00141961

Для заказа доставки данной работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

на правах рукопису

УДК 111 (477) (09)

ПОНОМАРЕНКО Олена Вікторівна

Метафізика світла в українській філософії

доби Київської Русі

09.00.05 – історія філософії

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Науковий керівник:

Осетрова Оксана Олександрівна

доктор філософських наук,

професор

Дніпропетровськ – 2011

Метафізика світла в українській філософії доби Київської Русі.

План.

Вступ.

Розділ 1. Огляд літератури та теоретико-методологічні основи історико-філософського дослідження феномена метафізики світла в українській філософії доби Київської Русі.

1.1. Історія розвитку метафізики світла та огляд літератури за темою дослідження.

1.2. Методологія та методи історико-філософського дослідження феномена метафізики світла.

Висновки розділу.

Розділ 2. Основні концептуальні положення, що сформували основу української метафізики світла.

2.1. Слов’янська міфологія як безпосереднє підґрунтя розвитку української середньовічної метафізики світла.

2.2. Біблія як християнське джерело формування метафізики світла.

Висновки розділу.

Розділ 3. Розвиток метафізики світла у вітчизняній філософській думці доби Київської Русі.

3.1. Вплив перекладної літератури на розвиток української середньовічної метафізики світла.

3.2. Метафізика світла в оригінальних філософських пам’ятках доби Київської Русі.

Висновки розділу.

Висновки.

Список використаної літератури.

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Початок XXI ст. ознаменувався кризовими явищами у найрізноманітніших галузях. На жаль, криза торкнулася і сфери духовного, що потребує свого осмислення та розбудови шляхів її подолання. Адже поза процесами духовного відродження й формування системи цінностей людство приречене на смерть, спочатку духовну, а потім – і фізичну.

Яким би чином не проходили процеси руйнування «старої» системи цінностей, що на певному етапі розвитку суспільства припиняє відповідати духовним запитам людей, які б «нові» ціннісні орієнтири не пропонувалися суспільними діячами, існують стрижневі цінності, без яких повноцінне життя людини і суспільства, гармонійний їх розвиток є неможливими. До таких ключових духовних домінант належать поняття Істини, Добра і Краси. Причому плодотворними вони є у своєму глибокому синтезі, на чому наголошував відомий філософ В.С. Соловйов: «Добро, отделенное от истины и красоты, есть только неопределенное чувство, бессильный порыв, истина отвлеченная есть пустое слово, а красота без добра и истины есть кумир» [, 305].

Об’єднувальною ж сферою зазначених категорій ми вважаємо сферу Світла. для християнських мислителів цим Світлом виступає образ Христа, пізнання якого сповнює сонячними променями душу людини, створеної Богом за власним образом і подобою. Але до впровадження християнства пройшли тисячоліття, впродовж яких люди також тяглися до життєдайного Світла, що знайшло свій прояв у їхніх світоглядних настановах та системі духовних координат.

Вважаємо доречним відзначити, що кожна розвинена духовна традиція мала й має свою містику світла. У культурах і світоглядних надбаннях різних народів простежується ідея існування певної вихідної субстанції світу, котра перебуває всередині, у полоні оточуючої матерії, вступаючи у суперечність з останньою. І кожній релігійній, містеріальній практиці притаманне стійке повторювання мотиву необхідності повернення втраченої рівноваги матеріального і духовного начал шляхом «визволення» духовного, оволодіння ним, процесу пізнання його, пристрасного пориву до нього, заглиблення з цією метою у самоспоглядання тощо. Таку вихідну субстанцію визначали як дух, світло, гносис.

У цілому поняття світла виступає ґрунтовною, смислоутворюючою категорією, специфічним «ключем» для аналізу особливостей світоглядних настанов багатьох народів, серед яких винятку не становлять слов’яни, зокрема українці. У широкому розумінні дослідження зазначеної проблематики відкриває можливості простеження динаміки світоглядного розвитку слов’ян – від фундації ментальних структур етносів до проголошення національної ідеї та утворення національних держав.

