Лекція № 3. Тема 4. Національні релігії

Тема 5. Світові релігії.

Питання лекції.

1. Історія іудаїзму. Віровчення іудаїзму та його священні книги. Іудаїзм у сучасному світі.

2. Релігії Китаю та Японії.

3. Буддизм – найдавніша світова релігія.

4. Християнство.

5. Іслам.

1. Історія іудаїзму. Віровчення іудаїзму та його священні книги. Іудаїзм у сучасному світі.

Історія пізніх національних релігій тісно пов’язана з історією конкретних народів та держав.

Іудаїзм – одна з давніх релігій, яка збереглася до наших днів і пов’язана з історією єврейського народу.

Єврейські богослови та історики стверджують, що іудейська релігія має божественне походження і саме єврейський народ став богообраним, і саме йому відкрився Бог Ягве й надалі став опікуватися справами цього народу. Бог вибрав прабатька євреїв Аврама як свого особливого служителя. Пізніше Бог підтвердив свою прихільність до Аврам за його вірність, бо Аврам був готовий віддати в жертву свого сина Ісака ( Буття 12:1-3). Цю угоду було проведено через Мойсея – видатного єврейського пророка, суддю, провідника і посередника між Богом і Ізраїлем.

Історичні дослідження пов’язують виникнення іудаїзму з процесами формування у Палестині єврейської держави Ізраїль на чолі з єдиним царем у Xст. до н.е. У цьому державному об’єднанні на перше місце виступає культ єдиного Бога – Ягве (Ієгова), звідси походить і назва релігії – іудейська. Шанування Ягве як всеєврейського Бога виходить з того, що він обрав євреїв своїм улюбленим народом.

У першій половині X ст. до н.е. царем Ізраїлю став Соломон. При ньому у Єрусалимі було споруджено храм Ягве і місто стає не тільки політичною столицею країни, а й релігійним центром. Жерці Єрусалимського храму уVII ст. до н.е. створюють першу священну книгу іудаїзму – Тору (Книгу законів). Пізніше було створено Книги пророків й писання, які разом з Торою складають іудейську Біблію.

Законодавчі книги включають П’ятикнижжя Мойсея, яке начебто продиктоване пророку Мойсею самим Богом.

Перша – “Книга Буття”- розповідає про творіння Богом природи, перших людей, їх гріхопадіння та вигнання з раю; описується наступна катастрофа у вигляді потопу, який покарав людство за повторну гріховність.

Книга “Вихід” відображає заступництво Бога, який допоміг євреям позбутися єгипетського рабства. В історичних книгах Старого завіту викладено подальшу долю єврейського народу під час завоювання Палестини, Вавілонський полон і чергове повернення до Палестини.

У наступних збірках П’ятикнижжя викладається історія єврейського народу, отримання ним через Мойсея Закону Божого, його зміст та культова складова єврейського богослужіння. Регламентуючі моменти життєдіяльності людини подано у відомих 10 заповідях.

Історичні книги Біблії продовжують знайомити з подальшим розвитком єврейської релігії та держави, починаючи з наступника Мойсея – Ісуса Навіна.

Настановчі книги Старого Завіту містять повчання щодо благочестивого способу життя та правил поведінки віруючого. Викладання норм моралі здійснюється у формі численних притч ( настанов, які взято з прикладів звичайного людського життя, конкретних випадків та подій історії єврейського народу).

Серед навчальних поетичних книг найбільш відомі Псалми Давидові, в основу яких покладено молитовні звертання та славослов’я до Господа. В окрему книгу виділено Еклезіаст ( з євр. проповідь) царя Соломона – сина Давида, який на основі особистого досвіду розглядає проблему мудрості суто у релігійному плані. Підводячи підсумок свого життєвого шляху, Соломон робить висновок: мирське існування людини є “суєта суєт, все суєта!” А в чому ж мудрість та щастя життя? “Бога бійся та заповідей його дотримуйся, тому що у цьому усе для людини”.

До настановчих книг відноситься “Псалтир” ( з євр. пісня похвали) – це збірка молитовних текстів хвали Господу разом з повчаннями благочестя.

Пророцькі книги великих пророків Ісайї, Єзекіля та ін. розглядають майбутнє релігії та розвитку світу. Особливий предмет віщувань старозавітних пророків складали передбачення месії – Спасителя, посланця Божого, з приходом якого відбудеться воскресіння праведних і страшний суд над грішниками.

Через усі книги Біблії проходить думка про те, що коли євреї почитають Бога , то вони мають свою державу та певний добробут. Коли ж вони забувають про Бога та його настанови, то починаються періоди переслідувань та занепаду єврейського народу.

Від IV доI ст. до н.е. коментарі та пояснення до Тори формують догмат іудаїзму – Талмуд.

У Талмуді викладено основні догмати іудаїзму, система релігійних обрядів, релігійні прописи законів, що стосуються судових справ, богословські роздуми з питань етики й навіть науки. Талмуд вимагає від віруючого дотримання 248 настанов та 1368 заборон.

Біблію і Талмуд іудаїзм вважає першоджерелом свого вчення й одночасно пам’яткою соціально-економічної історії та культури єврейського народу.

