Ответы на экзамен - Археология

1. Становлення археології в Україні. В 1763 р. . за наказом Мельгунова поблизу Єлисаветграда (нині Кіровоград) було розкопано великий курган — Литу могилу. Це найдавніший скіфський царський курган на території нашої країни. Приєднання Криму до Росії відкрило шлях "ученим мандрівкам" і до Північного Причорномор'я — експедиціям В. Ф. Зуєва (1782), П. С. Палласа (1793—1794), П. І. Сумарокова (1799, 1802). Так було відкрито багатий світ півдня — грецькі міста й грандіозні кургани, "печерні" міста й середньовічні фортеці, кам'яні ящики таврів.Наукові інтереси + грабіжницькі розкопки спонукали до організації музеїв на півдні — в Миколаєві (1806), Феодосії (1811), Одесі (1825), Керчі (1826). У 1824 р. Кіндрат Андрійович Лохвицький, митрополит Київський Євгеній (в миру Євфімій Олексійович Болховггінов) і Максим Федорович Берлінський організовують у Києві розкопки Десятинної церкви, Золотих воріт, валу, під яким знайдено руїни церкви Св. Ірини часів Ярослава Мудрого та ін.У 1872 р. на основі церковних зібрань при ній було створено Церковно-археологічний музей, який невдовзі поповнився також приватними колекціями і в 1880 р. став першим публічним музеєм в Україні. З 15 археологічних з'їздів шість відбулися в Україні. Вже 1879 р. К. С. Мережковський відкрив у Криму ще давніші палеолітичні пам'ятки. У 20 ст. Археологія не лише набула статусу науки, а й здійснила колосальний прорив у всіх сферах. Розкриттю багатства археологічного світу України сприяли цілеспрямована політика з організації спеціальних експедицій для розкопок пам'яток (наприклад, грецьких міст, трипільських поселень) та суцільних розвідок з метою виявлення нових і навіть грандіозні економічні проекти, які мобілізували вчених на врятування археологічної спадщини. 5. Археологічні розвідки, їх види. Тотальна - коли фіксуются всі археологічні пам’ятки раніше определенного регіону.

Административная.(например в Фастовском районе Киевской области)

Географическая (например в бассейне р. Южный Буг)

Тематическая (например поиск памятников раннего железного века). 6. Розвиток археології в Україні на сучасному етапі. Археологічні дослідження другої половини XIX ст. - початку XX ст. охопили майже всю територію України. Археологія стала однією з провідних навчальних дисциплін в університетах Києва, Одеси, Харкова, Львова. Почалося дослідження пам'яток епохи палеоліту, трипільської культури, курганів епохи міді, бронзи, розкопки античних міст Північного Причорномор'я. Досліджувалися городища раннього залізного віку, скіфські, так звані "царські" кургани - Чортомлик, Солоха та ін., слов'янські та давньоруські пам'ятки (Чорна могила в Чернігові). Після революції 1917 р. археологічні дослідження не припинилися. В 1918 р. на Полтавщині виникло Українське наукове товариство дослідження й охорони пам'яток старовини та мистецтва, що ви давало свої "Записки". В 1919 р. була створена Комісія зі складанню археологічної карти України - перша археологічна установа Всеукраїнської Академії наук (ВУАН). В той же час у Києві продовжувало працювати Українське наукове товариство зі спеціальною секцією археології. Найдавнішим істориком на території України вважається один із античних науковців Сириск. У 1908 р. на території античного міста Херсонес, археологи знайшли стелу з текстом III ст. до н.е. Напис вдалося розшифрувати, і з'ясувалося, що стелу було встановлено на честь херсонесіта Сириска, сина Геракліда, увінчаного за історичні дослідження золотим вінком Нині стела зберігається в Херсонеському історико-архітектурному заповіднику в Севастополі.

