ИДиТР / ИДиТР Книги (семестр 1) / Тимошик Редакторський аналіз 2012
.pdfКИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ
Кафедра журналістики та мережевих відносин
МИКОЛА ТИМОШИК
РЕДАКТОРСЬКИЙ АНАЛІЗ: завдання, зміст, логічні засади
Київ
КНУКІМ
2012
УДК 007:304:655.001 Т-41
Рекомендовано до друку Вченою радою Київського національного університету культури і мистецтв
(Протокол №11 від 16 травня 2012 р.)
Рецензенти:
К. С. Серажим – д-р філол. наук, проф., (Київський національний ун-т імені Тараса Шевченка)
Т. С. Гринівський – канд. наук із соц. комунік., доц., (Чернівецький національний ун-т ім. Ю. Федьковича)
Т-41 Тимошик М. С.
Редакторський аналіз: завдання, зміст, логічні засади. – К.: КНУКІМ, 2012. – 32 с. (Серія “Теорія та історія видавничої справи і редагування”. – Вип. 4).
Йдеться про найголовнішу складову методики редагування – редакторський аналіз. Розглядаються різні підходи учених та подається авторська концепція щодо завдань, змісту й методики редакторського аналізу.
Для викладачів, науковців, аспірантів. Серія може бути корисною для студентів, які навчаються на спеціальностях “Видавнича справа та редагування”, “Журналістика”, “Книгознавство”.
ЗМІСТ |
|
1. Завдання і зміст редакторського аналізу .. |
4 |
2. Логічні засади редакторського аналізу .... |
18 |
3. Редакторський висновок – |
|
завершальний етап реданалізу ................. |
25 |
© Тимошик М. С., 2012
Р е д а к т о р с ь к и й а н а л і з : з а в д а н н я , з м і с т , л о г і ч н і з а с а д и
РЕДАКТОРСЬКИЙ АНАЛІЗ: ЗАВДАННЯ, ЗМІСТ, ЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
Завдання і зміст редакторського аналізу Логічні засади редакторського аналізу
Редакторський висновок – завершальний етап реданалізу
1. ЗАВДАННЯ І ЗМІСТ РЕДАКТОРСЬКОГО АНАЛІЗУ
Віддавна єдиним, дуже важливим і незмінним за будьяких обставин, правилом редакторської роботи, виробленим багаторічною практикою редагування, є таке: ніколи не починати редагувати текст, не ознайомившись попередньо з ним. Іншими словами, перед тим, як взятися за ручку (чи почати правити текст на екрані комп’ютера), редактор зобов’язаний найперше повністю прочитати весь твір – незалежно від того, чи це є інформаційна замітка на першу шпальту щоденної газети, чи кількасотсторінкове науково-популярне, художнє або навчальне видання. Практика засвідчує, що редакторипочатківці нерідко ігнорують це правило й беруться правити текст, відразу ж прочитавши перше речення чи перший абзац. Згодом з’ясується, що не варто було витрачати на це час, оскільки вся вже редагована частина у контексті взаємозв’язку її з іншими складовими структури твору потребуватиме або скорочення, або докорінної переробки, або перенесення в інше місце оригіналу, або й повного вилучення як така, що немає ніякого стосунку до теми. Та до такого висновку ре-
Завдання і зміст редакторського аналізу
дактор може прийти лише після того, як прочитає весь твір, глибоко проаналізує його.
Таким чином, ми вийшли на важливе поняття в теорії та практиці редагування, що є необхідною складовою методики редагування, яке називається редакторським аналізом.
Перед тим, як подати визначення редакторського аналізу, важливо з’ясувати, для чого він потрібен, чому його необхідно здійснювати перед початком редагування конкретного тексту чи видання, зрештою, якими є його завдання. Аргументів на користь проведення такої процедури є кілька.
