Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
55 Підлубний.doc
Скачиваний:
19
Добавлен:
30.03.2016
Размер:
193.02 Кб
Скачать

2

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. Тестування як одна з основних форм перевірки екстремальної психологічної підготовленості персоналу ДСНС України ………………....5

1.1 Поняття тестування та його види……………………………………..5

1.2 Професійне тестування …………………………………………...….10

1.3 Комп'ютерне тестування; переваги та недоліки…………………….12

РОЗДІЛ 2. Розробка і побудова шкали індивідуальної екс­тремальності та коефіцієнта індивідуальної успіш­ності виконання персоналом ДСНС України задач в умовах надзвичайної ситуації………………………………………..18

2.1 Готовність до ризику…………………………………………………….18

2.2 Поточний функціональний стан персоналу ДСНС України………….....25

2.3 Стратегія індивідуальних поведінкових моделей вирішення ситуації…………………………………………………………………………..25

РОЗДІЛ 3. Методика перевірки й оцінки екстремальної психологічної підготовленості персоналу ДСНС України…………………………...............26

3.1 Психологічна готовність…………………………………………….26

3.2 Система оцінювання…………………………………………………....28

ВИСНОВОК……………………………………………………………………31

Індивідуальне творче завдання……………………….…………………….31

ВСТУП

У процесі звичайної службової діяльності недостатня надійність психіки виявляється не завжди, психологічна не­підготовленість працівника може нерідко залишитись не­поміченою. В умовах ризиконебезпечної ситуації вона ви­являється швидко і негативно позначається на професійній діяльності і поведінці як окремих працівників, так і групи (підрозділу) в цілому. У складних ситуаціях службової та службово-бойової діяльності психологічна непідготовле­ність персоналу ДСНС України виявляється при оцінці опе­ративної обстановки, прийнятті рішень, застосуванні спеці­альної техніки, в погіршенні якості дій, а також у порушен­ні поведінки.

Необхідно враховувати і ті обставини, що формування всіх елементів екстремальної психологічної підготовленості персоналу ДСНС України хоча і забезпечує можливість ви­никнення у нього стану високої професійної готовності до виконання задач в умовах надзвичайної ситуації, але не є гарантією цієї готовності. Одним з основних і першочергових методів визначення підготовленості до діяльності є психологічне тестування персоналу ДСНС.

Мета роботи – проаналізувати сучасний стан та визначити методологію перевірки й оцінки екстремальної психологічної підготовленості персоналу ДСНС України.

Об’єкт дослідження – професійна діяльність персоналу ДСНС України.

Предмет дослідження – проблеми перевірки й оцінки екстремальної психологічної підготовленості персоналу ДСНС.

Завдання:

  1. дослідити літературу з досліджуваної проблеми;

  2. ознайомитись з основними різновидами тестування персоналу ДСНС України;

  3. ознайомитись з розробкою шкали індивідуальної екс­термальності;

  4. проаналізувати систему оцінювання підготовленості персоналу до дій в екстемальних умовах.

Розділ 1 тестування як одна з основних форм перевірки екстремальної психологічної підготовленості персоналу дснс україни

1.1 Поняття тестування та його види

Тести здібностей — це, як правило, батареї різноманітних завдань типу «меню» — з різними варіантами відповідей або «відкриті» — без можливих варіантів відповідей. Часто їх називають об'єктивними тестами, оскільки майже завжди відома правильна відповідь на те чи інше завдання, і можна об'єктивно знати, правильно воно виконано чи ні. Найвідоміші такі тести: шкала розумового розвитку (IQ), шкали виміру інтелекту Векслера, тест структури інтелекту Амтхауера, прогресивні матриці Равена, тест Вандерліка, тест інтелекту Кеттелла, методика визначення обсягу короткочасної пам'яті, «рахунок з нарощуванням» та ін. Особливе місце займають методики діагностики креативності. У них апріорі відсутня правильна відповідь, і оцінка креативності, як правило, визначається за статистичною рідкістю відповіді для вибірки стандартизації. Найбільш відомими є Південно-каліфорнійський тест інтелекту, тест креативності Торранса і методика віддалених асоціацій Мідника. Широкого поширення одержали особистісні тести-опитувальники, що містять ряд питань або тверджень з можливими варіантами відповідей (як правило, два, три). На відміну від тестів здібностей у них відсутні об'єктивно правильні або неправильні відповіді, але відповідь на кожен пункт опитувальника визначає ступінь виразності тієї чи іншої риси. Під рисою звичайно розуміється якась перемінна, фіксуюча інтегральну диспозиційну стратегію поведінки людини, що складається під дією різних рівнів регуляції: на рівні організму, на соціально-нормативному рівні та на особистісному рівні. Традиційно виділяють три класи рис: конституціональні - зумовлені особливостями функціонування техніки соціально-нормативних ситуацій; індивідуальні — зумовлені досвідом життєдіяльності у визначених соціально-нормативних ситуаціях, особистісні (рефлексивно-ситуаційні) — зумовлені усвідомленням людиною своєї власної поведінки і поведінки інших людей та проектуванням своєї поведінки в залежності від різних ситуацій у майбутньому. Багато хто емпірично визначені риси в більшому або меншому ступені пов'язують з усіма трьома факторами (конституцією, середовищем, особистістю).

