Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Rybalka_Ivan_Istorija_Ukrajiny_Pidruchnyk_dl_39_a_vuziw_Chastyna_1

.pdf
Скачиваний:
58
Добавлен:
19.12.2016
Размер:
3.69 Mб
Скачать

Значного поширення в Україні набувають скульптура і різьблення, зокрема різьблення іконостасів.

Живопис, що раніш майже виключно був присвячений релігійній тематиці, тепер значною мірою набуває світ­ ського характеру. Художники звертаються до реального життя, малюють природу, побутові сцени, воєнні баталії, набув поширення портретний живопис. Навіть на іконах

образам святих надають рис реальних людей

(свята

Марія — проста українська жінка, жінка-мати і т.

ін.).

Розвивається книжкова мініатюра (зокрема,

в Пере-

сопницькому євангелії), гравюра, особливо по дереву (по­ чаток покладено гравірованими ілюстраціями в «Апосто­ лі» і «Букварі» Івана Федорова).

Значних успіхів було досянуто в Україні у литті з міді та олова і художній обробці металу. Особливого розвитку це мистецтво набуло у Львові. Відливали й художньо оформляли гармати, дзвони, ліхтарі, чаші, свічники, зброю, посуд та ін. Оздоблювали з допомогою інкрустації золотом, коштовним камінням, гравіруванням, шліфуван­ ням тощо.

Отже, протягом X I V — першої половини XVII ст., в складних умовах роз'єднаності українських земель і від­ сутності єдиної української держави, розвивалась україн­ ська національна культура. З посиленням національно-ре­ лігійного й соціального гноблення, насильницької політики покатоличення й полонізації, що її проводили урядові ко­ ла й феодали Польщі, розвиток української культури на­ прикінці XVI — початку XVII ст. набув характеру нацкь нально-культурного відродження. Зберігаючи й розвиваю­ чи рідну мову й культуру, український народ відстоював право на свою національно-культурну й державну неза­ лежність, на свою самостійність.

Р о з д і л 6 ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

ВСЕРЕДИНІ XVII СТ.

1.Україна напередодні визвольної війни.

Причини війни

Посилення Останнє десятиріччя перед ви- кріпосницького гніту звольною війною 1648—1654 рр.

в1639—1648 рр. було часом особливо жорстокого Погіршення феодального гніту. Польські й по-

становища селянства, лонізовані українські магнати й козацтва, міщанства шляхтичі, захопивши родючі укра­ їнські землі й зайнявши всі адмі­ ністративні посади — воєвод, старост, каштелянів та ін.,—

по-хижацькому грабували природні багатства, неймовірно експлуатували населення, насамперед селян. Панщина у багатьох місцевостях України, зокрема, у Східній Галичи­ ні й на Волині, досягла 5—6 днів на тиждень. «Щоденно працювати повинні як зимою, так і влітку»,— говориться в багатьох інвентарях першої половини XVII ст. Навіть у районах Середнього Подніпров'я, південній пристеповій смузі на середину XVII ст. селяни повинні були щотижня відробляти триабо чотириденну панщину. Крім панщини, селяни платили феодалові також натуральні й грошові по­ датки, розміри яких безперервно зростали,— збіжжя, мед, бджільну десятину, поволовщину й ін. Панові йшло майно померлих селян та майно втікачів. Ще тяжче жилося селя­ нам у маєтках, які здавалися власниками в оренду, оскіль­ ки орендар за час оренди прагнув одержати якнайбільше прибутків.

Становище погіршувалося ще й тим, що шляхтич міг робити з селянином все, що хотів,— продати, обміняти, на­ віть убити,— і селянин ніде не знаходив на нього управи, бо закон був завжди на боці пана. Особливо жорстоких знущань зазнавали селяни в час нападів одного шляхтича на маєток іншого.

