Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Лекція_1_ДРУ

.pdf
Скачиваний:
6
Добавлен:
19.03.2016
Размер:
310.72 Кб
Скачать

1

МОДУЛЬ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО ТА РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

Тема1: Основи теорії державного управління

1.Сутність, зміст та специфіка державного управління. С. 28

2.Принципи державного управління. С. 37

Література: Державне управління: навч. посіб. / А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський, А. Ю. Васіна, Л. Ю. Гордієнко; За ред. А. Ф. Мельник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 343 с. – (Вища освіта ХХІ століття). С. 28 – 36.

1.Сутність, зміст та специфіка державного управління.

Потреба узгодження дій з метою одержання людиною бажаного

результату діяльності обумовила появу управління. У цьому контексті

управління - це цілеспрямований вплив, необхідний для узгодженої спільної

діяльності людей.

Управління є складним і універсальним суспільним феноменом. Розвиток суспільства, окремих його сфер неможливий без встановлення і реалізації певного набору законів, правил, норм, алгоритму його поведінки в цілому і його складових, зокрема. Процес впливу на соціум є предметом вивчення науки управління.

Соціум (від лат. socium – спільне) – сукупність історично усталених форм спільної життєдіяльності людей. Соціум постає як особливий, вищий ступінь розвитку живих систем, який виявляється у функціонуванні й розвитку соціальних організацій, інститутів, груп.

За Платоном, соціум виникає внаслідок потреби людей один в одному, за

Арістотелем, - внаслідок дії притаманного людям «соціального інстинкту».

Для раціоналізму нового часу (Т. Гоббс, Жан Жак Руссо) характерним є уявлення про те, що люди під тиском обставин змушені передавати соціуму контроль над власними діями. Адам Сміт вбачав у поділі праці й обміні товарами специфічну рису й засаду соціуму Г. Гегель, критикуючи договірну

2

концепцію, виокремив у соціумі сферу економічних, власницьких, трудових

відносин.

Управління

Соціальне управління

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Політичне управління

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Саморегулювання суспільства

 

Публічне управління

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Державне

управління

 

 

Громадське

 

управління

 

 

 

(суб’єкт – органи держ.

 

 

(суб’єкт

громадські

 

 

 

влади)

 

 

 

 

 

інституції)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Політичне

ДУ

-

 

Адміністративне

ДУ

 

 

 

 

цілепокладання

 

 

 

- цілездійснення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. Підпорядкованість видів управління

Розвиток суспільства відбувається під впливом соціального управління.

Соціальне управління - це цілеспрямований вплив на суспільство для його впорядкування, збереження, удосконалення та розвитку.

Політичне управління — цілеспрямований вплив людей і владних структур на суспільство в цілому або на окремі його сфери з метою їх оптимізації (впорядкування, вдосконалення і розвитку) та досягнення певних

цілей.

Найвідчутніші суспільні витрати (як матеріальні, так і моральні) є

наслідком недосконалості управлінської діяльності. Не випадково, пояснюючи крах певної структури, американці називають три причини: погане управління,

погане управління, погане управління.

Система саморегуляції у суспільстві діє, в першу чергу, на основі інформаційних впливів. Суспільство як об’єкт, в якому діє саморегуляція,

переходить від розвитку шляхом природного добору до розвитку шляхом соціальних перетворень.

Публічне управління зорієнтоване на реалізацію публічних

(загальних) інтересів.

3

Враховуючи природу і специфіку суб’єктів управління розмежовують:

державне управління (суб’єкт управлінського впливу - держава);

суспільне управління (суспільство та його структури)

менеджмент (підприємець, власник).

Державне управління (англ. public administration) – є видом діяльності

держави, здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою комплексного соціально-економічного та культурного розвитку держави, її окремих територій, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя, створення умов для реалізації громадянами їх прав і свобод.

Державне управління має процесуальний характер, що охоплює процеси

ціле визначення, цілепокладання та цілездійснення.

Державне управління – це систематично здійснюваний цілеспрямований вплив держави на суспільну систему в цілому або на її окремі ланки, на стан і розвиток суспільних процесів, на свідомість,

поведінку та діяльність особи і громадянина з метою реалізації державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, в

інтересах оптимального функціонування та розвитку держави.

Таким чином, державному управлінню притаманні політичний (або

телеологічний) та адміністративний аспекти. Перший з них полягає в цілепокладанні, другий - в цілездійсненні. Умовно можна говорити про політичне державне управління та адміністративне державне управління.

Політичний аспект ДУ визначається тим, що воно здатне впливати на процеси економічного, соціального, духовного та іншого розвитку суспільства.

ДУ є діяльністю держави, що здатна забезпечити владарювання.

Знаряддям здійснення владних повноважень є виконавча влада як вид єдиної державної влади, що здійснює владно-політичні та владно-адміністративні функції.

4

Адміністративний аспект ДУ полягає у виконавчій та розпорядчій діяльності держави, що реалізується виконавчою владою, а також у практичній організації виконання законів, інших нормативних актів, юридичних приписів.

