Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
297
Добавлен:
23.11.2016
Размер:
113.84 Кб
Скачать
  1. Поняття літературної мови. ЇЇ формування і розвиток.

Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів, наддіалектністю, поліфункціональністю. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової та культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський. Він першим використав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору. Основоположником сучасної української літературної мови справедливо вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше "своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав підвалини для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови.

Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов'язкових для всіх літературних норм.

  1. Поняття по українську національну мову. Поширення українськоі мови у світі.

Національна мова - це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації. Національною мовою української нації є українська мова. Формування української національної мови відбувалося на основі мови народності в період інтенсивного становлення української нації як стійкої спільності людей, що мають спільну територію, економічні та політичні зв'язки, літературну мову, культуру. Сьогодні нею розмовляє більша частина нації, тобто вона має загальнонаціональний характер. Поняття "національна мова" охоплює всі мовні засоби спілкування людей - літературну мову та діалекти. Функціонування та поширеність української мови за межами нашої держави у різних країнах всіх континентів тісно пов’язана з кількістю представників української діаспори.

  1. Поняття про лексику. Предмет і завдання української лексикології.

Цим терміном позначається сукупність слів, або словниковий склад, тієї чи іншої мови. Він використовується також тоді, коли говорять про сукупності слів, що вживаються яким-небудь автором, про сукупності слів якогось окремого твору, видання.

Наука, що вивчає словниковий склад мови, називається лексикологією. У завдання лексикології входить дослідження проблем, пов'язаних з різними сторонами слова. Лексикологія підрозділяється на загальну, приватну, історичну і порівняльну. Перша є розділом загального мовознавства, що вивчає словниковий склад будь-якої мови. Загальна лексикологія займається загальними закономірностями будови лексичної системи, питаннями функціонування та розвитку лексики мов світу. Приватна лексикологія вивчає словниковий склад конкретної мови. 

Основними завданнями лексикології є: Визначення слова як значущої одиниці лексики; Характеристика лексико-семантичної системи.

Один з найважливіших розділів лексикології - семантика, яка вивчає значення слова. Семантика вивчає і ті відносини, якими пов'язані між собою значень різних слів: вона виділяє групи слів, подібних за своїм значенням (талант - здатність - дарування - дар), і слів, протилежних за значенням (прекрасний – потворний тощо).

  1. Слово як основа одиниця лексикології. Лексичне та граматичне значення слова.

Слово - основна структурно-семантична одиниця мови, що служить для іменування предметів і їх властивостей, явищ, відносин дійсності, що володіє сукупністю семантичних, фонетичних та граматичних ознак, специфічних для кожної мови. Характерні ознаки слова - цілісність, виділимість і вільна відтворюваність у мовленні.

Лексичне значення - співвіднесеність звукової оболонки слова з відповідними предметами або явищами об'єктивної дійсності. Лексичне значення включає в себе не всю сукупність ознак, властивих якого-небудь предмету, явищу, дії і т. д., а тільки найбільш суттєві, які допомагають відрізнити один предмет від іншого. Лексичне значення розкриває ознаки, за якими визначаються загальні властивості для ряду предметів, дій, явищ, а також встановлює відмінності, що виділяють даний предмет, дію, явище. Наприклад, лексичне значення слова жираф визначено так: «африканське парнокопитне жуйна тварина з дуже довгою шиєю і довгими ногами».

Граматичне значення слова – це таке додаткове абстрагуюче значення, яке виражає різні відношення слова, що супроводжують його основний лексичний зміст. По відношенню до лексичного значення, граматичне виявляє себе як загальне до окремого. Граматичне значення відрізняється від лексичного такими особливостями: лексичне значення більш конкретне, ніж граматичне, оскільки воно характеризує лише одне слово (радість, дерево, хода).

  1. Слова з конкретним та абстрактним лексичним значенням. Їх характерні ознаки в сучасній українській літературній мові.

Слова, які означають назви, що співвідносяться з конкретними предметами, властивостями чи діями, належать до слів з конкретним значенням (будинок; нудний; шукати,). Крім них, в українській мові є ще слова з абстрактним значенням, тобто такі, що не співвідносяться з конкретними властивостями, діями чи предметами (туга, захоплення, втіха, любов, мрія).

Слова, які позначають назви процесів, ознак, властивостей, що не належать до якихось конкретних предметів і мисляться поза зв'язком з ними, називаються абстрактними. Це іменники на позначення якостей, властивостей, дій, які людина не сприймає безпосередньо органами чуття: розум, щирість, щaстя, вчення. Приклади: воля, сила, мрія, ідея  похідні дружба, висота, багатство.