Психодіагностика конституціональних диспозицій (темпераменту) проводиться за допомогою опитувальника темпераменту Стреляу й опитувальника структури темпераменту В.М. Русалова (1990). Два базисних параметри індивідуальності «екстраверсію — інтроверсію» і «нейротизм - емоційну стабільність» діагностують за допомогою опитувальника Айзенка. Певною мірою вторинні фактори опитувальника 16PF (16-ФЛО) також можуть бути віднесені до зазначеної категорії опитувальників (В.А.Бодров, 2001).

Найбільш визнаною методикою діагностики рис характеру є методика «Велика п'ятірка» («Big five»), що діагностує такі риси: «самовпевненість — непевність», «дружелюбність — ворожість», «свідомість — імпульсивність», «емоційна стабільність — тривожність» та «інтелектуальна гнучкість — ригідність». Концепція «Великої п'ятірки» розроблялася в багатьох країнах (У.Норман, Л.Гольдберг, Р.Коста, П.МакКрей, Д.Дигман, Ф.Остендорф, Б.Дерад, А.Г.Шмельов, М.У.Бодунрв, С.Д.Бі-рюков, за В.А.Бодровим (2001)) на основі психолінгвістичного і факторного аналізу різних мовленнєвих позначень особистісних рис, прийнятих у різних культурах. «Big five» є логічним продовженням робіт Р.Кеттелла, що завершилися створенням відомого 16-факторного особистісного опитувальника, в якому використали факторний аналіз для виявлення основних факторів, що визначають прояв всіляких рис і зафіксовано у термінах повсякденної мови. Проблема, однак, полягає в тім, що майже завжди, видозмінюючи зміст пунктів опитувальника, можна одержати шкали (фактори семантичного простору), що відрізняються від первісних і являють собою комбінацію спочатку отриманих шкал (А.Г.Шмельов, 1985). Іншими словами, вибір тієї або іншої системи шкал при психолінгвістичному підході до конструювання опитувальників залежить від задуму розроблювача і визначається вихідним переліком рис (особливостей поведінки, переживань, взаємодії і т.п.). Унаслідок цього релевантність шкал опитувальника має визначатися не прогностичністю, а теоретичною моделлю (наприклад, особистості взагалі або моделлю взаємодії її структурних елементів і т.п.) і факторами, виявленими в ході емпіричного дослідження конкретної ситуації. До такого роду опитувальників можна віднести основну частину патохарактерологічних опитувальників. Так, теорія акцентуацій особистості, за Леонгардом, стала основою для створення особистісного опитувальника Смішека. Іншим варіантом методики діагностики ак-центуацій характеру підлітків є опитувальник ПДО, розроблений А.Є.Лічко. Найвідоміший опитувальник ММРІ, запропонований С.Хатауем і Дж.Маккіш у 1940 році, був реалізацією типологічного підходу до вивчення особистості і багато в чому заснований на психіатричних уявленнях того часу.

Опитувальники дозволяють прогнозувати лише незначну частину особливостей поведінки людини в різних конкретних ситуаціях (усього лише 4-9% дисперсії експериментальних даних). Максимальна частка дисперсії припадає на взаємодію ситуаційних і особистісних факторів. Утім, для людей з акцентуаціями характеру ці показники, мабуть, вище, тому що за визначенням вони володіють якоюсь соціальною ригідністю і стереотипністю дії в різних соціальних ситуаціях.

Особливо відзначимо опитувальники діагностики інтересів. Вивчення інтересів отримало імпульс у зв'язку з розширенням консультування з питань вибору професії. З позицій як працівника, так і роботодавця врахування інтересів індивіда має практичне значення, тому що реальні професійні досягнення ґрунтуються як на здібностях, так і на відповідних інтересах. Однак прямі запитання з приводу майбутньої професійної діяльності та визначеного способу життя не цілком адекватні, тому що мало хто добре інформований про різні види діяльності (особливо молодь), і інформування найчастіше засноване на стереотипах, нав'язаних мас-медіа. Проблема полягає в тому, що людина в рідких випадках може усвідомити інтерес до тієї або іншої професійної діяльності без активного в ній участі. Тому більшість опитувальників інтересів базується на непрямих ознаках професій, що виявляються в стосунках і на їхньому відношенні до навколишнього світу. Найбільш відомими методиками є опитувальник професійних інтересів Стронга— Кемпбелла, в якому 23 шкали інтересів укладаються в шість типів професій відповідно до моделі Холланда (практичні, дослідницькі, художні, соціальні, підприємницькі, конвенціональні). Застосовуються опитувальники Кьюдера, засновані на емпіричних дослідженнях переваг (загальних інтересів) молоді. У нашій країні з метою профорієнтації використовується диференційно-діагностичний опитувальник і «Карта інтересів» Є.А.Клімова (1996).