По-перше, щоб оцінити твір у цілому, ідентифікувати його у конкретиці того чи іншого виду видання;
По-друге, аби визначити категорію читача, на яку він буде розрахований;
По-третє, з метою з’ясування сильних і слабких сторін твору;
По-четверте, для визначення порядку і обсягу роботи редактора з автором щодо удосконалення структури і змісту цього твору відповідно до авторського та видавничого задуму. Іншими словами, для складання відповідного плану роботи з авторським оригіналом.
Отож, редакторський аналіз – це важлива складова методики редагування, який здійснюється на початку з метою всебічної оцінки авторського оригіналу з точок зору логіки викладу, структури, змісту, мови, міри втілення авторського задуму, функціонального призначення, можливостей просування майбутнього видання на ринку, його економічної доцільності й результативності.
Починається редакторський аналіз із першого читання тексту.
У науковій і навчальній літературі попередніх років видання можна зустріти різні підходи дослідників щодо того, скільки разів має прочитати редактор рекомендований до видання твір у процесі редакторської роботи над ним. На
4 |
5 |
Р е д а к т о р с ь к и й а н а л і з : з а в д а н н я , з м і с т , л о г і ч н і з а с а д и
думку В. Алексєєва, таких читань має бути не менше трьох: перше – ознайомлювальне, друге — поглиблене, третє читання – шліфувальне.1 На додаток до цього в науковій літературі виділяють також і професійне, наскрізне, вибіркове, вертикальне, рецензійне, оцінювальне читання.2 І для кожного з таких видів дослідники передбачили певне коло окремих дій редактора.
Незмінно дотримуючись тези про те, що, незважаючи на рутинність ряду операцій, у процесі редагування переважає все ж творче начало, автор цих рядків не прихильний до раз
іназавжди усталеної регламентації цього процесу – інакше ми знову прагнутимемо завести редактора в обмежувальний світ математичних формул і алгоритмів. І суть не в засвоєнні редактором нових термінів та рекомендованих схем. У цій справі багато залежить від професіоналізму самого редактора, його досвіду, як також і від якості авторського оригіналу, виду майбутнього видання. Одному редакторові вистачить і першого читання, аби на його підставі сповна виявити сильні й слабкі сторони тексту. Іншому знадобиться переглядати (де прискіпливіше, а де вибірково) авторські сторінки ще й ще раз. Однак перше читання, яке б ми назвали професійним у справі проведення редакторського аналізу, є обов’язковим
івизначальним щодо порядку наступних дій редактора з обраним для видання текстом.
Необхідність проведення редакторського аналізу твору, що є чи не найголовнішою передумовою подальшої ефективної роботи з ним, спонукає редактора-початківця до вироблення в собі здатності або вміння від початку читати різні тексти поособливому, не як звичайний, рядовий читач. У чому полягає ця особливість?
Зазвичай, пересічний читач розкриває книгу чи газету, вмикає телевізор чи радіоприймач із чітко визначеною потребою:
1Методика редакторского анализа текста / Сост. В. И. Алексеев. – М.: Книга, 1980. — С. 7
2Мильчин А. Э. Методика редактирования текста: Учебник. – М.: Логос, 2005. – С. 123–125
Завдання і зміст редакторського аналізу
віднайти певну інформацію з метою набуття конкретних знань, розширити свій світогляд або просто відпочити, перемкнути свою увагу на інше, отримати естетичне задоволення від прочитаного, побаченого, почутого. Скажімо, беручи до рук детектив, читач цікавиться передусім сюжетним розвитком подій, поведінкою героїв у складних житейських ситуаціях, деталями розв’язки вигаданих автором несподіванок долі. В газетно-журнальних матеріалах читач задовольняє свою цікавість у різноманітних фактах і таких же різноманітних коментарях до них. Отож, у цих випадках ідеться про суто споживацький підхід. За такого підходу читача зовсім не цікавить, як автор створював текст, яких методик, технологій чи технік дотримувався, яким чином формував структуру твору, які мовно-стилістичні прийоми застосовував, вибудовуючи канву оповіді, як починається і чим закінчується той чи інший завершений фрагмент твору, чим відрізняється цей твір від попереднього на подібну тему. Це якраз те, що має брати в основу читання професійно підготовлений редактор, поступово виробляючи в собі навички так званого професійного читання. Саме таке, професійне, читання, потрібно застосувати напередодні проведення редакторського аналізу.