Актуальність звернення до з’ясування механізмів трансцендентного світла пізнання гостро окреслилася, між іншим, у філософській думці постмодернізму, яка зафіксувала наступний момент: оскільки процес інформування набув небаченої інтенсивності, остільки з’явилася тенденція уявляти всю інформацію у вигляді електричного світла. Таку ж точку зору безпосередньо поділяє німецький дослідник Б. Гройс, який, аналізуючи медійну сферу мистецтва, зазначав: «Созерцание «медиа» искусства является, прежде всего, созерцанием электрического света, подобно тому, как раньше пытались наблюдать солнце и звезды или, скорее, подобно тому, как пытались уловить третий божественный свет, для того чтобы в этом божественном свете суметь увидеть истинную картину (Джефф Волл). Не исполняется ли пророчество из известной мистериальной оперы «Победа над солнцем» (1913, Хлебникова, Крученых, Малевича, Матюшина): солнце погасло, и божественный свет превратился в искусственный, электрический, который перешел в символическое владение современной системы искусства» [Гройс, 9].

У даному контексті доречно згадати думку Ж. Бодрійяра, який відзначав, що людство перебуває у такому всесвіті, в якому інформація зростає, а сенс зникає [Бодрийяр Ж. Симуляция и симулякр, 12]. Для того ж, щоб сенс не зникав, а також для його збереження і поширення у всіх сферах людської життєдіяльності необхідним є обов’язкове звернення до Мудрості, пошук і тяжіння до Якої вже самі по собі сповнені могутнього сенсу, що надає ваги життю.

Наявність Мудрості, що є Світлом Розуму, насправді повинно стати необхідною умовою будь-якої влади, націленої на вдосконалення соціальних процесів. При цьому слід пам’ятати, що зміст, форми і характер влади є відображенням рівня розвитку суспільства та його культури. В умовах же розбудови громадянського суспільства в Україні проблема влади набуває особливого значення на всіх рівнях, а розробка ефективних моделей влади повинна відбуватися у руслі нових історичних обставин і потреб суспільства з урахуванням загальнонаціональних цінностей, серед яких Мудрість є незамінною. І у даному контексті актуальним є звернення до осягнення тієї Істинної Природної Мудрості, якою був просякнутий світогляд давніх слов’ян і яка, трансформувавшись у «метафізику світла» у добу Київської Русі, надихала на подвиги і просвітлювала у повсякденному житті, роблячи звичайних людей героями.

Крім того, слід звернути увагу на носіїв Світла, котрими у різні часи виступали вогонь, небесні світила, серед яких особливої пошани надавали життєдайному Сонцю та солярним божествам, що його уособлювали, Христу тощо. Вважаємо доречним тут зробити акцент окремо на феномені вогню.

Вогонь сьогодні став для людини настільки звичайним, що вона, як правило, вже не задумується над його природою і тими таємницями, котрі в ній приховані. Сучасна людина не уявляє свого життя без вогню, значущість якого є для неї не меншою, ніж для давньої людини, на чому, між іншим, наголошував М. Мюллер, запитуючи: «Що сталося б з людиною без вогню, навіть на сучасній стадії її розвитку?» При цьому, на жаль, часова відстань з моменту приборкання вогню робить його настільки близьким і зрозумілим, що сьогодні людина навіть не задумується, чому вогонь завжди викликав і продовжує викликати в неї благоговійні почуття. А це передусім пов’язано з його трансцендентною природою, яка затьмарилася звичністю до нього у повсякденному житті. Однак навіть у сьогоденній повсякденності ми використовуємо метафори, генетично безпосередньо пов’язані з такими атрибутами вогню, як Тепло (Жар) і Світло: жар кохання, світло любові, краси чи добра тощо.

З одного боку, приборкання вогню привело до масштабного прогресивного кроку в розвитку людства в цілому. З іншого ж – вогонь пожежі, наприклад, що має надзвичайну руйнівну силу, продовжує викликати людський жах.

Смислова завантаженість феномена вогню надзвичайно глибока, чому сприяє амбівалентність його природи: давати життя, для якого необхідні світло і тепло, та приносити з собою смерть. Можливо, поєднання двох протилежних, але діалектично¹ пов’язаних між собою можливостей – Життя і Смерті, прихованих у природі вогню, як і у природі самої Людини, викликало до феномена вогню постійну увагу дослідників.

