Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Lexichni_normi

.docx
Скачиваний:
14
Добавлен:
18.03.2017
Размер:
44.86 Кб
Скачать

Лексичні норми – це загальноприйняті правила слововживання, які вивчає розділ мовознавства – лексикологія.  Лексику української літературної мови класифікують за різними ознаками: сферами вживання, активністю і пасивністю, походженням, стилістичними особливостями тощо.  З погляду вживання слова поділяють на загальновживані і спеціальні. Загальновживані використовуються постійно всіма носіями мови в різних сферах життя і діяльності, а спеціальні – окремими групами людей у різних галузях науки, культури, мистецтва тощо. Загальновживані слова належать до активної лексики української мови, а спеціальні – до пасивної.  Активну лексику представляють слова, які часто функціонують у мовленні у зв'язку з найістотнішими для суспільства реаліями, поняттями і ситуаціями. До пасивної входять слова, які рідко вживаються через особливості позначуваних ними явищ (діалектизми, жаргонізми, архаїзми, евфемізми тощо).  За походженням виділяють питомо українську лексику та іншомовну. Питомо українськими є праслов'янські, східнослов'янські та власне українські слова. Найбільшу частину питомої лексики становлять власне українські слова, яких немає в інших мовах (взагалі, окремий, очолити тощо) і спільнокореневі новоутворення (пор. спільнослов'янське жінка й українське жіноцтво, грецьке грамота та українське грамотій). У різні періоди в українську мову входили слова з інших мов, підпорядковуючись законам її фонетики й граматики, пристосовуючись до правил українського словотворення й семантичної системи. Це росіянізми (завод, указ, законопроект тощо), полонізми (урядник, міщанин, достаток тощо), грецизми (архів, монографія, демагог тощо), латинізми (агітація, нотаріус, статут тощо), тюркізми (казна, базар, ярлик тощо) та інші запозичення. В лексиці української мови за походженням розрізняють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов.

Серед успадкованих найдавнішими є слова індоєвропейського походження. Це назви частин тіла, природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, кров, око, язик, ніс, сонце, дерево, стояти, їсти, життя тощо.

Слова спільнослов'янського походження вживаються в усіх слов'янських мовах із певними фонетичними змінами: чоловік, шия, рот, тіло, мило, душа, сторона, межа тощо Назви абстрактних понять мають також спільнослов'янське походження: диво, гріх, правда, кривда, честь.

Власне українська лексика - це слова, що створилися и українській мові після спільнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови: людина, держава, громада, приміщення, оранка, сіяч, зайвий тощо. В сучасній українській мові вживаються й іншомовні слова, тобто засвоєні з інших мов. Вони влилися до складу української мови з різних джерел. Запозичуючи їх, підпорядкувала своїм законам фонетики й граматики, пристосувала до правил українського словотвору і семантичних систем.

Найбільшим джерелом, з якого вливалась до українського словника іншомовна лексика, була російська літературна мова. Тому в складі літературної лексики багато слів, утворених за зразками морфологічної структури відповідних слів у російській мові. ловниковому складі української мови особливе місце посідають запозичення грецького походження. Вони означають: назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит;

назви побутових предметів: парус, миска, ванна; поняття церковно-релігійного вжитку: ангел, антихрист, монастир, піп, літургія; українській мові чимало слів латинського походження, вони належать переважно до понять науки, техніки, мистецтва, політичних і суспільних відносин, медичної, юридичної термінології: реакція, ангіна, операція, ординатор, екзамен, студент, секретар, адміністрація.

З латинської мови запозичені деякі імена людей: Юлія, Валерій, Віктор, Віталій, Павло. Українська мова також засвоїла певну кількість слів з французької, німецької, англійської, голландської, скандинавської та інших мов світу.