Методика першого читання може бути різною. Це залежить передусім від досвіду редактора і виду видання. Маститі “акули пера” виробили свої критерії такого читання: на початку зосереджується увага на змісті та структурі твору; далі – уважний перегляд більшості сторінок, вибіркове поглиблене читання окремих параграфів у різних частинах оригіналу, з’ясування можливої еклектики викладу тексту, повторів, кількості логічних, смислових чи мовних помилок тощо. У початківців цей етап роботи може дещо розтягнутися в часі. Але практика засвідчує, що на цьому економити час не варто. Саме для таких редакторів і адресується вироблене попередниками золоте правило, про яке йшлося вище: ніколи не починати редагувати текст (як, до речі, й перекладати його з іншої мови), ретельно не ознайомившись із ним.
6 |
7 |
Р е д а к т о р с ь к и й а н а л і з : з а в д а н н я , з м і с т , л о г і ч н і з а с а д и
Звичайно, таке правило не стосується механічного виправлення орфографічних, синтаксичних помилок, очевидних перекручень і неточностей, неправильно вжитих великих і малих літер тощо – всього того, що лежить на поверхні й у загальному характеризує рівень грамотності набору тексту або якості підготовки автором свого оригіналу перед поданням його до видавництва. Такі помилки досвідчені редактори виправляють негайно, на якому б етапі роботи над оригіналом вони не були виявлені. Залишати “на потім”, коли почнеться етап власне редагування, їх не варто. Адже часто буває, що пізніше, під час другого читання, деякі з них десь заховаються від стомленого редакторського ока і можуть нагадати про себе аж у сигнальному примірнику, коли усувати їх буде вже пізно. Немало редакторів на цьому етапі роботи з авторським оригіналом виробили для себе такий прийом: до проведення редакторського аналізу виявлені явні помилки не виправляти, а просто позначати підкресленнями – для майбутніх виправлень під час процесу редагування.
На етапі першого читання практика редагування виробила ще один перевірений часом методичний прийом, до якого варто звикати молодому працівнику видавництва відразу, –
редакторські помітки на полях авторського оригіналу. Уважний перегляд таких поміток маститих редакторів, що їх
можна віднайти в архівах видавництв чи відомих письменників, дає добру поживу для з’ясування важливості й потрібності цієї складової методики редакторської праці. Проставляються вони зазвичай на фоні підкреслень, знаків оклику чи запитання біля проблемних місць у тексті й за обсягом здебільшого досить лаконічні й конкретні: “Уточнити”, “Перевірити в словнику”, “Немає логіки”, “Повтор”, “Непереконливо”, “Невдалий приклад”, “Стиль викладу”, “Розширити думку”, “Чому застарілі цифрові дані?”, “Скоротити”, “Плагіат” тощо. Інколи редакторські помітки на полях авторського оригіналу мають форму короткого коментарю: “Автор сам собі суперечить”, “Здається,
Завдання і зміст редакторського аналізу
списано з (такої-то) книги”, “Проконсультуватися з фахівцем”, “Цей фрагмент доцільно перенести в наступний розділ” і т. д.
Такі та подібні помітки також краще робити відразу, під час першого читання, особливо коли аналізується твір великого обсягу. Вони виявляться надто важливими і корисними для подальшої роботи з оригіналом у кількох випадках:
—при підготовці редакторського висновку чи внутрішньої рецензії;
—під час розмови з автором щодо необхідності доопрацювання роботи;
—в процесі власне редагування.
Таким чином, перше читання дає змогу редакторові зробити ґрунтовний аналіз твору та визначити міру майбутнього втручання в текст, види редагування, які слід буде застосувати, а також обсяги різних видів техніки правки.
