Psikhologiya_mislennya_ta_intelektu

Психологія мислення та інтелекту

Мислення – це психічний процес узагальненого і опосередкованого відображення в нашій свідомості предметів і явищ реальної дійсності та їх взаємозв’язків, психічний процес, який полягає в розкритті зв’язків і залежності між предметами і явищами. Завдяки мисленню ми пізнаємо якості і властивості об’єктів, недоступні для безпосереднього сприймання органами чуття людське.

Мислення словесне, тобто ми думаємо не безпосередньо образами, а словами,

які означають ці образи або їх якості.

Думаючи, людина використовує при цьому свій власний досвід і досвід інших людей, зафіксований у мові. Мова виступає при цьому не лише як засіб обміну думками, як знаряддя її формування. Мислення є опосередковане мовою людське пізнання об’єктивної дійсності. Воно є вищою формою прояву рефлекторної роботи мозку, його аналітикосинтетичної діяльності, яка забезпечує взаємодію двох сигнальних систем.

Мислення це вища форма пізнання об’єктивної дійсності. Думки, якщо вони правильні, відображають явища природи і суспільства ширше, глибше,

повніше, ніж їх живе споглядання. Практика дає змогу людині відокремлювати правильні думки від хибних, вона є критерієм їх істинності. ―Від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики - такий є діалектичний шлях пізнання істини, пізнання об’єктивної реальності‖.

Мислення є основою свідомої діяльності людини Мислення необхідне для засвоєння знань. Надбані людьми і зафіксовані в книгах знання не можуть бути засвоєні без мислительної діяльності.

Розвиток мислення має велике значення у загальному процесі формування особистості, її розумових та інших властивостей. Достатній або недостатній розвиток мислення, позначаються на тому, як особистість орієнтується в навколишній

дійсності, у різних життєвих ситуаціях, як вона передбачає хід подій і результати своїх власних дій, як вона панує над обставинами і над собою. Існує низка операцій процесу мислення: порівняння, узагальнення,

класифікація, аналіз, синтез, конкретизація, абстрагування, визначення причинно-наслідкових зв’язків, судження, умовивід.

Порівняння відіграє важливу роль в пізнавальній діяльності людини.

Спостерігаючи якийсь незнайомий предмет, ми порівнюємо його з баченими раніше предметами, виявляємо схожість або відмінність в якихось рисах або ознаках. На підставі схожості й узагальнення ознак об’єкта класифікують,

наприклад, відносять їх до тваринного або рослинного світу. Внаслідок класифікації відбувається поділ наук, наприклад ботаніки, зоології.

Класифікація – це розподіл і послідуюче об’єднання предметів або явищ (на основі властивих їм загальних ознак) більш загальним поняттям котре відображає класи тих або інших предметів або явищ.

Розумова операція, яка полягає в утвердженні або запереченні чого-небудь,

основаних на відображенні зв’язку між предметами і явищами дійсності, або

між їх ознаками називається судженням. Результатом судження є умозаключення.

Розрізняють дедуктивні, індуктивні, а також умозаключення по аналогії.

Індукцією називається логічна операція, що веде від окремого поняття до загального. Наприклад на основі вивчення окремих симптомів визначають характерні синдроми, які допомагають встановити діагноз хвороби.

Дедукцією називається логічна операція зворотного характеру – від

загального до окремого. Найпростішим взірцем може бути такий умовивід. ―Усілюди смертні, я людина, отже, я смертна‖.

Аналогія – це умозаключення, в якому висновок робиться на основі часткової подібності між явищами без достатнього аналізу усіх умов.Заключення по аналогії не є високо достовірним це лише вірогідність, яка потребує підтвердження іншими доказами.

Для правильної оцінки причинно-наслідкових зв’язків потрібно глибокий аналіз низки обставин. Аналізом називається розумовий процес поділу цілого

на частини. Найпростішим прикладом його є вивчення анатомії людини, тобто розчленування тіла на частини, органи і тканини. З аналізом нерозривно пов’язаний синтез, тобто з’єднання у думці розрізнених частин у одне ціле, наприклад, у системи організму. Узагальнення – виділення відносно стійких,

інваріантних властивостей предметів і їх відношення.

З процесом узагальнення властивостей предметів або явищ пов’язане абстрагування. Абстрагування – це виділення одних ознак і відновлення других. Щоб здійснювати процес мислення, необхідно не тільки розрізняти окремі властивості об'єктів, але і уявляти ці властивості окремо від самих об’єктів. Із того факту, що кожен предмет на земній кулі має певну масу,

Ньютон вивів закон всесвітнього тяжіння і за аналогією дійшов висновку про взаємне притягання тіл в космічному просторі. Він пояснив явища відпливів і припливів в океанах притяганням місяця.