У свою чергу, у контексті даного дослідження вважаємо необхідним звернути пильну увагу на аналіз феноменів вогню та Сонця, що дарують Світло, котре для слов’янина-язичника уособлювалося цілою низкою божеств, а для християнина безапеляційно втілювалося у образі Христа, простеживши при цьому те, яку роль вони посідали у метафізиці світла в українській філософії доби Київської Русі.

Іншими словами, наша епоха, як і усі попередні, потребує життєдайного Світла, що стимулюватиме душевну енергію, пробудивши зі «сплячої» певним чином іскри духовний вогонь відродження, який позитивно позначиться на підвищенні усіх рівнів життя в Україні, зокрема духовному.

При цьому, слід пам’ятати, що, за В.С. Соловйовим, людина – це така форма, створення якої є «особлива мета» Творця: «разом із найбільшою тілесною красою» у світі з’являється «вище внутрішнє потенціювання світла й життя, зване самосвідомістю» [Ч.оБ, 124].

Саме із сонячним світлом пов’язував поняття духовності М.О. Бердяєв, зазначаючи у «Діалектиці божественного й людського»: «Завоювання духовності є головне завдання людського життя… Без духовності не можна нести жертви й здійснювати подвигу. Радість сонячного світла є духовна радість. Сонце духовне» [Бердяев Н.А. Д. б. и ч.., 441]. Ми вважаємо, що набуття зазначеної духовної радості є нагальною потребою сьогодення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження узгоджений з науково-дослідним завданням, що вирішується кафедрою філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара у межах комплексної теми. Тема дисертації «Метафізика світла в українській філософії доби Київської Русі» пов’язана з темою наукової роботи кафедри філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара «Філософія науки і духовна культура на рубежі тисячоліття» (реєстраційний номер 0199V001308).

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення специфіки процесу формування та розвитку «метафізики світла» в українській філософії доби Київської Русі.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

– з’ясувати рівень розробки тематики дослідження у науково-дослідній літературі та визначити теоретико-методологічну базу дослідження засновків метафізики світла у дохристиянський період розвитку праукраїнських світоглядних настанов та метафізики світла в українській філософії доби Київської Русі;

– дослідити дохристиянські витоки формування метафізики світла в українській філософській думці Київської Русі;

– проаналізувати біблійні положення, що вплинули на процес формування та розвитку метафізики світла в українській філософській думці Київської Русі з прийняттям християнства;

– дослідити шляхи процесу синтезування дохристиянських (язичницьких) та християнських світоглядних настанов, що у своїй сукупності утворили метафізику світла як напрям української філософської думки;

– визначити смислову наповненість символу Сонця у дохристиянських і християнських світоглядних настановах українців;

– з’ясувати значення перекладної літератури у процесі формування української метафізики світла у добу Київської Русі;

– виявити онтологічний, гносеологічний та трансцендентний шари «метафізики світла» у вітчизняній філософії доби Київської Русі, проаналізувавши оригінальну філософську літературу українського народу цього періоду;

– дослідити значущість і смислову наповненість феномена дива, поширеного у добу середньовіччя;

– з’ясувати, яким чином диво узгоджується з метафізикою світла.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є метафізика світла, котра своїм корінням сягає язичницького минулого українського народу, будучи з урахуванням впливу перекладної літератури розвинутою українськими любомудрами у добу Київської Русі.

Предметом дисертаційного дослідження виступає специфіка прояву метафізики світла у світоглядних настановах українського народу як у дохристиянський, так і у християнський період розвитку його філософської культури.

Методологічна основа і методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є історична спадщина та сучасні розробки насамперед вітчизняної, а також російської та західноєвропейської філософської думки. Домінантою дослідження виступає осмислення архетипів колективного несвідомого, зокрема вогню та сонця, які послужили психофізичними та духовними передумовами освоєння світу, що знайшло у процесі подальшого розвитку самосвідомості українського народу свою реалізацію у метафізиці світла, розвиток якої спостерігається у добу Київської Русі.

У плані розробки методологічних основ дослідження автор спирався на роботи сучасних вітчизняних учених Г.Є. Аляєва, І.В. Бичка, А.К. Бичко, П.І. Гнатенка, В.С. Горського, С.Б. Кримського, В.Б. Окорокова, О.О. Осетрової, В.І. Пронякіна, Ю.О. Шабанової, С.В. Шевцова та ін.

