«ОРГАНІЗАЦІЯ ГАЛУЗЕЙ РОСЛИННИЦТВА І ТВАРИННИЦТВА»
Система, землеробства як організаційно-технологічна основа рослинництва.
2. Система тваринництва та її організаційно-економічна оцінка.
3. Система ведення обслуговуючих і підсобних промислових виробництв.
1. Система землеробства як організаційно-технологічна основа рослинництва
Систему ведення сільського господарства розглядають на різних рівнях - для кожного підприємства і для групи однотипних господарств. Важливими складовими елементами системи ведення господарства є системи ведення рослинництва і землеробства.
Система рослинництва - це сукупність технічних, технологічних, організаційних та економічних заходів щодо ведення його галузей. Як загальне поняття вона охоплює всі галузі рослинництва і раціональні способи ведення їх за природно-економічними зонами і складається з різних галузевих систем:
рільництва,
овочівництва,
садівництва,
лукопасовищного господарства і лісівництва.
Система землеробства - це комплекс агротехнічних, економічних та організаційних заходів, спрямованих на відновлення та підвищення родючості ґрунту, збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з одиниці земельної площі при мінімальних затратах праці і коштів. Звідси, система землеробства є організаційно-технологічною основою рослинництва.
Система землеробства як комплексне поняття складається з великої кількості пов'язаних між собою елементів (ланок), основними з яких є:
1) раціональна структура посівних площ;
2) система обробітку ґрунту;
3) система боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин;
4) система полезахисного лісорозведення;
5) система удобрення;
6) система насінництва;
7) система меліорації земель;
8) система заходів підвищення продуктивності природних кормових угідь;
9) система комплексної механізації виробництва;
10) раціональна організація території аграрних формувань;
11) заходи з охорони ґрунтів від водної і вітрової ерозії;
12) підвищення якості продукції, поліпшення її зберігання та ефективної переробки, раціонального використання праці і засобів виробництва.
Основні системи землеробства: заліжна , перелогова, підсічно-вогнева, парова, травопільна, плодозмінна і паропросапна.
Заліжна, перелогова і підсічно-вогнева системи землеробства характерні для першого періоду розвитку землеробства. Родючість ґрунтів відновлювалась за рахунок природних процесів, без втручання людини. Землі протягом 3-5 років найчастіше засівались зерновими. Низький вміст гумусу, відсутність засобів боротьби з шкідниками, хворобами і бур'янами змушували землероба залишати їх на 20-30 років і освоювати нові землі. Заліжна і перелогова системи розвивались в степових і лісостепових районах, а підсічно-вогнева в лісовій зоні, де короткочасно використовувалась родючість звільнених від лісу ґрунтів, удобрених золою спалених дерев.
Парова система землеробства характерна для феодального суспільства. Вона виникла на основі перелогової системи внаслідок скорочення періоду перелогу до одного року та обробітку його для боротьби з бур'янами. Оброблений переліг називається паром, а система землеробства, відповідно, паровою. Це була трипільна зернова система з таким чергуванням культур: пар, озимій, ярі. Порівняно з перелоговою вона була більш інтенсивною. Заліжна, перелогова і парова - це екстенсивні системи землеробства. В цих системах тільки частина землі (50-66%) використовується під посіви.
Травопільна система землеробства виникла на основі парової з введенням посівів багаторічних трав для відновлення і підвищення родючості ґрунту та створення кормової бази для тваринництва. Найбільш повно травопільна система землеробства була опрацьована В.Р.Вільямсом. Вона включала правильну систему сівозмін (з 1-2 полями багаторічних трав), обробітку ґрунту, насінництва, меліоративних заходів, зокрема захисне лісорозведення. Відновлення і підвищення родючості ґрунту при цьому досягають завдяки посіву багаторічних трав, зокрема бобових, а також внесенню під окремі культури органічних і мінеральних добрив. Ця система відноситься до перехідних, а під посівами знаходиться 75-90% ріллі.
Плодозмінна система - одна з найбільш інтенсивних. Вона характеризується тим, що під посіви використовують всю площу ріллі, не залишаючи парового поля, тобто здійснюють постійну зміну культур - плодозміну. Відновленню і підвищенню родючості ґрунту при цій системі сприяють висока культура землеробства і, насамперед, внесення органічних і мінеральних добрив під усі вирощувані культури.
Просапна система землеробства характерна для південних районів недостатнього зволоження. При цій системі посіви зернових і просапних культур мають високу питому масу в загальній земельній площі. Вона має декілька різновидів: власне просапна система, зернопросапна, зернопаропросапна. Комплекс агрохімічних заходів просапної системи включає раціональне внесення і використання добрив, боротьбу з ерозією ґрунту, розробку і впровадження в практику системи зрошуваного землеробства. Ця система створює умови для впровадження повторних і пожнивних посівів.
Економічну оцінку систем землеробства здійснюють у двох напрямках: за рівнем інтенсивності та економічної ефективності.
Рівень інтенсивності системи землеробства визначають за такими показниками:
1) розміром матеріальних, трудових ресурсів та коштів в розрахунку на одиницю земельної площі;
2) кількість добрив в діючій речовині, внесених на одиницю земельної площі;
3) рівень розораності земель;
4) питома маса площі посіву у площі ріллі;
5) склад культур і структура посівних площ;
6) обсяг механізованих робіт в умовних еталонних гектарах на гектар сівозмінної площі;
7) питома маса просапних культур у структурі посівних площ.
Економічну ефективність системи землеробства визначають за такими показниками:
1) вихід валової і товарної продукції на гектар сівозмінної площі, одиницю вартості виробничих фондів і виробничих затрат, людино-годину;
2) розмір прибутку на одиницю земельної площі;
3) урожайність сільськогосподарських культур;
4) продуктивність праці на виробництві окремих видів продукції і у господарстві в цілому;
5) собівартість одиниці продукції;
6) рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва, його галузей і окремих культур.
Найбільш ефективною вважається така система землеробства, яка забезпечує виробництво максимальної кількості продукції при найменших затратах праці і коштів на її виробництво, що адекватно максимуму прибутку на одиницю земельної площі.