Rybalka_Ivan_Istorija_Ukrajiny_Pidruchnyk_dl_39_a_vuziw_Chastyna_1

Народні повстання	У той час, коли Хмельницький, ві-
влітку 1648 р.	дійшовши до Чигирина, готувався
Рушійні сили	до дальшої	боротьби,		народне
і характер війни	повстання широкою		хвилею роз­
	лилося по	Україні	й	переросло

у велику народно-визвольну війну. У цій війні селянство становило абсолютну більшість повстанських загонів в ар­ мії Богдана Хмельницького. Селяни оголошували себе «козаками», створювали загони, які вливалися в армію Хмельницького чи діяли окремо. Повстанці виганяли або вбивали шляхтичів, захоплювали й ділили між собою їхнє майно, руйнували маєтки, розшукували і знищували доку­ менти про свою залежність від панів і т. ін. Особливо яск­ раво про антифеодальну, антикріпосницьку спрямованість селянської боротьби свідчить той факт, що повстанці нападали не тільки на маєтки польських магнатів і шлях­ тичів, а й на володіння українських феодалів і навіть православних монастирів. Так, улітку 1648 р. повстанці вчинили напад на православний Густинський монастир

(на	Прилуччині), у вересні — на Почаївський монастир
на	Волині.
	Найбільш активними і енергійними серед повстанців лі­

топис Самовидця називає «броварников, винников, могилников, будников, наймитов, пастухов», тобто найзнедоленішу, найтяжче експлуатовану частину сільського насе­ лення.

Основною силою визвольної війни було селянство, яке боролося проти соціального гніту польських і україн­ ських феодалів-крІпосників та іноземного поневолення. Селянство виступало проти феодального кріпосницького гніту, і саме його боротьба надавала війні яскравого ан­ тикріпосницького спрямування. Разом із селянством ста­ ли на боротьбу нереєстрові козаки, «випищики», бідні мі­ щани. В боротьбу включилися також козацька старши­ на, реєстрове заможне козацтво, нижче православне духівництво, дрібні українські шляхтичі. Оскільки ко­ зацтво мало свою військову організацію, великий бойо­ вий досвід, набутий у боях проти турків і татар, саме ко­ заки і козацька старшина стали на чолі визвольної вій­ ни, взяли в свої руки організацію і керівництво військо­ вою справою і всією боротьбою.

Всі класи і соціальні групи — селянство, козацтво, мі­ щанство, нижче православне духівництво, козацьку стар­ шину і дрібних українських шляхтичів — об'єднувало пра-

200

гнення ліквідувати владу шляхетської Польщі, національ­ но-релігійний гніт, панування великих польських та українських полонізованих магнатів, позбутися влади іно­ земців. Селянство, міські низи й рядове козацтво вели бо­ ротьбу за ліквідацію як соціального, так ^національного гноблення, за те, щоб стати вільними дрібними власника­ ми на вільній землі.

Великі й більшість середніх українських феодалів знач­ ною мірою полонізувались. їхні класові інтереси збігалися з інтересами польських магнатів, вони боялися селянських виступів і або перебували в таборі польських панів і від­ крито боролися проти українського народу, або прикрива­ ли зраду його угодовською політикою щодо Польщі.

Вище православне духівництво, очолюване київським митрополитом Сильвестром (Косовим), було землевласни­ ком і боялось своїх же селян; тому в ході війни фактично, правда, часто приховано, підтримувало шляхетську Поль­ щу. Нижче, особливо сільське, духівництво за своїм стано­ вищем було дуже близьким до селянства й іменем право­ славної церкви освячувало і благословляло боротьбу українського народу.

Отже, майже все доросле населення України, за винят­ ком великих полонізованих українських магнатів і шлях­ тичів та частини вищого православного духівництва, під­ нялося на визвольну війну. У цій війні, спрямованій проти феодально-кріпосницького і чужоземного гноблення, по­ всталі народні маси прагнули визволити Україну з^під гні­ ту шляхетської Польщі і здобути її незалежність. Ви­ звольна війна відповідала корінним інтересам найширших мас українського народу і за своїм характером була вій­ ною антифеодальною і національно-визвольною, а отже, справедливою і прогресивною. Ця війна мала й релігійне забарвлення, оскільки в ній часто висувалися лозунги, спрямовані проти католицизму й унії на захист православ­ ної віри.