Розповідаючи про життя селян Середнього Подніп­ ров'я, Боплан писав, що селяни там надзвичайно бідні, мусять виконувати багато повинностей і «коли селянам

191

трапиться ще потрапити в неволю до лихого пана, стано­ вище їх гірше, ніж галерних невільників».

До селянства за своїм соціальним становищем най­ ближче стояли нереєстрові козаки, які в першій половині XVII ст. зосереджувалися в Запорізькій Січі і навколо неї. Польський уряд намагався підкорити собі запорізьких ко­ заків, ізолювати їх від «волості», Подніпров'я, не пропу­ скати на Січ утікачів. З цією метою в 1639 р. відбудували фортецю Кодак, комендант якої дістав наказ стежити за тим, щоб «не була пропущена за пороги жодна жива лю­ дина...» У самій Запорізькій Січі стояв урядовий гарнізон, який мав завдання розправлятися із запорожцями, при­ боркувати їхнє «свавілля», тобто не допускати виступів проти феодалів.

Нелегким напередодні визвольної війни 1648—1654 рр. було також становище заможного, реєстрового козацтва та козацької старшини, які теж зазнавали утисків від маг­ натів і шляхтичів. Після придушення селянсько-козацьких повстань 1637—1638 рр. на Україні польський уряд сеймо­ вою «ординацією» 1638 р. позбавив реєстровців самовря­ дування і обмежив реєстр 6 тис. чол. Старший комісар та полковники, призначувані з шляхтичів польським урядом, всіляко знущалися з козаків, захоплювали в них землі, батьків і матерів їхніх перетворювали на кріпаків, гроші, належні за службу, не платили. Дрібні українські шляхти­ чі також зазнавали утисків магнатів і були незадоволені всевладдям і свавіллям.

Міське населення, особливо біднота, ремісники, також терпіли тяжкий феодальний гніт. У містах, які становили приватну власність феодалів, жителі виконували повинно­ сті на користь їхніх власників і платили податки. Самовря­ дування, що його мали деякі міста, часто порушувалося, війтів здебільшого призначав польський уряд, а не обира­ ло населення. Міщанство страждало від конкуренції шляхти в торговельно-промисловій діяльності, бо шлях­ та мала право безмитного вивезення своєї продукції, користувалася монополією в заняттях ґуральництвом, млинарством, броварством і т. ін.

Посилення

Соціально-економічне гноблення

доповнювалося жорстоким націо-

національно-

нально-релігійним гнітом. Викори-

релігійного гноблення стовуючи зраду найбільших укра­ їнських магнатів і частини вищого православного духівництва, польські шляхтичі силою на­

саджували в Україні католицизм і уніатство, перешкоджа­ ли розвитку шкіл, освіти, української культури, утискува-

192

ли православних і їхню віру, знущалися з православних священиків, захоплювали й руйнували церкви та монастирі.

Та, незважаючи на жорстоке національне і релігійне гноблення, полонізувалась і окатоличилася лише верхівка українських феодалів. Основна ж частина українського населення — селяни, козаки, міщани — лишилися вірними своїй мові, культурі, вірі, національним традиціям.

Варварська експлуатація природних багатств України, небачено тяжкий соціально-економічний, політичний і на­ ціонально-релігійний гніт, якого зазнавав український на­ род під владою шляхетської Польщі, децентралізація дер­ жавного життя, шляхетська «демократія» — все це затри­ мувало зростання продуктивних сил України, її економіки і культури, гальмувало розгортання творчих сил україн­ ського народу і стало основною причиною визвольної війни.

Отже, напередодні 1648 р. в Україні склалося таке ста­ новище, коли більшість українського народу — селяни, міщани, козаки, козацька старшина, дрібна українська шляхта, нижче православне духівництво — не хотіла і не могла далі терпіти гноблення феодалів, польсько-шляхет­ ської адміністрації. Інтереси всіх цих груп українського населення збігалися у прагненні визволити Україну з-під влади шляхетської Польщі, з-під влади іноземців. Це було історичною необхідністю, корінним питанням національно­ го існування українського народу. Ось чому всі названі верстви українського народу у 1648 р. піднялися на боротьбу за своє визволення.