Основу лексичного складу мови становить загальновживана стилістично нейтральна лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів і є стилістичним фоном для інших видів лексики. Глобалізація не зупиняється також перед мовою. Це стає ясно із зростанням інтернаціоналізмів. Інтернаціоналізми – це такі слова, які присутні у багатьох мовах. При цьому слова мають те саме або подібне значення. слова, які виражають поняття міжнародного значення і існують у багатьох мовах світу (споріднених і неспоріднених), зберігаючи близьке або спільне значення й фонетико-морфологічну будову ). (Вимова часто така сама. Орфографія слів здебільшого також подібна. Цікавим є поширення інтернаціоналізмів. Воно не звертає уваги на кордони. Ні на географічні. Ні, тим більше, на мовні. Є слова, які зрозумілі на всіх континентах. Слово готель є гарним прикладом такого випадку. Він є майже повсюди у світі. Багато інтернаціоналізмів походять з науки. Технічні поняття також розповсюджуються швидко та на весь світ. Старі інтернаціоналізми мають спільний корінь. Вони виникли від одного й того ж слова. Однак, як правило, інтернаціоналізми базуються на запозичених словах. Це означає, що слова просто запозичуються в інших мовах. Під час запозичення культурне середовище відіграє важливу роль. Кожна цивілізація має свої власні традиції. Через це нові надходження пробивають собі дорогу не всюди. Культурні норми вирішують, які речі переймаються. Деякі речі є лише у певних частинах землі. Інші речі поширюються дуже швидко по всьому світі. Але лише коли поширюються речі, поширюються також їх назви. Саме це робить інтернаціоналізми такими цікавими! Коли ми відкриваємо мови, ми відкриваємо завжди також культури Є три принципи класифікації інтернаціоналізмів.

1. Принцип вмотивованості

Основними критеріями класифікації інтернаціоналізмів є вмотивованість, чи «внутрішня форма». Є три типи вмотивованості:

В інтернаціоналізмів значення завжди схожі, тоді як схожість форм може спиратися на певну низку озн.

інтернаціоналізми мають міжнаціональний характер вживання (їх не можна відносити до слів рідної мови), однакові за значенням та аналогічні за вимовою як мінімум у трьох неспоріднених мовах. При цьому вони не обов'язково мають характер запозичень (вони виходять за межі запозичень), бо багато слів рідної мови сталиінтернаціоналізмами 

Відсоткове співвідношення інтернаціонального та національного не є однаковим у різних мовах. Все залежить від преференційних тенденцій у кожній конкретній мові. Проте присутність інтернаціонального елементу в будь-якому відношенні значно полегшує спілкування між носіями різних мов, а саме:

а) сприяє повсякденній комунікації;

б) має широке застосування у вивченні та викладанні іноземних мов;

в) передає інформацію стосовно культурно-історичних контактів між різними народами;

г) може інтерпретуватися як словник пан-європейської культури;

г) робить вагомий внесок у дискусії стосовно іншомовних запозичень 

2. Класифікація інтернаціоналізмів з точки зору перекладача 3. Класифікація інтернаціоналізмів за способом та джерелом запозичення Існує кілька принципів класифікації інтернаціональних елементів за способом запозичення та за вибором джерела запозичення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

За вибором джерела виділяєтьлся 4 типи інтернаціональних форм:

1) чисто латинські або грецькі слова (omnibus);

2) національні латинізми та еллінізми, які мають греко-латинські корені та національні закінчення (лат. industria,англ. industryнім. Industrie);

3) національні слова, що стали інтернаціоналізмами (типу рос. спутник);

4) народно-латинські (романські) варіанти латинських коренів

Варвари́зм (від грец. barbarismos — властивий іноземцю) — іншомовне, або створене за іншомовним зразком слово чи зворот, що зберігають структурні ознаки чужих мов, по-різному пристосовуючись до фонетики, морфології мови-реципієнта. Іншомовні слова або звороти, що суперечать нормам даної мови[1]. Наприклад, запозичені в українську мову звертання до жінки з різних європейських мов: мадемуазе́ль (з французької), ле́ді (з англійської), фра́у (знімецької). Ці слова вживають як екзотизми для надання колориту чи відтворення чужоземного середовища в художніх творах. Вони не повністю засвоєні українською мовою, про що свідчить їхня невідмінювана форма. Крім того, про їхній ще іншомовний характер свідчить розташування наголосу, притаманне мовам, з яких ці слова запозичені.

Залежно від того, якого походження слово (зворот), розрізняють латинізми (з латинської), англіцизми (з англійської),галліцизми (з французької), германізми (з німецької), грецизми (з грецької), полонізми (з польської) та ін.

Варваризми вживаються переважно в описах життя і побуту інших народів для відтворення місцевого колориту, назв чужих реалій, звичаїв, запозичених понять (мадам, шериф, консьєрж, імпічмент, салам, харакірі). Використовуються також при передачі мовлення персонажа-іноземця. Часто служать засобом створення комічного ефекту, висміювання зловживань іншомовними словами (див. Макаронічна мова).

Іноді варваризмами називають лише ті слова, що трапляються у писемному мовленні в чужомовній графічній передачі (veto, dixi, homo sapiens, idée fixe, John Bull, niech zyje). Уживаються також як заголовки літературних творів («Boa constrictor» Івана Франка, «Contra spem spero!» Лесі Українки, «Persona grata» Михайла Коцюбинського, «Valse mélancolique» Ольги Кобилянської) і як вкраплення в їхні тексти.