Система державного управління за своєю структурою охоплює такі

складові: суб’єкти управління (управляючу систему) – взаємодію та взаємо сприяння (управлінську діяльність/процес) – суспільну систему (об’єкти управління), тобто сфери і галузі суспільного життя.

Суб’єкт управління – система, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень, обов’язкових для виконання, тобто це система, що управляє. У ДУ до суб’єктів управління належать: органи виконавчої влади (уряд, міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації); керівники і керівний склад цих органів (політичні діячі; посадові особи; службові особи,

які наділені державно-владними повноваженнями).

Органи державної влади, як суб’єкти ДУ, діють у межах компетенції,

визначеної для них у відповідних нормативних актах.

Об’єкт управління – це система, яка підпорядковується владній волі суб’єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють.

Об’єктом ДУ є все суспільство. Основними об’єктами ДУ слід вважати підпорядковані суб’єктам органи виконавчої влади, сектори ДУ, галузі промисловості, державні установи, організації і підприємства, підвідомчі органам виконавчої влади.

Суб’єкт і об’єкт управління перебувають у постійній динамічній взаємодії, в процесі якої виникають управлінські відносини. Взаємодіючи,

суб’єкт і об’єкт утворюють процес управління.

Управлінські відносини – це відносини людей стосовно здійснення функцій управління. Державно-управлінські відносини – це особливий вид суспільних відносин, які виникають у процесі ДУ, діяльності свідомо-

вольового та організаційного характеру.

5

Це відносини типу «влада-підпорядкування» можуть мати різний характер залежно від повноважень суб’єкта, ступеня самостійності об’єкта управління та багатьох інших факторів.

Ці відносини можуть бути формальними (субординації) і

неформальними (координації), галузевими (відносини в межах однієї галузі),

міжгалузевими (відносини між органами різних галузей), територіальними

межах одного регіону), міжрегіональні (між органами різних регіонів);

територіально-галузеві та ін.

На кожному етапі розвитку суспільства держава має відшукувати ту

«золоту середину», яка б, з одного боку, забезпечувала права і свободи людини,

давала простір її активності й творчості, а з іншого – впроваджувала б у суспільство певні організаційні засади, впорядковувала б діяльність індивідуумів. Через механізм держави формується і закріплюється загальна воля, яка надає державним установленням обов’язків характер.

Державі належить монополія на законотворчість і примус при її реалізації.

Ознаки державного управління.

1.Це соціальне, політичне явище.

2.Державне управління та державні органи, що здійснюють його функції, є

складовою єдиного механізму державної влади.

3.Це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження, і поза ним вона не існує. Зміст влади найяскравіше виявляється в державному управлінні.

Управлінський характер і правова природа функцій держави зумовлюють набуття державним управлінням таких специфічних ознак:

у процесі його здійснення формуються та реалізуються цілі,

завдання, функції, інтереси держави та її суб'єктів, конституційні права,

забезпечуються законні інтереси громадян;

функції управління виконуються спеціальними суб'єктами, які

формуються переважно державою, діють за дорученням держави, наділені

6

необхідними повноваженнями державно-владного характеру та функціонують у межах компетенції, визначеної для них у відповідних правових актах;

більшість варіантів управлінських зв'язків опосередковується

нормативними актами.

Враховуючи, що державне управління фактично означає управління справами суспільства з метою досягнення юридично визнаних цілей, а також,

підсумовуючи наведені ознаки та особливості державного управління, можна окреслити наступні його ознаки: С. 30 - 32

-державне управління - це соціальне, політичне явище, вид суспільної діяльності, пов'язаної зі здійсненням державної влади в демократичній країні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову ;

-державне управління має процесуальний характер, що охоплює процеси цілевизначення, цілепокладання та цілездійснення. Державне управління має політичний та адміністративний аспекти;

-державне управління - це систематично здійснюваний цілеспрямований вплив держави на суспільну систему в цілому або на окремі її ланки, на стан і розвиток суспільних процесів, на свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою реалізації державної політики,

виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, в інтересах

оптимального функціонування та розвитку держави;

-цілі та функції державного управління адекватні цілям, завданням і функціям держави та являють собою відповідні сукупності декомпозованих цілей, завдань і функцій держави, сформованих політичною системою з урахуванням соціально-економічного та політичного стану держави;

-цілі державного управління формуються політичною системою та реалізуються механізмом держави;

-органи державної влади як суб'єкти державного управління діють в межах компетенції, визначеної для них у відповідних нормативних актах, та наділені необхідними державно-владними повноваженнями;

7

-виконавчо-розпорядчу діяльність з реалізації зазначених цілей в основному здійснює державний апарат і органи місцевого самоврядування в межах делегованих повноважень;

-державний апарат формується на підставі законодавчих актів за дорученням держави.

Наведені ознаки дозволяють дати таке визначення категорії "державне управління":

державне управління - цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів,

свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених в Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої,

через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією.

Важливим також є те, що державне управління існує для того, щоб пізнавати громадські потреби та інтереси, оцінювати та структурувати їх,

ставити цілі, розробляти рішення й діяти з метою їх практичного вирішення.

