ЗМІСТ
Вступ……………………….…………………………………………………………..4-12
Розділ І. Становлення і розвиток міжнародного гуманітарного права..…….......………………………………………….……………...13-73
1.1. Початок цивілізованого регулювання війн і збройних сутичок
нормами первісного права і бойової моралі………………………..…..15-26
1.2. Зіткнення гуманітарно-правових концепцій ведення війн у
Європі першого тисячоліття…….………....…………………...........…...27-34
1.3. Воєнна необхідність і гуманітарна традиція – перші суперечності
в Нові часи………………………………….......………………….……..34-49
1.4. Кульмінація юридичного позитивізму в становленні
міжнародного гуманітарного права в другій половині XIX- першій половині XX століття…………………………………………….............50-57
1.5. Розвиток міжнародного гуманітарного права в другій половині
Хх століття: боротьба доктрин і компроміси…………………………..57-60
1.6. Проблеми ефективності норм сучасного міжнародного гуманітарного
права і правових шляхів її вирішення…………………….........………..60-73
РОЗДІЛ ІІ. ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВОЄННО-ТЕОРЕТИЧНОЇ І ПРАВОВОЇ ДУМКИ ЩОДО МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА …….…...74-112
2.1. Становлення вітчизняної воєнно-гуманітарної традиції
регулювання збройної боротьби…………...……….........……………...75-81
2.2. Гуманітарно-правові аспекти розвитку класичного етапу
вітчизняної воєнно-теоретичної і правової думки ..…….…………......81-90
2.3. Етнонаціональні гуманітарні звичаї як фактор підвищення
ефективності виконання норм міжнародного гуманітарного права.....90-103
2.4. Сучасні доктрини міжнародного гуманітарного права та їх
вплив на формування законодавства України………………..…….....104-112
РОЗДІЛ ІІІ. Актуальні проблеми імплементації міжнародного гуманітарного права в національне законодавство України……………………………………………..................…..113-154
3.1. Аналіз теоретичних поглядів щодо ефективного регулювання
збройних конфліктів міжнародним гуманітарним правом ………….114-129
3.2. Теоретичні основи створення механізму ефективного виконання
норм міжнародного гуманітарного права у правових поняттях:
апроксимація, гармонізація, імплементація….....................................130-142
3.3. Національне законодавство та питання імплементації
міжнародного гуманітарного права …………........………….……....142-154
Висновки ……………………….…………….............………………….... 155-162
Список використаних джерел……………….……….………………..... 163-177
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
ВСТУП
Актуальність теми. Проблема виконання приписів будь-якої правової системи актуальна з часів античного Риму, де стверджувалось: Pacta sunt servanda” – право повинно виконуватись. Сьогодні принцип виконання міжнародних зобов’язань став загальновизнаним. У статті 2.2 Статуту ООН передбачено: “Усі члени Організації Об’єднаних Націй сумлінно виконують зобов’язання, взяті відповідно до цього Статуту”, що підтверджено ст.26 Віденської конвенції з права міжнародних договорів 1969р. Проблема ефективного виконання норм міжнародного права у кожній з галузей має свої особливості, але останнім часом зростає критика низької ефективності саме міжнародного гуманітарного права (МГП). Х.Лаутерпахт в роботі, присвяченій концептуальному перегляду МГП вказав, що воно серед інших галузей найменше виконується і є найбільш утопічною частиною права.
Українськими вченими (А.Дмитрієв, В.Євінтов, В.Денисов, Є.Цибуленко) теоретично обґрунтовано зв’язок ефективності дії норм МГП з питаннями його виконання на державному рівні, а у аналітичній доповіді щодо імплементації гуманітарного права на Україні вказується: “Ефективне дотримання міжнародного гуманітарного права вимагає вжиття заходів з його імплементації на національному рівні.” В 1996р. проводився спеціальний семінар ОБСЕ для України по прискоренню імплементації норм гуманітарного права в національне законодавство, але цього виявилось недостатньо. Потрібні об`єднанні зусилля вітчизняних законодавців, теоретиків міжнародного права для вирішення теоретичних і практичних питань імплементації МГП у національний простір. Крім загальних обставин, актуальність теми дисертації підвищена: необхідністю підготовки до послідовної гармонізації правового поля держави з європейськими правовими стандартами, де приписи гуманітарного права займають чільне місце; впровадженням у систему правової освіти в Україні принципів і норм МГП, які сприятимуть гуманізації освіти військовиків миротворчих підрозділів, журналістів, юристів; потребою суспільства у знанні гуманітарно-правових підвалин захисту прав людини.