2. Початок визвольної війни. Перші перемоги народу. Богдан Хмельницький

Богдан Хмельницький Перші великі битви, що стали по­ чатком визвольної війни україн­ ського народу проти шляхетської Польщі, відбулися на­

весні 1648 р. Очолив народні маси чигиринський козаць­ кий сотник Богдан Хмельницький (якому тоді було понад 50 років) — зріла людина, досвідчений політик і військо­ вий діяч. Народився Богдан Хмельницький 27 грудня 1595 р., очевидно, в Чигирині у сім'ї дрібного українсько­ го шляхтича Михайла Хмельницького, який служив у магнатів, а потім дістав посаду підстарости чигиринсько­ го. Учився Богдан спочатку в українській школі, а потім у Львівській єзуїтській колегії, знав латинь та кілька іноземних мов і був освіченою, культурною людиною.

7 «Історія України», ч. і

193

Про зовнішність і характер Богдана Хмельницького су­ часник посол Венеціанської республіки Альберт Віміна, що бував в Україні, писав, що «на зріст він скоріше висо­ кий, ніж середній, широкий у костях, сильної будови. Мова його і спосіб керування показують, що він має зрілий і про­ никливий розум... У поведінці він м'який і простий і тим викликає до себе любов козаків, але, з другого боку, дер­ жить їх в дисципліні суворими карами».

З молодих літ Богдан Хмельницький служив у козаць­ кому війську, ходив у походи проти татар і турків, зокрема брав участь у битві з турками на Печорських полях у 1620 р. Батько його там загинув, а сам Богдан потрапив у турецький полон, з якого звільнився тільки через два ро­ ки. Служив у реєстровому козацькому війську, господарю­ вав на хуторі Суботові під Чигирином, що дістався йому від батька. У 1637 р. він був військовим писарем, брав участь у селянсько-козацьких повстаннях 1637—1638 рр., а після придушення їх став чигиринським козацьким сот­ ником.

Добре знаючи нестерпне становище народних мас, які зазнавали утисків польських магнатів і шляхтичів, Богдан Хмельницький тяжко переживав за долю батьківщини. До того ж йому довелося зазнати особистої кривди. Дрібний польський шляхтич, підстароста чигиринський Данило Чаплинський, користуючись підтримкою старости Олек­ сандра Конєцпольського, із загоном своїх слуг напав на хутір Суботів, зруйнував його, пограбував майно Хмель­ ницького, побив його малолітнього сина, захопив дружину. Скарги Хмельницького королеві залишилися без наслідків. Король начебто сказав Хмельницькому, що він, як вояк, носить шаблю і цією шаблею може сам себе боронити.

Особиста образа, якої зазнав Хмельницький, ще біль­ ше переконала його, що з польськими магнатами й шлях­ тичами не тільки простим людям, а й козацькій старшині згоди досягти неможливо.

Встановивши зв'язок із Запоріжжям, Хмельницький почав підготовку повстання. Польські власті ув'язнили його у Криловській фортеці, але з допомогою друзів йому вдалося звільнитися, і наприкінці грудня 1647 р. він утік на дніпровський Низ. Оволодівши островом Томаківкою (Буцьким), Хмельницький і його прихильники стали скли­ кати всіх незадоволених і готувати сили для збройної боротьби проти польсько-шляхетського режиму. Сюди масами почали сходитися селяни, козаки, міщани, дрібні шляхтичі.

т

Визволення

Наприкінці січня 1648 р. повстанці

повстанцями

на чолі з Хмельницьким, підтрима-

Запорізької Січі.

