Тема 2: Методи оцінки та системи аналізу інформації на фінансових ринках
План
1. Оцінка рівня фінансового ризику
2. Основи актуарних розрахунків
3. Основні методи аналізу фінансових ринків
1. Оцінка рівня фінансового ризику
Оцінка рівня фінансових ризиків являє собою найбільш відповідальний і методично складний етап процесу управління цими ризиками. Від якості такої оцінки залежить доцільність здійснення тієї чи іншої фінансової операції, визначення рівня необхідного доходу по ній, що відповідає даному рівню ризику, формування адекватних витрат по страхуванню фінансових ризиків.
Інвестування капіталу завжди супроводжує вибір варіантів інвестування і ризик. Вибір різних варіантів вкладення капіталу часто зв'язаний зі значною невизначеністю. Наприклад, позичальник бере позичку, повернення якої він буде робити з майбутніх доходів. Однак самі ці доходи йому невідомі. Цілком можливий випадок, що майбутніх доходів може і не вистачити для повернення позички. В інвестуванні капіталу приходиться також йти на визначений ризик, тобто вибирати той чи інший ступінь ризику. Наприклад, інвестор повинний вирішити, куди йому варто вкласти капітал: на рахунок у банк, де ризик невеликий, але і доходи, невеликі, чи в більш ризикований, але дохідний захід (венчурне інвестування, купівля акцій). Для рішення цієї задачі треба кількісно визначити величину фінансового ризику і порівняти ступінь ризику альтернативних варіантів.
Рівень фінансових ризиків оцінюється по наступній формулі:
УР = ВР* РП,
де
УР - рівень відповідного фінансового ризику;
ВР - імовірність виникнення даного ризику;
РП - розмір можливих втрат по даному ризику.
Найбільшу складність у таких обчисленнях являє собою оцінка імовірності виникнення окремих фінансових ризиків.
Солідний підприємець зобов'язаний ще до початку справи вивчити, пізнати, проаналізувати попередній досвід проведення операцій, подібних намічуваний їм самим. При цьому можна використовувати ряд методів оцінки імовірності виникнення окремих видів ризиків. Ці методи підрозділяються на наступні чотири групи:
1. економіко-статистичні;
2. розрахунково-аналітичні;
3. аналогові;
4. експертні.
Вибір конкретних методів оцінки визначається наявністю необхідної інформативної бази і ступенем кваліфікації фінансових менеджерів.
Економіко-статистичні оцінки дозволяють одержати найбільш точне кількісне представлення про рівень фінансових ризиків і є найбільше часто уживаними в цих цілях у практиці фінансового менеджменту. Однак ці методи можуть бути використані тільки при наявності досить великої статистичної інформації. До складу методів оцінки цієї групи входять розрахунки середньоквадратичного відхилення, коефіцієнта варіації і β- коефіцієнта. На основі цих методів ризики оцінюються по кожній фінансовій операції, розглянутому реальному інвестиційному проекту, фінансовому інструменту і т.п. Найбільше поширення ці методи одержали при оцінці інвестиційних ризиків.
Середньоквадратичне відхилення є найбільш розповсюдженим показником оцінки рівня фінансових ризиків. Розрахунок цього показника дозволяє врахувати варіативність очікуваних доходів при здійсненні різних фінансових операцій. Розглянемо механізм оцінки фінансових ризиків на основі визначення середньоквадратичного відхилення:
Обчислимо очікуване значення розподілу:
де
К- очікувана величина-середньозважене різних можливих результатів, кожний з який зважений імовірністю його виникнення;
Кi - прибуток, супроводжуваний i-ий результат;
Рi - імовірність виникнення цього результату. Відняти очікуване значення з кожного можливого результату, щоб одержати серію відхилень біля очікуваного значення: відхилення дорівнює:
3. Зведемо в квадрат кожне відхилення, помножимо відхилення в квадраті на імовірність виникнення зв'язаного з ним результату і підсумовуємо ці добутки, щоб одержати відхилення розподілу імовірності: квадрат відхилення
4, Стандартне відхилення знаходиться шляхом витягу квадратного кореня з квадрата відхилення: стандартне відхилення дорівнює:
Якщо розподіл імовірності нормальний, фактичний результат буде знаходитися в межах ± стандартного відхилення очікуваної величини.