В 1921 р. у складі ВУАН була організована Археологічна комісія - вища наукова установа республіки в галузі не тільки археології, а й мистецтвознавства, архітектури, музеєзнавства, етнографії. В 1923-1924 рр. її перетворили на Всеукраїнський Археологічний комітет (ВУАК), котрий одночасно був головним органом української науки у справі охорони та реставрації стародавніх пам'яток. Комітет мав широке представництво як в Україні, так і за кордоном. Масштабні польові й дослідницькі роботи розгорнула Одеська комісія краєзнавства (1923-1930), яка видавала свій "Вісник...". В 20- 30-х рр. ВУАК організував дослідження пам'яток різних епох, в тому числі неолітичної стоянки на р. Смячка (поблизу Новгород-Сіверського), території, прилеглої до Софійського собору в Києві, трипільських поселень. Тривали розкопки Ольвії, античного поселення на о.Березань, ранньослов'янських і давньоруських старожитностей. Крім ВУАКу, в структурі АН УРСР діяв Кабінет антропології ім. Ф.Вовка, заснований у 1921 р. В 1934 р. на базі ВУАКу і Кабінету антропології був створений Інститут історії матеріальної культури. В 1938 р. він був реорганізований в Інститут археології АН УРСР (нині - Інститут археології АН України). В повоєнні роки Інститут археології, крім польових експедицій та широкомасштабних розкопок, підготував історію розвитку археології та спеціальну археологічну бібліографію пореволюційного періоду в СРСР та Україні: "Нариси стародавньої історії Української РСР"; "Археологія Української РСР (1918-1980)", "Археологія Української РСР (1971-1975)". Крім Інституту археології АН України, археологічні дослідження в нашій державі проводять й інші установи Академії наук: відділ археології Інституту суспільних наук у Львові, Інститут зоології АН України, Археологічний музей АН України (Київ), Одеський археологічний музей АН України, а також наукові колективи університетів, педагогічних інститутів, музеїв Міністерства культури України. 16. Доба неоліту в Україні. Протягом VI-IV тис. до н. е. в житті людства відбувся якісний поворот - від збирання дарів природи й примітивного полювання люди перейшли до відтворювальних видів діяльності, тобто обробки землі і розведення свійських тварин. Британський вчений В. Чайльд невипадково назвав цей процес «неолітичною революцією». Це був якісно новий етап у розвитку людства, нової економіки, нового способу життя. На території України виявлено понад 500 неолітичних пам'яток, а вчені виділили більше 10 неолітичних культур. Найбільш ранні з них знаходились на Закарпатті, у басейні Тиси та у Наддністрянщині і Над-бужжі. Унікальною пам'яткою епохи неоліту є Кам'яна могила - пагорб із кам'яних брил у степу поблизу Мелітополя. У печерах, що були, очевидно, святилищем одного або декількох навколишніх племен, виявлено численні зображення тварин - биків, коней, оленів, різьблених і мальованих на камені.

2. Геологічна, археологічна та кліматична періодизація. Археологiна періодизація – Кам’яний вік:

- Палеолит (3 млн. – 14 тыс.)

Ранний: - дошель(3 млн.), - шель(1 млн.), - ашель(450 тыс.) Средний: мустье (150-35 тыс.) Поздний: ориньяк, солютре, мадлен (35-14 тыс.) Мезолит (14-8 тыс.) Неолит: северный (8-3 тыс. южный), (8-6 тыс. до н.э.) Энеолит: (6-3 тыс. до н.э.) Бронзовый век: (3-2 тыс. до н.э.) Железный век: ранний (8 век до н.э.), поздний (5 - 16 в. н.э.). Клiматична: - арктичний; субарктичний; бареальний; атлантичний; субареальний; субатлантичний. Геологiчна: -Архейська; -Протерозойська;

