господарств. Жертвами репресій у процесі розкуркулювання стали понад 1 млн. осіб. Особливо трагічною була доля тих селянських родин, яких виселяли на Північ і в Сибір.

Узагалі ж, "політика ліквідації куркульства як класу" стала засобом тиску на все селянство, оскільки куркулем чи його "підголоском" могли назвати кожного, хто не бажав вступати до колгоспу.

Таким чином, у ході колективізації було знищено найбільш працездатних і заможних господарів, що негативно вплинуло на подальший розвиток сільського господарства.

Прискорення темпів колективізації дезорганізувало аграрний сектор: індивідуальні селянські господарства руйнувалися, а колгоспи технічно й організаційно були ще слабкими.

У зв'язку з цим наростали кризові явища в сільському господарстві: зниження продуктивності праці, падіння валових зборів зерна та виробництва іншої сільськогосподарської продукції. Така ситуація зберігалася до 1934-1935 рр.