Показники, що розраховуються, середньоквадратичного відхилення по показниках можуть бути інтерпретовані графічно. При цьому, чим менше діапазон стандартного відхилення, тим менший ступінь ризику властивий даної операції, і, навпаки.
β - коефіцієнт ( чи коефіцієнт "бета") дозволяє оцінити ризик індивідуальної фінансової операції стосовно рівня ризику фінансового ринку в цілому. Цей показник використовується в основному для аналізу ризикованості вкладень в окремі цінні папери (у порівнянні із систематичним ризиком усього фондового ринку). Розрахунок цього показника здійснюється по формулі:
,
де
β- значення бета-коефіцієнта;
Р- кореляція між доходом від індивідуального виду цінних паперів і середнім рівнем прибутковості фондових інструментів у цілому;
δц – середньоквадратичне відхилення прибутковості по індивідуальному виді цінних паперів; δф - середньоквадратичне відхилення прибутковості по фондовому ринку в цілому.
Рівень ризику окремих цінних паперів визначається на основі наступних значень Р -коефіцієнта. Якщо β = 1, рівень ризику цінного папера середній; β>1, значить рівень
ризику високий; β< 1, значить рівень ризику низький. Таким чином, разом з ростом значень β- коефіцієнта зростає і рівень систематичного ризику.
Для виміру взаємозв'язку між якими-небудь видами чи діяльності виробництва в економічній статистиці використовується показник кореляції. Кореляція - це зв'язок між ознаками, що складається в зміні середньої величини одного з них у залежності від зміни значення іншого. Розрізняють позитивну і негативну кореляцію. Якщо зміна значення якої-небудь ознаки відбувається в одному напрямку зі зміною значення іншої ознаки, говорять про позитивну кореляцію між ними. Якщо ж ці зміни різноспрямовані, то між даними ознаками існує негативна кореляція. Найбільш сприятливим для підприємства з погляду диверсифікованості ризику є вибір проектів (операцій), що знаходяться в негативній кореляції. Диверсифікованість з негативною кореляцією трохи зменшує сукупну віддачу на підприємстві, але скорочує ризик різкого зменшення доходів.
Розрахунково-аналітичні методи оцінки також дозволяють одержати відносно точне кількісне представлення про рівень фінансових ризиків. Вони ґрунтуються, як правило, на внутрішній інформаційній базі самого підприємства. Ці методи використовуються насамперед при оцінці двох основних видів фінансових ризиків - ризику зниження рівня фінансової стійкості і ризику неплатоспроможності підприємства (хоча вони можуть бути застосовані і при оцінці деяких інших видів фінансових ризиків).
При оцінці ризику фінансової стійкості розрахунки ґрунтуються на системі аналітичних показників. Тому що в основі цього виду фінансового ризику лежить висока частка використовуваного позикового капіталу, то при оцінці цього ризику може бути також проведене порівняння між розрахованим на підприємстві цільовим показником фінансової структури капіталу і його розрахунковим значенням у плановому періоді. Рівень перевищення питомої ваги позикового капіталу в плановому періоді над цільовим значенням цього показника і буде характеризувати ступінь ризику зниження фінансової стійкості підприємства.
При оцінці ризику неплатоспроможності використовуються показники співвідношення ліквідних активів і поточних зобов'язань у плановому періоді. Тому що сума зобов'язань підприємства в плановому періоді, обумовлена на основі розрахунків структури капіталу і співвідношення позикових фінансових коштів, приваблюваних на коротко- і довгостроковій основі, розрахована заздалегідь і носить характер постійної величини, для виміру рівня загального ризику неплатоспроможності може бути використаний показник відносини суми позаоборотних активів до суми оборотних активів. Зростання цього показника буде характеризувати збільшення ризику неплатоспроможності (зниження ліквідності активів). У рамках окремих етапів планового періоду цей показник може бути доповнений коефіцієнтом співвідношення суми товарних запасів і суми активів у грошовій формі й у формі короткострокових фінансових вкладень. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим відповідно вище і ризик неплатоспроможності підприємства в даному періоді (при незмінній величині поточних зобов'язань).