-Палеозойська; - Мезозойська; - Кайнозойська: третичний та четвертний

- Третичний:палеоген та гологен; - Четвертичний (перiод антропогенезу); Льодовики:милафрандель,гюнц,рисс,вюрм. 4. Археологія в системі історичних наук. Археологія - наука, що вивчає історію суспільства за матеріальними залишками життя та діяльності людей - речовим археологічним пам'яткам. Вона досліджує окремі стародавні предмети знаряддя праці, судини, зброю, прикраси та цілі комплекси поселення, скарби, могильники, що відкриваються археологічними розкопками. На підставі цих даних учені відновлюють історію епох, які мало або зовсім не висвітлені письмовими джерелами. Археологія оформилася як наука до початку двадцятого століття до цього археологія, що вивчає античність, мала мистецтвознавчу спрямованість. Розділи археології виділяються по епохах кам'яний вік, бронзовий вік і т.д. Особливе значення має археологія для вивчення епох, коли не існувало ще писемності взагалі, або історії тих народів, у яких писемності не було і в пізній історичний час. Археологія незвичайно розширила просторовий і часовий горизонт історії. Писемність існує близько 5000 років, і весь попередній період історії людства (рівний, за новітніми даними, майже 2 млн. років) став відомий тільки завдяки розвитку археології. Та й письмові джерела за перші 2 тисячі років їх існування були відкриті для науки археологами. Археологія має значення і для епох, коли існувала писемність, для вивчення давньої та середньовічної історії, тому що відомості, почерпнуті з дослідження речових джерел, істотно доповнюють дані письмових джерел.Теоретичною основою історичної реконструкції за археологічними даними є історико-матеріалістичний принцип, згідно з яким на будь-який щаблі розвитку суспільства існує певна закономірна зв'язок між матеріальною культурою і соціально-економічним життям. Цей принцип поклали в основу своїх досліджень вчені-марксисти. Дослідники, що заперечують закономірність історичного процесу, вважають неможливою реконструкцію історії за даними археології і розглядають останні лише як суму фактів, що не дають загальної картини. 17. Мідний вік України. Поява орного землеробства. З’являється колесо. (поширення у ямній к – ри), використання коня як перевізника (племена Середньостогівської к – ри). Досить розвинене керамічне виробництво (Гумельниця, Трипілля). З’являються перші печі (Трипільска к – ра). Поширення прадіння і ткацтва. Поширення мегаліту, менгірів. Відбуваються зміни у культурі: глиняній пластиці, в орнаменті, в похованні. Зміни у соц..житті, поділ на землероб., та скотарів. Починається майнове розшарування. Поява скарбів. (Карбунський скарб, Вінниця – с.Кислиці). Накопичення багатств спричиняло міжплемінні сутички, сприяє появі городищ(Михайлівське, Маяки). Відбувається перший великий суспільний поділ праці. Культури – Майкопська, Варнанська, Трипільска, Гумельницька, Середньостогівська.

3. Методика розкопок могильників (кургани, грунтові могильники). Розкопки курганів складаються з двох основних послідовних прийомів: дослідження зовнішньої, наземної частини кургану і внутрішньої, де скоєно поховання. Предраскопочное дослідження зовнішньої частині кургану. Воно починається із загального обстеження всього могильного поля, простору навколо них і поверхневого обстеження курганів. Проте перш ніж приступити до розкопок курганів, необхідно мати наступні дані: план всього могильника з точним позначенням курганів, на якому кожен курган повинен мати номер. У щоденнику повинні бути докладні дані предраскопочного обстеження всього пам'ятника: опис місця розташування курганів з обов'язковою прив'язкою до якихось орієнтирів; дані про самих курганах, їх кількості, систему розташування, пристрої за зовнішніми ознаками і розмірами; відомості про підйомному матеріалі на курганному іоле, в зруйнованих частинах курганів. Необхідно мати фотознімки курганного могильника з різних точок до розкопок. Тільки після цього можна вибрати об'єкти для розкопок і спланувати дослідження курганного могильника на найближчий час. Часткове дослідження годиться тільки для ілюстрації, але не для глибоких і об'єктивних висновків. Проте весь могильник відразу не розкопується. Досліджуваної його частиною завжди є окремий круган або група курганів.

Дослідження кургану починається з його підготовки до розкопок: вимірювання, фотографування, розмітка, проведення нівелювання та опис зовнішнього вигляду і запис у щоденнику всіх даних про нього. 15.Пам’ятки мистецтва кам’яної доби у Східній Європі. Мізинська стоянка— археологічна пам'ятка пізнього палеоліту. Розташована на Сіверщині, поблизу села Мізин (Коропський район, Чернігівська область). Датується близько 18 000 років до н.є.Крім житлових і господарських споруд на цій території знайдено чимало оригінальних високохудожніх виробів з бивня

мамота: скульптури-ідоли, стилізовані жіночі статуетки, фігурки тварин, пташок, браслети, прикрашені орнаментами. Один

із браслетів вкритий першим відомим зображенням меандру, інший — вкритий першим відомим свастичним зображенням.Геометричні орнаменти, виконані червоною вохрою і глибоким різьбленням на кістках мамута. Вважається, що браслети

