stepanov

Постановка проблеми. Основна частина податкових надходжень державного бюджету в Україні – це непрямі податки. До них відносяться: податок на додану вартість, акцизи, митні платежі. Саме непрямі податки складають до 70-90% від всіх податкових надходжень. Тому детальний аналіз цих податків є принциповим моментом при дослідженні всієї податкової системи. Історично основним видом непрямих податків були акциз та мито. Найбільш розвинутим та економічно ефективним з часом стали саме акцизні податки, які в різні часи називалися по різному. Об’єктом оподаткування, як правило, була вартість товарів, які мали специфічні риси (тютюн, алкоголь, легкові автомобілі), або відзначалися нееластичністю по відношенню до коливання рівня цін. Взагалі, історія акцизів – це історія непрямого оподаткування в цілому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема дослідження ґенези системи непрямого оподаткування крізь призму особливостей історичного становлення окремих видів непрямих податків була об’єктом розгляду та ґрунтовних наукових досліджень таких вчених як В. Л. Андрущенко, Г. В. Бех, Е. Ю. Грачова, А. Н. Козирін, М. П. Кучерявенко, П. В. Мельник, К. Б. Рау, Є. Д. Соколова, Ф. О. Ярошенко, та ін.. Однак, з огляду на перманентний характер наукових пошуків, постійного удосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері непрямого оподаткування та динамічний характер оновлення вітчизняного податкового і митного законодавств, низка питань потребують додаткової уваги.

Невирішені раніше проблеми. За умови наявності ґрунтовних і міждисциплінарних досліджень у розглядуваній площині, на наш погляд, актуальними залишаються проблеми

різних підходів до періодизації та позначення особливостей історичного становлення окремих видів непрямих податків.

Метою пропонованої статі є здійснення поглибленого науково-теоретичного дослідження ґенези системи непрямого оподаткування крізь призму особливостей історичного становлення окремих видів непрямих податків.

Виклад основного матеріалу. Акцизи з’явилися не першими в системі непрямого оподаткування. Спочатку виникли митні платежі, оскільки іноземна торгівля розвивалася раніше та більше, аніж внутрішня, і була вагомішою причиною для оподаткування. Завдячуючи певним «ксенофобським» настроям, ці податки мали на меті не оподаткування туземних користувачів, а тільки іноземних купців, і падали одночасно на торгівлю імпортну, експортну, і навіть транзитну. Наприклад, у Київській Русі непряме оподаткування спочатку існувало у вигляді торгівельного та судового мита. Був також «перевіз» – як плата за перевіз через річку, «торгівельне» мито – за право влаштовувати ринки. Коли згодом і цих надходжень виявилося недостатньо, почала функціонувати система, яка передувала виникненню акцизів, при якій об’єктом оподаткування, в основному, була вартість товарів, які мали специфічну особливість (наприклад, тютюн, цукор, тощо).

Звертаючись до історії, ми бачимо, що походження акцизів відноситься до глибокої давнини. Саме слово «акциз» за своїм походженням різними вченими тлумачиться порізному: Pay виробляє його від латинського «assidere» - накладати, англійські ж вчені - від «accidere» - відсікати (звідси слово «accise» і пізніше, згідно англійській вимові, - «excise» ) [3,

с. 27]. Так як у колишні часи все податні збори стягувалися натурою: від вина відома частина відливалася, від зернового хліба - відсиплялася, матерії відрізував і т.д., - то останнє виробництво слова «акциз» від accidere здається найбільш вірним.