  1. Багатозначність слів у сучасній українській мові, причини її виникнення

Слова можуть мати не одне, а кілька значень. Цю їх властивість і називають багатозначністю. Багатозначність закладена в самій природі слова, що узагальнює певну ознаку, яка може бути властива також іншим предметам чи явищам. Як правило, найбільш багатозначними є слова, що здавна існують у мові.

Помічено також, що багатозначність слова залежить від частоти вживання слова в мові. Багатозначними є, наприклад, слова давати, держати, діставати, добрий, дорога, дрібний, другий, дух і под. Всі значення багатозначного слова пов'язані між собою (хоч іноді і не всі відразу). У багатозначному слові виділяються головне (початкове, первинне) значення слова і похідні від нього значення.

Нові значення виникають у слова в результаті перенесення найменування (зовнішньої оболонки слова - звукової та буквеної послідовності) з одного об'єкта дійсності на інші об'єкти. 

Існують два типи перенесення найменування:  1) за подібністю (метафора),  2) за суміжністю - реального зв'язку об'єктів (метонімія).

  1. Пряме і переносне значення слів. Види переносних значень. Переносне значення і переносне вживання.

Пряме значення слова — це його основне лексичне значення. Найчастіше пряме значення є первинним, тобто тим, що вперше стало назвою. Наприклад, слово гніздо означає “у птахів — влаштоване або пристосоване місце для кладки яєць і виведення пташенят”: пташине гніздо. Переносне значення слова — це його вторинне значення, яке виникло на основі прямого, наприклад: сімейне гніздо.

Слово в прямому значенні — це звичайна, повсякденна назва чогось (предмета, дії, ознаки). Слово в переносному значенні — назва образна, перенесена з одних предметів і явищ на інші. Переносних значень у слові може бути кілька.

Розрізняють такі типи переносних значень: метафору, метонімію і синекдоху Метафора — це тип переносного вживання  слова, що грунтується на подібності тих або інших ознак. Найчастіше відбуваються  метафоричні перенесення ознак, властивостей предметів на істоти і навпаки.

Метонімія — це перенесення назви з одного класу предметів або назви одного предмета на інший, які межують, пере­ бувають між собою в органічному зв’язку.

  1. Омоніми в сучасній українській мові. Класифікація омонімів

Омоніми - це слова, однокові або подібні за звучанням, але різні за лексичним значенням. Наприклад, балка - яр з положистими схилами і балка - дерев'яний чи металевий брус для перекриття стелі; порох - пил і порох - вибухова речовина; чайка - птах і чайка - човен. Отже, омоніми мають однаковий звуковий склад, але зовсім різні за значенням, це різні слова, а не різні значення одного й того ж слова: стан - талія, стан - ситуація, обставини, стан - у техніці. Омоформи - різні за значенням слова, однакове звучання яких зберігається лише в окремих граматичних формах: ранком (іменник в орудному відмінку однини і прислівник); мати, поле (іменники) і мати поле (дієслова);

Омофони - слова різні за значенням і написанням, але однакові за звучанням: сонце і сон це, лежу (від лежати) і лижу (від лизати), мене (до я) і мине (від минати), проте і про те.

Омографи - слова, однакові за написанням, але різні за значенням і звучанням. Вони розрізняються наголосом: обід і обід (у колесі)), дорога (прикметник) і дорога (іменник).

  1. Пароніми в сучасній українській мові.

Пароніми - це слова, що мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням: уява (здатність уявляти - плід уяви) -уявлення (знання, розуміння чогось - помилкове уявлення). Пароніми близькі до омонімів, але не тотожні з ними. Між паронімами можуть встановлюватися синонімічні (блукати - блудити, повноваження - уповноваження, особистий - особовий), антонімічні (прогресивний -регресивний, іммігрант - емігрант) відношення. Як і омоніми, пароніми є широко вживаними в різних стилях, а також вживаються у мовленні для створення каламбурів.

  1. Поняття про синонімію. Класифікація синонімів.

Синоніми - слова, які мають значення, що повністю або частково збігаються. Наприклад: веселка, райдуга; врода, краса, красота, вродливість, ліпота; За ступенем синонімічності синоніми поділяють на абсолютні й часткові. Абсолютні (повні) синоніми - синоніми, які повністю збігаються за значенням, тобто не різняться ні відтінками значень, ні емоційним забарвленням, ні сполучуваністю. Вони можуть взаємозамінюватися абсолютно в усіх контекстах. Наприклад: мовознавство і лінгвістика, століття і сторіччя, орфографія і правопис. Здебільшого абсолютні синоніми трапляються в термінології. У звичайному мовленні вони є тимчасовим явищем. Часткові синоніми - синоніми, які не повністю збігаються. Вони можуть різнитися відтінками значень, емоційно-експресивним забарвленням, стилістичними функціями. Відповідно серед них виділяють семантичні, стилістичні й семантико-стилістичні синоніми.

