Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

10_Naukoviy_stil (укр.мова )

.pdf
Скачиваний:
23
Добавлен:
23.03.2016
Размер:
211.13 Кб
Скачать

НАУКОВИЙ СТИЛЬ У ФАХОВОМУ МОВЛЕННІ. СТРУКТУРА ТА ВИДИ НАУКОВОГО ТЕКСТУ

Науковий стиль: ключові ознаки, мовні засоби, підстилі та жанри, функціональне призначення

Відомо, що стиль літературної мови – різновид мови (її функціональна підсистема), що характеризується добиранням таких мовних засобів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль – це властиві слова на своєму місці.

Кожен стиль має:

1)сферу поширення й уживання (коло мовців);

2)функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

3)підстилі і жанри;

4)характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

4) систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови (спілкування, повідомлення і дії, впливу) та форм її вираження (усна, писемна).

Високорозвинена сучасна літературна українська мова має розгалужену систему стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий і конфесійний.

Науковий стиль Сфера використання наукового стилю – наукова діяльність, науково-

технічний прогрес, освіта.

Основне призначення –- викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обгрунтування гіпотез, доведення істинності

теорій, класифікація й систематизація знань, роз'яснення явищ, активізації інтелекту читача для їх осмислення.

Підстилі та жанри

а) власне науковий (монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези), який, у свою чергу, поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

б) науково-популярний -- застосовується для доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

в) науково-навчальний (у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не виключає використання складників емоційності).

г) науково-публіцистичний

Основні ознаки:

̵ясність (понятттєвість) і предметність тлумачень;

̵логічна послідовність і доказовість викладу;

̵узагальненість понять і явищ;

̵об'єктивний аналіз;

̵точність і лаконічність висловлювань;

̵аргументація та переконливість тверджень;

̵однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень;

̵докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив, тому характеризуються:

̵великою кількістю наукової термінології (атомна маса, дистанція, дистиляція, емісія, реорганізація, транскрипція, турбуленція та ін.);

̵наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок;

̵оперуванням абстрактними переважно іншомовними, словами

(фінанси, синергія, менеджмнгт, маркетинг, мас-медіа, копірайтинг);

̵переважним уживанням іменників та відносних прикметників, дієслівних форм (зазвичай безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу);

̵використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполук;

̵залученням цитат і посилань на першоджерела;

̵як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

̵чіткою композиційною структурою тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації);

̵характерною монологічністю текстів;

̵переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів

(кліше).

Структура і види наукового тексту

Науковий текст – спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового дослідження.

Особливості наукового тексту

̵науковий текст обов'язково відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризуються доцільністю і раціональністю усіх положень, орієнтований на досягнення дослідницької мети та завдань;

̵він має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів, побудованих за правилами логіки науки і формальної логіки;

̵широке використання понятійного, категоріального апарату науки;

̵текст не грунтується на образі, не активізує почуттєвий світ його читача, а орієнтований на сферу раціонального мислення;

̵

його призначення не в тому, щоб змусити повірити, а в тому, щоб

довести, обгрунтувати, аргументувати істину.

Структура наукового тексту

1.

Вступна частина, у якій окреслюють проблему, мету і завдання,

гіпотези і методи дослідження.

2.

Дослідна (основна) частина тексту описує дослідження і його

результати.

3.

Висновкова частина тексту регламентує висновки і рекомендації для

проведення подальших наукових досліджень.

Мистецтво наукового тексту полягає у тому, щоб не тільки рельєфно відобразити окремі його складові, а й інтегрувати їх у цілісність.

Загальні вимоги до наукового тексту

̵Текст має бути чітко структурованим, переділятися на розділи і параграфи. Потрібно прагнути того, щоб кожен розділ був самостійним науковим дослідженням з певної складової загальної проблеми, щоб кожну складову було викладено в тексті, а текст був цілісним, а не фрагментарним.

̵Крім членування тексту на розділи і параграфи, він має деталізований розподіл на значеннєві частини, абзаци і речення. Варто пам'ятати, що надмірне дроблення тексту утруднює його сприйняття, тому абзаци мають бути обґрунтованими і зводитися до викладу однієї думки.

̵Текст має вирізнятися композиційністю.

̵Початок і кінець абзаців у науковому тексті – це найбільш інформативні місця; інші речення тільки розкривають, деталізують, обґрунтовують, конкретизують головну думку або є сполучними елементами.

̵Під час викладу матеріалу необхідно уникати понять, які не можна тлумачити однозначно.

̵У тексті не має бути повторів, зокрема, це стосується висновків, написання яких передбачає новий рівень систематизації й узагальнення.

̵Науковий текст позбавлений авторського "Я". Перевагу варто надавати безособовим формам викладу.

̵ Він має вирізнятися стислістю і ясністю викладу, відповідати формулі "Думкам просторо, а словам тісно". Ця вимога передбачає запобігання повторів, багатослів'я, зайвих слів, канцеля-ризмів тощо.