Іудаїзм склався як консервативна релігія. Щоб підкреслити залежність віруючого від Ягве, іудейський культ включає в себе численні вимоги, обмеження та заборони. Перш за все, це безумовне виконання обрядів та свят. Обряд обрізання свідчить про відокремлення євреїв від інших народів, про належність до богообраного народу. Щотижневе свято суботи пояснюється тим, що Бог створив світ за шість днів, а на сьомий відпочивав і тому в останній день тижня треба відзначати союз Ягве з єврейським народом. На згадку про запалення перших свічок у Єрусалинському храмі відзначається свято Ханука, яке свідчить про врятування релігії євреїв. Свято Песах пов’язане з жертовними церемоніями на честь Бога, коли у давні часи з першого снопа нового врожаю випікали священні коржики -–мацу. До речі, в іудаїзмі існує багато заборон щодо споживання продуктів харчування і вся їжа поділяється на дозволену (кашерну) й недозволену (трефну). Серед трьох тисяч настанов про їжу можна виділити табу на свинину та зайчатину, заборона їсти м’ясо з кров’ю.

Повчальні вимоги до моральних властивостей віруючого єврея беруть свій початок із десяти заповідей, поданих Мойсеєм людям від імені Бога та книги Соломона у Старому завіті.

Текст цих заповідей такий:

- Хай не буде тобі інших богів передо Мною.

- Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм.

- Не призивай імені Господа, Бога твого, надаремно...

- Пам’ятай день суботній, щоб святити його... Поблагословив Господь день суботній і освятив його.

- Шануй свого батька та матір свою.

- Не вбивай!

- Не чини прелюбу!

- Не кради!

- Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!

- Не жадай дому ближнього свого, ... жони... раба ...вола його, ані всього, що ближнього твого! ( Вихід 20:3-17)

В основі десяти заповідей, перш за все, виділяється любов до Бога, який стоїть над усе у людському житті; його авторитет та вимоги до віруючих є беззаперечними. І вже потім формулюються загальнолюдські вимоги моралі щодо шанування батьків, заперечення вбивства, прелюбу, крадіжки, лжесвідчення, зазіхань на майно ближнього.

Щоб віруючий відчував відповідальність перед Богом за свої вчинки у книзі Пророків з’являється особливий персонаж – месія. Месія виступає посланцем Ягве, на якого покладено завдання прийти на землю й учинити страшний суд з покаранням невірних і нагородою для зразкових віруючих.

Двоїстість відношення до людей проявляється у передбаченні загробного життя, подальшого існування душі померлого у потойбічному світі. Після смерті душі праведників потрапляють до раю, а грішників – до пекла.

У період IV–Iст. до н.е. втрата євреями своєї державності та їх масове розселення по країнах Середземномор’я, а згодом й іншої Європи, призвело до того, що кількість євреїв у різних країнах світу набагато перевищувала населення самої Іудеї. Зв’язок євреїв з ортодоксальними жерцями Єрусалимського храму втрачається. Центром релігійного життя стає синагога, яка виступала не тільки молитовним будинком, а й центром суспільного життя євреїв, зберігала їх мовні та інші культурні традиції. З часом у синагогах рабини (законоучителі та керівники іудейської громади) складають нові релігійні розповіді, намагаються реформувати іудаїзм відповідно до соціально-економічного та політичного прагматизму Європи, Америки, тобто умов існування євреїв серед інших народів світу.

У XIIст. по різних країнах прокотилася хвиля вигнань євреїв, що було викликано неподільним пануванням католицької церкви. Під кінецьXVсторіччя євреїв було вигнано майже з усіх країн Західної Європи. Вони втекли до Східної Європи і деяких країн Середземномор’я.

З XIIIст. в іудаїзмі формується містичне вчення Каббала. За допомогою практичної магії каббалісти сподіваються на піднесення душі від матеріального світу до трансцендентного буття божества в результаті зосередженого споглядання і якомога ближчогого наближення до вічної таємниці всезагального Духа. Головна книга Каббали – Зогар ("Сяйво”) - тлумачить таємний зміст Тори.

У XVIII ст. серед євреїв Польщі та України виникає хасидизм. Хасиди вчили, що віруючий повинен прагнути до повного злиття з Богом не через вивчення священних, інколи не зовсім зрозумілих священних книг, як того вимагали рабини, а щирою молитвою та благочестям, праведним життям, піклуванням про ближнього. У результаті навіть спокутування гріхів перетворюється у радісний акт повернення до душевної гармонії, відновлення зв’язку з Богом за допомогою внутрішнього ясновидіння та пророкування.

Однак хасидизм не уник посередників між віруючими і Богом, так як значну роль у культових діях відігравали керівники релігійних громад хасидів – цадіки ( святі, проповідники). Послідовники цієї секти у достатньо демократичному середовищі за умов розвитку капіталізму виступали за послаблення іудейського аскетизму, підтримували простий порядок молінь, почали вживати тютюн, міцні напої.

У тому ж XVIIIст. в іудаїзмі формується ідея просвітництва. За словами Мозеса Мендельсона, єврея визнаватимуть тоді, коли він звільниться від обмежень Талмуда і пристосується до західної культури. Але нові спалахи антисемітизму розчарували прихильників модерністського іудаїзму і почали шукати для свого народу політичного вирішення проблеми. Вони відмовились від ідеї про прихід месії як особи, яка запровадила б їх до Ізраїлю, і взялися створювати єврейську державу.

Наприкінці XIXст. у США виникла політична течія, яка спиралася на вчення іудаїзму і мала на меті повернення євреїв до Палестини і відтворення єврейської держави. Назва цього руху – сіонізм - походить від назви пагорба Сіон в Єрусалимі, де за часів іудейського царя Соломона було побудовано храм Ягве. Рух сіоністів після другої світової війни реалізувався в утворенні держави Ізраїль, яка почала збирати з усього світу синів ізраїлєвих та відповідно до Тори відновлювати єврейську спільноту на державному рівні. Й зараз у духовному житті цієї держави іудаїзм відіграє дуже важливу роль.