Семантичні синоніми - синоніми, які різняться відтінками значень.

Стилістичні синоніми - синоніми, які різняться емоційно-експресивним забарвленням. Наприклад: їсти і жерти; обдурити, надути, обвести, облапошити;

Семантико-стилістичні синоніми - синоніми, які одночасно різняться відтінками значень і стилістичним забарвленням, тобто поєднують ознаки першої й другої групи. Наприклад: іти, плестись (повільно, важко; розмовне), перти (інтенсивно; грубе)

  1. Лексичні антоніми в сучасній українській мові, їх класифікація.

Антоніми - це слова з протилежним лексичним значенням: день - ніч, холодний - теплий, купувати - продавати. Протиставлення значень базується на співвідносності понять, що перебувають у взаємній залежності й характеризують явище одного плану.

З погляду структури розрізняють антоніми різнокореневі (зустріч - розлука, знизу - зверху, нагрівати - охолоджувати) й однокореневі (надія - безнадія, в 'їхати - виїхати, воля - неволя). Не всі слова мають здатність виражати антонімічні відношення. До них належать слова з конкретним значенням (стіл, вікно, нога), усі числівники (один, десять, шістсот), деякі займенники (я, він, цей), вузькоспеціальні терміни (суфікс, наголос, частка, розчин), частина прикметників і дієслів (синій, зелений, червоний, сільський, материн, читати, малювати).

Антоніми широко використовуються як стилістичні засоби в усіх жанрах літератури. Найбагатше представлено явище антонімії в усній народній творчості, зокрема в народних прислів'ях і приказках. Антоніми підсилюють контрастність, протилежність явищ дійсності. На основі використання антонімів будується стилістична фігура антитеза - протиставлення або зіставлення порівнюваних понять, явищ шляхом поєднання їх в одному контексті.

  1. Шляхи і способи засвоєння українською мовою слів іншомовного походження. Ступені освоєння іншомовних слів

Слова української мови за походженням поділяються на власне українські та іншомовні (запозичені).

Іншомовними називають слова, що увійшли в українську мову з інших мов. Запозичення іншомовної лексики відбувається у результаті розвитку політичних, економічних, культурних зв'язків між народами і є неминучим явищем для будь-якої мови. У процесі вживання іншомовна лексика засвоюється українською мовою, пристосовується до її фонетичних, граматичних, орфографічних законів.

До словникового складу української мови входить значна кількість запозичених слів, які міцно засвоєні українською мовою, не потребують коментарів чи перекладу. Дуже багато запозичень включає термінологія різних галузей.

Розрізняють кілька причин засвоєння іншомовних слів. По-перше, часто вони запозичуються разом із поняттям. Такі слова звичайно не мають українських відповідників, наприклад, іменники політика, спортсмен, футбол, тунель, пальто, університет, корабель, театр, курорт, бухгалтер. Другою причиною запозичень є прагнення деталізувати уявлення про предмет, назва якого вже існує в мові. Наприклад, госпіталь — медичний заклад для лікування військовослужбовців, лайнер — велике швидкохідне судно, імпорт — ввіз товарів з-за кордону. Третьою причиною запозичення є прагнення замінити описовий вираз, словосполучення одним словом: транспорт — замість "засоби пересування", мотель — замість "готель для автотуристів", вакансія — замість "вільна посада".

  1. Спільнослов’янський та спільно східнослов’янський шари лексики в сучасній українськійлітературній мові.

Називають три основні шари корінної української лексики з погляду її походження: спільнослов’янський, до якого входить і найдавніша, спільно індоєвропейська лексика, спільносхіднослов’янський і власне український.

Спільнослов’янська лексика – це слова, успадковані через давньоруську із спільнослов’янської мови; найдавніший шар української лексики, її ядро. Спільнослов’янські слова втратили свою мотивованість і мають, як правило, непохідну основу. Наприклад: мати, око, кінь, молоко,воля; сидіти, орати, вміти, учити; хитрий, глухий; один, сто; ваш, там,куди; про, а, ні.

Серед спільнослов’янської лексики виділяють найстародавніший прошарок –спільно-індоєвропейські слова. Наприклад: сестра, брат, вовк, зима;вода, небо, ніч. Спільно-індоєвропейські слова збереглися в близькому звучанні в інших мовах, що належать до індоєвропейської сім’ї. Спільнослов’янська лексика – це найбільш стала й уживана частина словника української мови. Особливо багатим і різноманітним є склад спільнослов’янських іменників. Важливу і велику групу спільнослов’янської лексики складають дієслованазви дій, робіт, процесів: стояти, лежати, йти, брати, жити, воювати. Спільносхіднослов’янська лексика пов’язана зі змінами у суспільному економічному житті східних слов’ян, розвитком науки, культури, мистецтва, особливо в період Київської Русі. Наприклад: селянин, митник, урожай, скатерть, поневолі, велич, суть (у сучасному значенні), хороший.