Форми запису готового тексту (першоджерела). Виписки, план, тези. Особливості конспектування. Реферат як форма опрацювання наукової

літератури. Анотація і реферат-резюме

Будь-яке наукове дослідження спирається на роботу з літературними джерелами, що вимагає володіння методами фіксації і збереження наукової інформації.

Виписки – це цитати (дослівне відтворення думок автора книжки) або короткий, близький до дослівного, виклад змісту потрібного уривка тексту. Виписувати з книги теоретичні положення, статистичні, хронологічні відомості можна як під час читання, так і після нього.

Цитату обов'язково брати у лапки, а на кожну виписку давати покликання на джерело. Для полегшення наступної систематизації виписок їх краще робити на окремих аркушах, каталожних картках.

Залам 'ятайте!

Цитата (речення чи кілька речень) береться у лапки ("); у кінці цитати в конспекті зазначають у дужках джерело - сторінку (С. 157); якщо випускають слова чи речення, то на місці пропуску ставлять крапки (...) або крапки в кутових дужках <...>; відтворюють авторські виділення у тексті: напівтовстий шрифт - прямою лінією ( ). курсив - хвилястою (~~), розріджений - пунктиром (-).

Вдумливе читання завжди супроводжується складанням – в уяві або на папері – плану, коли визначаються опорні пункти, які відбивають зміст, логіку і послідовність викладу. Це сприяє поглибленню розуміння прочитаного, вибиранню потрібного матеріалу, його запам'ятовуванню і засвоєнню.

План – це схематично записана сукупність основних питань або тем тексту. Є й інші визначення: план – це короткий перелік проблем,

досліджуваних у науковому тексті; "порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція".

За допомоги плану узагальнюють і "згортають" інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думкаце “скелет твору”. Прикладом плану до книжки, правда дуже загального, в якому відмічені лише вузлові розділи, є звичайний зміст. Переглядаючи його, не читаючи самої книжки, можна одержати уявлення про її зміст і схему будови. План як форма запису звичайно детальніше передає зміст частин тексту, ніж зміст книжки.

Така форма нотування, як план, дуже важлива для організації розумової праці, для розвитку умінь чітко формулювати думки та вести інші види записів.

За структурою план може були простим і складним.

Простий, якщо в ньому зазначені лише основні питання, у пунктах простого плану перелічують основні мікротеми тексту.

Складний, якщо поруч з основним є додаткові запитання, пункти складного плану розбивають на підпункти.

Питальний план складають за допомоги питальних речень, які розкривають проблематику тексту у логічній послідовності; кожному інформативному центру відповідає одне запитання, а кожне наступне пов'язане

зпопереднім.

Уномінативному (називному) плані послуговуються називними реченнями, у яких головний член (підмет) виражений іменником або субстантивованою частиною мови (прикметником, дієприкметником) тільки у формі називного відмінка.

Тезовий план – сформульоване основне положення абзацу, його мікротема. Складати план треба вже під час першого читання тексту. Це допомагає сприйманню інформації, і не треба відкладати його складання до повторного читання, як іноді радять. Потім, у процесі дальшої роботи, план можна

виправляти й уточнювати.

Складаючи план, насамперед слід визначити межі синтаксичних єдностей. У науковому, діловому текстах синтаксичні єдності обмежуються, як

правило, одним абзацом, хоча інколи вони можуть включати і кілька абзаців, об'єднаних спільною мікротемою.

Після цього синтаксичним єдностям треба дати загаловок, тобто сформулювати пункт плану. При цьому слід намагатися, щоб заголовки – пункти плану найбільш повно розкривали думки автора. Послідовно читаючи текст, до нього треба скласти чорновий варіант плану з необхідною деталізацією. Потім бажано спробувати переказати текст, керуючись планом, відредагувати його та оформити чистовий варіант.

Iноді для кращого орієнтування в тексті корисно поряд з пунктами плану записувати номери сторінок тексту, що до них відноситься.

Буває, що перед початком роботи вже за характером матеріалу і метою складання плану видно, що він не повинен бути складним, але не завжди це стає зрозумілим одразу, а виявляється лише у процесі його написання.

Є два шляхи створення складного плану:

1.Скласти дуже детальний простий план, а потім перетворити його у складний, групуючи частину пунктів під загальними для них заголовками (основними пунктами складного плану).

2.Скласти короткий простий план, а потім, перечитуючи текст, написати складний, підбираючи пункти, що деталізують виклад.

Краще користуватися першим шляхом.

Зауважимо, що у плані перший та останній пункти повинні логічно відкривати та завершувати виклад основних питань тексту. На підпункти вони ділитись не можуть.

Всі пункти плану обов'язково слід записувати лише у питальній чи стверджувальній формі. Вони обидві є прийнятними.

Як правило, пункти плану треба формулювати своїми словами. Але вони можуть частково або повністю збігатися з певними фразами джерела.

Будь-який план бажано записувати так, щоб можна було легко побачити його усього цілком. Тому пункти плану треба розміщувати на листках тільки з одного боку.