ні реєстровими козаками, вигнали

Народні рухи

із Запорізької Січі урядовий гарні-

на Подніпров'ї

зон і обрали Хмельницького геть­

 

маном. Січ стала центром форму­

вання повстанських сил. До Хмельницького, на його за­ клики, як писав сучасник, «почало горнутися все, що лише було живого». На Запоріжжя прийшли запорожці, що жи­ ли на Дону, а також донські козаки.

Щоб забезпечити свій тил з півдня від татар і посилити повстанські загони кіннотою, Хмельницький поїхав до Бахчисарая і в лютому 1648 р. уклав угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм III про спільну боротьбу проти Поль­ щі. Син Хмельницького Тиміш та кілька інших козаків за­ лишилися в Криму як заложники. За наказом хана в Укра­ їну прибув перекопський мурза Тугай-бей з 4-тисячним та­ тарським загоном.

Одночасно з виступом повстанських загонів під прово­ дом Хмельницького на дніпровському Низу, на Запоріжжі, народні повстання спалахнули і на Подніпров'ї, де на бо­ ротьбу піднялися маси селян, міщан, козаків. Через це ко­ ронний гетьман Микола Потоцький змушений був затри­ матися на Середньому Подніпров'ї, щоб погасити там «згубне полум'я» народних повстань. Зібравши близько ЗО тис. війська, Микола Потоцький, що розташувався в Черкасах, і польний гетьман Мартин Калиновський, який обрав своїм центром Корсунь, розгорнули боротьбу про­ ти повстанців. Затримка Потоцького й Калиновського з військами на Подніпров'ї дала змогу Хмельницькому ви­ грати час, щоб підготувати збройні сили і встановити зв'язки з населенням багатьох районів України, яке в цей час піднімалося на повстання.

Зажадавши від Потоцького виве- Розгром сти з України польське військо й польсько-шляхетських скасувати «ординацію» 1638 р.,

військ в урочищі Хмельницький у квітні 1648 р. Жовті Води із своїми загонами рушив із За­ поріжжя назустріч польським військам, що наступали, маючи на меті не допустити

з'єднання запорожців з селянськими повстанськими загонами.

Вавангарді польсько-шляхетських військ, що рушили

внапрямку Запоріжжя 11 квітня 1648 р., було два загони.

7*

195

Один з них на чолі с сином Миколи Потоцького Стефаном і козацьким комісаром Я. Шемберком ішов суходолом. Налічував він близько 6 тис. чол., серед них понад 2 тис. реєстрових козаків, решта — польські корогви. Другий за­ гін, що складався переважно з реєстрових козаків на чолі з генеральними осавулами Іваном Барабашем та Ілляшем Караїмовичем і німецьких найманців (4—5 тис. чол.), плив на байдаках униз по Дніпру. Обидва загони біля Ко­ дака мали з'єднатися і потім разом вирушити на Запоріж­ жя. Слідом за передовими загонами рухалося й основне польське військо на чолі з М. Потоцьким та М. Калиновським (приблизно 10 тис. чол.).

Хмельницький, скориставшися з розпорошення сил польсько-шляхетських військ, вирішив розгромити їх по частинах. 19 квітня в урочищі Жовті Води (Жовті Води — нині місто й невеличка річка — притока р. Ін­ гульця в Дніпропетровській обл.), повстанці, що перед цим з'єдналися з кримськими татарами Тугай-бея, ото­ чили загін С. Потоцького й Шемберка, змусили його зайняти невигідні позиції і перейти до оборони. Допо­ мога ззовні не підійшла, бо 24 квітня козаки-реєстров- ці, що пливли по Дніпру на байдаках, біля Кам'яного Затону (поблизу нинішнього села Дніпровокам'янки Верхньодніпровського р-ну Дніпропетровської обл.) скликали так звану чорну раду й підняли повстання, яке очолили особистий друг Хмельницького Філон Джалалій і черкаський сотник Б. Товпига. Повсталі вбили Барабаша, Караїмовича та інших прихильників шля­ хетської Польщі й рушили до Жовтих Вод. На бік Хмель­ ницького перейшли також реєстрові козаки й драгуниукраїнці, що перебували у війську С. Потоцького і Шем­ берка. 5 травня повстанці, які налічували тоді близько 10 тис. чол., увірвалися в табір польсько-шляхетських військ, змусивши їх до відступу. 6 травня в урочищі Княжі Байраки (у верхів'ї р. Дніпровокам'янка) по­ встанці разом з татарами вщент розгромили ворожі