були виготовлені із прямих пластин ікла мамута, що були зігнуті у невідомий спосіб. Безцінною знахідкою на Мізинській стоянці є дивні вироби з кісток (також з орнаментом), що являють собою музичні інструменти, які застосовувалися для супроводу танців. Межиріцька стоянка — палеолітична стоянка мисливців на мамонтів. Розташована в с. Межиріч Канівського р-ну Черкаської області, в межиріччі р. Рось та її притоки Росава. Тут винайдено зображення охрою на кістках. Знайдена можливо, найдавніша мапа, знайдена на території України (в околицях села Межиріч). Створена приблизно 15-17 тисяч років тому на бивні мамонта. Складається з семи рядків зображень. Сунгирь — верхнепалеолитическая стоянка древнего человека на территории Владимирской области. Знайдено 2 захоронения в ямах. Дно ям было посыпано мелом, обпаленно и присыпано охрой. Кам'яна Могила — світова пам'ятка давньої культури в Україні поблизу Мелітополя смт. Мирне у Запорізькій області над річкою Молочною. Тут знаходяться каміння з петрогліфами та камені статуї та плити.

19. Духовний світогляд населення України доби енеоліту (на матеріалах землеробських культур). Трипільська культура - поширена в VI-III тис. До н. е. в Дунайсько-Дніпровському межиріччі. Релігія - аграрні культи, шанування Великої Богині, священною твариною була собака, важливим предметом культу були глиняні монокль, біноклі і тріноклі. Перше і мабуть головне місце в пантеоні богів трипільців належить Великій Богині-Матері - жіночому началу. Розвиток уявлень про душу (незалежну від тіла . Важливе значення культу змії. Ямна культура - епохи пізнього мідного віку - раннього бронзового століття (3600-2300 до н. Е.). В ідеології племен ямної культури помітне місце посідав культ предків. Померлих вони ховали під курганами, спорудження яких вимагало зусиль великого колективу. Деякі дослідники вважають, що кургани степової смуги України слід розглядати як

складні архітектурні споруди. Курган — це ще й священне місце. Для поховання викопували глибокі ями, на дно клали померлого у скорченому положенні й засипали вохрою. Червоний колір вохри — колір сонця, вогню і крові — символізував життя, світло, очищення. Поховальні ями здебільшого перекривали дерев'яним накатом та очеретом. 21. Ранній залізний вік, його загальна характеристика. Утвердження заліза як найпоширенішого металу на землях України відбулося у 7 ст. до н. е., про що свідчать матеріали археологічних розкопок.

Поява залізних знарядь праці та зброї спричинила бурхливий розвиток господарства та військової справи.

Землеробські племена почали застосовувати залізний плуг, за допомогою якого можна було виорати більше землі, а отже – зібрати кращі врожаї.

Скотарі степу за тієї доби зажили кочовим життям, постійно переходячи разом із худобою на нові землі. Вони навчилися їздити верхи на конях і долали на цих прудконогих тваринах величезні відстані.

Із винайденням заліза скотарі-кочовики перетворилися на непереможних воїнів. Історію войовничих кочівників на наших землях започаткували кіммерійці. (чорноліської культури.) 26. Етногенез скіфів. У 50 – ті рр., катакомбними – кіммерійці, скіфи – зрубники(Артамонов, Граков). – автохтонна теорія. Прийшла теорія: перехід скіфів зі Сходу у 7 ст. У питаннях етногенезу скіфів виділяють 3 компоненти: - середньоазіатський, - центральноазіатський, - місцевий.

7. Предмет і завдання археології. Предметом в археології виступають арх.. джерела в усьому їх різномаїтті. Завданням є реконструкція людського суспільства на основі інтерпретації арх. джерел. 9.Охорона пам’яток історії та культури в Україні. Згідно iз Законом "Про охорону культурної спадщини" (2000 р.), до останньої належать Hepyxoмі пам'ятки — розташовані

просто неба, матеріальні об'єкти i локалізовані території, що є реальними свідками історичних подій та явищ. Pyxoмі

пам'ятки історії та культури — писемні й pечові — зберігаються в apxiвах, бібліотеках i музеях. Їх охорона та збереження

регулюються відповідно Законодавством про музейну й apxiвну справу.

У фондах 550 загальнодержавних, республіканських та місцевих музеїв зберігаеться понад 8 млн. рухомих пам'яток ycix видів i типів. В Україні 1399 населених пункт та понад 8 тис. сіл, 1020 парків становлять історико-архітектурну й культурну цінність, налічуеться близько 150 тис. пам'яток археології, iсторії, архітектури i містобудування, монументального мистецтва. Багато з них мають загальнодержавне значення.