Стан дослідження проблеми. Окремі аспекти теми дисертації висвітлювались у джерелах, які можна класифікувати за напрямками. Перший напрямок складають праці, в яких застосування сили є аспектом дієвості міжнародного права. Це роботи Я.Броунлі “Сучасне правове регулювання використання сили”, В.Сломансона “Фундаментальні перспективи міжнародного права”, Ч.Ч.Хайда “Міжнародне право, його розуміння і застосування Сполученими Штатами Америки”, твори Л. Оппенгейма, Ф.Хайека, А. Шлезінжера, Л.Фуллера, Р.Хігінса, Д.Харші та інших.
У працях другого напрямку – роботах відомих теоретиків: Ж. Пікте, Г. П. Гессара, Фр. Кальсховена, Фр. де Мулінена, Ст. Нахліка, Р. Бакстера, Фр. Біньйона – “Розвиток і принципи міжнародного гуманітарного права” (Ж.Пікте,1993р.), “Обмеження методів і засобів ведення війни” (Фр.Кальсховена,1994р.), “Право війни” (Фр. Де Мулінена, 1993р.), “Принципи права збройних конфліктів” (Є.Давіда, 2000р.), увага приділена гуманізації насильства за умов виконання правил і звичаїв війни, норм і приписів МГП.
Традиційні питання виконання “права війни” (як воно іменувалось у фундаментальних академічних виданнях “Курсу міжнародного права” 1969, 1989–1993рр.) в 60–90-х роках ХХ століття розглядались в роботах радянських теоретиків: І. Арцибасова, І.Бліщенко, В.Шаврова, Г.Мелкова, І. Карпеця, Г.Тункіна, В.Менжинського. Сучасні дослідники – І. Лукашук, Г. Ігнатенко, Ю. Ільїн, О.Коротков, Ю. Колосов, В. Кузнецов, А. Полторак, В.Пустогаров, також досліджували гуманітарно-правові засоби міжнародно-правового захисту особи. Але звертаючись до шеститомного “Курсу міжнародного права” (М., 1969), ми не знаходимо ще терміну “міжнародне гуманітарне право”, а у наступному семитомному – (М., 1989–1993) введено розділ “Міжнародне гуманітарне право, що застосовується у період збройних конфліктів” з непевним юридичним тлумаченням цього поняття. Це третій напрямок міжнародно-правових досліджень. Специфічними є роботи, у яких міститься міжнародно-правова оцінка “гуманітарної інтервенції” для захисту прав людини. У монографії М. Неліпа, О. Мережко “Силовий захист прав людини” (Київ, 1998) аналізується практика міжнародних силових операцій.
Четвертий напрямок складають роботи сучасних українських вчених М.Буроменського, В.Денисова, А. Дмитрієва, В.Євінтова, З.Гладуна, О.Висоцького, Л.Заблоцької, В.Муравйова, Л.Тимченко, Ю.Шемшученка, Є.Цибуленко представників академічної науки міжнародного права, в яких МГПаналізується у контексті ефективності правових засобів захисту прав людини. У роботах А.І.Дмитрієва досліджено концептуальні засади становлення і розвитку гуманітарного права, у роботах В.Євінтова розглянуто міжнародно-правові засоби дотримання прав людини, у працях В.Н.Денисова – формування міжнародних стандартів у галузі захисту прав людини. У підручнику з міжнародного права Л.Д.Тимченко “право збройних конфліктів” розглядається у традиційному за радянських часів руслі. Сучасні підходи містяться у “Міжнародному публічному праві” А.Дмитрієва та В.Муравйова.
В дисертації проаналізовано матеріали науково-практичних конференцій (зокрема,1998 року в Інституті Законодавства Верховної Ради України, аналітичні доповіді Міжнародного Комітету Червоного Хреста щодо імплементації МГП в Україні, узагальнено матеріал участі українських військ у 11 миротворчих операціях. Узагальнюючи стан розробки поставленої в дисертації проблеми, зауважимо, що в них МГП представлено галуззю міжнародного права, яка потребує підняття авторитету і забезпечення “дієвості” його норм. Наголошується на адаптації норм МГП до нових воєнно-політичних реалій, однак недостатня увага приділена розробці нових понять, не досліджена еволюція гуманітарного права з точки зору виявлення особливостей забезпечення належного виконання, не виявлені причини низької ефективності існуючих норм. Фрагментарно висвітлена українська воєнно-гуманітарна традиція, не розроблені теоретичні проблеми імплементації гуманітарного права на різних рівнях: від національного законодавства України до адміністративно-правового поля силових структур. Це обумовило постановку відповідної мети та основних завдань дисертації.
Мета дослідження. На основі аналізу міжнародно-правової природи МГП показати закономірним перехід з “прогресивного розвитку”, кодифікації норм до питань забезпечення їх ефективного дотримання, на базі дослідження етнонаціональних гуманітарних традицій, особливо української, визначити шляхи удосконалення механізмів виконання норм, які Україна зобов’язалась ввести в національне законодавство, розробити одну із можливих моделей комплексного багаторівневого вирішення проблеми “дієвості” МГП, запропонувати авторський навчальний блок для системи військової освіти.