Конкретизація – процес зворотній абстрагуванню. Це перехід від абстракції і узагальнення до конкретної дійсності.

Мислення, що ґрунтується на причинно-наслідкових зв’язках

називається каузальним. Однак треба бути дуже точним у визначенні поняття причина. Причиною треба вважати такий фактор, без якого дане явище, наприклад хвороба, настати не може. Причиною туберкульозу

є мікробактеріятуберкульозу, хоч його розвиток пов’язаний з цілою низкою обставин (погане харчування, авітаміноз, погані житлові, кліматичні умови і т.д.).

Логічне мислення, яке враховує, крім основної причини, вплив на який-

небудь процес різних умов називається кондиціональним. Кондиціональне

мислення має в медицині велике значення при встановленні діагнозу, при лікуванні, профілактиці хвороб.

Правильність результатів мислення завжди перевіряється практикою.

Практика людини є особиста і загальнолюдська. І якщо частину наших знань ми черпаємо з особистої практики (―вогонь обпікає‖), то значно більшу частину наших відомостей ми отримуємо із загальнолюдського досвіду

(―більшість імпортних продуктів є небезпечними для здоров’я‖, або ―нітрити і нітрати шкодять здоров’ю‖).

Види мислення.

В залежності від змісту задачі, яка вирішується, прийнято виділяти наступні види мислення: наглядно-дійове, наглядно-образне і теоретичне, або словеснологічне.

Наочно-дійове мислення характеризується тим, що мислительна задача

вирішується безпосередньо в процесі практичної діяльності. Нагляднодійовемислення невід’ємне від сприйняття і оперує лише об’єктами і тими взаємозв’язками речей, які безпосередньо сприймаються. Воно невід’ємно

зв’язане з прямим маніпулюванням з речами/ За допомогою такого роду мислення людина, як і тварина вирішує задачі споглядаючи на об’єкт і оперуючи з ними.

Наочно-образне мислення характеризується тим, що мислительна операція

вирішується на образному матеріалі. Зв’язок мислення з практичними діями хоч і зберігається, але не є таким безпосереднім, як при нагляднодійовому. У

порівнянні з наглядно-образним мисленням воно є більш складним, більш узагальненим. Це мислення є характерним для маленьких дітей. Зачатки цього виду мислення зустрічаються у вищих тварин.

Теоретичне (абстрактне, словесно-логічне) мислення характерне лише для розумово розвиненої людини і характеризується тим, що задача вирішується всловесно-понятійній формі. Цей вид мислення являє собою процес опосередкованого і узагальненого відображення людиною предметів і явищ

об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях.

В мислительній діяльності людини всі вище перераховані	види мислення
нерозривно взаємопов’язані.
Типи мислення за стилем.

Розрізняють три основних типи мислення : стандартне, оригінальне і революційне.

Стандартне, або ―трафаретне‖ мислення зустрічається найчастіше. Воно відображає установлені віками загальновизнані істини. Наприклад, 2х2 = 4.

Стандартне мислення зберігає основи здорового консерватизму, але практично нічого нового не приносить для прогресу.

Оригінальне мислення є більш ефективним. Воно, в принципі, не змінює основні базові знання і фундаментальні положення, але розглядаючи об’єкт або явище з нової, недослідженої сторони допомагає оригінально рішити задачу,

викликає підвищену цікавість, в певній мірі допомагає прогресу. Оригінально прочитана лекція, оригінально зроблена операція і т.п. приносить користь доповнюючі наші знання і уміння.

Революційне (або ―парадоксальне‖) мислення корінним чином змінює сталі аксіоми і погляди. Це є мислення геніїв. Прикладами революційного мислення є еклідова геометрія, теорія Коперніка, мораль І.Христа, економічне вчення К.Маркса, теорія відносності Енштейна, релятивістська теорія тощо. Плодами революційного мислення нерідко користуються нащадки, бо сучасники інколи не розуміють генія.

Якості мислення.

Самостійність мислення – вміння побачити нову проблему, поставити нове питання, а потім вирішити задачу своїми силами. Це вміння приймати рішення згідно з своїми поглядами.

Глибина мислення – ступінь проникнення в суть явища, процесу не задовольняючись констатацією окремих фактів.

Широта мислення – можливість людини постійно тримати під контролем значну кількість зв’язків між предметами, явищами.