У цілому особливість застосування методів дослідження залежить від специфіки об’єкта, на який вони націлені. Так, у межах даної праці у процесі дослідження метафізики світла в українській філософії доби Київської Русі автором використовувалися такі методи, як діалектичний, зокрема, його принципи аналізу та синтезу, конкретності істини, сходження від абстрактного до конкретного, взаємозв’язку, єдності історичного і логічного, а також компаративістський, герменевтичний, системний, метод екзегези, екзистенціальний, феноменологічний, екзистенціально-психоаналітичний. При цьому як основні філософські методи застосовуються метод екзегези, який є домінуючим при дослідженні текстів Священного Писання та праць отців церкви, та екзистенціально-психоаналітичний, настанови якого дозволяють обґрунтувати й розшифрувати мотиви свідомого вибору людини між моральним чи аморальним, Світлом чи пітьмою, премудрістю чи невіглаством, спасінням чи самознищенням у гріху.

Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що вперше в Україні здійснено цілісний аналіз тієї світоглядної бази, на якій в українській філософській думці доби Київської Русі розвинулася метафізика світла, та безпосередньо виявлено специфіку вітчизняної метафізики світла. Науковий внесок даного дослідження полягає у наступному:

– з’ясовано, що теоретичне підґрунтя поширеної у середньовіччя метафізики світла складається з філософії вогню Емпедокла та ключових елементів філософського учення неоплатонізму з його центральною ідеєю випромінювання, чи еманації, яка була узгоджена з центральною християнською ідеєю креаціонізму Р. Гроссетестом;

– виявлено, що серед складових елементів міфологічної свідомості давніх слов’ян домінуюче місце посідали архетипи вогню та світла, які знайшли своє символічне втілення в образах Сонця та інших вогнеподібних еквівалентах, зокрема, самої субстанції вогню, якій притаманна амбівалентна природа – давати Життя й карати за зло, що свідчить про наявність розвинутої системи духовних цінностей у слов’ян;

– доведено, що Біблія насичена архетипами вогню й світла, як основоположних складових природи Бога, що не суперечило язичницьким уявленням українців;

– показано, що з приходом християнства відбулося накладання смислів язичницького та християнського характеру, де смисловий центр посіло розуміння світла як зрячості, у зв’язку з чим християнська символіка Сонця як Всевидячого Божого Ока асимілювалася з язичницькими уявленнями про небесні світила як очі божеств;

– виявлено, що і для язичницької, і для християнської традиції Сонце було символом знання, справедливості, милосердя з тією різницею, що стосовно язичництва наголос припадає на онтологічну площину вимірювання проблеми світла, оскільки йдеться про важливі елементи буття, а стосовно християнства – на гносеологічну, оскільки йшлося про внутрішнє, духовне осяяння, завдяки якому відкривається Істина;

– установлено, що поширена на території України у добу Київської Русі перекладна література нарівні з вітчизняною язичницькою традицією явила собою ще один складовий елемент розвитку метафізики світла, оскільки цілком була сповнена мотивів сонячного просвітління людини з площини трансцендентного як уособлення необхідного для життя й пізнання людини світла;

– показано, що вітчизняні любомудри при викладенні християнських доктрин, що утворювали теоретичні орієнтири їх практичної життєдіяльності, зверталися до архетипів вогню й світла, як необхідної умови праведного життя людини, котра, перебуваючи у матеріальному світі, могла бачити прояви світу трансцендентного й пізнавати їх сенс, споглядаючи дивоявлене фізичне світло метафізичної природи та сповнюючись трансцендентним світлом зсередини;

– з’ясовано на матеріалі вітчизняної оригінальної філософської літератури, що поширені у середньовіччі дива часто мали прояв у вигляді світлових чи вогнеподібних видінь (вогняних дуг, стовпів тощо), що виступало свідоцтвом наявності та близькості людині світу трансцендентного, осягнення якого під силу кожному, хто набув святості у земному житті своїми вчинками;

– установлено, що для вітчизняних любомудрів доби Київської Русі було властиво мислити символами, тобто постійно відкривати нові значення, приховані в істинному, вічному, рятівному священному світі, сповненому світла премудрості, яке сходило на тих, хто спромігся пізнати його.