війська. Багато

жовнірів

загинуло,

близько

3 тис. їх

і 50 шляхтичів

потрапили

в полон

і були

відправлені

в Крим. Поранений у бою С. Потоцький помер від ран, а Шемберк опинився в татарському полоні.

Народ у піснях і думах прославив свою першу перемогу над польсько-шляхетськими військами. В одній з них співається:

196

Чи не той то хміль,

Гей, не один лях лежить

Що коло тичин в'ється?

Головою в воду.

Ой, той то Хмельницький,

 

Що з ляхами б'ється.

Ой, втікали вражі ляхи —

 

Погубили шуби...

Гей, поїхав Хмельницький

Гей, не один лях лежить

К Золотому Броду —

Вишеривши зуби!

Битва під Корсунем

Розгромивши

передовий

загін

 

С. Потоцького й Шемберка під

Жовтими Водами,

Хмельницький

повів своє

військо

проти головних польсько-шляхетських сил, які налічу­ вали до 20 тис. чол. і які від Черкас відійшли до Корсуня, де зайняли зручні позиції і укріпилися. 15 травня під Корсунем з'явилися повстанські загони (15 тис. чол.) і татари (4 тис. чол.)

Почалися бої. Потоцький почав відводити війська на Богуслав. Дізнавшись від козака Самійла Зарудного, що став провідником польського війська, про шлях відступу польсько-шляхетських військ, повстанці в лісисто-болоти­ стій місцевості урочища Горохова Діброва (нині поблизу с. Виграєва Корсунь-Шевченківського р-ну Черкаської обл.,) перекопали шлях канавами, зробили з дерев завали, загатили рівчак, внаслідок чого в балці розлилася вода й утворилася багнюка. Обабіч дороги повстанці й татари зробили засідки, а вперед було вислано 6-тисячний загін Кривоноса. Вранці 16 травня польсько-шляхетське війсь­ ко, почавши відступ від Корсуня, в Гороховій Діброві потрапило в оточення. В запеклому бою шляхетське війсь­ ко було вщент розгромлене.

У щоденнику походу польського війська цей бій описа­ но так: «Табір [польський.— Авт.] увійшов у цю діброву, як у пастку (матню); далі йти він не міг, бо шляхи були розкопані і загорожені. Ззаду на табір тисли всім тягарем татари; спереду і з боків козаки завдавали великої шкоди, [користуючись] приготовленими шанцями. Наші мужньо боронилися в кожному кутку табору, але, захоплені в па­ стку, не могли перемогти великих ворожих сил; вони боро­ нились чотири години. За півгодини до полудня почався цей нещасливий бій, а опівдні, коли татари проникли по таборних вулицях у табір, [вони] били, сікли і, розгромив­ ши рештки табору, кинулись грабувати,— тоді почали ті­ кати, хто тільки міг».

Народна пісня яскраво змальовує корсунську перемогу й глузує з Потоцького, як з невдалого полководця. Коли

197

ляхи зробили з «козаками великий колот» і коли «не одно­ го ляха козак, як би скурвого сина, за чуба стряс»,

Тогді козаки ляхів доганяли, Пана Потоцького піймали, Як барана зв'язали

Та перед Хмельницького-гетьмана примчали. «Гей, пане Потоцький!

Чому у тебе й досі розум жіноцький?

Не вмів ти єси в Кам'янськім Подільці пробувати, Печеного поросяти, Куриці з перцем та шапраном уживати,

А тепер не зумієш ти з нами, козаками, воювати І житньої соломахи з тузлуком (уплітати).