Ведучи боротьбу проти польських і українських полоні­ зованих магнатів і шляхтичів, український народ разом з тим завжди з великою симпатією ставився до трудящих мас Польщі. їх об'єднували спільні класові інтереси, інте­ реси боротьби проти феодально-кріпосницького гніту. Під впливом визвольного руху українського народу в ряді міс­ цевостей Польщі спалахували селянські повстання, які, ускладнюючи становище польської магнатсько-шляхет­ ської правлячої верхівки, об'єктивно подавали допомогу народним масам України у визвольній боротьбі.

201

Створення У ході визвольної війни, в яку народної армії включилися всі прогресивні сили українського народу, з численних повстанських загонів, у яких основну масу становило се­

лянство, формувалася повстанська, народна армія. Крім селянства, до неї входили козаки й козацька старшина, що займали командні пости, міщани, дрібні шляхтичі. Разом з українцями серед повстанців перебувало чимало росій­ ських і білоруських селян, донських козаків. Як і козацтво в Запорізькій Січі, повстанське військо поділялося на полки, полки — на сотні. Полки й сотні були військовими, а з 1649 р . — і територіальними одиницями.

Було поповнено й реорганізовано реєстрові полки, які існували ще до війни,— Чигиринський, Черкаський, Корсунський, Канівський, Білоцерківський і Переяславський. З численних повстанських загонів були створені нові тери­ торіальні полки: на Лівобережжі — Прилуцький, Мирго­ родський, Ніжинський, Борзенський, Ічнянський, на Пра­ вобережжі — Київський, Уманський, Вінницький. Пізніше виникли й інші полки.

В ході боїв з народної маси висунулись видатні полко­ водці — полковники Максим Кривоніс, Іван Богун, Дани­ ло Нечай, Мартин Пушкар, Мартин Небаба, Матвій Глад­ кий та ін., які й очолили козацькі полки.

Складним було завдання забезпечити народну армію продовольством, спорядженням, зброєю і боєприпасами. Незважаючи на великі труднощі, Хмельницький зумів у короткий час озброїти велику масу повстанців як за раху­ нок місцевого виробництва, так і трофейною зброєю, за­ хопленою у польсько-шляхетських військ та у фортецях. Повстанська армія мала артилерію, бійці були озброєні самопалами, мушкетами, пищалями, карабінами, пі­

столями, мечами,	шаблями, списами, луками,	а то
й косами, ціпами тощо.
	Незабаром після перемог під Жов-
Народні	тими Водами й Корсунем народні
повстання	повстання охопили фактично всю
влітку 1648 р.	Україну. Національно-визвольний
	рух, творення української	держа­

ви відбувалися в умовах величезного піднесення соціаль­ ної, антифеодальної боротьби, яка влітку 1648 р. по суті переросла у селянську війну. Самовидець у своєму літописі писав, що «народ посполитій на Україні, послишавши о знесенню войск коронних и гетманов, зараз почали ся

202

купити в полки не толко тіе, которие козаками бивали, але хто и нїгди козацтва не знал», тобто що в боротьбу вклю­ чилася величезна маса посполитих-селян. Кількість по­ встанських загонів зростала з кожним днем.

Повстання, передусім, охопили Київщину. Уже через десять днів після Корсунської битви православний магнат Адам Кисіль писав, що на Київщині і Брацлавщині жоден шляхтич не лишився в своєму домі. На початку червня повстанські загони оволоділи і Києвом.

Бурхливо розвивалися повстання на Брацлавщині й Поділлі. 31 травня повстанські загони захопили Немирів, 11—12 червня — Тульчин. У той же час у їхніх руках опи­ нилися Вінниця, Умань, Брацлав, Красне, Ладижин, Бершадь та інші міста й села. Одночасно з цим повстання перекинулось на Волинь і Галичину.