  1. Специфічно українська лексика в сучасній українській літературній мові.

У лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов.

Серед успадкованих найдавнішими є слова індоєвропейського походження. Вони поширені в певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх європейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, сестра, кров, жінка, дочка, око, серце, зуб, робота, язик, ніс тощо.

Слова спільнослов'янського походження вживаються в усіх слов'янських мовах, зазнаючи певних фонетичних змін: плем'я, чоловік, чоло, шия, рот, тіло, мило, весло, дар, душа, дума, кінь та ін. Назви абстрактних понять мають також спільнослов'янське походження: диво, гріх, душа, правда, кривда, честь.

Спільносхіднослов'янське походження мають слова, що є в українській мові спільними з російськими та білоруськими: білка, кішка, собака, соловей, мішок, сорок, батько, снігур, жайворонок, дешевий тощо.

Власне українська лексика — це слова, що утворилися в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. До них можна віднести: людина, держава, громада, приміщення, борщ, гай, линути, гопак, будинок, кучерявий, чоботи, свита, смуга, хустина, оранка, сіяч, зайвий, вщерть, віхола, щоденник та багато інших. Їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається іншим відповідником, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, крадькома, навпростець тощо.

Для загальновживаної лексики не властиве оцінне чи емоційно-експресивне забарвлення. До загальновживаної стилістично нейтральної лексики належать слова, що називають основні поняття, речі та явища навколишньої дійсності: нога, рука, голова, рот, зуб, око, вухо, небо, земля, хліб, сіль, писати, читати, ходити, один, п'ять, десять, зелений, червоний, довго, мало тощо. До стилістично забарвленої (маркованої) лексики можна віднести науково-термінологічну, офіційно-ділову, професійно-виробничу, емоційно-експресивну.

  1. Старослов’янізми у складі лексики сучасної української літературної мови, їхні стилістичні функції.

Cтарослов'янізмами називаються слова, запозичені зі старослов'янської мови, що є найдавнішою формою слов'янського книжного мовлення, запровадженого в IX сто­літті Кирилом та Мефодієм з метою зробити зрозуміли­ми всім слов'янам переклади текстів грецьких книг. Цю мову називають іще давньоболгарською, тому що в основу її був покладений солунський діалект болгарської мови. А оскільки розроблялася вона з метою перекладу книг релі­гійного змісту, її ще називають церковнослов'янською, а слова, запозичені з неї, — церковнослов'янізмами або слов'янізмами.

  1. Давньогрецькі та латинські запозичення у складі лексики сучасної української літературної мови

Частина грецьких слів в українську мову ввійшла ще до прийняття християнства внаслідок безпосередніх контактів між носіями обох мов. Греки, як відо­мо, довгий час мали свої поселення в Північному Причорно­мор'ї, у Криму, торгували з русичами. Тоді було запозичено такі слова, як корабель, парус, левада, лиман, палата, вапно, корал, канат, миска, кедр, вишня, огірок, лавр, мак, м 'ята, мигдаль, кит, крокодил. Набагато більше грецьких слів прийшло до нас через старослов'янську мову після прийняття християнства.

Не всі мови однаковою мірою стали джерелом запозичення. Найбільше цьому прислужилися давньогрецька та латинська мови (запозичення з цих мов називають греко-латинським фондом).

Для грецизмів характерні початкові голосні а, є, і, приголос­ний ф, звукосполучення кс, пс, суфікси -ік(а), -ад(а), -ид(а), -ід(а) тощо: архів, автор, економія, етика, ідея, фантазія, лексика, психіка, олімпіада, панахида, піраміда.

Латинські слова стали проника­ти в українську мову в X—XI ст.: кесар, коляда, фортуна. Основна маса латинізмів приходить в українську мову, починаючи з XV—XVI ст., коли в школах України стали вив­чати латинську мову. Тепер терміни, утворені на основі латинської мови, вжи­ваються в усіх галузях науки, техніки, політики, культури й мистецтва: абітурієнт, студент, інститут, університет, фа­культет, декан, аудиторія, лекція, консультація, конспект, ас­пірантура (освітня лексика); літера, абревіатура, афікс, суфікс, префікс, інфінітив (мовознавчі терміни); синус, косинус, квад­рат, куб, конус, коефіцієнт, інтег­рал, логарифм, плюс, мінус (математичні терміни); літерату­ра, фабула, аплікація, капела, варіація, фуга (лексика з різних галузей мистецтва). З латинської мови в українську ввійшли й деякі імена.