Існують різні точки зору на порядок проведення та складові редакторського аналізу. Так, відомий російський фахівець теорії і практики редагування А. Мільчин наводить у своєму підручнику загальну схему такого аналізу. Особливість її
втому, що вона занадто деталізована (займає цілі три книжкові сторінки зменшеного шрифту). Загальна схема складається із трьох підсхем (ознайомлювального читання, рецензійного або оцінювального читання, шліфувального читання). Під час ознайомлювального читання учений пропонує редакторам акцентувати основну увагу на осмисленні всього тексту
вцілому, визначенні читацького та функціонального призначення. Етап рецензійного (оцінювального) читання, на думку вченого, має бути більше зорієнтований на виділення й аналіз крупних структурних одиниць тексту. А на останньому етапі — шліфувального читання – акцент має робитися на аналізі й оцінці нижчих структурних одиниць тексту.1
1Мильчин А. Э. Методика редактирования текста: Учебник. – М.: Логос, 2005. – С. 123–125
8 |
9 |
Р е д а к т о р с ь к и й а н а л і з : з а в д а н н я , з м і с т , л о г і ч н і з а с а д и
Кожна з трьох перелічених підсхем, у свою чергу, поділяється на свої рубрикаційні одиниці (І, ІІ, ІІІ...), а ті – ще на окремі одиниці другого (1, 2, 3...), а то й третього (А, Б, В...) рівнів підпорядкування.
Безумовно, з наукової точки зору доцільність занадто розлогої схеми є, напевне, виправданою. Однак, із погляду редактора-практика, особливо початківця, така схема (а вона вміщена в російському підручнику для студентів спеціальності “Видавнича справа та редагування”) є заважкою для сприйняття, окремі її складники таки непросто “накласти” на якусь конкретну дію чи конкретний редакторський прийом. Скажімо, як зрозуміти і як виконати молодому редакторові таку рекомендацію із згаданої схеми: “Поглиблене читання з аналізом і оцінкою кожної із наступних надфразових єдностей нижчого рангу, що утворюють 1-шу надфразову єдність 2-го рангу (див. Б1-Б9), з доповненням, конкретизацією вимог до композиційних якостей кожної єдності і співставленням цих якостей з вимогами до них для оцінки”.
Ці та ряд подібних рекомендацій ускладнюють сприйняття запропонованої А. Мільчиним схеми редакторського аналізу в цілому. Не випадково в науковій літературі з’явилися публікації, автори яких резонно опонують А. Мільчину. Скажімо, Е. Шлюпер у своїй змістовній статті “Редакторський аналіз як система: до постановки питання”справедливо зауважує, що головний недолік аналізованої схеми в тому, що “вона раз і назавжди уніфіковує структуру складної системи редакторського аналізу, підпорядковує вивчення будь-якого тексту якомусь наперед заданому алгоритму” 1. Крім того, “сам термін “схема” передбачає щось жорстке, застигле, статичне”.
Російська дослідниця подає простіший, зручніший для засвоєння, порядок роботи редактора в конкретиці редакторського аналізу. Він складається з двох блоків: а) характеристика змісту; б) характеристика форми твору.
1 “Книга. Исследования и материалы”. – М.,1994. — Сб. 67. – С. 73–78
Завдання і зміст редакторського аналізу
Доповнюючи А. Мільчина та Е. Шлюпер, ще один московський дослідник В. Алексєєв пропонує свою схему редакторського аналізу, яка складається з трьох аспектів: змістового, композиційного та мовно-стилістичного. Кожен із цих аспектів розділяється в цього автора на окремі системні елементи: змістовий (містить системи фактів та ідей); композиційний (системи засобів організації матеріалу та засобів його читацької орієнтації) та мовно-стилістичний (систему лексичних та синтаксичних засобів).1
За радянської пори розвитку видавничої справи, де процес редагування був суворо регламентований, саме схема В. Алексєєва була офіційно визнана в СРСР як найбільш прийнятна й рекомендована колишнім Держкомвидавом СРСР та Всесоюзною книжковою палатою для видання окремою брошурою з метою її використання передусім у редакційному процесі.