У Лівобережній Україні повстання після Корсунської битви теж розвивалися дуже швидко. Яремі Вишневецькому довелось тікати з своїх маєтків. Повстанці, яких зосе­ редилось на Лівобережжі близько 15 тис., ліквідували вла­ ду польських панів на Переяславщині, Лубенщині, Ніжинщині. Вони зайняли Новгород<Сіверськ (13 червня), потім Борзну, Чернігів, Стародуб та ін.

Ярема Вишневецький з своїм 6-тисячним шляхетським загоном, відступаючи під натиском повстанців, жорстоко розправлявся з населенням. Як писав пізніше М. Кривоніс у листі до князя Д. Заславського, Вишневецький «людей мордував, стинав і вбивав на палю, скрізь у кожному місті серед ринку шибениця, а тепер виявляється, що на палі були невинні люди. Попам нашим свердлом очі свердлив».

Вишневецький був упевнений, що жах — єдине почут­ тя, яким треба діяти на «презренних хлошв». Зробивши все, що міг, для придушення повстання в Задніпров'ї, він під Любечем з своїм загоном перейшов Дніпро і через Київське Полісся і Житомир врізався в саму глибину степової України, туди, де найсильніше бушувала буря народної ненависті.

Проти Вишневецького Хмельницький послав чер­ каського полковника Максима Кривоноса (Перебийноса), який 16 18 липня 1648 р. розбив Вишневецького під Старокостянтиновим і змусив його відступити далі на захід.

Отже, влітку повстання, найбільш масовими учасника­ ми яких стали селяни, охопили всю Україну. Уже в першій половині літа 1648 р. були очищені від польської влади воєводства Київське, Чернігівське, Брацлавське і східна

203

частина Подільського. В серпні повстання перекину­ лось і на Волинь, в Галичину. Окремі козацькі загони взяли Кремінець, Луцьк, Острог, Володимир, Заславль та ін.

Великий розмах повстань змушені були визнавати на­ віть магнати. Так, Я. Вишневецький і його друзі 20 липня писали в польський сенат з Волині, що в Україні «що не хлоп, то й ворог, що не місто й село, то й юрби ворогів».

	Богдан Хмельницький і		польські
Розгром	шляхтичі готували війська до но-
польсько-шляхет-	вої битви.	Польському	урядові
ських військ	вдалося зібрати велику армію—
під Пилявцями	близько 32 тис. шляхтичів, 8 тис.
	німецьких	найманців і кілька де­

сятків тисяч озброєних слуг. Військо було добре озброєне, мало 100 гармат. Але в Польщі між окремими магнатами й шляхтичами точилися чвари й суперечки. Тому армію очолили магнати Домінік Заславський, Микола Остророг і Олександр Конєцпольський. «Дурні ляхи — послали пе­ рину, дитину, латину»,— глузували козаки з розніженості й лінивості Заславського, молодості й недосвідченості Конєцпольського та «ученості» Остророга.

Хмельницький також зібрав армію у кількості 80 тис. чол. Перед польсько-шляхетським військом вона поступа­ лася озброєнням, мала менше кінноти, але була сильна моральною стійкістю, єдністю, самовідданістю і героїз­ мом воїнів, талановитістю командування. До повстансько­ го війська приєднався також 4-тисячний загін татар.

Війська польське і українське зійшлися 8 вересня 1648 р. під містечком Пилявцями (тепер с. Пилява Старосинявського району Хмельницької обл.), над р. Пилявкою на Поділлі. У польському таборі не було порядку, шляхти­ чі прийшли з величезним обозом, що налічував близько 100 тис. возів, привізши з собою предмети розкоші — сріб­ ний посуд, ванни, а також чайники, вина, наливки, тістеч­ ка і т. ін. За словами одного сучасника, пани зібралися на війну не так із залізом, як із золотом і сріблом. Битва, що почалася 11 вересня, 13 вересня закінчилася повним роз­ громом польсько-шляхетського війська й панічною втечею тих, хто врятувався. Конєцпольський тікав, переодягнув­ шись селянином, Ярема Вишневецький — на простому се­ лянському возі, Заславський загубив булаву, Остророг — шапку та опанчу. Деякі шляхтичі за дві доби досягли Львова (300 км). Повстанцям дісталися величезні трофеї — 100 гармат, багато іншої зброї й спорядження,

204

десятки тисяч підвід з матеріальними цінностями. І довго ще в Україні шляхтичів глузливо прозивали «пилявчиками».