У Стародавньому Римі податком, який ззовні схожий на акциз був vicesima manumissionis (5%-ий збір з відпущених на волю рабів); потім при імператорах існував особливий збір з продажу солі, що викликав велике незадоволення; Сервій Туллій піддав оподаткував саме майно громадян, що піддавалося оцінці через кожні п'ять років (п'ятиріччя). У міру того як панування римлян поширювалося все більше і більше успіхами римського зброї, ці збори втрачають значення і видобуток і дохід від завоювань починають набувати головну роль. Рим все більш і більш прагне побудувати своє державне господарство на чужій праці. Підкорені народи обкладалися різноманітними зборами і повинностями; частина земель їх відбиралася і переходила в користування римським громадянам під умовою плати, звичайно 1/10 частини валового доходу. У міру того як побори з переможених розвиваються до величезних розмірів, податки на повноправних громадян слабшають і зустрічаються все рідше і рідше: так, після перемоги Емілія Павла і збагачення їм скарбниці, податок на майно був скасований як непотрібний. 60 років потому був знищений оброк з земель, який сплачувався римськими громадянами. Через 44 роки після цього за пропозицією трибуна Цецилія Метелла були скасовані по всій Італії митні збори.

За імператора Трибеніана відроджуються митні збори в Італії та засновується centesima rerum venalium - 1%-ий акциз на внутрішнє споживання, який став вкрай чутливим для населення і скоро викликав його незадоволення.

Особливого розвитку за своєю чисельністю та різноманітністю акцизи отримали в середні віки: в Німеччині під ім'ям «Kerbe» (бирка), у Франції - «taille», а згодом - «maltôte» і «акцизу». Уже в XIII в. у Франції вводиться акциз на сіль, в XIV ст. входять в повсякденний вжиток Octroi, і потім кожне сторіччя приносить із собою нові непрямі податки. З Франції в XIII ж столітті акцизи перейшли до Голландії і сильно розвинулися тут. За загальним правилом акцизи

при запровадженні користувалися крайньою непопулярністю, що виразилося в самих назвах, давалися їм народом: «дурний податок» - maltôte - у Франції, mala tolta - в Італії, evilduty - в Англії, і т.п. Ця непопулярність обумовлювалася, з одного боку, поширенням акцизів на предмети першої необхідності, з іншого - зловживаннями відкупників і збирачів, і нерідко вела до народних бунтів і повстань. Так, в Англії в XVII в. при справлянні акцизу на м'ясо відбулося народне повстання, був спалений будинок, де цей податок стягувався, а чиновники, що завідували його збором, були кинуті у вогонь. У Люттиху справа одного разу дійшло до того, що духовенство, роздратоване податками на їстівні припаси, залишило місто і піддало його відлученню, яке вдалося зняти тільки завдяки відмові міста від цих податків. Історичне ставлення до подальшого вживляння акцизів в економічне життя описував професор С.І. Іловайський: «Голандія, державне господарство якої у другій половині 17 століття порівняно досягло високого рівня розвитку, не могла залишитися осторонь теоретичної розробки фінансової науки. Великою популярністю у письменників того часу користувалися податки на продукти споживання. Ці податки дуже поширилися у Голландії під назвою акцизів» [2, с. 69]. З Голландії в XVII в. акцизи, разом із назвою переходять до Англії, спочатку у вигляді податків на різного роду напої, вино і тютюн, а потім, внаслідок постійної потреби уряду в грошах, швидко поширюються на масу різних предметів і заслуговують народну ненависть, його поіменували «голландським чортом» (голландський диявол).

Коли у 1680 році у Великобританії пройшла реставрація Стюартів і Карл 2 став королем, до нього одразу ж стали надходити петиції щодо відміни акцизів. Проте Парламент відхиляв ці звернення, і, навпаки, із тимчасових платежів, якими вони були при Довгому Парламенті, перетворив їх на спадкові, тобто постійні. До кінця 17 сторіччя в англійському державному господарстві непряме оподаткування отримало значну перевагу. Також сталися зміни в юридичному характері податку. Якщо до того часу збори носили тимчасовий характер, то тепер вони встановлювалися на постійній основі.