Практичне значення дисертації. Дослідження «метафізики світла» в українській філософії доби Київської Русі з урахуванням дохристиянського доробку давніх слов’ян та поширеної на Русі перекладної літератури являє собою значний практичний інтерес у контексті розбудови суспільства, повинного ґрунтуватися на духовних засадах.

Матеріали дисертації можуть бути використані як у філософсько-теоретичному, так і в соціально-практичному планах. Так, результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у процесі викладання історії філософії та української філософії, етики, релігієзнавства, історії всесвітньої літератури і мистецтва, історії України. Ознайомлення з даним масивом знань допоможе студентам краще адаптуватися до життєвих труднощів та усвідомити, що розвиток особистості неможливий без усталення стрижневої системи духовних цінностей, що визначають духовно-практичні орієнтири повноцінного гармонійного життя людини у сучасному суспільстві.

У подальшому матеріали дисертаційного дослідження можуть слугувати основою для створення підручників з української філософії та з історії філософії.

Особистий внесок здобувача. Дисертація має самостійний характер, усі положення і висновки належать автору дослідження. Усі публікації за темою дисертації підготовлені без співавторів.

Апробація результатів дослідження. Тема дисертаційного дослідження обговорювалася на науково-теоретичних семінарах соціально-гуманітарного факультету і кафедри філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Основні ідеї дисертації обговорювалися і пройшли апробацію на наступних наукових конференціях міжнародного, республіканського й регіонального рівня: Першій Міжнародній інтерактивній науковій конференції «Європейський освітній простір: стан, проблеми, перспективи», доповідь «Феномен «метафізики світла» в контексті євроінтеграції суспільства (29 жовтня 2010 р.); Регіональній науково-практичній конференції «Проблеми територіальної організації публічної влади в Україні», доповідь «”Метафізика світла” і влада: утопія і сучасність» (19 листопада 2010 р.); Міжнародній науковій конференції «Людина і світова глобалізація: перспективи та межі розвитку», доповідь «Метафізика світла і світова глобалізація» (25.11 – 26.11.2010); VII Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «Kluczowe aspekty naukowej dziaℓalnosci – 2011», доповідь «Значення “метафізики світла” у історії людського розвитку» (Польща); VII Mezinarodni vedecko-prakticka konference «Veda a technologie: krok do budoucnosti – 2011» (27.02.2011 – 05.03.2011, Praha); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Філософія освіти у контексті історико-філософського знання», доповідь «Міфологічні витоки метафізики світла у філософській думці слов’ян» (21 – 22 квітня 2011 р); конференції «Роль жінки в українському суспільстві: історичний досвід та аналіз тенденцій», доповідь «Роль жінки у вітчизняному соціокультурному просторі: ретроспективний огляд»; Міжнародній науковій конференції «Російська філософія: історія, методологія, життя», доповідь «Міфологічна свідомість давніх слов’ян як єдине джерело російської та української філософії».

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження знайшов відображення у 7 статтях, що опубліковані у фахових виданнях, які затверджені ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Мета й завдання дослідження, методологічні принципи та методи, логіка викладу проблеми визначили структуру та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної у дослідженні літератури (найменувань). Основний зміст роботи викладений на сторінках.

ВИСНОВКИ

У даному дослідженні, проведеному з урахуванням того, що розвиток України відбувався на перехресті різних культурних світів, були проаналізовані основні духовні складники, на ґрунті яких в українській філософії доби Київської Русі й розвинулася метафізика світла. Результати аналітичної роботи, які були отримані у процесі рішення основних завдань дисертаційного дослідження, дозволили сформулювати наступні висновки:

1. Ретроспективний огляд античних філософських учень Емпедокла й неоплатонізму дозволив осмислити філософську сутність складників середньовічної метафізики світла. Був проведений екскурс в історію розвитку проблеми світла та його носіїв на протязі розвитку людства, де одним з переламних прогресивних моментів стало приборкання вогню, осмислення чого в історії філософії врешті-решт привело Г. Башляра до введення й аналізу таких понять, як комплекс Прометея та комплекс Емпедокла. У цілому ж, згідно з Г. Башляром, тільки вогонь здатний породити полум’я і світло, які є символами трансцендентності.