С. Твардовський, польський шляхтич, сучасник подій, так писав про вигляд утікаючих польських вояків з-під Гїилявців: «Не спинити руху скелі, що відірвалася від гори, й не підняти Трої, коли вона ввергнута в прах! Який шум, який хаос панував так, коли багато людей, не знаючи на­ віть у чому справа, вискакували з своїх жител, кидали од­ ні зброю, другі — списи на землю, інші, тільки від сна ско­ чивши, хапалися за що попало — хто за коня, хто за шаб­ лю, за вузду, за сідло. Поранених, хворих — усе кидали і ввіряли життя своє своїм ногам. Все добро і багат­ ство, яке мали тут поляки, все віддали на поживу своїм

хлопам. І цим на	короткий час затримали	ворога,
а самі змогли втекти далі».
	Блискуча перемога народної армії
Облога Львова	мала велике значення для даль-
й Замостя	шого розгортання визвольної вій­
	ни. Польсько-шляхетську	армію

було розгромлено, визволено Волинь і Поділля. Шляхтичі в паніці утікали з українських земель, Хмельницькому від­ крився шлях на Польщу. Через Збараж — Зборів — Глиняни повстанські війська 26 вересня підійшли до Львова. Хмельницький, щоб не руйнувати міста й не дати татарам можливості його пограбувати, взяв з міста 20 тис. злотих контрибуції і, знявши 16 жовтня облогу, повів свої вій­ ська до міцної фортеці Замостя, яку й оточив 27 жовтня.

Коли Хмельницький підійшов до Львова, а потім до Замостя, у Східній Галичині й Білорусі полум'я народних повстань розгорілося же дужче.

Активно виступали селяни й міщани в багатьох містах і селах Східної Галичини. На території Галицького Поділ­ ля з центром у м. Сатанові (Теребовль, Підгайчики, Янів та інші міста й села) діяли численні повстанські загони. Грізними для шляхти були виступи народних мас у Га­ лицькому Прикарпатті — території по правому берегу Дністра до Карпатських гір, до польсько-угорсько-молдов- ського прикордоння, що включали Галицьку землю, Жидачівський повіт, Перемишльську і Сяноцьку землі. Найвидатнішим ватажком повстанських загонів, що налічува­ ли 15 тис. чол. (з ЗО тис. повстанців, які діяли восени 1648 р. в Галицькому Підкарпатті), був син селянина Се­ мен Височан. Наприкінці 1648 р. більша частина Гали­ цької землі, зокрема Коломийський повіт, або Покуття, перебувала під владою Семена Височана.

205

Білоруський народ розпочав боротьбу ще влітку 1648 р. На допомогу білоруським повстанцям Хмельни­ цький надіслав свої війська й досвідчених керівників — Гладкого, Небабу, Гаркушу, Кривошапку та ін. Білоруські повстанці оволоділи містами Речицею, Мозирем, Гомелем, Пінськом. У районі Пінська боротьбу вели 40 тис. повстан­ ців, серед яких поряд з білорусами було багато українців. Білоруські повстанці відтягли на себе сили литовської шляхетської армії, на чолі якої стояв гетьман Януш Радзивілл, унаслідок чого вона не змогла рушити в Украї­ ну для з'єднання з польським військом, що значно полег­ шило дії української народної армії.

Прихід повстанських військ під Замостя сприяв по­ силенню антифеодальної боротьби польського селян­ ства. Навіть недалеко від Варшави діяли загони поль­

ських повстанців.
	Становище шляхетської Польщі
Вступ	було критичним, і новообраний
повстанської армії	король Ян II Казимир почав з
до Києва	Хмельницьким переговори, обіця­
	ючи старшині й козакам поступки.