фінансового права та економіки. Особливо виділяються роботи Адама Сміта, та Давида Рікардо. Перший розглядаючи та аналізуючи систему оподаткування, звертає увагу на фіскальне значення податків, та їх вплив на платників податків. Він досить позитивно налаштований до непрямого оподаткування, і до акцизів, оскільки на час його діяльності вони укорінилися в Англії, та давали блискучі фінансові результати [4, с. 155].

Що стосується ставлення Давида Рікардо до непрямого оподаткування, то він не був ні прихильником, ні супротивником їх. Він не проводить особливої диференціації між прямим та непрямим оподаткуванням .

Видатний англійський економіст Джон Стюарт Мілль відстоював необхідність непрямого оподаткування та розробив систему, якої треба дотримуватися при його встановленні для найбільшої ефективності всієї податної системи: а) отримувати якомога більший прибуток шляхом оподаткування предметів розкоші; б) стягувати податки, за нагоди, прямо від споживача, а не виробника, для того щоб уникнути додаткових витрат при стягненні податку; в) при оподаткуванні товарів загального споживання, які дають найбільші прибутки, встановлювати градацію окладів податку, щоб таким чином зробити їх більш відповідними до можливостей осіб, які несуть податковий тягар; г) обмежити оподаткування лише невеликою кількістю товарів, щоб зменшити витрати на стягнення податків і не обтяжувати велику кількість виробництв; д) із предметів загального споживання у прерогативі оподатковувати алкогольні напої, так як це може призвести до зменшення їх споживання; г) оподатковувати переважно привізні предмети, при чому, якщо обкладені митом предмети виробляються і всередині країни, слід встановлювати відповідні акцизи; е) не встановлювати занадто високих ставок податків, щоб не було спокуси до ухилення від них. Дотримання всіх цих правил, повинно, за словами Мілля, зменшити недоліки непрямого оподаткування, і збільшити його переваги [4, с. 163].

У 19 столітті митні збори та акцизи зазнали особливого розвитку. Перші з'являються дуже рано і стягуються по різному називаючись. Держава, підкоряючись загальному характеру історичної доби, не зовсім усвідомлювала за

собою право на стягування обов’язкових платежів і підшукує для цього різного роду приводи, головним чином у вигляді надання торговцю при справлянні цих зборів якоїсь послуги. Так, причальне мито сплачувалося за право користування пристанню, влаштованої державою; мостовий збір брався за утримання в справності і спорудження мостів; з іноземних купців бралися мита під приводом, що держава охороняє їх від розбоїв; з суден, які припливають морем, – за охорону їх від піратів, і т.п.

Ще на початку 19 століття відомі російські вчені проводили паралелі акцизу і мита. Подібність цих податкових платежів полягала в тому, що обидва вони як види непрямого оподаткування стягувалися з предметів споживання; відмінність ж між ними заснована на:

по-перше, в тому, що перші підлягають товари внутрішнього виробництва, а другий, принаймні нині, товари іноземні, і,

по-друге, в тому, що мита стягуються виключно при пересуванні товарів; акцизи ж у цій формі в наш час зустрічалися лише як виняток, а звичайно накладалися на продукт в момент його виробництва або переходу до споживачів.

На початку 20 століття акцизи у різних формах превалювали у дохідній частині бюджету Російської імперії

Висновки. Отже, поступальний історичний розвиток системи непрямого оподаткування привів до того, що кількість лише акцизних надходжень стало явно недостатньо для задоволення все зростаючих потреб держави задля реалізації їх основних функцій. Як наслідок з’явився податок з обороту (певною мірою універсальний акциз), який у деяких країнах трансформувався в податок з продажу або податок на додану вартість. Останній широко застосовується у Європі, де формує левову частку загальних надходжень до бюджету. Проте з часом, через супротив суспільства та економічну ефективність, і, як наслідок, неможливість їх відміни, акцизи зазнали змін, та почався пошук компромісних варіантів їх запровадження та подальшого розвитку з урахуванням соціальної справедливості.