Rybalka_Ivan_Istorija_Ukrajiny_Pidruchnyk_dl_39_a_vuziw_Chastyna_1

Видані останніми роками й окремі праці з проблем української історіографії, зокрема книги В. В. Кравченка про наукову й громадсько-політичну діяльність Д. ї. Багалія, Ю. А. ГІЇнчука про М. І. Костомарова, В. А. Потульницького про концепції державності в українській зару­

біжній іеторико-політичній	науці, Р. Я. Пирога		про жит­
тя М. С. Грушевського в	1924—1934	рр., ряд	вступних
статей до творів М. С. Грушевського,		В. Б. Антоновича,
М. І. Костомарова, М. П. Драгоманова та ін.

Почалися також підготовка і видання навчальних по­ сібників для учнів шкіл і студентів вузів, але ця справа виявилася дуже складною і робота в цьому напрямі триває.

Багато різних статей з проблем історії України опублі­ кували «Український історичний журнал», журнали «Україна», «Дзвін», «Київ», «Сучасність», «Відродження» та ін.

Отже, в українській історичній науці, хоча й з велики­ ми труднощами, відбуваються перші позитивні зміни, на­ мічається повернення до історичної правди. Але це нелег­ ка справа, яка вимагає певних умов і великих зусиль усього колективу українських істориків, археологів, архі­ вістів, археографів і всіх, хто причетний до історичної науки. Для відродження справжньої історії України необхідна розбудова української державності. Саме лише у неза­ лежній Українській державі, при демократичному режимі і повній свободі наукового дослідження можлива правди­ ва, невикривлена українська історія. Важливого значення набувають громадські організації науковців, зокрема діяльність Міжнародної й республіканської асоціацій українознавців та наукових товариств.

Історикам має бути повністю забезпечено вільний до­ ступ до всіх історичних джерел, зокрема архівних: матеріа­ лів, які слід зосередити в загальних державних архівах, а не в окремих відомствах. Доцільно збільшити мережу історичних установ і закладів, зокрема в областях, на міс­ цях, посилити контакти між істориками Києва і периферії та істориками діаспори. Конче необхідно розширити підго­

товку істориків України	в університетах	і педінститутах,
а також фахівців вищої	кваліфікації —	професіоналів в

аспірантурі й докторантурі. Нарешті, неодмінною умовою успішного розвитку історичної науки є її матеріально-тех­ нічне забезпечення, передусім можливість для істориків видавати підготовлені історичні праці.

зе

3. Основні джерела з історії України

Типи історичних	Вивчення	історії	України, як
джерел	і інших країн, грунтується на істо­
	ричних	джерелах,	дослідженням

яких займається спеціальна наукова дисципліна — джере­ лознавство. Під історичними джерелами розуміються всі пам'ятки минулого, які свідчать про історію людського сус­ пільства. Історичні джерела слід відрізняти від історично­ го дослідження, написаного на основі аналізу джерел. У науці розрізняють п'ять основних типів історичних дже­ рел: 1) речові — пам'ятки матеріальної культури — архео­ логічні знахідки (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети тощо), архітектурні пам'ятники; 2) етнографічні — пам'ятки, в яких знаходимо дані про характер і особливо­ сті побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу; 3) лінгвістичні джерела, тобто дані з історії розвитку мо­ ви; 4) усні джерела — народні пісні, історичні'думи, пере­ кази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.; 5) писем­ ні джерела, які є основою історичних знань. Писемні дже­ рела, в свою чергу, можна поділити на дві основні групи: 1) актові матеріали — джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, дого­ вори, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, сте­ нограми і т. п.; 2) оповідні пам'ятки — літописи, спогади, щоденники, листи, записки, публіцистичні, економічні, лі­

тературні та	інші	твори.
Джерел,	на	базі	яких	вивчається	історія Украї­
ни, надзвичайно багато.
			Для вивчення життя людей у иай-
Джерела з	історії		давніші часи найбільше матеріа-
України			лів дають археологічні розкопки,
з найдавнішіх часів			коли	здобуваються	матеріальні
до кінця XVIII ст.			предмети — знаряддя праці, за­
			лишки жител та інших будівель,

культові споруди та ін. На цій основі археологи й історики реконструюють господарство і життєвий уклад первісних людей. ГІро життя народів, які населяли територію Украї­ ни в давні, докиївські часи — кіммерійців, скіфів, сарматів, слов'ян та інших:, розповідається в писемних джерелах — розповідях грецьких, римських, західноєвро­ пейських, арабських авторів.