Синоніми - це слова різні за звучанням, але мають тотожне чи близьке значення: обов'язково - неодмінно; конче - доконче - неминуче; властивий - притаманний; проживати - мешкати; аргумент - (у по- леміці) доказ, підстава, обґрунтування. Тексти офіційно-ділового стилю вимагають однозначності, й через те точності слів надається неабияке значення. Адже для чіткої регуляції офіційно-ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали й витлумачували той чи інший закон, наказ, договір, контракт.Що повніший синонімічний ряд, то легше вибрати най- точніше, найвлучніше слово для висловлення думки. Основна функція синонімів - урізноманітнення власного мовлення, уникнення повторів.  Українська мова багата на абсолютні синоніми - слова, що від- різняються лише звучанням Пароніми - це слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Вони переважно належать до однієї частини мови, мають однакові граматичні ознаки. На відміну від синонімів - слів, що позначають близькі поняття і тому можуть заміняти одне одного,-для паронімів така взаємозамінність неможлива. Виборний - виборчий  Виборний - який визначається або обирається голосуванням: Виборна посада.  Виборчий - пов'язаний з виборами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів: виборча дільниця, виборча урна, виборчий бюлетень, виборче право.  Вникати - уникати  Вникати - намагатися зрозуміти сутність причини, явища, події тощо: вникати в суть справи (питання в що?).  Уникати - намагатися обминати проблеми, перешкоди, людей (сторонитися, цуратися): уникати зустрічей (питання кого? чого? що робити?).  Гривня - гривна Гривня - грошова одиниця незалежної України: п 'ять гривень, курс гривні.  Гривна - металева шийна прикраса у вигляді обруча: Кольє нагадують давньоруські гривни.  Громадський - громадянський  Громадський - який стосується суспільства, громадян чи окремого колективу; який відбувається в суспільстві (громаді, колективі) або пов'язаний з суспільно корисною діяльністю: громадські організації, громадська думка.  Громадянський - який стосується громадянина як члена суспільства, властивий йому: громадянський обов'язок, громадянська мужність

Орфографічні норми встановлюють одноманітність написання слів відповідно до усталених норм. Вони визначають правила написання слів разом, окремо, через дефіс; вживання великої і малої літери; способи  переносу слів з одного рядка в інший; вживання апострофа; правила правопису слів іншомовного походження; прізвищ, географічних назв; правила написання морфем . Вузлики на пам'ять! Святослав, В'ячеслав, пів'ящика, возз'єднати, під'їжджати, сільський,  інший, майбутнє, київський, законний, буквений, військкомат, жит~ і тєвий, шістнадцять, матеріально відповідальний, спитати, схва- лити, розповісти, прізвище, екс-президент, пріоритет, прем'єр*  міністр, в цілому, до побачення, без сумніву, по-перше, по-українському.

Протокол – це документ, в якому фіксується хід об­говорення питань і рішення, прийняті колегіальними органами на зборах, нарадах, конференціях тощо.

Це первинний офіційний документ, на підставі якого керівництво має право вимагати від підлеглих виконання доручених їм завдань, видавати розпорядчі документи.

Протокол веде технічний секретар чи обрана особа.

 За обсягом протоколи можуть бути:

стислими – містять лише назви обговорених пи­тань та рішення з цих питань; рубрики «Слухали» та «Ухвалили»;

повними – назви обговорених питань, стислий виклад виступів та питань, які ставилися доповіда­чам і виступаючим, рішення з обговорених питань; рубрики «Слухали», «Виступили», «Ухвалили»;

стенографічними – дослівно фіксуються виступи, запитання, зауваження, рішення, пропозиції тощо.

 Протоколи складаються з таких реквізитів:

1. Назва документа.

2. Номер.

3. Назва колегіального органу із зазначенням харак­теру його роботи (загальні збори, виробнича нара­да, засідання кафедри тощо).

4. Назва підприємства, організації.

5. Дата й місце проведення зборів.

6. Кількісний склад учасників (якщо учасників бага­то, то вказується кількість присутніх і до протоколу додається реєстраційний лист).

7. Посади, прізвища й ініціали керівників зборів, на­ради тощо (голови, секретаря, членів президії).

8. Порядок денний (питання можуть формулюватися в називному відмінку).

9. Текст.

10. Перелік додатків до протоколу із зазначенням кіль­кості сторінок.

11. Підписи керівників зборів, наради (голови й секре­таря).

Відкрите акціонерне товариство «Будівельник»

ПРОТОКОЛ №12 2002 р.                                                                                                                                                  м. Харків

засідання ради директорів

Голова Журавльов О.Я.