Гнучкість мислення – вміння змінювати план дій, якщо він не задовільняє ті умови, які виникають в процесі рішення задачі. Критичність мислення – вміння вірно оцінити як об’єктивні умови, так і свою діяльність, при необхідності

відмовитись від наміченого шляху,		знайти	інший спосіб	вирішення
задачі. Швидкість	мислення –	вміння	швидко	знаходити
вірні, обгрунтовані рішення, реалізовувати їх при дефіциті часу.
Економічність

– вибір найбільш короткого шляху для формування понять, побудови умовиводів.

Зв’язок мислення з іншими сферами психіки.

Мислення тісно зв’язане з усіма іншими психічними процесами і особистістю в цілому. Як центральний процес пізнання мислення базується на інформації, яку дають людині відчуття і уважне сприймання. Основним нейрофізіологічним механізмом мислення є асоціативні процеси, а запаси асоціацій обумовлені об’ємом пам’яті.

Таким чином мислення значною мірою обумовлене функціонуванням усіх сфер психіки, фізичним і психічним станом людини і основними рисами особистості. Ось чому є справедливим твердження великого вітчизняного психолога С.Рубінштейна про те, що ! ―Думає не мозок, а людина за допомогою мозку‖. Ось чому майбутній медик, щоб правильно осмислити стан хворого або виробничу ситуацію і прийняти адекватне рішення повинен постійно дбати про свій психічний і фізичний стан, належний запас знань,

умінь і навичок, а головне плекати в собі риси інтелігентності.

Інтелект

Інтелект – це інтегральне поняття, яке включає запас знань і життєвий досвід,

основні якісні характеристики мислення (кмітливість, швидкість, широту,

самостійність, гнучкість і критичність), а також можливість поповнювати запас знань і правильно їх використовувати.

Інтелект і освіченість не є тотожними поняттями. Можна механічно ―визубрити‖ науки, отримати диплом про відповідну (навіть вищу освіту( і залишитись посередністю в інтелектуальному плані. А можна не мати належної освіти і бути мудрою людиною з багатим життєвим досвідом, яких ми нерідко зустрічаємо серед сільських трударів. Їх життєвий досвід і мудрість розвинулись завдяки природній кмітливості.

Ідеальним є стан, коли вроджена кмітливість поєднується з хорошою увагою, пам’яттю і належними якостями мислення. Якщо рівень кмітливості,

здебільшого обумовлений природнім (вродженим) фактором, то увагу, пам’ять і розумові здібності можна до певної межі тренувати. Як атрофуються без

фізичного	навантаження	м’язи,	так без	постійної
роботи розтреновуються увага,
пам’ять		і розумові	здібності.	Проте шляхом

тренувань можна підняти рівень інтелекту лише до певної межі.

Недорозвиток інтелекту з дитинства називається олігофренією. Діти з легким ступенем розумової відсталості можуть навчатись у спеціальних навчальних закладах, з надто вираженим розумовим дефектом навчатись не можуть. Зниження рівня інтелекту внаслідок органічного ураження головного мозку називається деменцією.

Розрізняють сім основних первинних розумових потенцій:

здібність до рахунків, тобто здібність оперувати числами і виконувати арифметичні дії; вербальний (словесний) запас і вербальну гнучкість, тобто

легкість	з	якою	людина	може	говорити,	використовувати
найбільш підходящі
слова;			вербальне	сприймання, тобто		здатність розуміти

усну і письмову мову; просторове орієнтування, або здатність уявляти собі різні предмети і форми в просторі; пам’ять; здібність до суджень з різних позицій;

швидкість сприймання подібності або відмінностей між предметами,

зображеннями і явищами, а також їх деталей.

Становлення кожного з факторів інтелекту є індивідуальним. Воно залежить від здобутого об’єму знань і від особливостей мислення і дії. Ступінь розвитку кожного фактора залежить від вроджених задатків і можливості їх розвитку.

Основні риси творчої особистості:

Мислення творчих людей є незалежним і самостійним;

Творчі особистості не бояться показатись смішними, коли вивчають і пропонують незвичні для решти людей способів рішення питань; Творчій людині, як правило, не легко увійти в життя любої соціальної групи,

хоча вона є відкритою для навколишніх і користується відповідною популярністю (деякі сприймають його як оригінального дивака);

Як правило творча людина мало догматична і його уявлення про життя і суспільство, а також про смисл власних вчинків можуть бути досить неоднозначними;

Для творчої особистості є характерним довірливість і прагнення об’єднати дані із різних областей науки і практики.

Творчі люди здебільшого зберігають дитячу властивість живо і образно сприймати навколишню дійсність, їх сприймання світу постійно обновлюється і

доповнюється.