Найважливіші джерела г» історії Київської держави — це літописи, зокрема «ПОВІСТЬ времениих літ», «Руська Правда», договори Русі з греками, найдавніші грамоти на

31

пергаменті і бересті (Новгород, Смоленськ, Вітебськ), кня­ зівські і церковні устави, а також літературні твори XI — XIII ст.— «Слово о полку Ігоревім», «Моління Даниїла Заточника», «Повчання Володимира Мономаха», «Слово про

загибель	Руської землі» (у зв'язку з поразкою	на Калці
в 1223 р.), «Києво-Печерський патерик» та ін.
Для	періоду феодальної роздробленості як	історичні

джерела велике значення мають місцеві, обласні літописи, зокрема для Південно-Західної Русі — Київський літопис, що охоплює час від 1111 р. до 1200 р., і Галицько-Волин- ський літопис, в якому йдеться про події від 1201 р. до 1292 р.

У XIV ст. більшість українських земель потрапила під владу Литовського князівства, а Галичина — Польщі. За Люблінською унією 1569 р. майже всі українські землі були включені до складу шляхетської Польщі.

Оскільки більшість українських (як і білоруських) зе­ мель у XIV — першій половині XVI ст. входила до складу Литви, то й багато історичних джерел є спільними для України, Литви, Білорусі. Це насамперед Литовська мет­ рика — книги державної канцелярії Великого князівства Литовського, де зосереджені різноманітні державні акти. Важливими джерелами є привілеї (жалувані грамоти) ве­ ликого князя місцевим князям, шляхті і т. Д-, щоденники сеймів і сеймиків, книги земських і магістратських судів, устави на волоки, інвентарі, Литовські статути та ін. Серед літописів до XV — XVI ст. найбільше значення для історії України мають: так званий «Короткий Київський літопис» (закінчений у XVI ст.), що є частиною Супрасльського ру­ копису (знайдений у Супрасльському монастирі біля Бїлостоку) — в ньому охоплюються події за 862—1515 рр. і Густинський літопис (знайдений у Густинському монастирі

біля Прилук			на Полтавщині), який		розповідь	починає
з	давніх	часів, але		має й самостійну	частину про події
в	Україні за		1300—1597 рр.
	Як історичні джерела з історії України можуть бути
використані твори письменників-полемістів кінця XVI —
першої		половини XVII ст.— «Апокрисис» («Отповедь»)
невідомого			автора	(псевдонім — Христофор		Філалет
(1597—1598),			«Пересторога» — анонімний трактат			(1605—
1606),		«Палінодія»		архімандрита	Києво-Печерської

лаври Захарії Копистенського (1621—1622), писання Івана Вишенського та ін., твори польських істориків — «Історія Польщі з стародавніх часів до 1480 р.» Яна Длугоша (XVст.), «Хроніка польська, литовська, жмудська

і руська» Матвія Стрийковського (доведена до 1572 р.), «Хроніка всього світу» Мартина Бельського (1495—1575), «Про походження й історію поляков» Мартина Кромера (помер 1589 р.) та ін.

Багато цікавих матеріалів з історії України є в спога­ дах XVI — першої половини XVII ст.— Михайла Литвина (написані в середині XVI ст.), щоденнику дипломата ав­ стрійського імператора Рудольфа II Еріха Лясоти, який між 1588 і 1594 рр. бував в Україні, зокрема в Запорізькій Січі, у «Описі України» французького інженера Боплана, який 18 років (1630—1648) перебував на службі у поль­ ського короля і будував фортеці в Україні, та ін.