Завдання дослідження: виявити закономірності у переході від гуманітарних традицій до норм міжнародного гуманітарного права як вершини юридичного позитивізму у другій половині Х1Х – середині ХХ століття у контексті їх ефективності, – показати можливості подальшого розвитку МГП до реального вирішення питання ефективності виконання норм прямої дії; проаналізувати стан імплементації норм МГП в сучасне правове поле України (Кримінальний кодекс України 2001р.); окреслити напрямки гармонізації національного законодавства з європейськими стандартами; дослідити взаємодію етнонаціональних звичаїв, кодифікованих норм, доктрин як різних джерел МГП; виявити закономірну появу різних гуманітарних доктрин, провести їх порівняльний аналіз з точки зору ефективного захисту прав людини; розробити основу міжнародно-правової Концепції ефективного виконання норм гуманітарного права; розробити Програму і тематичний план навчальної дисципліни “Міжнародне гуманітарне право” для системи цивільної і військової освіти.
Об’єкт дослідження: становлення і еволюція міжнародно-правових гуманітарних традицій і доктрин МГП, а предмет дослідження – ефективність виконання норм гуманітарного права у контексті його історичного розвитку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами в тому, що вона є складовою програми ЮНЕСКО 1978 року по поширенню знань основних принципів МГП, є одним з наукових аспектів системи зобов’язань України в галузі гуманітарного права, передбачених статтями 47, 48, 127,144 Женевських конвенцій 1949р. Проблематика відповідає плану наукової роботи Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України на 2000 – 2005 роки, плану наукової роботи Відділу миротворчих операцій Міністерства оборони України, елементом Програми Міністерства освіти і науки України “Ідеологічне і правове поле освіти в Україні”.
Методологічною основою дослідження виступили:
принципи єдності історичного і логічного аналізу доктрин міжнародного права, а всього МГП як історично першої галузі міжнародного права;
принцип єдності аналізу мілітаристської практики суб’єктів міжнародного права з діяльністю міжнародних гуманітарних і миротворчих інституцій;
метод порівняльного аналізу різних правових систем, “силових” і правових засобів захисту прав людини;
метод емпірично-статистичної обробки міжнародно-правових документів, угод, Статутів, Резолюцій ООН і доповідей Генерального Секретаря ООН, фактичного аналізу перебігу збройних конфліктів впродовж 1996 – 2001 років.
Важливе значення для обрання відповідного методологічного інструментарію теми мали праці: І.Блюнчлі, Г.Гроція, К.Клаузевіца, Ф. Кальсховена, Ф.Ф. Мартенса, Л.Опенгейма, Ж.Пікте, Ч.Ч. Хайда, а також А.Дмитрієва, В.Денисова, В.Євінтова, Л.Заблоцької, С.Ісаковича, О. Висоцького, І.Лукашука, В.Менжинського, Г. Тункіна, Ю. Шемшученка, Є.Цибуленка.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній міжнародно-правовій галузі знання предметом дослідження постало МГП у історичному становленні від гуманітарних традицій, кодифікованих норм “права Женеви”, “права Гааги”, до сучасних доктрин як цілісна концепція гуманізму, виявлено закономірності подальшого розвитку у контексті ефективності виконання правових норм і традицій; розроблено елементи механізму виконання норм, виявлена невідповідність частини національного законодавства потребам розвитку МГП; уточнено зміст міжнародно-правової підготовки в системі військової освіти; запропоновано новий зміст правових понять, які віддзеркалюють питання взаємодії МГП і національного законодавства, окреслено контури міжнародно-правової концепції України у аспекті імплементації гуманітарного права, проаналізовано і вирішено проблему підвищення ефективності базових принципів на макрорівні, національному рівні та рівні силових структур, розроблено і апробовано авторську програму з МГП.
Елементи новизни несуть основні положення, які виносяться на захист:
Проблема ефективності виконання норм МГП постала закономірним етапом прогресивного розвитку і водночас покажчиком вичерпності шляху нарощування правових приписів, необхідністю переходу до нової концепції розвитку, яка забезпечує належне виконання норм, необхідністю поєднання різних доктрин міжнародного права (Женеви і Гааги зі статусом “jus cogens”) з правом Нью-Йорка (актами “м’якого права”), кодифікованих норм з гуманітарними традиціями.