  1. Запозичення із західноєвропейських мов у складі лексики сучасної української літературної мови.

Наявна в українській мові значна кількість запозичень із західноєвропейських мов — німецької (варта, кошт, крам, цегла, офіцер, солдат, бутерброд, шрифт тощо).

Серед запозичених з німецької мови слів є чимало складних без сполучного голосного: бутерброд, ландшафт, бухгалтер, камертон, циферблат. У них бувають звукосполучення шт на початку слова та ей, ай після приголосного: штамп, штанга, штаб, штраф, клейстер, шлейф, портвейн, шайба, майстер.французької (авантюра, аташе, демонстрація, журі, банк, баланс, алея, шосе, пальто тощо), англійської (сейф, докер, мічман, волейбол, гол, джаз, хол, сквер тощо), італійської та інших мов безпосередньо або через посередництво найчастіше російської та польської мов. Запозичення з італійської мови беруть початок у ХVІІ ― ХVІІІ ст. Запозичені слова в основному стосуються музики: адажіо, акорд, алегро, альт, бас, сопрано, тенор, апасіоната, арія, баркарола, дует, унісон, імпровізація, інтермецо, кантата, соната, квартет, квінтет, композитор, консерваторія, концерт, віолончель, мандоліна, піаніно.

  1. Слова тюркського походження в лексиці сучасної української мови

На дописемний період та особливо ХІІ–ХVІІ ст. припадають запозичення в основному усним шляхом із тюркських мов, які настільки адаптувалися в українській мові, що на сучасному етапі деякі з них уже сприймаються як власне українські слова: аршин, базар, качан, казан, батіг, гарбуз, кавун, товар, чайка, диван, кочерга, отаман, гайдамака, султан, чабан, туман тощо.

Досить виразною фонетичною ознакою тюркізмів є наявність у словах повторюваних голосних: А) назви предметів їжі та питва: Гарбуз, балик, ізюм, кавун,кумис, лапша, урюк, халва; Б) назви одягу, посуду, будівель, речей домашнього вживання: Башлик, каблук, таз, казан, амбар, балаган, сарай, утюг, чарка; В) терміни тваринництва: Бугай, буланий, чалий, каракуль,кізяк, табун; Г) назви примітивних військових знарядь: Аркан, кинджал; Ґ) фінансова і адміністративна термінологія: Аршин, базар, бензин, бакалія, бариш, казна, ярлик, караул, таможня; Д) слова, вживані як назви соціальних груп населення: Бай,байський, бек, імам, дехкан, дехканський, аксакал.

  1. Лексичні запозичення із сучасних слов'янських мов

Словник української мови протягом усієї історії її існування поповнювався за рахунок лексики найбільш споріднених з нею слов’янських мов, особливо російської. Спільне походження української, російської і білоруської мов, велика їх структурна близькість та постійні економічні, політичні й культурні взаємозв’язки трьох народів сприяли тому, що й мови східних слов’ян впливали одна на одну. Отже, більшість науково-технічної, виробничої та політичної лексики, зокрема іншомовної, засвоєно українською мовою через посередництво російської мови.

Звичайно, російська мова була джерелом збагачення української лексики й деякими словами, що належали до інших сфер життя. Однак українська мова весь час збагачує свій словниковий склад за рахунок лексики російської мови не лише шляхом прямих запозичень з неї. Ще частіше український словник поповнювався шляхом точного перекладу складових елементів нових слів, які виникають на російському мовному ґрунті й потім поширюються в усіх мовах колишнього СРСР. Шляхом такого калькування українська мова засвоїла багато нових слів, зокрема політичного й соціально-економічного змісту.

  1. Українські слова в інших мовах світу

Збагачуючись за рахунок іншомовної лексики, українська мова також є джерелом оновлення словника мов тих народів, з якими український має тривалі стосунки і зв’язки. Українські слова в різні часи засвоєні російською мовою.

До запозичень з української мови належать також утворення з суфіксом -щин(а) у власних географічних назвах: Полтавщина.Черниговщина, Звенигородщина. Спершу такі форми вживалися лише в українських географічних назвах, а останнім часом під впливом їх поширилися й у російських: Орловщина, Саратовщина, Смоленщина, Тамбовщина.

До польської мови запозичено з української такі слова, як богатир, ватага, гарбуз, гук, гукати, голота, дурень, дужий, череда, черешня, гречка, годувати, маячити, собор та ін. Починаючи з XVI століття лексичними запозиченнями з української мови зба­гачується також словник французької мови. Лексика, запозичена з української мови, є і в білоруській, чеській, словацькій, румунській, угорській та в деяких інших мовах. 