Серед джерел, в яких висвітлюються визвольна війна 1648—1654 рр., приєднання України до Росії та події другої половини XVII ст., найбільше значення мають козацькостаршинські літописи: літопис Самовидця, що найдокладніше описує період 1648—1672 рр., події доводить до 1702 р., а в деяких списках — до 1734 р.; літопис Самійла Величка, який починає опис подій з далеких часів, але до­ кладніше з часів Сагайдачного і до 1700 р. Літопис Григо­ рія Грабянки починається з стародавніх часів, але най­ більше говориться про період козацтва, його походження, боротьбу, про визвольну війну, приєднання України до Ро­ сії і подальші події до виборів гетьмана Скоропадського в 1709 р. Є й інші козацько-старшинські літописи — Хміль­ ницький (назва за м. Хмільник, звідти, мабуть, походив автор), у ньому описуються події 1636—1650рр., Львів­ ський літопис (знайдений у Львові) — охоплює час від 1498 р. до 1649 р. та ін.

До джерел історії України XVIII ст. належать акти державного управління — законодавчі акти царського уряду, гетьманські універсали; пам'ятки українського пра­ ва, зокрема збірник «Права, за якими судиться малоро­ сійський народ» (1743), матеріали Законодавчої Комісії 1767 р. і особливо накази українського шляхетства своїм депутатам; різноманітні документи центральних і місцевих адміністративних установ (Сенату, Малоросійського приказу, Кабінету Міністрів, Першої Малоросійської колегії

(1722—1727),	Другої	Малоросійської колегії	(1764—
1786рр.), Генеральної військової канцелярії та			і н ) ;	реві­
зії та ревізькі	реєстри	(переписи оподатковуваного		насе­

лення козаків, посполитих, міщан); матеріали Генерально­ го слідства про маєтності, проведеного в 1729—1730 рр. в усіх десятьох полках Лівобережної України. Велике значення мають матеріали т. зв. Румянцевського опису

2 <1сторія України», ч. 1

33

Лівобережної України, проведеного за розпорядженням генерал-губернатора Малоросії графа Румянцева в 1765— 1769 рр., а також матеріли описів намісництв — НовгородСіверського, Чернігівського (1780), топографічні описи намісництв — Чернігівського, Київського, Харківського (80-ті роки XVIII ст.), матеріали генерального межування земель у 80-х роках XVIII ст., картографічні матеріали. Значний інтерес являють мемуари козацьких старшин — «Щоденник» генерального підскарбія Я. М. Марковича (1690—1770), «Діаріуш» Миколи Ханенка (написано 1722 р.), «Щоденник» Петра Апостола, сина гетьмана Да­

нила Апостола (охоплює час 1725—1727 рр.)				та ін.,
а також історичні	твори (П. Симоновського, О. Рігель-
мана, В. Рубана, С. Мишецького та ін.).
	На початок XIX ст. в Україні цар-
.Джерела XIX —	ський	уряд	повністю ліквідував
початку XX ст.	автономний		козацько-старшин­
	ський	адміністративний		устрій і

утвердив у ній загальноімперське законодавство, загальноросійське судочинство і адміністративне управління. Внаслідок цього зникло багато українських установ — Генеральна військова канцелярія, полкові, сотенні канце­ лярії, козацькі суди, канцелярія Запорізької Січі і т. ін., відповідно, не стало документів, які в них творилися. Тепер законодавчі акти та інші офіційні документи виходили ли­ ше від царського.уряду, центральних і місцевих держав­ них установ. Вони повністю поширювались і на українські землі, і, цілком зрозуміло, служать джерелами для історії України. Поряд з ними важливими джерелами є стати­ стичні дані, матеріали політичних партій і громадських організацій, періодична преса, мемуари, щоденники, приватне листування. Особливо цінними, хоч до них і тре­ ба ставитись дуже критично, є матеріали поліцейськожандармських каральних і судово-слідчих органів, де