Для виміру ціннісних орієнтації людини широке поширення одержала методика діагностики локуса контролю Роттера (вимір «інтернальність — екстернальність»). Однак найбільш відомим є тест Рокича, призначений для виявлення переваг людини у відношенні термінальних та інструментальних цінностей (В.А.Бодров, 2001).

Діагностика мотивації за допомогою опитувальників заснована на перевазі в них тієї чи іншої форми поведінки, що ініціюється різними типами мотивації, або на перевазі деяких поведінкових та індивідуальних особливостей, емпірично пов'язаних з різними типами мотивації. Основна проблема виміру мотивації за допомогою опитувальників пов'язана зі зниженням адекватності відповідей через дію факторів соціальної бажаності і захисної мотивації. Однак при мінімізації цих факторів опитувальники мотивації є цілком надійними і валідними інструментами. Найбільш відомі «Список особистісних переваг» Едвардса і «Форма з вивчення особистості» Джексона, засновані на теоретичних уявленнях про мотивації Г.Мюррея. Опитувальники Мехрабіана і Нігара, Гьєсме дозволяють діагностувати ступінь виразності мотивів досягнення успіху й уникнення невдачі. Опитувальник для виміру афелятивної тенденції і чутливості до відкидання Мехрабіана вимірює два зазначених у назві мотиву (В.А.Бодров, 2004).

Методики суб'єктивного шкалування засновано на відображенні характеристик об'єкта шляхом установлення їхніх числових відносин і упорядкування у визначену числову систему. При цьому шкали, за якими відбувається упорядкування емпіричних об'єктів, можуть бути або задані ззовні, або приховані як для обстежуваного, так і для дослідника. Найбільш очевидними методиками такого плану є варіанти загального семантичного диференціала Осгуда і різноманітні окремі часткові елементи семантичного диференціалу, в основному те, що застосовуються для діагностики функціонального стану й особливостей «я-концепції». Найчастіше починають використовувати шкали багатофакторних особистісних опитувальників як шкали для суб'єктивного шкалування власних індивідуальних особливостей. Найбільшу популярність набула рейтинг-форма опитувальника Кеттелла 16-ФЛО, де кожна з 16 шкал представлена трьома шкалами для суб'єктивного шкалування в парадигмі «властивості — способи дії — ситуації». Однак основною проблемою при використанні такого роду методик залишається те, що не всі люди здатні легко і просто оцінювати оточуючих і самих себе. Методичний прийом суб'єктивного шкалування використовується в багатьох традиційних методиках: вільне сортування, за Гарднером, тест кольорових переваг Люшера, тест Сонді, тест гумористичних фаз (В.А.Бодров, 2004).

Особливий клас складають проективні методики, в основі яких лежить феномен непрямих впливів на значимі області переживань і поведінки людини, що призводить до пертурбацій у нормальній експериментальній діяльності. У практиці психодіагностики, головним чином клінічної орієнтації, у цей час активно використовуються такі відомі проективні методики, як тест словесних асоціацій Юнга, тест чорнильних плям Роршаха, тематичний апперцептивний тест Мюррея, тест вибору кольорів Люшера, тест руки Вагнера, методика Розенцвейга, тест Сонді. Вони дозволяють виявляти не стільки аномалії особистості, скільки прогнозувати індивідуальний стиль поведінки, переживання й афективного реагування в значимих або конфліктних ситуаціях, а також виявляти погано усвідомлювані або неусвідомлювані аспекти особистості. Основні проблеми роботи з такими методиками пов'язані насамперед зі зміною інтерпретаційних схем і змістів інтерпретацій відповідно до культурного середовища, що змінилося, і глобальними змінами в соціальній свідомості, що призвели до серйозної зміни соціальних норм поведінки. Більшість методик, які застосовуються для діагностики, орієнтовано на результат, отриманий у ході тестування, і при цьому процес тестування ігнорується (або визнається незадовільним і результати тестування визнаються недійсними). Реально ж тестування відбувається в часі, і сталість рівня прояву певної властивості під час всього тестування сумнівна. Понад те, на різних етапах рішення еквівалентних завдань вона може ґрунтуватися на різних здібностях (Л.Ф.Бурлачук, С.М.Морозов, 1999; ВА.Бодров, 2003).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]