  1. Стилістична диференціація української лексики

Крім номінативної, слово виконує також оцінно-експресивну функцію. Ця функція виражається в усному і писемному мовленні за допомогою спеціально дібраних лексичних засобів мови – розмовно-побутовий, публіцистичний, офіційно-діловий, конфесійний, художній, науковий.

Значній частині слів не властиве закріплення за яким-небудь стилем. Вони утворюють розряд міжстильової лексики, вживаної у зв’язку з невираженістю, або нейтральністю, експресивно-оцінних значень у всіх стилях.

Основу усної форми мовлення становить розмовно-побутовий функціональний стиль. Йому властиві такі типові ознаки, як невимушеність, спонтанність спілкування без попередньої підготовки, чітко виявлена ситуативна зумовленість, що випливає насамперед з так званих рольових характеристик учасників спілкування, переважно діалогічна форма обміну інформацією, використання слів з виразними експресивно-оцінними позитивними і негативними значеннями, вживання розмовних варіантів лексичних одиниць, що мають інші літературні відповідники. Писемним мовленням послуговуються офіційно-діловий, публіцистичний, науковий, художній і конфесійний стилі.

Офіційно-ділова лексика вживається в різного типу ділових паперах, законах, постановах і розпорядженнях, кодексах, договорах і угодах, нотах тощо.

Науковий стиль – стиль наукових праць, мета яких нагромаджувати знання, досвід у галузі науки, техніки, встановлювати закономірності розвитку явищ, процесів. Характеризується вживанням термінів та розкриттям їхнього змісту, специфічною побудовою тексту, в якому переважають логічні, причиново-наслідкові відношення між конструкціями.

Лексика публіцистичного стилю розрахована на здійснення впливу, чому безпосередньо підпорядковується політична загостреність, підкреслене ідеологічне спрямування відповідних текстів. Публіцистичний стиль використовується в газетах, журналах, це стиль засобів масової інформації.

Художній стиль – той, що реалізує естетичний вплив мови через конкретно-чуттєвий зміст художніх образів. В ньому використовуються художні засоби всіх інших функціональних стилів; значну роль відіграють індивідуально-авторські засоби мовної виразності, переносно-образне вживання слів, що забезпечують емоційно-образний вплив на читача.

Лексика конфесійного стилю покликана забезпечити спілкування людей у релігійній сфері. Це мова Святого письма, молитов, казань, проповідей тощо.

  1. Термінологічна лексика

Термін - це слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене і спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери. Воно ніколи не буває емоційно-забарвленим. Система всіх термінів мови або якоїсь галузі називається термінологією.

Термінологія поділяється на: суспільно-політичну — використовується в таких галузях знань, як філософія, економіка, фінанси, політологія, суспільствознавство, логіка, психологія, педагогіка, історія, право, дипломатія;мистецьку — охоплює музику, театр, кіномистецтво, об­разотворче мистецтво, архітектуру, літературознавство;наукову — стосується таких наук, як математика, фізика, кібернетика, хімія, біологія, фізіологія, ботаніка, зоологія, географія, геологія, астрономія;технічну — обслуговує такі галузі техніки й виробництв, як металургія, машинобудування, електротехніка, радіо­техніка, електроніка, гірнича справа, текстильне виробництво. Виділяється також термінологія сільськогосподарська, медична, спортивна, військова. Термінологію творять спеціалісти. Для цього використовуються:а)  загальновживані слова, яким у певній галузі науки надають чітко окресленого значення; б) спеціально створені слова; в) кальки, тобто слова, створені за іншомовними зразками; г) запозичені слова; г) словосполучення.

Добре розвинена, впорядкована й унормована терміноло­гія сприяє розвиткові науки та технічному прогресові.

  1. Розмовно-побутова та просторічна лексика

Розмовно-побутова лексика — це слова, поширені в розмовно-побутовому стилі усного літературного мовлення.Поряд зі стилістично нейтральними словами побутова лексика включає слова емоційно й експресивно забарвлені та оцінні. Використовувана в усному варіанті мовлення, переважно в невимушеному спілкуванні, така лексика передає почуття мовця, має виразно оцінний характер. У художній літературі й публіцистиці розмовна лексика створює ефект довірливої розмови. Слова, що вживають здебільшого в усному побутовому мовленні, а також у художній літературі та публіцистиці для надання зневажливої, іронічної, грубуватої, фамільярної оцінки предметам чи явищам, називають просторічними.

До просторічних слів належать: • русизми — слова, запозичені з російської мови, що перебувають за межами української літературної мови і не зафіксовані її словниками;

вульгаризми — грубі чи брутально-лайливі слова, вислови, звороти, що стоять поза літературною нормою. У художній літературі вони можуть уживатися з певною метою, наприклад, для реалістичного відтворення усного мовлення персонажів. Уживання таких слів у літературній мові неприпустиме.