відклалися	справи	політичних		процесів — декабристів,
кирило-мефодіївців,		народників,		справи про		еелянський
і робітничий	рух, про		діяльність політичних			організацій
і партій та окремих їх			членів.
			Широким є коло історичних (ар-
Джерела			хівних і	друкованих)		джерел —
радянського періоду		з	історії	України	радянського
			періоду.	Це праці	В.	І. Леніна,

документи комуністичної та інших політичних партій, місцевих партійних організацій, законодавчі акти і поста­ нови вищих органів державної влади і управління, мате-

34

ріали місцевих Рад і органів державного управління, органів планування й керування народним господарством, органів суду і прокуратури, охорони здоров'я, праці, соціаль­ ного забезпечення, освіти, науки, культури, громадських організацій. Поряд з цим джерелами служать статистичні матеріали, періодична преса, кінофотодокументи, спогади учасників революції 1917—1918 рр., громадянської і Віт­ чизняної воєн, мирного будівництва.

Працюючи над історичними документами й матеріала­ ми, історик має брати їх не вибірково, а в усій сукупності і ставитися до них критично. Зокрема, треба зважати на те, що в радянські часи багато джерел були закриті для дослідників і ними вони не могли користуватися. Тепер для всебічного об'єктивного висвітлення історичного процесу слід залучати і ці, раніш не доступні джерела.

Студенти, як джерела для вивчення курсу історії України, мають змогу використовувати численні публіка­ ції історичних джерел, здійснені як у дореволюційний час, так і радянськими вченими.

2*

Р о з д і л 1

ПЕРВІСНЕ СУСПІЛЬСТВО І ПЕРШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

1. Найдавніше населення на території України

Першою формою людського співжиття було первісне суспільство. Початок його сягає в далекі часи, десь близь­ ко 3 млн років тому, коли з'явилася людина.

Вирішальну роль у житті первісних людей відігравала праця, в першу чергу вироблення знарядь праці і засто­ сування їх для добування засобів до життя. Величезне значення мало виникнення звукової, розбірливої мови, яка стала засобом спілкування людей у процесі праці.

Первісні люди жили за дуже суворих умов. При над­ звичайно низькому рівні розвитку продуктивних сил кож­ на окрема людина не могла одна протистояти стихійним силам природи і здобувати собі засоби до існування. Через це люди діяли групами, колективно.

У первісному суспільстві не було приватної власності на засоби виробництва, експлуатації людини людиною, класів і держави, а спільний зв'язок, саме суспільство, дисципліна, розпорядок праці трималися за звичаями, традиціями.

Про життя первісних людей ми дізнаємося головним

чином з археологічних	розкопок.
	Найдавнішим	періодом в історії
Ранній палеоліт.	людства був стародавній кам'яний
Первісне стадо	вік — палеоліт	(від грецьких слів
	«палайос»—стародавній і «літос» —

камінь), який тривав від 3 млн років до 11 тис. років

тому.	Палеоліт археологи поділяють на ранній і пізній.
У	період раннього палеоліту (від 3		млн років до
35 тис. років тому)		в міжльодовикові часи природні умови
були	сприятливими	для людини — клімат	субтропічний,

теплий і вологий, росло багато різних рослин, водилися різноманітні тварини. Тоді жили найбільш ранні фізичні типи людини — «людина уміла», пітекантроп та ін. Ці

36

люди відрізнялися від тварин т и м щ о в ж е в м і л и в о б _ ляти і застосовувати палиц,, * а м е н і як п р и м і т и в н і знаряд­

дя	(ручні рубила; відщепи)	а т а к 0 ж спілкувалися між со­
бою за допомогою звуково! м ^ в и			В о н и з б и р а л и п л о д и
ких	рослин, ягоди, гриби,	, ^ и в н і	коріння, полювали на

тварин, велибродяче життя, Ще м а ю ч и н- п о с т і й н и х ж и т е л (хоча часто и жили в печерах), „і одягу. Жили люди неве­ ликими, по кілька десятків кожний, родовими колектива­