Тому соціальний механізм формування та реалізації державного управління можна зобразити єдиним ланцюгом взаємопов'язаних суспільних явищ, опосередкованим державою як суб'єктом управління: потреби - інтереси -

цілі - рішення - дії - результати.

Специфіка державного управління як виду управління полягає в тому,

що воно: С. 34

а) в своєму здійсненні спирається на владу - організаційну силу суспільства, здатну до примусу;

б) поширює свій вплив на все суспільство, піддаючи управлінському впливові його найважливіші явища, процеси і взаємозв'язки;

в) діє системно, поєднуючи функціонування таких структур, як механізм держави, державний апарат, державну службу і публічні прояви суспільства.

8

Основними специфічними рисами державного управління, які

дозволяють краще зрозуміти його зміст та розкрити сутність, є наступні: С. 35 -

36

по-перше, державне управління завжди є певною організуючою діяльністю, в результаті якої виникають конкретні, управлінські за своїм змістом відносини;

по-друге, необхідною умовою виникнення управлінських відносин є наявність суб'єкта управління - органа державної влади, органа місцевого самоврядування чи посадової особи, які наділені владними повноваженнями із здійснення державного управління;

по-третє, тип відносин, які виникають між суб'єктом та об'єктами державного управління, є завжди державно-владним, причому державно-

владними повноваженнями наділена завжди одна сторона – суб'єкт управління,

а на долю об'єктів управління залишається виконання наказів, розпоряджень і інших нормативних документів, що поступають від суб'єкта;

по-четверте, організуюча діяльність державно-владного типу полягає у виконанні та розпорядництві щодо вимог законів, тобто є підзаконною,

ґрунтується на чинному законодавстві;

по-п'яте, державне управління здійснюється у правовому полі чинного законодавства, а отже, у випадку порушення останнього, наступає юридична відповідальність;

по-шосте, жоден орган державної влади не визначає самостійно основні цілі свого існування і діяльності. Ці цілі встановлюються для органу

"ззовні", зазвичай правовими приписами, виданими органами вищого організаційно-правового статусу. Тому орган не може "відмовитись" від досягнення поставлених перед ним цілей, тоді як, індивід сам визначає мету своєї діяльності і при відповідних обставинах може відмовитись від її досягнення;

по-сьоме, можливість забезпечити підлеглість шляхом застосування

державного примусу;

9

по-восьме, державному управлінню притаманна організаційна єдність при одночасному охопленні великої кількості специфічних проблем;

по-дев'яте, "продукція" органу державної влади має особливий характер, що обумовлює складність визначення продуктивності та ефективності його роботи. Так, важко визначити цінність такого

"виробництва", як підготовка статті, відповіді на звернення громадян тощо.

Якщо для приватного сектора прибуток є основним мірилом успіху, то орган державної влади за відсутності мотиву прибутку не має чіткого вичерпного мірила чи стандарту, за яким можна судити про результати його діяльності;

по-десяте, державні процеси вимагають прозорості та більшої відкритості при ухваленні рішень і припускають істотніше втручання й увагу з боку громадськості, тоді як процеси ухвалення рішень у приватному управлінні менш відкриті для зовнішнього впливу.

Найхарактерніші ознаки державного управління:

1.виконавчо-розпорядчий характер;

2.підзаконність;

3.масштабність та універсальність;

4.ієрархічність;

5.організуючий характер.

Сутність держави розкривається і реалізується через взаємодію з суспільством, у тому, що і як вона робить із упорядкування та вдосконалення приватної і суспільної життєдіяльності людей.

10

2. Принципи державного управління

В процесі історичного розвитку нагромаджений великий і різносторонній досвід ефективного вирішення завдань і проблем суспільного розвитку, який знайшов узагальнене відображення в принципах державного управління.

Принципи державного управління - це закономірності, відносини,

взаємозв'язки, керівні засади, на яких ґрунтується його організація і здійснення, і які можуть бути сформульовані в певні правила. Як поняття теорії принципи державного управління відображають відповідні об'єктивні закономірності, відносини і взаємозв'язки між елементами системи державного управління, між суб'єктом і об'єктом державного управління.

При цьому, принципи не повинні сприйматися як постулати. На кожному етапі розвитку суспільства і держави постає потреба виокремлення та визначення принципів державного управління, оскільки очевидно, що не всі його закономірності, відносини і взаємозв’язки пізнано й описано через принципи. Практичне значення і дія принципів державного управління не залежать від них самих, а повністю визначаються ставленням до них людей.

Державне управління здійснюють на підставі принципів:

1) соціально-політичні: демократизм, участь населення в управлінській діяльності, рівноправність осіб, рівність усіх перед законом, законність,

гласність, врахування громадської думки, об’єктивність; 2) організаційні принципи побудови апарату державного управління:

галузевий, функціональний, територіальний; 3) організаційні принципи функціонування апарату державного

управління: нормативність діяльності, єдиноначальність, колегіальність, поділ управлінської праці, відповідальність за свої рішення, оперативна самостійність.

Розрізняють такі три групи принципів державного управління:

загальносистемні, структурні та спеціалізовані.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]