Класифікація морської криги

1. За походженнямлід океанів і морів поділяється наморський, який безпосередньо утворюється з морської води;річковий, який виноситься в море річковими водами, іматериковий чи глетчерний, який з’являється в результаті сповзання льодовиків із суходолу (айсберги) або при відколюванні великих масивів від шельфового льоду узбережжя полярних країн (льодові острови). Льодові острови – це величезні поля материкового льоду кілька кілометрів у поперечнику і кілька десятків метрів у товщину. Вони зустрічаються в північній частині Канадського Арктичного архіпелагу (о. Елсмір). Розміри їх досягають 30 х 35 км. Айсберги бувають кількох видів, найчастіше зустрічаються: столоподібні і пірамідальні.Столоподібні айсбергивідламуються від великих льодовикових язиків і мають рівну поверхню, поширені вони переважно в Антарктиці.Пірамідальні – характерні для дуже рухомих льодовиків, поширені вони в Арктиці.

2. Залежно від різноїстадії розвитку льоду(за віком):початкові форми(льодові голки, сало, сніжниця тощо);ніласовий (молодий) лід, сірий, білий, однорідний, дворічний, багаторічний (арктичний пак).

3. За характером рухомостілід поділяється на нерухомий і плавучий. Основною формоюнерухомого льодуєприпай, прикріплений до берега, острова або банки. Це, як правило, однорічний лід, але в окремих місцях він може зберігатися багато років (наприклад, біля берегів Гренландії та Антарктики). Найбільш розвинений припай в окраїнних морях Північного Льодовитого океану. Особливою формою нерухомого льоду єстамухи – окремі торосисті утворення, які сіли на мілину і мають великі вертикальні розміри. Висота підводної частини стамух 20–25 м, надводної 10-15 м. Поширені вони в арктичних морях.

Плавучий або дрейфуючийлідне пов’язаний із берегом і рухається під дією вітру й течії і поділяється на битий лід і льодові поля. Добитого льодуналежитькрупнобитий (у поперечнику –20–100 м) ідрібнобитий (2–20 м).Льодові поляза площею буваютьвеличезні(у поперечнику більше 10 км),великі (2–10 км) ідрібні(0,5–2 км). Часто на рівній льодовій поверхні внаслідок поштовхів або стискування льоду утворюються нагромадження з уламків крижин, які називаютьсяторосами.

Кількість льоду на поверхні моря оцінюється в балах: 10 балів – поверхня, яка повністю покрита льодом; 0 балів – чиста вода; 1 бал – 10 % акваторії зайнято льодом; 5 балів – 50 %.

4.За класифікацією В. С. Назарова, Ю. І. Істошина за характером льоду

моря поділяються на:

- моря з епізодичним льодом– лід у морях буває не щороку, може з’явитись і зникати кілька разів узимку (Північне і Чорне моря);

- моря із сезонним льодом(Охотське, Японське, Біле, Балтійське);

- моря, в яких завжди є лід. Цю групу можна розділити на дві підгрупи: а) моря, в яких більша частина льоду тане влітку, а частина залишається (Карське, Баренцове); б) моря, в яких лід існує цілий рік (Східносибірське, Чукотське, Центральна частина Північного Льодовитого океану, більшість морів Антарктики).

Дрейф льоду

Морський лід на більшій частині акваторії є дрейфуючим, тобто під дією різних зовнішніх сил змінює своє положення в просторі.

Переміщення льоду по акваторії під сукупною дією різних сил називається дрейфом. Знання переміщення льоду в просторі й у часі надзвичайно важливе під час виконання великої кількості прикладних завдань. У першу чергу знання руху льоду, а отже, і його положення необхідне для потреб мореплавання. Кораблі без додаткових кріплень корпуса не можуть витримати ударів об лід. Тому в морях із льодом їхній шлях прокладають з урахуванням переміщень льоду.

Перевезення по Північному морському шляху повністю залежать від льодових умов, і шляхи караванів судів у супроводі криголамів проходять по ділянках з найбільш легкими льодовими умовами.

Для захисту різних портових конструкцій, нафтових вишок і інших споруджень у морях також потрібно вміти пророкувати небезпечні рухи льоду, щоб завчасно прийняти відповідні захисні міри.

Про рухи льодів у морі відомо було давно. Люди, які займалися промислом тюленів у Білому морі, віддавна знали про те, що лід у морі рухається відповідно до різного напрямку вітру. Однак серйозну, науково обґрунтовану спробу визначити чинники, що приводять до дрейфу льоду, і одержати зв'язки швидкості й напрямки руху льоду з вітром уперше здійснив Ф. Нансен.

Досліджуючи дрейф на «Фрамі» (1893—1896 рр.) у Північному Льодовитому океані, він встановив, що у відкритому морі, де немає перешкод у вигляді берегів, лід рухається не за напрямком вітру, а відхиляється від нього на 30° праворуч у Північній півкулі у зв’язку з впливом сили Коріоліса. Це відношення швидкості дрейфу льоду до швидкості вітру називається вітровим коефіцієнтом. Швидкість льоду менша за швидкість вітру в 50 разів, тобто

V_л= 0,02 W,

Висновки Нансена згодом були підтверджені Н. Н. Зубовим. Він доповнив «правило Нансена» двома «правилами Зубова»: лід дрейфує вздовж ізобари (лінії однакового тиску) так, що високий тиск лежить праворуч відносно руху льоду (у Північній півкулі), а швидкість дрейфу пропорційна горизонтальному градієнту атмосферного тиску.

Поширення льоду. У Центральній частині Арктики, в антарктичних морях льодовий покрив існує цілий рік. Наступна зона включає акваторії, де лід щорічно змінюється. Зона з сезонним льодяним покривом утворюється щорічно в холодний період і повністю зникає влітку, наприклад, в Охотському, Балтійському, Японському та інших морях. У деяких акваторіях Світового океану лід утворюється лише в дуже холодні зими, наприклад, у Чорному, Північному та інших морях.

Суцільного льодяного покриву однакової товщини не буває, здебільшого це крижини різної товщини, що змерзлися між собою. Внаслідок дрейфу лід з Арктичного басейну виноситься в Гренландське море і ще далі на південь зі швидкістю від 1 до кількох десятків кілометрів за добу залежно від пори року і погоди.

Лід антарктичних морів дрейфує на захід. У теплу пору року більша частина антарктичного льодяного покриву зникає. В Антарктиці часто трапляються айсберги досить великих розмірів. Зафіксовано айсберги довжиною від десятків до 150–160 км і висотою над рівнем моря 40–50, навіть 90 м. Утворюються айсберги під час відламування країв шельфових льодовиків Антарктиди та Гренландії й можуть запливати навіть у тропічні широти, де швидко тануть.