ми - первісними стадами,		як:і в пошуках їжі	часто	пере­
ходили з місця на місце.				ґ
На	сучасній території	У к р а ї н и с т а р о д а в н і	л ю д и	3 -яви .
лися в	епоху раннього паЛЄОиІіту _ бли3ько		1 млн	років

тому. Залишки тимчасових Поселень - найдавніших сто­

янок	первісних	людей -	з н а д д е н і	археологами		в	різ­
них	місцевостях,	у тому	ч,Ис.лі в	у	їні _ на	Д н і с т р і
біля	с. Лука-Врубловецьк* (Кам'янець-Подільський						р н

Хмельницької обл.), в Донбасі поблизу с. Амвросіївка, на

березі р. Кринки, недалеке, в і д Житомира та	ін.
Найдавнішою стоянкою, п^ р в і с н и х л ю д е й	На т е р и т о р і ї

України є поселення, р о з к а п ^ е архе0логами на високому (100 м) лівому березі ріки Ти^-и б і л я СЄла Королеве Виноградівського району на З а к а р п а т т і . у десятиметровій тов­ щі суглинкових відкладів тут знайдено вісім культурних

горизонтів	(шарів), які ві д н ^ с	я т ь с я	різних	часів від
1 млн до 35 тис. років до н а щ о ї е р и . Всьо			нго на	З а к а р п а т .
ті відкопано 20 палеолітичних с т о я „ о к ПЄрВісних людей.
Близько	150 тис. років т о Ч у почалося чергове похоло­
дання. Величезні льодовики,		„зсувалися з півночі кон­
тиненту, поступово вкрили бшь ш у ч а с т и н у Є В Р О П И				І Д О С Я Г Л И

Північного Прикарпаття Сер^ д н ь о г о Подніпров'я і межи­

річчя Дону та Волги. Побли			ЛЬоДовиків утворилися
тундра і лісотундра	а на	І , , І Ц н і _ холодні				степи	і ліси по
річкових долинах Замість		тв^рин>		що існували			в умовах
теплого клімату, з явилися тв^р и н и				які	^	витримува­
ли холод,-мамонти,	ш е р с т и ^		носороги,			північні		олені,
печерні ведмеді, песці та ш.
У зв язку з погіршенням ісліматиЧнИх умов і зменшен-
ням рослинної їжі, яку можна, з і б				збільшується роль
.полювання на великих тварИн			^ а и ' т і		знаряддя			праці,
насамперед мисливські, стали б і л ь ш				різноманітними				і до­

сконалими:	рубило, гострокон^чник (використовувався як
наконечник	списа та мисли вський н і ж ) скребло (застосо­

вувалося для розбирання гущ т	'обробш шкур, дере­
ва, кісток). Поява знарядь пРа_ці pHi3HHX типів свідчила про
виникнення природного розподілу	праці.

37

Щоб урятуватися від холоду, люди поселялися в при­ родних печерах, а також стали одягатися в шкури.Як і ра­ ніше, вони використовували вогонь, що виникав від бли­ скавки. Але люди вже навчилися добувати його й штуч­ н о — тертям. Завдяки вмінню добувати вогонь і користу^ ватися ним люди стали менш залежними від природних умов і розселилися на великих територіях Європи й Азії. Залишки тогочасних стоянок-поселень знайдені в багатьох місцевостях України — на Сіверському Дінці і дніпров­ ському Надпоріжжі, на Волині і Наддністрянщині, в Кри­ му і Приазов'ї. Найбільш характерними е стоянки, виявле­

ні в печерах	Криму,— у гроті Кїїк-Коба (поблизу м. Сім­
ферополя)	і в с. Старосіллі (в околицях Бахчисарая),
в урочищі Круглик на Запоріжжі.
Поступово змінювався і зовнішній вигляд людини, який

став наближатися до сучасного. Це була так звана неан­ дертальська людина (назва походить від долини Неандерталь, недалеко від Дюссельдорфа, в Західній Німеччині, де вперше були знайдені черепні кістки людини цього типу). Залишки неандертальця знайдені під час розкопок у Кри­ му, в печері Кіїк-Коба, в 1924 р., у с. Старосіллі в 1953 р.