Проте становище української армії також було тяжким. За піврічний похід, що тривав з липня по грудень, повстан­ ці стомилися, бракувало продовольства, одягу, рух військ утруднювало осіннє бездоріжжя. У таборі спалахнула епі­ демія чуми, від якої в середині листопада помер і Максим Кривоніс.

До того ж, у ході масової народно-визвольної війни — в процесі ліквідації землеволодіння і влади польських маг­ натів та шляхти і створення нових органів державної вла - ди в українському суспільстві і передусім серед керівної верхівки — козацьких старшин та православної шляхти визрівала ідея заснування незалежної Української держа­ ви. Але на середину листопада 1648 р. вона ще не сформу* валася як слід і не стала загальню. Очевидно, в той час Хмельницький і найближче його оточення ще вважали, що з допомогою прихильного до них короля можна буде доби­ тися для України («Русі») таких же прав, які мала Поль­ ща і Литва, тобто, що Річ Посполита стане чимсь подібним до федерації чи конфедерації, де Україна матиме рівні права.

	У таких умовах Хмельницький погодився на переговори
з	королем, припинив воєнні дії, зняв облогу Замостя і
14	листопада вирушив на	Подніпров'я. 23	грудня
1648 р. українські повстанські		війська урочисто	вступили

ш

до Києва. Населення міста радо зустрічало Хмельницько­ го, вітаючи його як свого вождя, визволителя від польсько-шляхетського гніту.

Про цю зустріч шляхтич В. Мясковський, який у люто­ му 1649 р. буде брати участь у посольстві до Хмельницько­ го, у своєму щоденнику писав, що сам ієрусалимський пат­ ріарх Паісій, що перебував тоді у Києві, «... з тисяччю вершників виїжджав до нього назустріч з міста, і тутешній митрополит дав йому коло себе місце в санях з правого бо­ ку. Весь народ, вийшовши з міста, вся чернь вітала його. Академія вітала його промовами і вигуками, як Мойсея, спасителя і визволителя народу від польського рабства, вбачаючи в імені Богдан добрий знак і називаючи його: богом даний. Патріарх надав йому титул найсвітлішого князя. З усіх гармат та іншої зброї в замку і в місті лунала стрільба».

4.Формування української національної держави. Внутрішня й зовнішня політика гетьманської

адміністрації

Ліквідація польсько- Протягом 1648 р. в ході визволь- шляхетського режи- ної війни було розгромлено зброй- му і становлення ні сили шляхетської Польщі й лік- нового державного відовано польську адміністратив- апарату в Україні но-політичну систему в Україні. Польські та українські полонізо­ вані магнати і великі шляхтичі були перебиті або втекли

в межі корінної Польщі разом з католицькими ксьондза­ ми, уніатським духівництвом і представниками польської влади (воєводами, старостами, каштелянами), земські й гродські суди припинили своє існування.

Та немає лучче, та немає краще,	Та немає ляха, немає пана,
Як у нас на Вкраїні.	Немає унії,—

співав народ, висловлюючи радість у зв'язку з поваленням влади шляхетської Польщі.

Український народ не визнавав залежності від Польщі. На визволених землях — від р. Случі на заході до ро­ сійського кордону на сході і від басейну Прип'яті на півно­ чі до степової смуги на півдні, на території, що обіймала близько 200 тис. кв. км,— почала складатися нова військо­ во-адміністративна і політична система, формувалась

267

українська національна держава. Очолював новий дер­ жавний апарат виборний гетьман, яким став на початку 1648 р. Богдан Хмельницький. Йому належала вища війсь­ кова, адміністративно-політична й судова влада. Панів­ ною верствою стала козацька старшина, яка й взяла до своїх рук управління українськими землями.

Адміністративний устрій в Україні складався на зразок устрою Запорізької Січі. Як і в Січі, всі найважливіші вій­ ськові й політичні справи мала розв'язувати Військова (Генеральна) рада, в якій могла брати участь уся «чернь», тобто все військо. Поступово Хмельницький загальну раду скликав дедалі рідше,— і головним органом влади посту­ пово ставала рада старшин, яка й вирішувала всі військо­ ві, законодавчі, адміністративні, господарські й зовнішньо­ політичні справи. На цю раду гетьман здебільшого викли­ кав генеральну старшину та полковників, а часом і сотників.