Розширюючи діапазон наукового пошуку, можна розглядати й інші схеми редакторського аналізу як засадничої складової методики редагування. Однак, у конкретиці набуття перших навичок редагування з редакторами-початківцями важливо вести мову не про схеми, а про систему редакторського аналізу; не про набір, а про систему оціночних критеріїв конкретного авторського оригіналу напередодні його редагування.
Зрозуміло, що самі складові системи редакторського аналізу та оціночних критеріїв також не мають бути застиглими, раз наперед визначеними. Створені з метою унаочнення чи спрощення в сприйнятті, подібні системи (або схеми) мають носити передусім рекомендаційний характер і потребуватимуть як від досвідченого редактора, так і від редактора-початківця найперше творчого підходу й вибіркового застосування. У цій ситуації важливий мінімальний набір теоретичних знань і максимальний – безпосередніх спроб практичного характеру.
1Методика редакторского анализа текста / Сост. В. И. Алексеев. – М.: Книга, 1980. — С. 7
10 |
11 |
Р е д а к т о р с ь к и й а н а л і з : з а в д а н н я , з м і с т , л о г і ч н і з а с а д и
Наближуючи різні точки зору представників західної та радянської (російської) наукових шкіл щодо увиразнення, конкретизації методики редагування, спробуємо запропонувати наступну послідовність редакторських дій у конкретиці проведення редакторського аналізу твору:
—аналіз змісту;
—аналіз структури;
—аналіз мови та стилю;
—цілісний та вибірковий аналіз тексту за окремими структурними одиницями.
Саме такого підходу будемо дотримуватися й при розгляді методики редагування та її складових. Детальніше про це йтиметься в окремій темі. А поки що спробуємо на конкретних прикладах показати порядок проведення редакторського аналізу. Візьмемо для цього кілька невеликих за обсягом, уже опублікованих, текстів, які, цілком очевидно, вийшли в світ без попередньо проведеного редакторського аналізу.
Для підвищення туристичної привабливості тієї чи іншої області України місцеві органи влади в останні роки все більше коштів витрачають на підготовку й на видання різноманітної краєзнавчої літератури, передусім розрахованої на українських та зарубіжних туроператорів, а також потенційних неорганізованих туристів, — рекламних буклетів, брошур, листівок. Ціль видань — переконливо розповісти про неповторності та принади того чи іншого краю. У цьому напрямку полтавська влада пішла шляхом перевидання кращих туристичних буклетів, що побачили світ ще 1990 року.
Наводимо дослівно розбавлений кількома яскравими фотографіями текст одного з них, присвяченого чи не найбільш відвідуваному місцю в цій області — Музею Полтавської битви:
Перший музей Полтавської битви було відкрито до 200-річчя розгрому армією російського царя Петра І шведських військ під Полтавою у 1909 р.
Завдання і зміст редакторського аналізу
На 800 гектарах території заповідника знаходиться: історичне поле битви, братська могила російських воїнів, пам’ятник російському царю Петру І, пам’ятник на місці переправи російських військ через р. Ворскла, кам’яна брила на місці командного пункту Петра Першого та музей, у 9 експозиційних залах якого розміщені унікальні історичні експонати та документи про героїчну битву російських воїнів проти шведів. (Моя Полтаво ти благословенна: Буклет. Полтава: Обласна державна адміністрація, 2007. Перевидання 1990 р.)
Під час першого, професійного, читання, ще до початку редагування, не шукаючи лише помилок граматичного характеру, редактор-професіонал міг би легко виявити й проаналізувати в такому невеликому за обсягом фрагменті тексту кілька проблемних місць, які не можна було залишати без редагування. Для унаочнення виділимо такі місця півжирним шрифтом:
Перший музей Полтавської битви було відкрито до 200-річчя розгрому армією російського царя Петра І шведських військ під Полтавою у 1909 р.