Також закони:

- закон "Про регулювання містобудівної діяльності" - пам'яткоохороний аспект

- законодавство і громадскість з приводу пограбування археологічних пам'яток і приватного колекціонування

- законодавство і національна спадщина. 11. Доба раннього палеоліту в Україні. 13. Пізній палеоліт. Відбуваються прогресивні зміни, різко збільшується ассортимент кам’яних знарядь праці, з’являється вкладишеві техніка, господарство привласнююче. На Моравських холмах зні залишки зайдені залишки вогнища та обпалої глини. Виокремлюють 3 області на тер. Євразії: - європейська прильодникова, - середземноморська – африканська, - сибірсько – китайська. На Україні: - Дністровська, - Закарпатська, - Волинська, - Середньодніпровська, - степова. Характеризується стоянками і могильниками, розквіт мистецтва, наскальна живопис, речі мобільного характеру, були знайдені житла. (Мізинська, Межиріцька, Радомишельскі стоянки, пох. Сунгірь). Бібіков. 14. Мезоліт , його характеристика. Перші пам’ятки відкриті у Франції – 1987р., в Європі доба мезоліту датується 9 – 7 тис. до н.є., поділяються на 2 періоду: Азіль і Тарданеаок. Головна ознака: поширення мікроліту, а пізньомезолітичні – наявність кераміки. Для періоду мезоліту відсутні ГКТ. Зникають представники плейстоценової фауни, в добу мезоліту населення землі – 5 млн. чол. Полювання, рибальство, збиральництво. На Україні – 350 пам’яток мезоліту. В Сх. Європі виокремл. 3 обл. мезоліту: - Пд – руська; - Зх – руська; - Волжсько – руська;. В межах України 2 обл. – Азово – чорноморську; -лісостепова; В розвитку мезоліту 2 періоди: ранній період(пд.: Рогалицький, Білоліський тип і т.д) (пв: Оселівський тип). Пізній – (Гребініківський тип). Поховальні пам’ятки – Фатьмакоба(поза адорації, поховальна камера перекрита камнями), Мурзаккоба(кістяк на спині, у жінки відрублені фаланги пальців). Не має інвентарю. За межами Криму – ті ж самі поховання. (Воложський могильник, Василівський, Чаплинський). З’являється племінна організація – об’єднання декількоз родів. Люди поклонялися силам природи. 18. Бронзовий вік України, його характеристика. На тер. України ця доба тривала – 1.5 тис. Виділено 3 періоди: - РБД, - СБ, - ПБД. Характеристика: змішення племен, час складення мовних груп, коли арх. к – ра могла виступати етнічним утворенням(Майкопська, Андронівська, Афанасіфська, Абашевська і т.д). РБ(лісо – степова) – ямна, СБ – катакомбна, бабинська, ПБ – Зрубна, Білогрудівська, Комарівська, Сабатинівська. Степова – виступає ямна к – ра, від Поволжья до Андреатики – скотарі. 20. Духовний світогляд скотарського населення У країни доби енеоліту-бронзи. Звичай моделювати черепи та вшановувати їх тісно пов'язаний з культом предків. В духовній культурі населення України епохи бронзи стало зміцнюватися уявлення про незалежну від тіла душу. Світогляд населення України епохи бронзи ґрунтувався на обожненні природного циклу. Доля душ померлих уявлялась по-різному: одні деякий час після суду богів живуть на небі, іншим боги дарують вічне блаженство, ще інші після спокутування гріхів перевтілюються на землі, нарешті, останні не можуть отримати прощення.