Найближчим постійним помічником гетьмана була ге­ неральна, вища військова, старшина, яка разом становила центральний, гетьманський уряд. До генеральної старши­ ни входили обозний, що керував артилерією, два осавули, які організовували військову раду й були помічниками гетьмана у військових справах, два судді, що відали судом, писар, який очолював військову, гетьманську канцелярію — вищу центральну установу гетьманської адміністрації. З часом до генеральної старшини почали відносити і військового хорунжого, що офіційно вважався охоронцем бойового військового прапора (корогви), та військового бунчужного — носія гетьманського бунчука, а також підскарбія, який керував фінансовими справами. Центром, столицею, де перебувало гетьманське правління, в часи визвольної війни стало м. Чигирин.

Територія України поділялася на полки, число яких бу­ ло несталим. Так, в 1648 р. їх налічувалося близько 40, в 1649 р . — 16, в 1650 р . — 20 і т. д. На чолі полку стояв пол­ ковник, який або обирався на полковій раді, або призна­ чався гетьманом. Він і здійснював усі військові й адміні­ стративні функції на території полку. Помічниками пол­ ковника була полкова старшина: писар, суддя, обозний, осавул, хорунжий.

Полки поділялися на сотні, очолювані сотниками, яких або обирала сотенна рада, або призначав гетьман, а інко­ ли й полковник. При сотникові була сотенна старшина: писар, осавул, хорунжий. У містах і селах адміністративні функції виконували отамани. Над селянами часто стояли війти. Поряд з цим у містах з магдебурзьким правом діяли

208

виборні магістрати на чолі з війтами, а в інших — ратуші. Магістратам і ратушам підлягали міщани.

Судочинство в основному було в руках козацької стар­ шини — гетьмана, полковників, сотників та відповідних суд­ дів. Функції козацьких судів здебільшого поширювалися не лише на козаків, а й на міщан та селян, зокрема в справах убивств, розбою, крадіжок та інших тяжких злочинів.

У процесі визвольної війни відбу- Економіка. лися значні зміни в економіці Соціальна політика України. Під натиском народних гетьманського уряду повстань і бойових дій Війська За­ порізького магнати й великі шлях­ тичі, католицьке духівництво, державці королівщин зму­

шені були залишати свої маєтки і втікати з Лівобережної та Правобережної України. Внаслідок цього велике й се­ реднє феодальне землеволодіння на якийсь час було в основному ліквідовано. Серйозно було підірвано й землеводоління української шляхти та монастирів. Земельні простори, залишені панами, захопили козаки й селяни, де­ яка частина перейшла у власність військового скарбу. Че­ рез це значно розширилося дрібне селянсько-козацьке землеволодіння. Козаки й селяни стали вільними дрібними землевласниками, які займалися хліборобством, скотарст­ вом, бджільництвом, рибальством, млинарством, вироб­ ництвом спиртних напоїв тощо. Свою продукцію вони ви­ користовували в основному для власних потреб і лише частково продавали. Козаками вважалися ті, хто служив у війську, а решта — селянами, посполитими.

Хоча польсько-шляхетський режим було знищено «ко­ зацькою шаблею», феодальні відносини не були ліквідова­ ні, а тільки підірваніД Збереглося значною мірою землево­ лодіння православних монастирів, частково — української шляхти. Хмельницький видавав монастирям (Густинському, київським та ін.), а також деяким українським шлях^ тичам охоронні універсали, що захищали їхні володіння?/ Захопленням пустищ, купівлею і завдяки гетьманським на^ данням розширювала землеволодіння й козацька старши­ на, яка разом з українськими шляхтичами прагнула стати великими землевласниками.;Хмельницький, як представ­ ник козацької старшини, сприяв збереженню й розширен­ ню земельних володінь старшини, монастирів і української шляхти. Проте, розуміючи, що головне завдання україн­ ського народу — це визволення України з-під влади Поль­ щі і забезпечення її незалежності, а найбільш масовою рушійною силою цієї боротьби є селянство, Хмельницький

209