Перший етап звернення до ефективності прийнятих норм розпочався з кодифікації норм сучасного МГП, згідно з якими країни взяли зобов’язання здійснювати всі необхідні заходи, що випливали з норми звичаєвого права, а ефективність забезпечувалась спеціальними механізмами, які закріплювали та уточнювали цю норму договірного права. Другий етап відзначився частими порушеннями норм МГП, інцидентами незнання їх змісту, штучним створенням проблем та обмежень ратифікації. На третьому етапі держави визначили необхідні дії: запобігання серйозним порушенням, покарання порушників МГП, поширення знань, імплементації на національному рівні.
У міжнародно-правовому сенсі ефективність дії норм МГП є реалізована, закладена в угодах теоретична можливість досягнення мети захисту прав людини, це належна ступінь реалізації його базових принципів. Вона потребує утворення та функціонування спеціального механізму, комплексу заходів на макрорівні, внутрішньодержавному рівні, на рівні силових структур держав та на морально-психологічному та правовому рівні окремого виконавця.
Ефективність виконання норм МГП детермінується обставинами на макрорівні – а) наявністю правового поля регулювання збройних конфліктів для визначення міжнародного правового статусу війни, міжнародного конфлікту, внутрішнього збройного конфлікту, насильницьких дій – “силових методів” вирішення внутрішніх проблем; б) ступенем розвитку гуманітарно-правових основ та цивілізованості суспільства, в просторі якого спалахнув конфлікт, в) дієвістю гуманітарних традицій та звичаїв врегулювання конфлікту, історично виправданих правил ведення збройної боротьби, включеними у правову культуру.
Концепція створення механізму ефективного застосування норм МГП передбачає повну ратифікацію прийнятих домовленостей; поширення знань з гуманітарного права; державне забезпечення поширення знань; та імплементації як виконання норм права у самому широкому сенсі; реальне виконання їх державними службовцями.
Особливістю української гуманітарно-правової спадщини, яка складалась впродовж Х – ХХ століть, є усталена традиція гуманного ставлення до ворожої сторони, відсутність проявів жорстокої поведінки з полоненими, цивільним населенням, особливе піклування про захист дітей, гуманітарний досвід врегулювання міжрелігійних війн, що використовується у миротворчих операціях українських підрозділів.
Особистий внесок автора складають:
формулювання наукових положень, які дозволили представити МГП закономірним результатом еволюції від гуманістичних традицій до сучасної гуманітарно-правової доктрини захисту прав людини;
проведення статистичної обробки емпіричного матеріалу гуманітарних акцій у 11 регіонах планети з участю українських миротворців, результатів діяльності військових судів щодо серйозних порушень норм МГП, стану вивчення дисципліни “Право війни” у мережі військової освіти України;
визначення і трактування правових термінів, які співвідносяться з концепцією ефективного виконання норм гуманітарного права, що увійшли у “Словник-довідник основних термінів і понять МГП”.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що виявлено закономірності становлення сучасних доктрин МГП, піддано порівняльному аналізу міжнародні “силові” і гуманітарні аспекти конфліктів, досліджено ефективність імплементації МГП у національне законодавство України, розроблена теоретична модель ефективного його виконання.
Практична значимість дисертаційного дослідження полягає в тому, що автором запропоновано заходи по імплементації норм МГП в національне законодавство України згідно із загальних настанов ОБСЕ з уточненням положень, які отримано в результаті проведеної роботи; запропоновано і апробовано навчальний блок (програма, тематичний план, підручник, словник термінів) для системи освіти, рекомендовано видати науково-практичні коментарі до основних джерел міжнародного гуманітарного права.
Апробація результатів дослідження. Підсумкові положення дисертації доповідались на VI та VII міжнародних конференціях: “Національна безпека України на порозі ХХI століття” (24 – 25 жовтня 1998р. м.Київ), “Духовність і злагода в Україні на зламі тисячоліть” (16 – 18 вересня 1999р. м.Київ.); на міжнародній конференції “Творчість як наукова проблема і соціальний феномен”, яка проводилась в НТТУ-КПІ 26 – 27 березня 1999 року; на науково-теоретичному семінарі 15 – 18 травня 2000р. у м.Луцьку, на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми адміністративної реформи в Україні” в УАДУ при Президентові України 28 – 29 травня 2000р.
Результати дослідження використовувались у практичній роботі: на семінарах і зборах військових юристів й робітників воєнної прокуратури в 1998 – 2001 роках; в Академії Збройних Сил України на заняттях з права збройних конфліктів, на інструктивних заняттях у Українському відділенні Міжнародного Комітету Червоного Хреста й Червоного Півмісяця.
Структура дисертації дозволяє послідовно і логічно вирішувати поставлену мету і завдання дослідження. Вона складається з вступу, трьох розділів (з 13 підрозділами), висновків, списку використаних джерел.
Обсяг рукопису 177 сторінок тексту, надрукованих згідно вимог ВАКу України 2000 року. Список використаних джерел складається з 284 найменувань, з них 32 іноземними мовами.
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html