4. Розвиток особистості молодшого школяра. Формування мотиваційно-потребнісної сфери

Шкільний вік має великі резерви для розвитку особистості дитини. Більшість молодших школярів довірливі, виконавчі, схильні до наслідування. Серед них важко знайти злісних порушників дисципліни, хуліганів, небажаючих учитися. Вони малоконфліктні, вимоги вчителя виконують без обговорень і суперечок, слухняні і старанні.

Вік 6-7 років є періодом фактичного формування тих психологічних механізмів особистості, які утворюють у сукупності якісно нову, вищу єдність суб'єкта — єдність особистості, «Я». «Я» формується в процесі спілкування з оточуючими людьми, і від того, який характер цього спілкування, багато в чому залежить, які саме особистісні якості сформуються.

Провідні потреби цього віку — потреби в спілкуванні з людьми, у взаєморозумінні і співпереживанні, що породжують цілу групу особистісних мотивів. Вони виступають як повідомлення дитини про свій емоційний стан, розраховані на співпереживання дорослого; звертання за схваленням; повідомлення про почуття симпатії й антипатії; інтимні повідомлення дитини; спроби розпитати дорослого про нього самого.

Як і для дошкільника, для молодшого школяра характерна потреба в зовнішніх враженнях, що змушує дитину проявляти цікавість до предметів і явищ, до різних нових видів діяльності. Спочатку ці інтереси поверхневі, діти концентруються на зовнішніх атрибутах діяльності, але в міру дорослішання потреби в зовнішніх враженнях розвиваються в пізнавальні потреби. Пізнавальні потреби, як і потреби в спілкуванні, — провідні в молодшому шкільному віці. І якщо спочатку вони майже цілком задовольняються вчителем і батьками, то до кінця молодшого шкільного віку дитина навчається задовольняти їх самостійно. Під впливом учителя формуються потреба в оволодінні шкільними уміннями і навичками і потреба в знаннях. Іноді остання буває розвинута вже в старшому дошкільному віці і бере участь у формуванні психологічної готовності дитини до школи. Це полегшує роботу вчителя. Поступово пізнавальні потреби змінюються, стають більш диференційованими: частина з них зникає, але багато перетворюються в стійкі мотиви поведінки дитини.

Розвиток потреб йде по лінії переміщення їх значимості. Більшість психологів сходяться на тому, що розвиток потреб молодшого школяра в цілому йде убік домінування духовних потреб над матеріальними, соціальних над особистими, хоча процес цей тривалий і нерівномірний. Це легко виявляється за допомогою нескладних експериментів.

Розвиток духовних потреб перевіряється постановкою дитини в ситуацію «три бажання»: більшість першокласників говорять про іграшки, насолоди, другокласники висувають більш значимі ідеї про книги, кіно, комп’ютерні ігри, а третьокласники висловлюють «ідеальні» бажання — подорожувати, боротися за правду, захищати тварин і дітей, знайти ліки від смертельних хвороб.

Розвиток соціальних потреб легко побачити в поведінці дитини: першокласники часто скаржаться вчителю на те, що інші йому заважають слухати, писати, малювати і т.д.; при виконанні навчального завдання вони стурбовані тільки особистим успіхом. Але поступово стає помітною і взаємодопомога, яку діти надають один одному за власною ініціативою, і підтримка, і «вболівання» за свій клас, свою команду. Під впливом учителя формується новий вид потреб — у товаристві, колективізмі, спільності з іншими.

Друга лінія розвитку потреб у молодшому шкільному віці — це наростання їх усвідомленості і самоврядності, що свідчить про формування нового рівня самосвідомості.

Перераховані групи потреб, безумовно, не єдині в цьому віці. Дітей характеризує і потреба в рухах, активності, і потреба в оволодінні навичками навчальної й інших видів діяльності, і потреба в спілкуванні з однолітками і т.д. Усі вони зміцнюють дитину в її позиції школяра — особистісного новоутворення, пов'язаного з якісно новим рівнем самосвідомості і який є елементом психологічної готовності до школи. І якщо, з'явившись у старшому дошкільному віці, внутрішня позиція школяра задовольняється в ігровому, уявлюваному плані, то в школі вона одержує задоволення реальне.

Новий рівень самосвідомості дитини виявляє себе в самопізнанні дитини і формуванні «Концепції Я», у самооцінці і системі домагань, у самоконтролі і саморегуляції.

Прихід до школи розширює коло соціальних контактів дитини. Школа сприяє наростанню самостійності дитини, її емансипації від батьків. У школі здобувають більш важливе значення власні дії, вчинки і прояви; дитина вже змушена відповідати за себе, одночасно стаючи об'єктом оцінки з погляду інтелектуальних, соціальних і фізичних можливостей. Усе це штовхає вперед розвиток самооцінки дитини, заснованої на уявленнях про себе й оцінку навколишніх.