2. Аналіз наукової літератури за темою даної дисертації дозволив, по-перше, виявити підвищений інтерес до дослідження міфологічних уявлень давніх слов’ян наприкінці XX – початку XXI ст., що узгоджується з процесами розбудови нашої молодої держави, котрі актуалізували новий поворот до вивчення власної історії, вітчизняних традицій та архетипів. По-друге, зазначений аналіз дозволив з’ясувати, що метафізика світла у філософії мислителів доби Київської Русі не становила самостійного об’єкта дослідження істориків української філософії, незважаючи на те, що цей філософський напрям, започаткований у добу двовір’я, став на всі часи філософською традицією, обумовленою такою рисою української філософської думки, як кордоцентризм, та спрямованістю українських мислителів на самопізнання й пізнання Бога.

3. Застосування у даному дослідженні загальнометологічного аналізу метафізики світла дозволило осмислити ключові моменти цього специфічного філософського напряму та особливості його розгортання в українській філософській думці доби Київської Русі. Так, методологічну базу для проведення даного дослідження утворили наступні методи: діалектичний з його принципами аналізу та синтезу, конкретності істини, сходження від абстрактного до конкретного, взаємозв’язку, єдності історичного і логічного, а також компаративістський, герменевтичний, системний, метод екзегези, екзистенціальний, феноменологічний, екзистенціально-психоаналітичний. Зазначені методи, застосовані у своїй сукупності дозволили розглянути метафізику світла в українській філософській думці доби Київської Русі у трьох площинах: онтологічній, гносеологічній та трансцендентній, з’ясувавши, що для всіх трьох вимірів основоположним є мислити символами з метою набуття істинного пізнання та самопізнання, що супроводжується баченням Світла трансцендентного та власним випромінюванням мудрості та святості.

4. У контексті аналізу дохристиянських витоків формування метафізики світла в українській філософській думці Київської Русі було проведено дослідження давньослов’янських міфологічних уявлень феномена світла та його носіїв, що дозволило: по-перше, виявити значущість градації вогню для міфосвідомості давнього слов’янина (вогонь небесний, земний, пекельний), яка у подальшому позначиться й на християнських уявленнях світобудови; по-друге, з’ясувати, що солярні боги у слов’янській міфології, яких було багато, посідали особливе почесне місце, виступаючи такими, від яких залежить існування усього світу (порівняймо: згідно з християнським світобаченням саме від Бога залежить все існуюче); адже давні слов’яни були дітьми Сонця; по-третє, простежити, як соціально-політичний розвиток та ускладнення суспільних процесів поступово впливали на зміни у слов’янському пантеоні солярних божеств, але головне їх призначення залишалося незмінним – дарувати Світло, тобто Життя й Істину.

5. Аналіз Біблії дозволив з’ясувати сутність тих елементів метафізики світла, які маючи місце в ній, вплинули з приходом християнства на становлення метафізики світла в українській філософській думці доби Київської Русі, потрапивши в її лоно через твори перекладної літератури та апокрифи. По-перше, був проаналізований біблійний матеріал, що розкриває амбівалентність природи Бога-вогню, який може життя подарувати (1) й може жорстоко покарати на смерть (2), як і вогонь в уявленнях давніх слов’ян та їх солярні божества. По-друге, було з’ясовано, чому згідно з біблійною традицією Христос є Сонцем Правди або просто Сонцем. Річ у тім, що Христос, згідно з Біблією, вважається утіленням знання, справедливості, милосердя. Звідси, Він подібно до Сонця – небесного тіла, що дарує світло, тепло й життя, несе й дарує людям світло, тепло й вічне життя. Й таким чином, мова йде про джерело світла, з одного боку, а з іншого – про внутрішнє, духовне осяяння людини, завдяки якому відкривається Істина. Тому Христос і є Премудрість. По-третє, проведений аналіз дозволив представити сутність християнської метафізики світла схематично: Світло = чисте буття = чистий вогонь = Дух = Слово = Бог = Світло. У результаті ми маємо світлоносну природу Бога, у яку може занурюватися гідна, мудра людина.