Аналогові методи оцінки дозволяють визначити рівень фінансового ризику по окремих операціях на основі порівняння з аналогічними вже багаторазово здійсненими операціями. При цьому для порівняння може бути використаний як власний, так і зовнішній досвід здійснення таких фінансових операцій. Найбільше поширення ці методи одержали при оцінці інвестиційного і кредитного ризиків підприємств.
При оцінці рівня інвестиційних ризиків розрахунковий ефект (оцінений показником внутрішньої норми чи прибутковості іншим) по реальному чи інноваційному проекті порівнюється з ефектом ряду аналогічних уже реалізованих проектів. Рівень відхилення цих показників і буде характеризувати ступінь ризику відповідного інвестиційного проекту. При такій оцінці особлива увага повинна бути приділена коректності вибору порівнюваних аналогів по усім найбільш істотним параметрам.
При оцінці рівня кредитних ризиків звичайно розглядається фактичний рівень неплатежів (чи затримки платежів) по комерційному чи споживчому кредиту, наданому самим підприємством (якщо воно здійснює такі операції) чи аналогічними підприємствами свого району діяльності. Рівень неплатежів (затримки платежів) стосовно обсягу кредитного обороту в цілому і буде характеризувати рівень кредитного ризику.
Експертні методи оцінки дозволяють визначати рівні фінансових ризиків у тому випадку, якщо на підприємстві відсутні необхідні інформативні дані для здійснення чи розрахунків порівнянь. Ці методи базуються на опитуванні кваліфікованих фахівців (страхових, податкових, фінансових, інвестиційних менеджерів відповідних спеціалізованих фірм) з наступною статистико-математичною обробкою результатів цього опитування. З метою одержання більш розгорнутої характеристики рівня ризику по розглянутій фінансовій операції, опитування варто орієнтувати на окремі види ризиків, ідентифікованих по даній операції. Експертні методи оцінки широко використовуються при визначенні рівнів інфляційного, процентного, емісійного, валютного, інвестиційного і деяких інших видів фінансових ризиків.
Визначений інтерес для з'ясування ступеня фінансового ризику представляє підхід, запропонований американськими економістами при оцінці технічних нововведень. Тут спостерігається прагнення врахувати ймовірнісний характер очікуваного результату в умовах невизначеності, усі витрати і весь очікуваний ефект. Цей метод використовується деякими американськими компаніями для оцінки ефективності реалізації нововведення.
Э=П*З*Т*Рт*Рф/3,
де
Э - ефективність реалізації нововведення;
П - щорічний обсяг продажів нового виробу;
С - продажна ціна виробу;
Т- життєвий цикл нововведення (передбачуваний термін виробництва нового чи виробу період від його освоєння до зняття з виробництва);
Рт - імовірність технічного успіху (можливість практичного перетворення дослідницьких ідей у новій удосконаленій продукції);
Рф - імовірність фінансового (комерційного) успіху (можливість збуту нової продукції на ринку й одержання очікуваних прибутків);
3 - сума витрат на реалізацію, включаючи витрати на розробку, освоєння виробництва і поточні виробничі витрати.
Імовірність технічного і фінансового успіху, тобто облік ризику, оцінка його ступеня, визначається в залежності від характеру продукції, що мають намір одержати в результаті реалізації й інших факторів. На основі визначення рівня ризиків окремих фінансових операцій провадиться їхнє угруповання по відповідним зонах ризику, що зображені на малюнку 2. Таке угруповання дозволяє визначити, які фінансові операції підприємства перебувають за межами припустимого рівня ризику (особливо в зоні катастрофічного ризику) для того, щоб ще раз зважити доцільність їхнього проведення.
Заключним етапом оцінки є визначення рівня концентрації ризиків по окремих фінансових операціях. Для цього визначають, яку питому вагу в кожній із зон ризику займають окремі фінансові операції. Виділення фінансових операцій з високим рівнем концентрації ризиків (високою їхньою питомою вагою) дозволяє в процесі подальших етапів управління зробити їхню диверсифікованість.
