48 Дисиміляція приголосних

Дисиміляція - це розподібнення приголосних у межах слова. Характеристики дисиміляції: напрям, відстань тощо, аналогічні характеристики асиміляції.

Дисиміляція здебільшого зафіксована на письмі як результат фонетичних процесів, що вже відбулися і для її розуміння необхідний аналіз, щоб зясувати первинну форму слова.

Дисиміляція охоплює групи однотипних за способом творення звуків:

1. проривний+проривний=щілинний+проривний: кт=хт (кчто-кто-хто – регресивна, контактна, закріплена на письмі);

2. щілинний+щілинний=щілинний+проривний: чн-шн. Звукосполука чн-шн має спільну рису – зімкненість мовних органів при їх вимовлянні (рушник-ручник). Немає дисиміляції: точний, річний.

3. Дт-ст: прясти=пряду (прядти). Тт-ст: мести – мету (метти);

4. Дисиміляція через асиміляцію спостерігається у прикметниках і прислівниках вищого і найвищого ступенів порівняння. Суфікс ш – шч: кращий – красний+ш-ий (відбувається асиміляція.

5. Дистантна дисиміляція: рр- р…л: рибарка-рибалка – у звуковій сполуці відбулось розподібнення двох вібрантів, один з яких перетворився на зімкнено-прохідний.

49. Спрощення приголосних. Історичний коментар

Спрощення в групах приголосних також зумовлюється характером звукосполучень приголосних, темпом мовлення та іншими факторами. Одна з особливостей спрощення в українській мові полягає в тому, що спрощений в усному мовленні приголосний не передається і на письмі.

До першої групи спрощень, що закріплюються правописом, у сучасній українській літературній мові належать:[жн]←[ждн]:кожний ( із кождьныи), тижня[зн] ← [здн]: пізно (із поздньо), виїзний[сн] ← [слн]: масний(із масальный), ремісник, навмисне[сн] ← [скн]: тиснути(із тискнути) [сц] ← [стц]: місце( із мьстьце)[нц] ←[лнц]: сонце(із сьлньце)[рц] ←[рдц]: серце (із сьрдьце)[нч] ←[рнч]: гончар (із гьрньчарь)[скл] ←[сткл]: скло (із стькло).

Другу групу спрощень становлять такі, що охоплюють в усному мовленні всі випадки, а на письмі в деяких словах не передаються: [сн]←[стн]: чесний(із чьстьный), корисний, якісний, вісник, але в словах іншомовного походження типу компостний, баластний, контрастний, форпостний, аванпостний і под. всупереч вимові пишуться не спрощені групи приголосних. Наявне спрощення [стн]→[сн] і в слові шістнадцять, але орфографією воно не закріплюється;[сл]←[стл]: щасливий(із счастьливый), слати (із стьлати), улесливий, але в словах кістлявий, пестливий, хвастливий і под. [т] зберігається на письмі;[с ҆к] ← [стс҆ к]: міський(із мьстьскыи), але туристський, хоч вимовляється [турис҆ киі].

Третю групу становлять слова, утворені за допомогою суфіксів -ськ-, -ств- від інщомовних твірних основ з кінцевими групами приголосних. У таких новотворах склалися багаточленні звукосполучення, які, як правило, в усному мовленні спрощуються, а на письмі передаються повністю і без будь-яких винятків: [студен҆с҆киі] – студентський, студентство; [агенство] – агентство і под.

50. Чергування о,е//і

У СУМ при словозміні та словотворенні таке чергування вібувається послідовно: польоти – політ, ведмеді – ведмідь. Історичною причиною цього чергування є занепад редукованих звуків: ъ (єр), ь (єрчик), ѣ (ять).

Перехід е,о//і розпочався в 10 ст. і завершився в 13 ст. Цей процес відбувся рівнобіжно із занепадом редукованих звуків. У давній українській мові всі склади були відкритими, діяв закон відкритого складу. Занепадаючи, редукований передава свою силу голосному в повному творенні і подовжував його. Із занепадом редукованих утворилися так звані нові закриті склади, у яких «о та е» перейшли в «і».

Закономірність: «о,е» у відкритих складах, а «і» у закритому складі. Вийнятки: 1) коли «і» походить до «е»; 2) звук від ѣ; 3) у повноголоссі ере/еле, оро/оло між приголосними: берег – на березі,шелест – шелесту, ворона – ворон, колода – колод.; 4) вставні та випадні звуки; 5) іншомовні слова; 6) в російських прізвищах; 7) чергування за аналогією до інших форм слова.