Творчі люди мислять ніби забавляючись, Вони без видимої напруги породжують нові незвичні ідеї.

Творчість і соціальна адаптація дітей.

Психологами вивчався зв’язок між інтелектом і творчими здібностями серед дітей 11-12 років. Встановлені основні закономірності, як діти рішають свої життєві проблеми в залежності від того, до якої групи вони відносяться – 1) до

високоінтелектуальних	і високотворчих; 2) до високоінтелектуальних
імалотворчих;	3)до малоінтелектуальних і високотворчих;	4)

до малоінтелектуальних і малотворчих.

1.Діти першої групи (з високими рівнями творчості і інтелекту) впевнені у своїх можливостях. Вони здебільшого добре контролюють свої поступки і в

той же час залишаються в своїх діях вільними. В залежності від обставин вони можуть легко переходити від дитячого до дорослого стилю поведінки. Вони добре інтегруються у суспільстві і проявляють великий інтерес до всього нового, не бояться ярлика ―баламутів‖.

2.У дітей з високим рівнем інтелекту, але слабим творчими здібностями вся енергія спрямована на досягнення успіху. Люба невдача сприймається ними як катастрофа. Саме цьому вони найчастіше уникають ризику і не люблять висловлювати свою думку, обмежуючись лише відповідями на запитання. Для всіх їх вчинків характерною є стриманість, котра не дає їм можливості відкритись своїм приятелям, а тому вони завжди ―відгороджені‖ від них. Для них є характерним почуття неспокою, коли вони самі оцінюють свою діяльність або можливі наслідки своїх дій.

3.Діти з низьким рівнем інтелекту але високим творчим потенціалом є в традиційній системі шкільного виховання найбільш нещасливішими. Вони постійно відчувають страх із-за протиріч між своїми власними живими, але

незрілими уявленнями і вимогами школи, які вони ніяк не можуть успішно виконати. Усвідомлення цього недоліку приводить до того, що у них розвивається ―комплекс неповноцінності‖ і зневіра в свої можливості. Вони роздратовують учителів тим, що не можуть зосередитись і це приводить їх до ще більшої ізоляції. На відміну від дітей першої групи вони особливо бояться оцінити своїх поступків або відповідей і почувають себе комфортно лише тоді,

коли у них є можливість вести себе з власним ритмом діяльності і відповідно з власною фантазією.

4.Діти з низьким рівнем інтелекту і творчих здібностей є найбільш адаптованими і задоволеними своєю участю (по крайній мірі зовні). Вони вірять в свої можливості і компенсують недолік інтелекту достатньою кількістю соціальних контактів, або повною пасивністю.

Таким чином, в умовах звичайного виховання з елементами примусу найгірша адаптація є вірогідною у дітей другої і третьої груп.

Отже, мислення – це передусім психічний процес самостійного пошуку й відкриття суттєво нового, тобто процес опосередкування та узагальнення відображення дійсності під час її аналізу й синтезу, що виникає на основі практичної діяльності й досвіду. Інакше кажучи, це узагальнене та опосередковане пізнання світу в процесі практичної і теоретичної діяльності індивіда, засіб творчості особистості. Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує саме за допомогою мислення – вищої абстрактної форми пізнання об’єктивної реальності.

Мислення, емоції та поведінка тісно переплітаються між собою, взаємовпливають одне на одне, змінюючи наше життя. Тому наші думки, індивідуальний спосіб сприйняття дійсності, характер мислення іноді допомагають нам, а іноді пригнічують. Перспективною є така модель мислення,

в основі якої перспективні емоції, прийняття життя таким, яким воно є, з усім спектром бажаних і небажаних його проявів.

В аналізі мислення важко обійтися без понять "інтелект" та "інтелектуальні здібності". Словом "інтелект" (від лат. розуміння, розум) позначають відносно

стійку структуру розумових здібностей. Існують різні тлумачення цього поняття, зокрема, його ототожнюють із мисленнєвими операціями, зі стилем та стратегіями розв'язання проблемних ситуацій, зі здатністю до учіння та пізнання, з індивідуальними особливостями орієнтування в ситуації, з

когнітивним стилем, з біопсихічною адаптацією до наявних обставин життя.

Більшість психологів схильні думати, що є три типи інтелекту: генетичний,

який неможливо вивчити; поведінковий, що виявляється і спостерігається в поведінці; вимірний, тобто такий, що підлягає тестовій оцінці. Частина психологів, об'єднуючи прояви інтелекту в поведінці (оперування абстракціями, здатність вчитися, адаптуватися до обставин тощо), називають його загальною здатністю до переробки інформації.