Хіба велю тебе до рук кримському хану дати, Щоб навчили тебе кримські нагаї сирої кобил и н н жувати!»

Лише незначна частина жовнірів зуміла втекти, багато їх було перебито, понад 8500 чол. взято в полон. Серед по­ лонених, відданих татарам і відправлених у неволю до Криму, були й М. Потоцький та М. Калиновський.

Перші перемоги українського народу під Жовтими Во­ дами й Корсунем мали велике значення для розвитку визвольної війни. Завдяки рішучим ударам народних мас була знищена польсько-шляхетська окупаційна армія — основна опорна сила Речі Посполитої в Україні. її полко­ водці опинилися в полоні. Державна скарбниця була по­ рожня.

Урядові кола роздирали магнатські чвари й ворожнеча різних партій та угрупувань. До того ж 10 травня помер король Владислав IV, і до всього додалося ще й безвладдя. Все це створило сприятливі умови дальшому піднесенню боротьби народних мас в Україні.

Після Корсунської битви Хмельницький 21 травня під­ ступив до Білої Церкви, а звідти у червні рушив до Чиги­ рина, зробивши це місто гетьманською резиденцією. Йому потрібно було поповнити й організувати свої війська, за­ безпечити їх усім необхідним, налагодити тісніші контакти з повстанськими силами всієї України, підготуватися до дальшої боротьби, а також встановити звязки з росій­ ським урядом.

Нарешті, тоді Хмельницький, очевидно, ще не думав повністю громити Польську державу і відривати від неї Україну. Про це свідчить, зокрема, те, що з-під Білої Церкви Хмельницький надіслав посольство до короля з ви­ могами встановити 12-тисячний козацький реєстр, захи-

198

ститй православну віру й повернути православним віді­ брані у них церкви в Західній Україні, Білорусі й Литві. Польський сейм прийняв козацьких послів, їм пообіцяно поступки. Але миролюбна дипломатія як Хмельницького, так і польських урядових кіл була зірвана бурхливим на­ ростанням народного повстанського руху.

3. Розгортання повстанських рухів та створення народної армії. Воєнні дії в другій половині 1648 р.

Хмельницький розгортав кипучу діяльність як всереди­ ні країни по мобілізації сил для наступних боїв, так і на міжнародній арені. Він намагався зміцнити зв'язки з Кримським ханством, забезпечити лояльне ставлення до України Туреччини, нав'язати контакти з Молдовою. Але особливе значення мали відносини з Росією. Хмельни­ цький домагався розриву Москви з Польщею і початку російсько-польської війни.

8 червня 1648 р. Богдан Хмельницький, перебуваючи в Черкасах, написав свого першого листа до царя, в якому розповів про перемоги над польськими військами під Жов­ тими Водами і Корсунем.

Одночасно Хмельницький просив царя взяти Ук­ раїну під свій захист. «Зичили бихмо собі,— писав Хмель­ ницький,— самодержца господаря такого в своєй землі, яко ваша царская вельможност православний хрестиянський цар...» Далі гетьман закликає царя до походу проти Польщі и запевняє: «Ми зо всім Войском Запорозким услужить вашой царской велможности готовисмо...»

Царський уряд, не будучи підготовлений до нової війни

зПольщею і переживаючи внутрішні труднощі (повстання

вМоскві та інших містах, нестача коштів і т. ін.), а також маючи незахищений тил з боку Швеції, не прийняв пропо­ зиції Хмельницького і не пішов на розрив миру з Поль­ щею. Та водночас російський уряд подавав допомогу українському народові: дозволив безмитно ввозити в

Україну хліб, сіль та інші продукти, зброю, надавав кош­ ти, вимагав від польського уряду припинення релігійних утисків українського населення, сприяв переселенню українців у межі Росії і т. ін.

199