На 800 гектарах території заповідника знаходиться: історичне поле битви, братська могила російських воїнів, пам’ятник російському
царю Петру І, пам’ятник на місці переправи російських військ через р. Ворскла, кам’яна брила на місці командного пункту Петра Першого та музей, у 9 експозиційних залах якого розміщені унікальні історичні експонати та документи про героїчну битву російських воїнів проти шведів.
Спробуємо проаналізувати виділені місця в тексті з точки зору обов’язковості дотримання редактором у цьому випадку принципів історичної об’єктивності, правдивості подання фактів, повноти інформації, політичної незаангажованості.
Зроблений аналіз дає змогу прийти до таких висновків: творці рекламного буклету виявили елементарне незнан-
12 |
13 |
Р е д а к т о р с ь к и й а н а л і з : з а в д а н н я , з м і с т , л о г і ч н і з а с а д и
ня української історії; оцінка події 1709 року подана тут
збоку російського, а не українського історика; політична заангажованість змістових акцентів, їхнє походження
зрадянської доби проглядається явно. У тексті прославляється російський цар Петро І та його військо (слово російський вжито п’ять разів – на сім рядків тексту навіть із стилістичної точки зору цього явно забагато). Натомість, віддаючи дань радянській традиції, в буклеті жодним словом не згадується про українського гетьмана Івана Мазепу та його козацьке військо, хоча експозиція музею містить про це немало експонатів.
Висновки, до яких би прийшов редактор у результаті редакторського аналізу, спонукали б під час редагування безпосередньо втрутитися в текст, вирівнявши його в об’єктивності за рахунок таких вставок та виправлень:
Перший музей Полтавської битви було відкрито у 1909 році до 200-річчя баталії.
На 800 гектарах території заповідника знаходиться: історичне поле битви, братські могили російських та шведських воїнів, пам’ятник російському царю Петру І та кам’яна брила на місці його командного пункту, пам’ятник шведам від співвітчизників, пам’ятник на місці переправи російських військ та пам’ятний
знак, де перебували козацькі полки під проводом гетьмана Мазепи, штаби шведського короля Карла ХІІ та українського гетьмана Івана Мазепи, а також музей, у дев’яти експозиційних залах якого розміщені унікальні історичні експонати та документи про цю непросту сторінку української історії.
Що змінилося в тексті в результаті зробленого нами редагування? З точки зору політичного редагування текст став нейтральнішим, об’єктивнішим, повнішим. У ньому з’явилося те, що в експозиції музею є, але, ймовірно, свідомо обійдено авторами буклету: згадка про братські могили не лише російських, але й шведських воїнів, пам’ятні знаки і
Завдання і зміст редакторського аналізу
пам’ятники шведським та козацьким полкам, у доповнення до Петра І — імена Карла ХІІ та Івана Мазепи. З точки зору літературного редагування цифра дев’ять набрана словом, бо числівники до десяти зазвичай набираються словом – це буде зручним і при правильному відтворенні цієї фрази в родовому відмінку, скажімо, диктором радіо чи телебачення, бо інакше він прочитає “у дев’ять експозиційних залах” замість “у дев’яти експозиційних залах”. Безумовно, що в такому варіанті текст тільки б виграв, а сам буклет сприймався б підготовленим читачем з більшою довірою й бажанням відвідати оновлену експозицію музею ще раз.
Не було проведено ретельного редакторського аналізу і в наступному фрагменті розглядуваного буклету:
Серед особистостей, які визначають духовні профілі Полтави, слід згадати, перш за все, письменників Івана Петровича Котляревського, Панаса Мирного, Володимира Короленка, художників М. Ярошенка, батька й сина Мясоєдових, науковців: математика Миколу Остроградського і лікаря Миколу Скліфасовського, “українського Ціолковського” Ю. Кондратюка (О. Шаргея) та багатьох краян, які уславили Полтаву своєю творчістю в різних галузях людського життя.
Професійний аналіз вивів би редактора на наступні проблемні місця в тексті.