і біля м. Білогірська в 1972 р.
	Пізній палеоліт (35—11 тис. років
Пізній палеоліт.	тому) припадає на кінець льодови-
Виникнення	кової доби. У цей час удоскона-
родового ладу.	люються	старі кам'яні	знаряддя
Матріархат	праці і з'являються нові: різці,
	проколи,	ножеподібні	пластини,

наконечники легких списів-дротиків та ін. Люди навчи­ лися виробляти знаряддя праці також з кісток і рогу тварин — гарпуни, шила, голки, проколки тощо.

Внаслідок піднесення продуктивності мисливства й збиральництва люди могли створювати деякі запаси їжі і залишатися на тих самих місцях більш-менш тривалий час. Вони будували, переважно на берегах річок, житла — землянки і напівземлянки. З кількох таких жител утворю­ валось поселення (стоянка). Цих пізньопалеолітичних сто­ янок знайдено багато. В Україні найбільш ранньою серед них є Радомишльська стоянка на Житомирщині. А однією

знайцікавіших за виявленими там знахідками є стоянка

вс. Мезині на березі Десни, поблизу м. НовгоррдаСіверського на Чернігівщині.

Учаси пізнього палеоліту в суспільній організації людей на зміну первісному стаду прийшла матріархальна родова община. Основним осередком суспільства став

38

рід — група	кровних	родичів,	що вела своє	походження
від спільних	жіночих	предків	(матріархат),	по материн­

ській лінії, оскільки при груповому шлюбі спорідненість інакше визначити було неможливо. Члени роду спільно володіли .знаряддями виробництва, спільно здобували все необхідне для життя і спільно споживали його. Провідна роль у роді належала жінці.

Родові общини об'єднувалися в племена, з утворенням яких оформився родоплемінний первіснообщинний лад, який грунтувався на спільній власності на засоби вироб­ ництва і зрівняльному розподілі наслідків праці.

Але людина була безсилою в боротьбі з невідомими і незрозумілими для неї силами навколишньої природи. За­ роджуються релігійні вірування (тотемізм, магія, анімізм) та мистецтво.

У добу пізнього палеоліту склався сучасний антрополо­ гічний тип людини — «людина розумна» (homo sapiens). Від назви печери Кроманьйон у Франції, де були вперше знайдені рештки такої людини, її названо кроманьйонцем. Залишки людини такого типу знайдені в Україні в пізньо-

палеолітичних стоянках	(їх досліджено близько 800).
	Близько 11 тис. років археологи
Мезоліт	датують початок мезоліту — серед­
	нього кам'яного віку (від грецьких
слів «мезос» — середній	і «літос» — камінь), який закін­

чився приблизно 6 тис. років тому. У цей час почалося но­ ве потепління, льодовики танули й відступали на північ. Природні умови змінювалися й поступово стали подібними до сучасних. Великі тварини або вимерли (мамонти й шер­ стисті носороги), або відійшли на північ. Замість них у лі­ сах і степах люди стали полювати в основному на сучасні види тварин: благородного оленя, лося, бика, коня, ведме­ дя, кабана, вовка, лисицю, бобра, ховраха та ін. Для по­ лювання на цих тварин і птахів люди почали застосовува­ ти лук і стріли з крем'яними та кістяними наконечниками. Винайдення лука й стріл мало велике значення, бо завдя­ ки їм дичина стала постійною їжею, а полювання — од­ нією з звичайних галузей праці. Крім полювання, люди займалися рибальством і збиранням рослинної їжі.

Стоянки мезолітичної епохи, де родові общини жили в наметоподібних житлах і печерах недовгий час, після чо­ го переходили в інше місце, виявлені в багатьох місцях Східної Європи. В Україні це Журавська стоянка на Чер­ нігівщині, Гребениківська на Одещині, у навісі ФатьмаКоба поблизу Байдарської долини та скельному сховищі Мурзак-Коба на р. Чорній у Криму і багато інших.

39