|
Гарантований фінансовий результат
|
Можливі фінансові втрати
| ||
|
У розмірі розрахункової суми прибутку
|
У розмірі розрахункової суми прибутку
|
У розмірі розрахункової суми валового доходу
|
У розмірі розрахункової суми власного капіталу
|
|
Зона№1. Безризикова зона
|
Зона №2. Зона припустимого ризику
|
Зона№3. Зона критичного ризику
|
Зона №4. Зона катастрофическо го ризику
|
|
А Б В Г
| |||
Розглянуті вище методи оцінки фінансових ризиків можна узагальнити їхні показники і скласти алгоритм оцінки фінансових ризиків, що необхідний при практичному підході до управління фінансовими ризиками і являє собою послідовне визначення рівня фінансового ризику. Алгоритм оцінки фінансових ризиків приведений у таблиці:
|
Назва показника
|
Формула розрахунку
|
Умовні позначки
|
|
Рівень окремих фінансових ризиків
|
УР = ВР* РП
|
УР - рівень відповідного фінансового ризику; ВР - імовірність виникнення даного ризику; РП - розмір можливих втрат по даному ризику
|
|
Очікуваний результат від здійснення угоди
|
K=Ki*Pi,
|
К - очікувана величина -середньозважене можливих різних результатів, кожний з який зважений імовірністю його виникнення; Кi - прибуток, супроводжуваний i-ий результат; Pi - імовірність виникнення цього результату
|
|
Стандартне відхилення
|
|
δ- стандартне відхилення, що показує ступінь ризику, чим воно менше, тим нижче ступінь ризику; К- очікувана величина можливих результатів; Ki - прибуток, супроводжуваний i-ий результат; Pi - імовірність виникнення цього результату |
|
β- коефіцієнт ( чи коефіцієнт "бета"), що характеризує рівень систематичного ризику
|
|
β - значення бета коефіцієнта; Р- кореляція між доходом від індивідуального виду цінних паперів і середнім рівнем прибутковості фондових інструментів у цілому; δц- середньоквадратичне відхилення прибутковості по індивідуальному виді цінних паперів; δф – середньоквадратичне відхилення прибутковості по фондовому ринку в цілому
|
|
Діапазон коливань імовірності окремих фінансових ризиків
|
ДКР=ЧПп*Вп ЧПс |
ДКР- діапазон коливань імовірності окремого фінансового ризику; ЧПп - сума чистого прибутку, очікувана по конкретній фінансовій операції; ЧПс - середня сума чистого прибутку по аналогічних фінансових операціях; Вп - частота одержання суми чистого прибутку, що відповідає конкретної фінансової операції
|
|
Рівень імовірності окремих фінансових ризиків
|
ДКР Вр= —————— НП
|
ВР- імовірність виникнення фінансового результату ДКР - діапазон коливань імовірності фінансового ризику НП -сума чистого прибутку, очікувана по конкретній фінансовій операції |
|
Рівень імовірності фінансових ризиків по окремих фондових інструментах
|
Рi=ДКРцб/ДКРфр
|
ДКРцб - діапазон коливань імовірності ризику по окремому цінному папері; ДКРфр - діапазон коливань імовірності ризику по фондовому ринку в цілому
|
|
Інтегральний показник ("Z-рахунок") рівня ризику банкрутства (оцінка на основі моделі Альтмана)
|
2=1,2*ЧРК/А+1,4*НП/А+ 3,3 *ЧД/А+0,6*СКр/ЗК+1, 0*ОА/А
|
ЧРК- сума чистого робочого капіталу (чистих оборотних активів); ОА -сума оборотних активів; НП- сума чистого прибутку підприємства; ЧД- чистий доход; СКр- сума власного капіталу, оціненого по ринковій вартості; ЗК- сума позикового капіталу; А-активи підприємства.
|
|
Необхідний рівень доходу по фінансових операціях з урахуванням премії за ризик, що відповідає його ступеня
|
УД= УДб+(УДс-УДб)*β
|
УД- загальний рівень доходу з урахуванням премії за ризик; УДб- рівень доходу по безризикових операціях; УДс- середній рівень доходу на фінансовому ринку; β- бета-коефіцієнт, що характеризує рівень систематичного ризику
|
|
Критерій оцінки ефективності зовнішнього страхування фінансових ризиків
|
УР>(СВ- Фб)/ СП
|
СВ- повна сума страхового відшкодування за договором страхування; Фб- розмір безумовної франшизи( частини, що не відшкодовується,); СП- сума страхових платежів, що сплачуються, за весь період терміну страхування
|
,