Секретар Корженевська К.Г.

Присутні: Аверинцев М.Д., Закіров Р.Т., Лівощенко І.К., Тимощук В.В.

Відсутні: Зальцберг М.І. (у відрядженні).

Запрошені: Джон Кеннет Лі, директор СП «Інвест» (Бельгія).

Порядок денний:

1.Про створення СП «Траст компані» (доповідач – генеральний директор Аверинцев М.Д., директор СП «Інвест» Дж.К.Лі.).

2.Про призначення виконавчого директора СП «Будмен».

СЛУХАЛИ: 1. Про створення СП «Траст компаній (до­повідач — генеральний директор Аверинцев М.Д., дирек­тор СП «Інвест» Дж. К. Лі).

ВИСТУПИЛИ:

Аверинцев М.Д. (текст доповіді додається).

Дж. Кеннет Лі (текст доповіді додається).

Закіров Р.Т.: Розширення міжнародної діяльності ВАТ «Будівельник» дасть змогу не тільки впроваджувати новітні технології й матеріали, знайти нових партнерів і ринок збу­ту, а й суттєво зміцнити внутрішні позиції ВАТ.

УХВАЛИЛИ:

1.1. До 16.01.2003 р. підготувати всі необхідні для ство­рення СП документи; завершити організаційну роботу до 26.01.2003 р. (відповідальний — Закіров Р.Т.).

1.2. Розробити бізнес-плани перспективних напрям­ків співробітництва на ринках СНД та Західної Європи до 20.01.2003 р. (відповідальний — Лівощенко І.К.).

СЛУХАЛИ: 2. Про призначення виконавчого директора СП «Будмен».

ВИСТУПИЛИ:

Аверинцев М.Д. запропонував на посаду виконавчо­го директора СП «Будмен» Наконечного О.Л., директора Одеської філії ВАТ.

Лівощенко І.К.: Наконечний О.Л. практично тільки за рік роботи вивів Одеську філію ВАТ у число найкращих дочірніх підприємств. Він зможе плідно працювати також як виконав­чий директор СП.

Джон К. Лі.: Цілком,підтримую кандидатуру Наконечно­го О.Л. і сподіваюся на плідне співробітництво.

УХВАЛИЛИ:

Призначити Наконечного О.Л. виконавчим директо­ром СП «Будмен» й укласти з ним контракт на виконання обов’язків директора терміном на два роки.

Голова                                                        (підпис)                                                           О. Я. Журавльов

Секретар                                                   (підпис)                                                      К. Г. Корженевська

 Витяг з протоколу — це певна частина (уривок) про­токолу, що відображає конкретне окреме питання по­рядку денного, оформлена належним чином.

Один із наймасовіших видів документів, що надсилається (передається) окремим посадовим особам (установам).

Реквізити витягу з протоколу:

1. Назва й номер документа.

2. Назва колегіального органу, засідання, наради.

3. Дата.

4. Питання порядку денного.

5. Текст з цього питання.

6. Підписи голови й секретаря.

Витяг з протоколу № 12

засідання ради директорів ВАТ «Будівельник»

від 2.12.2002 р.

Голова Журавльов О.Я.

Секретар Корженевська К.Г.

Присутні: Аверинцев М.Д., Закіров Р.Т., Лівощенко І.К. Тимощук В.В.

Відсутні: Зальцберг М.І. (у відрядженні).

Запрошені: Джон Кеннет Лі, директор СП «Інвест» (Бельгія).

СЛУХАЛИ: 2. Про призначення виконавчого директора СП «Будмен».

ВИСТУПИЛИ:

Аверинцев М.Д. запропонував на посаду виконавчо­го директора СП «Будмен» Наконечного О.Л., директора Одеської філії ВАТ.

Лівощенко І.К.: Наконечний О.Л. практично тільки за рік роботи вивів Одеську філію ВАТ у число найкращих дочірніх підприємств. Він зможе плідно працювати і як виконавчий директор СП.

Джон К. Лі.: Цілком підтримую кандидатуру Наконечно­го О. Л. і сподіваюся на плідне співробітництво.

УХВАЛИЛИ:

Призначити Наконечного О.Л. виконавчим директо­ром СП «Будмен» і укласти з ним контракт на виконання обов’язків директора терміном на два роки.

