Історія античних цивілізацій
.docxПовстання Спартака хоча й не знищило рабовласницький лад в Римі, проте воно завдало тяжкого удару Римській рабовласницькій республіці. Разом з тим повстання Спартака, як і інші заворушення були грізною пересторогою для рабовласників, умовою для урядових кіл Риму, що необхідно вживати активних дій у внесенні змін до системи управління, Разом з тим повстання Спартака, як і інші заворушення були грізною пересторогою для рабовласників, умовою для урядових кіл Риму, що необхідно вживати активних дій у внесенні змін до системи управління,
Повстання Спартака сприяло і певній консолідації панівних кіл у римському суспільстві – нобілітету і вершників.
Повстання Спартака можна вважати по істинні грандіозним, оскільки такого відчутного удару Римській республіці не завдавало ще жодне повстання, яке до того часу виникало в Римі Це повстання дещо похитнуло основи римської республіки, що в майбутньому відбилось на падінні республіканського ладу. Повстання рабів під керівництвом Спартака, на думку вчених, є водночас позитивним і негативним фактором для Римської держави. Позитив полягає, що це повстання показало саме слабкі місця рабовласницького суспільства, ті прогалини, які потрібно закрити, щоб не допустити в майбутньому, минулих подій і помилок. Негатив потрібно розглядати з тих позицій, які показують завдану шкоду, а вона звичайно є. Це також і своєрідний «урок» для римської армії, який вчить, що організованість це перш за все, а поодинока битва нічого не варта, нехай це і битва з рабами.
23. Цезар поступово збирав політичну владу в своїх руках. У 60-ті рр.. участь Цезаря на ранніх етапах змови Катіліни взагалі змусило його відійти на деякий час від політичних справ. Однак, у свою чергу, це в деякій мірі зблизило його з Помпеєм і Крассом, з ким Цезар у 60 р. «створили» перший тріумвірат, в якому він не грав першої ролі, вона була віддана Помпею, хоча і той, і інший прагнули до одноосібної влади. Тому очевидно, що їхня коаліція була не довгою. Піднесення Цезаря було дуже стрімким. Консульство зробило Цезаря одним з перших політиків республіки, але він міг втратити владу після закінчення терміну магістратури. Тому було необхідно закріпити положення, отримавши Галльські провінції. Так, з 58 по 56 р. Цезар вів війни в Галлії, підсумком яких стало приєднання всієї території між Альпами, Рейном і Піренеями до Риму. До того ж ці перемоги дали Цезарю головне - любов римського народу. Але термін намісництва кінчався, а згідно Лукського угодою тріумвірів, Цезар висував свою кандидатуру в консули через 10 місяців. Оскільки і Помпей, і Цезар прагнули до одноосібної влади, але перший представляв меншу небезпеку для сенаторів, тому вони пішли на союз з Помпеєм. Напруження внутрішньополітичної обстановки переріс у громадянську війну, в якій Цезар здобув перемогу, що зробило його самим сильним політиком Риму. Громадянська війна призвела до загострення соціальної боротьби, і поставила перед пануючими класами питання про військову диктатуру, а найімовірнішою фігурою для цього був Цезар. Диктатура Цезаря носила суто римський характер, вона виросла з попереднього розвитку елементів авторитарної влади. Таким чином, правомірно говорити, що монархічна по суті влада Цезаря юридично виникла з зосередження в його особі вищих республіканських магістратур. Ставши диктатором, Цезар у внутрішній політиці, в основному, мав три мети: посилення своєї особистої партії, загальну стабілізацію і розв'язання проблем з питань трансформації Риму в імперію.
Таким чином, видно, як Цезар поступово досяг одноосібної влади та заклав фундамент майбутньої імперії.
Публій Корнелій Сулла |
Гай Юлій Цезар |
Сам себе проголосив диктатором. Спирався на сенатську олігархію. Належав до оптиматів. Переслідував своїх політичних противників. Ухвалював закони в інтересах знаті. Добровільно відмовився від диктатури. |
Диктатором став за рішенням сенату. Мав підтримку середніх та дрібних землевласників. Належав до популярів. Провадив політику «милосердя». Ухвалював закони в інтересах середніх прошарків населення й плебсу. Був убитий під час засідання сенату. |
24. Пуні́чні ві́йни — три війни (Перша Пунічна війна 264–241 рр. до н. е., Друга Пунічна війна 218–201 рр. до н. е., Третя Пунічна війна149–146 рр. до н. е.) між Римом і Карфагеном за панування над Західним Середземномор'ям. Закінчилися повною перемогою Риму і знищенням Карфагенської держави.