1.Не дотримано принципу однаковості в представленні відомих постатей: одні згадуються ім’ям, по батькові та прізвищем, інші — ім’ям та прізвищем, ще інші – лише прізвищем, що в таких текстах є недопустимим.
2.Зроблено грубу помилку в прізвищі відомого на весь лікаря Скліфосовського.
3.В переліку видатних полтавців, які уславили не лише свій край, а й цілу Україну, зігноровано знакову постать загальнодержавного масштабу – Симона Петлюру, дитячі і юнацькі роки якого пройшли саме в цьому місті.
14 |
15 |
Р е д а к т о р с ь к и й а н а л і з : з а в д а н н я , з м і с т , л о г і ч н і з а с а д и
Що ж до останнього, то й для полтавських редакторів ім’я С. Петлюри мало б означати вже інше змістове наповнення, ніж за радянської доби. Адже в обласному центрі вже віддавна встановлено меморіальну дошку на стіні колишньої Полтавської духовної семінарії з таким змістом: “У цьому будинку... навчався славетний громадсько-політичний і державний діяч України, Голова Директорії УНР, Головний отаман військ УНР Симон Васильович Петлюра (1879–1926)”.
Як для такого короткого тексту, проблемних місць виявилося забагато (їх виділяємо півжирним шрифтом):
Серед особистостей, які визначають духовні профілі Полтави, слід згадати, перш за все, письменників Івана Петровича Котляревського, Панаса Мирного, Володимира Короленка, художників М. Ярошенка, батька й сина Мясоєдових, науковців: математика Миколу Остроградського і лікаря Миколу Скліфасовського, “українського Ціолковського” Ю. Кондратюка (О. Шаргея) та багатьох краян, які уславили Полтаву своєю творчістю в різних галузях людського життя.
І, нарешті, цей же варіант тексту з внесеними на основі ретельно проведеного редакторського аналізу змінами, які стосуються логічних, фактологічних, політичних, смислових та літературних аспектів редагування:
Серед особистостей, які визначають духовні профілі Полтави, слід згадати, насамперед, письменників Івана Котляревського, Панаса Мирного, Володимира Короленка, громасько-політичного і державного діяча Снмона Петлюру, художників Миколу Ярошенка, батька й сина Мясоєдових, науковців: математика Миколу Остроградського й лікаря Миколу Скліфосовського, “українського Ціолковського” Юрія Кондратюка (Олександра Шаргея) та багатьох краян, які уславили Полтаву й Українську державу своєю творчістю в різних галузях людського життя.
Завдання і зміст редакторського аналізу
У попередньому прикладі ми зіткнулися з випадком, коли редактор, готуючи до перевидання підготовлений за інших суспільно-політичних умов розвитку держави буклет про один із обласних центрів, свідомо чи несвідомо, зігнорував знаковою постаттю української історії, що призвело до неповноти й неправдивості тексту. В інформаційній замітці, що була опублікована в столичній газеті, йдеться також про особистість, ім’я якої в радянські часи було також заборонене, а в цьому випадку недостатньо повно й точно представлене читачам:
Реконструюють будинок, де жив Грушевський
Закінчується капремонт будинку по вулиці Панюківській, 9, де жив видатний український історик і громадсько-політичний діяч Михайло Грушевський. Наприкінці жовтня тут відбудеться відкриття Історико-меморіального музею його імені.
