1.характеристика середовища життя людини.

Людина-біосоціальна істота ,на формування особистості впливають природні і соціальні умови.

Маркович розглядає середовище як компоненти:

-природний (нежива і жива природа)забезпечує простір існування

-суспільний(люди,культура)реалізація людиною себе як суспільної істоти

Реймерс 4 нерозривні пов’язані компоненти-підсистеми:

А)природне середовище

Компоненти які вивчають енергетичний стан середовища ,

хімічний і фізичний і механічний характер поверхні землі

щільність населення і взаємовплив самих людей як біологічний чинник

Б)середовище породжене агротехнікою-природа або «квазіприрода»

Всі елементи природнього середовища штучно перетворені людьми

Вони неспроможні системно само підтримувати себе :ландшафтні парки і лісопарки ,культурні рослини..

В)штучне середовище –«3тя природа»або артеприроду

Реймерс називає весь світ штучно створений людиною,що не має аналогіву природі і без постійної підтримки та авідновлення людиною буде руйнуватися .сучасну людину оточує арти природа

Г)соц.. середовище

Включає суспільство і різні суспільні процеси-культурно-психологічний клімат,економ.забезпеченість , ступінь впевненості в завтрашньому дні .

Всі середовища взаємопов*язані і жодне нне може бути виключене чи замінене.

Максимова

3 різновида середовища:

-природне (жива і не жива природа )

-антропогенне(техногенне та соціальне під середовища те що ствю людиною)

-життєве(соц.-побутове, рекреаційне те яке забезпечує становлення людини як особистості

У середовищі відбувається існування людити як біологічної і соц. Істоти. Соціалізація-для виконання повноцінно ролі соц.. істоти ,людині треба пройти шлях.

2.Соціалізація людини як проблема.

Проблема соціалізації загострилась за останнє століття і набула глобального характеру. Проблему входження наступного покоління до соціуму людство вирішувало за допомогою виховання. Головною причиною є посилення динамічних процесів в цивілізованому доступі людства. Сучасна людина є свідком постійних суспільних , економічних, науково технічних та інших змін. Протягом життя одного покоління у світі відбулись науково-технічна , технологічна , «зелена» і сексуальна революції. Сьогодні людина опиняється між двома епохами : минулою та сучасною. Старшим людям на відміну від молоді дуже важко призвичаїтись до змін , прийняти нові моральні цінності , організацію побуту і дозвілля. Це породило ще й проблему забезпечення зв*язку між поколіннями. Сім*я у сучасному світі змінилась , патріархальний її уклад відходить у минуле. Якщо раніше дитина засвоювала мудрість разом з батьками , то в другій пол 20 ст. ця єдність була порушена. Батьки почали присвячувати більшу частину свого часу суспільному виробництву. Діти залишались під опікою школи , яка формувала знання , вміння , навички.

Проблема соціалізація особистості- є проблемою світового значення і визначається дією глобальних тенденцій.

Голованова виділяє три глобальні світових тенденції:

1. Посилення динамізму соціальних процесів.

Продемонструвала соц психолог і етнограф М. Мід , яка виділила три історичні типи відносин між поколінням.

Постфігуративна культура ( всі знанні були переданні від батьків, шаноблива повага до старших , конфлікту «батьки-діти» не було)

Кофігуративна культура (виникнення навч закл. Тепер вже культурні цінності пов*язують не з минулим , а сучасним. Тепер молодь вирішує орієнтуючись не на досвід батьків , а на досягнення науки , техніки , думки видатних сучасників. )

Префігуративна культура (інформаційні , технічні , соц зміни. Оновлення відбувається з такими темпами, що деякі винаходи не встигають дійти до стадії виробництва , так як уже стають застарілими. Інформаційна революція зробила світ більш доступним , не тільки для дорослих , а й для дітей . діти швидше освоюють за батьків технічні досягнення.)

Реальності сучасного життя ставлять людину в невизначені ситуації , коли не має і не може бути готових рішень , тому людині треба вирішувати кожну життєву ситуацію як творчу . творчі активності допомагають орієнтуватись на майбутнє , і складаються в умовах активної соціалізації і виховання.

2. Зростання значимості індивідуально-особистісного розвитку в усіх проявах життя сучасної людини.

В попередні епохи головним завд було «втиснути» дит у модель «повноцінної особистості». На сьогодні дит дано можливість бути самою собою.

3. Подолання тоталітаризму в освіті.

Тоталітаризм проявлявсь у :

• Бажання привести дитину до норм існуючих у суспільстві.

• Не сприйнятті особистісної індивідуальності дитини

• Спрямованості педагогічного впливу в основному на боротьбу з недоліками дитини, а не плекання достоїнств

• Переважання у вихованні заборон , обмежень, покарань.

• Бажанні наставника самоствердитись через придушення дітей своєю владою.