Оригінал протоколу підписали:

Голова                                                              (підпис)                                                 О. Я. Журавльов

Секретар                                                        (підпис)                                                   К. ґ. Корженевська

Звіт - це письмове повідомлення про виконання певної роботи. Звіти бувають статистичні (цифрові) й текстові. Статистичні звіти пишуть на спеціальних виготовлених друкарським способом бланках, текстові - на звичайному папері. Матеріал звіту охоплює чітко визначений період часу. Звіт містить такі складові:  1) заголовок, у якому крім слова Звіт зазначають назву організації чи установи, яка звітує, період, вид роботи;  2) вступну частину, в якій вказують коло завдань, поставлених перед організацією чи установою за звітний період;  3) докладний опис виконаної роботи з наведенням позитивних і негативних прикладів;  4) висновки, пропозиції, перспективи;  5) підпис відповідальної особи з організації чи установи або посадової особи, яка складала звіт;  призывать к порядку прийти в себя прийти к решению прийти к согласию прийти к убеждению принимать во внимание принимать в шутку принять решительные меры приступить к обсуждению  6) дату складання;  7) печатку установи (якщо це потрібно).  Звіт має характеризуватися чіткістю побудови, логічною послідовністю викладу матеріалу й містити вичерпні відповіді на всі запитання схеми, а також узагальнення і висновки.  Якщо звіт надто великий за обсягом, його частини матимуть заголовки, які повинні бути короткими і відповідати змісту.  Звіт допомагає вивчити, перевірити й узагальнити чиюсь роботу, знайти в ній позитивне і негативне, зробити висновки, накреслити перспективи.  Зразок звіту:  ЗВІТ  про педагогічну практику з 10.02.2007 по 22.03 .2007 студентки філологічного факультету Доценко 1.77.  Педагогічну практику проходила у середній школі № 115 м. Києва. Ушкалі було створено всі умови для проходження практики. Всі вчителі української мови та літератури мають великий стаж роботи, високу фахову й методичну підготовку. Шкільні кабінети української мови і літератури на належному рівні обладнані технічними засобами навчання, забезпечені наочними посібниками, науковою, навчальною та методичною літературою. Упродовж педагогічної практики я мала змогу отримувати консультації як від учителів-предметників і класних керівників, так і від адміністрації школи.  Під час практики провела 12 контрольних уроків і 5 уроків, які спеціально не оцінювалися. Усі уроки були обговорені з учителем і методистом. Практика у школі допомогла виробити багато практичних умінь і навичок. Я навчилася:  1) проводити уроки української мови й літератури різних типів;  2) перевіряти різні види письмових робіт, оцінювати та аналізувати їх;  3) планувати роботу з розвитку мовлення учнів;  4) працювати над наочністю у класі, виготовляти дидактичний матеріал для уроків;  5) організовувати позакласну роботу з української мови та літератури;  6) проводити класні години.  Особливих труднощів у подачі та закріпленні нового матеріалу на уроках як мови, так і літератури не мала.  Складніше було проводити уроки аналізу контрольних робіт і диктантів, а також уроки розвитку мовлення.  За час педагогічної практики проводила позакласну роботу зі спеціальності: лінгвістичну вікторину, тиждень української мови. До шевченківських свят "В сім "і вольній, новій,.." випустила з учнями стіннівку.  Які ж труднощі були під час практики?  1. Не завжди могла підвести учнів до сприйняття наочності та організувати роботу з нею. Найчастіше наочність виконувала лише ілюстративну функцію, а не була важливим органічним елементом уроку.  2. Було важко встановлювати зв 'язок уже вивченого матеріалу з новим, а також показувати перспективу його практичного використання.  3. Не завжди могла вдало визначити виховну мету уроку, хоча протягом уроку її забезпечувала.  4. Не завжди враховувала психічний і фізичний стан дітей на уроці й намагалася утримувати увагу зауваженнями до класу.  Висновки. Педагогічна практика дала змогу:  1. Поглибити і закріпити знання з фахових і психолого-педагогічних дисциплін, здобуті в університеті, застосувати їх у реальній навчальній ситуації.  2. Набути вмінь проводити уроки різних типів, застосовувати різні методи й форми роботи, що активізують пізнавальну діяльність учнів.  3. Пересвідчитися у правильності вибору професії й фаху; викликала прагнення вивчати спеціальні та психо-лого-педагогічні дисципліни, вдосконалювати свої педагогічні здібності, розширювати ерудицію.  4. Відповідно до знань з педагогіки, психології й фізіології проводити навчально-виховну роботу з дітьми середнього шкільного віку.  5. Ознайомитися з функціями класного керівника й випробувати себе в них.  6. Упродовж шести тижнів спостерігати за навчально-виховною роботою в школі, аналізувати її й робити висновки.  22.03.2007 (Підпис)

Соседние файлы в предмете Українська мова