  1. Експресивна лексика

Слова, що належать до стилістично забарвленої лексики, характеризуються насамперед наявністю чи відсутністю в них додаткового конотативного значення, тобто певних емоційних відтінків. Більшість слів сприйма­ється без будь-яких емоцій. Це експресивно нейтральна лексика. Сюди належать слова, що позначають різні абстрактні по­няття, слова з виробничо-професійної галузі, терміни, істо­ризми. Але є частина слів, які самі по собі надають висловлюван­ню емоційного забарвлення, містять стилістично-оцінний відтінок. Це експресивно забарвлена лексика. До неї переважно належить:книжна піднесена лексика. Емоційно забарвленими часто є слова, що виступають як синоніми до слів, стилістично й емоційно нейтральних.

Емоційність властива словам, що називають різні почуття — радість, гнів, горе, захоплення, огиду; виражають якісну оцін­ку предметів та явищ. Такі слова містять емоційний елемент уже у своему лексичному значенні. Нейтральні слова набувають позитивного чи негативного емоційного забарвлення, якщо їх вжито в переносному.

Емоційне звучання деяких слів досягається за допомогою: а) пестливих суфіксів: матуся, татусь, ріднесенький; б) згрубілих суфіксів: носище, бабище, хлопчисько.

Експресивна лексика може вживатися в усіх функціональ­них стилях літературної мови. Проте найчастіше вона використовується в художніх творах і публіцистиці, а також у роз­мовно-побутовій сфері. Експресивна лексика надає висловлю­ванню більшої виразності, образності, помітніше впливає на почуття співрозмовника, читача.

  1. Лексика обмеженого вживання

Лексика обмеженого вживання складається зi слiв, вживання яких обмежене або територiєю, або певною групою суспiльства. До складу спецiальної лексики належать дiалектизми, професiйнi слова, термiни, а також жаргонiзми та арготизми.

Діалектна лексика, або діалектизми у своїй основі є засобом усного спілкування людей певної території. Українська мова має три наріччя – північне, південно-західне та південно-східне, які різняться між собою, а також від літературної норми фонетичними, граматичними й лексичними ознаками.Діалектизми – це слова, поширення яких обмежується територією певного наріччя (діалекту. Літературна мова виникає на основі якогось одного діалекту чи групи споріднених діалектів, але вона вже на початку свого становлення виходить за межі основного говору, починає залучати й елементи (особливо лексичні) з інших говорів.

У період формування нової української літературної мови багато письменників використовували діалектизми, що згодом не закріпилися в лексичному складі нормованої мови.

  1. Територіальні діалектизми

Діалектизми — це слова, вживання яких характеризується територіальною обмеженістю і більш-менш різко контрастує з прийнятими в літературній мові нормами. Діалекти української мови поділяються на три основні групи: північну, південно-схід­ну та південно-західну.

Кожному з цих наріч властиві, крім фонетичних та грама­тичних, певні лексичні особливості, не відомі літературній мові, — територіальні діалектизми. Залежно від того, у якому відношенні територіальні діа­лектизми стоять до загальнонародного словника, їх поділяють на словникові, етнографічні, семантичні та словотвірні. Діалектизми, що позначають поняття, для яких у літера­турній мові є інші назви, називають словниковими (лексични­ми). Це власне дублети до літературних слів.

Територіальні діалектизми під час формування літератур­ної мови сприяли її збагаченню. Тепер вони зрідка викорис­товуються в художніх творах для надання їм певного місцево­го колориту. Зрештою, діалектизми є постійним джерелом для поповнення лексики літературної мови

  1. Соціальні діалектизми

Соціальні діалекти вживаються тільки певними соціальними групами носіїв мови. До соціальних діалектів належать професіоналізми, жаргонізми, арготизми.

Професіоналізми характерні для мови людей окремих професій. Наприклад, оператори ЕОМ вживають чимало слів, не відомих людям, які не мають справи з комп’ютерами.

Жаргонізми – слова, властиві розмовній мові певного середовища. Наприклад, у молодіжному або кримінальному жаргоні побутують слова: бакси (долари), штука (тисяча), лимон (мільйон), шлунок (гаманець), ксива (паспорт, посвідчення особи тощо), базар (розмови), пакет (наряд міліції), стрілочник (донощик), черепи (свої хлопці), гнати (брехати), кинути (обманути ), наїжджати (чіплятися, погрожувати), кльово (дуже добре).

Арготизми – це умовна говірка, незрозуміла для сторонніх. Відомі злодійське, картярське, жебрацьке арго. Виконую насамперед конспіративну функцію.