Коли план як форма нотування не може виконати тих завдань, які ставлять перед читачем, на допомогу приходять інші види нотування: виписки, а також тези, конспект.

Тези – це стисло сформульовані основні положення тексту, що вбирають суть висловленого.Можна запропонувати й інші визначення: тези – це "положення, висловлені в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести. // Положення, що коротко і чітко формулює основну ідею чогонебудь або провідне завдання, що стоїть перед кимсь. // перев. мн. Коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо"72.

На відміну від виписок, які можуть містити тільки ілюстративний або фактичний матеріал, тези повинні завжди мати докази. Якщо план допомагає нам уявити структуру тексту та назвати його основні теми, то тези розкривають суть всієї текстової інформації.

Теза у широкому розумінні – будь-яке твердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні – деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує доказ.

Відповідно до мети тези бувають:

̵вторинні;

̵оригінальні.

Вторинні тези слугують для виділення основної інформації в тому чи іншому джерелі (наприклад, підручнику, монографії, статті) під час читання, реферування, їх призначення - створити модель змісту тексту, яку можна було б осмислювати далі, а обсяг тез відповідає кількості інформаційних центрів тексту, зазвичай їх складають мовою автора.

Вимоги до складання тез

̵формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі збереженням самобутності форми;

̵викладання основних авторських думок у вигляді послідовних пунктів, записуючи тези, нумерують кожну, в кожній тезі варто виокремлювати ключове слово;

̵ якщо текст великий за обсягом, то в кінці кожної тези вказують номер сторінки джерела.

Оригінальні тези створюють як первинний текст. Вони можуть бути: ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (планом, начерком основних положень)або стислою формою презентації результатів наукових досліджень під час виступу на науковій конференції.

Оригінальні тези – предметно-логічне ціле, об'єднане спільною думкою, що відображена у заголовку, призначення якого - зорієнтувати читача у змісті наукового тексту. На відміну від розгорнутого плану, який тільки називає питання, тези розкривають розв'язання цих питань. Прагнення автора тез до стислості зумовлює відсутність прикладів, цитат. Загальну норму жанру тез – високу насиченість висловлювання предметно-логічним змістом – реалізовано в оптимальному поєднанні складності думки з ясністю і доступністю викладу.

Тези мають чітко регламентовану змістово-композиційну структуру, в якій виокремлюють такі складові:

1.Преамбула (1 -2 тези);

2.Основний тезовий виклад (3-6 тез);

3.Висновкова теза/тези (1-2).

У преамбулі стисло формулюють проблему дослідження і обґрунтовують актуальність теми з погляду сучасного стану науки і практики. Основний тезовий виклад передбачає розв'язання таких завдань:

̵сформулювати мету дослідження, схарактеризувати об'єкт і матеріал дослідження;

̵описати перебіг дослідження;

̵визначити критерії оцінювання і технологію оброблення

результатів.

Висновкова теза презентує результати і загальний висновок, перспективи подальшого дослідження.

Друкують тези у спеціальних збірниках, матеріалах конференцій тощо.

Оформлення тезу вигляді публікації передбачає дотримання такт вимог:

̵у правому верхньому куті аркуша зазначають прізвище та ім'я автора і необхідні відомості про нього;

̵формулювання кожної тези починають з нового рядка, акцентують увагу на актуальності проблеми, стані її розроблення в науці, положеннях, висновках дослідження;

̵обсяг тез становить 2-3 сторінки друкованого тексту через 1,5-2

інтервали.

Найповніше зміст буь-якого тексту відображається у конспекті.

Конспект (від лат. conspectus – огляд) – це універсальний вид нотування, в якому гармонійно поєднуються план, тези, виписки або, принаймі, дві будь-які з цих форм. Голвна вимога до конспекту – запис повинен бути логічним, щоб ним міг скористатися не тільки укладач, а й інший читач. З цієї причини до правильно складеного конспекту можна з успіхом звернутися через декілька років після його підготовки.

На відміну від тез, які містять тільки головні положення, й виписок, які відображають матеріал у будь-яких співвідношеннях головного і другорядного, конспекти (хоча вони обов'язково стислі) містять не тільки основні положення й висновки, але й факти і докази, приклади й ілюстрації.

Не будь-який короткий запис є конспектом, бо конспект – це системне, логічне, зв'язне об'єднання плану, виписок, тез. Без змін зберігають авторські конструкції, цитати. Аналітичний запис прочитаного передбачає перероблення первісного тексту шляхом трансформації більших мовних одиниць у менші: зміст словосполучення передають словом, зміст речення - окремим словосполученням, складне речення замінюють на просте і т. ін. Використовують переказ, інші формулювання, думки слід викладати стисло, своїми словами, виписуючи лише найголовніше і найсуттєвіше, не допускати повторень. Для швидкості та зручності в конспекті можуть подаватися скорочені слова, абревіатури. Не слід зловживати скороченням слів, а якщо скорочувати їх, то за загальними правилами, наприклад: рр. - роки, р. - рік, с. - сторінка, табл. - таблиця, / ///. ін. - і таке інше тощо. Повторювані в конспекті