(Газета по-київськи. 22 листопада 2006 року)
Уважний редактор, проводячи професійний аналіз цієї невеликої за обсягом замітки, неминуче віднайде в ній кілька проблемних місць. Передусім, ідеться про виправлення неточності в представленні Михайла Грушевського. В українську історію цей діяч увійшов не тому, що був усього лиш істориком і громадсько-політичним активістом, а передусім як фактичний очільник Української Народної Республіки. Наступні неточності – назва вулиці (Панюківська), якої в такому варіанті немає на карті Києва, та логічна невмотивованість дат. Перед редактором неминуче має постати запитання: якщо газета вийшла в світ 22 листопада, то чому вона анонсує подію, що має відбутися... минулого місяця? І остання помилка: газета, на яку посилається автор, видається російською мовою, отож і назва її має бути подана тією ж мовою (“Газета по киевски”, а не “Газета по-київськи”). Виділимо напівжирним шрифтом ті місця в замітці, які підлягають виправеню чи уточненню:
16 |
17 |
Р е д а к т о р с ь к и й а н а л і з : з а в д а н н я , з м і с т , л о г і ч н і з а с а д и
Закінчується капремонт будинку по вулиці Панюківській, 9, де жив видатний український історик і громадсько-політичний діяч Михайло Грушевський. Наприкінці жовтня тут відбудеться
відкриття Історико-меморіального музею його імені.
(Газета по-київськи. 22 листопада 2006 року)
Після редакторського аналізу і внесених виправлень цей текст мав би з’явитися на шпальті газети в такому варіанті:
Закінчується капремонт будинку по вулиці Паньківській, 9, де жив видатний український історик, державний і громадськополітичний діяч Михайло Грушевський. Наприкінці жовтня тут відбудеться відкриття Історико-меморіального музею його імені.
(Газета по-киевски. 22 вересня 2006 року)
2. ЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РЕДАКТОРСЬКОГО АНАЛІЗУ
У французького філософа Блеза Паскаля є одна фраза, що має безпосереднє відношення до проблематики редакторського аналізу: думка змінюється в залежності від слів, якими вона мовиться. Ще більше може змінитися сутність первинно висловленої думки, коли її оформляти окремими фразами на письмі: окремі неточні слова і фрази призведуть до її викривлення. Поширеними в професійному середовищі редакторів є фрази: “викладено кострубато”, “звучить непереконливо”, “читається важко”, “в аргументації все наплутано” і, нарешті, — “написано нелогічно”.
Подібні вислови стосуються передусім тих текстів, у яких так чи інакше порушена логіка викладу. Отож, ми увійшли у сферу науки, азами якої має оволодіти кожен,
Логічні засади редакторського аналізу
хо прагне якісно редагувати тексти. Логіка вивчає закони правильного мислення, а на пограниччі споріднених із нею гносеології і риторики – закономірності пізнання й ефективності впливу думок (читай – і написаних та видрукуваних текстів) на маси. Оволодівши такими законами, можна навчитися правильно писати.
Це, однак, не означає, що всі, хто творить тексти, належно вивчали логіку. Трапляється, що людина й не підозрює про існування такої науки, а пише бездоганно просто, доступно і грамотно. Йдеться про ті рідкісні випадки, коли писання є даром Божим. І то в цих випадках фахівцеві з редагування можна віднайти певні логічні погрішності, викликані або звичайним недоглядом при вичитуванні, або незавершеністю думки, або нечітким її формулюванням. Проте в переважній більшості редакторові-видавцеві доводиться зустрічатися з авторами, які такого дару не мають, але вимушено чи за власним бажанням пишуть багато. Отоді й доводиться, працюючи з такими текстами, з’ясовувати, чому, скажімо, перша половина довгого речення суперечить другій, чому думка автора в наступному абзаці ніяк не вмотивована з висловленою в попередньому, чому заголовок статті чи розділу немає ніякого відношення до викладеного, чому мовний ряд в адресованому широкому читачеві творі такий “залізобетонний” тощо. Відповіді на поверхні – подібні тексти здебільшого компільовані, переінакшені, звичайно ж, у гірший бік, з тих, що вже побутували. Одним словом, написані не за правилами. Саме в таких випадках і знадобляться редакторові бодай елементарні навички логічного аналізу тексту.
Немало текстових помилок виникають у результаті порушення основних законів логіки: тотожності, суперечності, виключеного третього, достатнього обґрунтування.
Коротко охарактеризуємо кожен із перелічених логічних законів та розглянемо ґенезу помилок, що виникають через порушення цих законів у контексті редагування.
18 |
19 |