28. Професіоналізми у складі української лексики.

Професіоналізми — слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій.Професіоналізми виступають як неофіційні (отже,експресивно забарвлені) синоніми до термінів. Вони ніби деталізують загальновідомі назви.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають виразного наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни — це зазвичай абстрактні поняття, то професіоналізми — конкретні, тому, що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідного фаху, для прикладу: слова та словосполуки, притаманні мові моряків:  камбуз (кухня),  ходити в море (плавати).

  • професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібнихгалузей:  тверда валюта (стабільний курс), брудні гроші (протизаконно отримані кошти);

  • професіоналізми користувачів ПК: мама (материнська плата), клава (клавіатура), скинути інформацію (переписати), глюк (збій програми);

  • професіоналізми музикантів, наприклад: фанера (фонограма), ремікс (нова версія відомої мелодії), розкрутити (розрекламувати пісню, ім'я).

29.) Жаргонізми й арготизми

Жаргон - соціальний різновид мови, що використовується вузьким колом носіїв мови, об'єднаних спільністю інтересів, занять, становищем у суспільстві. У сучасній українській мові виділяють молодіжний жаргон, або сленг, жаргони професійні, жаргон у місцях позбавлення волі і т.д.

Найбільшого поширення у наш час отримав молодіжний жаргон, популярний у студентів, учнівської молоді. Поява багатьох жаргонізмів пов'язана з прагненням молоді яскравіше, емоційніше висловити своє ставлення до предмета, явища. Всі вони поширені тільки в усному мовленні і нерідко відсутні в словниках.

Табірний жаргон, яким користувалися люди, поставлені в особливі умови життя, відбив побут у місцях ув'язнення. Мова певних соціально замкнутих груп (злодіїв, волоцюг і т. д.) називається арго. Це засекречена, штучна мова злочинного світу, відома лише посвяченим і існуюча також лише в усній формі.

Окремі арготизми отримують поширення за межами арго. Жаргонізми і ще більшою мірою, ніж арготизми виділяються вульгарним забарвленням. Проте їх лексична недосконалість пояснюється не тільки стилістичною зниженістю, але і розмитим, неточним значенням. Смислова структура більшості жаргонних слів варіюється залежно від контексту. Тому вживання жаргонізмів робить мову не тільки грубою, непристойною, але і недбалою, нечіткою.

Виникнення і поширення жаргонізмів і арготизмів справедливо оцінюється як негативне явище у розвитку національної мови. Тому мовна політика полягає у відмові від їх використання. Однак письменники і публіцисти вправі звертатися і до цих словникових пластів у пошуках реалістичних фарб при описі відповідних сторін нашої дійсності. При цьому жаргонізми, арготизми повинні вводитися в художню мову тільки цитатно, як і діалектизми.

  1. Поняття про архаїчну лексику. Історизми в словниковому складі сучасної української мови, їх стилістичні функції.

Архаїзмами у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. Від інших застарілих слів, зокрема історизмів, архаїзми таким чином відрізняються тим, що мають у сучасній мові синоніми. Усі наявні в мові архаїзми поділяються на окремі типи. За класифікацією: 1. Власне лексичні архаїзми — слова, витіснені з мови словами з іншим коренем. 2. Лексико-словотворчі архаїзми відрізняються від сьогоднішніх відповідників суфіксами або префіксами. 3. Лексико-морфологічні архаїзми характеризуються застарілою граматичною формою. 4. Лексико-фонетичні архаїзми від сучасних назв різняться однією чи двома фонемами. 5. Лексико-семантичні архаїзми — застарілі значення слів, які тепер уживаються з іншими, сучасними значеннями. Архаїзми поділяються на дві великі групи: історизми і власне архаїзми, або стилістичні архаїзми. Історизми - це поняття, які зникли у процесі історичного розвитку: гетьман, волость, лихвар.Власне архаїзми - це поняття, які продовжують існувати і сьогодні, проте форма їх вираження застаріла. Деякі слова виходять з ужитку, старіють, тому що зникають позначувані ними предмети, події, явища, поняття. Такі слова називають історизмами. Це: а) назви колишніх чинів і посад; б) назви колишніх професій; в) назви старовинної зброї, старовинних монет, одиниць виміру; г) Імена історичних діячів, зниклих народів.

Історизми :1) Не мають у сучасній мові синонімів.2) Називають предмети, яких уже немає.3) Зображують факти минулих років4) Уживаються і в нейтральній функції.

Стилістичні архаїзми: 1) Мають синоніми.2) Є предмети, що ними називаються.3) Використовуються і творяться на сучасну тематику.4) Уживаютья тільки з певною стилістикою.