8. Методи датування в археології. Типологічний метод - суть його полягає у виділенні серед археологічних знахідок типів речей з властивими лише їм ознаками. Є, наприклад, вістря стріли свідерського типу, скіфський меч-акінак, горщик києворуського типу тощо. Типологічний метод уперше найповніше застосував у своїх працях шведський археолог О. Монтеліус (1843-1921), який виділив так звані типологічні ряди розвитку окремих речей (кам'яних, металевих). У цих рядах він простежував шляхи розвитку форми речей і їх відносну хронологію. Основним недоліком типологічного методу є, перш за все, акцентування уваги дослідника на окремих найвиразніших знахідках комплексів і недостатнє використання при узагальненнях масового матеріалу. Метод стратиграфії - суть цього полягає у визначенні хронології археологічних пам'яток за послідовністю залягання культурних шарів чи поховань щодо геологічних відкладів та один до одного. Наприклад, культурний шар на багатошарових стоянках, що залягає нижче, давніший, ніж шари, які лежать вище. При вивченні археологічних матеріалів застосовують також металографічний, спектральний і трасологічний методи. Радіовуглецевий метод - застосовують для визначення віку пам'яток, що мають органічні рештки—дерево, вугілля, торф, тканини тощо. Першо-відкривач цього методу- англійський вчений У.Ф.Ліббі. Метод заснований на принципі підрахунку кількості радіоактивного вуглецю (С-14) у досліджуваному матеріалі. За допомогою радіоактивного методу датують пам'ятки віком до 50-60 тис. років з точністю ± 50-200 років. Метод дендрохронології - полягає в підрахунку річних кілець на деревах. Цей метод дає можливість датувати пам'ятки з точністю до одного року. За допомогою цього методу визначають вік більш пізніх археологічних пам'яток. Метод пилкового аналізу - капсула з пилком рослин довго зберігається в грунті. Ці капсули в різних рослин неоднакові за формою і розмірами. Визначаючи склад пилку у зразках, палеоботаніки роблять висновок про ландшафт і клімат стародавніх епох. Визначивши склад пилку в культурному шарі поселення і порівнявши його з даними діаграм уже датованих кліматичних періодів, можна визначити і вік пам'ятки. 12. Середній палеоліт , його характеристика. Середній палеоліт, або середній давній кам'яний вік - епоха, що тривала в період від 150 000 до 30 000 років тому. Середній палеоліт Європи називають епохою мустье за ​​відомим археологічного пам'ятника у Франції. Характеризується широким розселенням людини в результаті якого палеоантроп розселився практично по всій вільної від льодовика території Європи. Значно зросла кількість археологічних пам'яток. Територія в Європі заселяється до Волги. Мустьєрські стоянки з'являються в басейні Десни, верхів'ях Оки, Середньому Поволжі. У Центральній і Східній Європі пам'яток середнього палеоліту в 70 разів більше, ніж раннього палеоліту. Одночасно з'являються місцеві групи і культури, що стає основою для народження нових рас і народів. Вважають, що європейське мустье розвинулося в двох основних зонах - в Західній Європі і на Кавказі - і звідти поширилися по всій Європі. Прямий зв'язок між середнім і раннім палеолітомустановлена ​​в рідкісних випадках. Археологічні культури поділяють на раннемустьерскіе (існували в рісс-Вюрмский період) та позднемустьерскіе (Вюрм І і Вюрм ІІ;) абсолютний період - 75 / 70-40 / 35 тис. р. тому. 21. Ранній залізний вік, його загальна характеристика. 22.Курган як архітектурно-історичний пам’ятник. Курган – округлий насип над похованнями. Найбільш ранні кургани вивчені в майкопською культурі Кавказу в III тис. до н.е., потім в южнорус. степах (древнеямной культура). Курганні насипи, мабуть, є залишками складних споруд типу пірамід Єгипту. Кургани не менш складні архітектурні споруди, ніж дольмени або піраміди, але їх архітектура вивчена гірше, так як більша їх частина зруйнувалася ще в давнину. Таємниця курганів стала розгадувати тільки тоді, коли почалися їх наукові розкопки. Під курганами виявили поховання, здебільшого перекриті колод настилами. У похованнях знайдені судини, прикраси і навіть музичні інструменти - флейти. А в засипці деяких курганів розкопані черепа і цілі скелети коней, причому, судячи по кістках, для захоронення разом з померлими людьми вбивали іноді цілі табуни коней. Були і людські жертвоприношення. Багаті творами мистецтва кургани I тис. до н.е., особливо кургани передскіфського і скіфського часу. Обряд поховання у скіфів добре описаний Геродотом. У могилу царя клали не тільки убитих рабів, конюхів, дружин, підстилки і коней, а й велику кількість золотих і срібних речей. Розкопки скіфських курганів дали можливість судити про розвиток мистецтва в сер. I тис. до н.е.

23. Антропологія і археологія, їх взаємодія. Антропологія - наука вивчає процес розвитку і становлення людини, значить, археологія досліджує життя древніх народів по матеріальним пам'яткам культури і побуту, які збереглися до нашого часу. В рамках археології виділяють кілька дисциплін. Доісторична археологія досліджує людські суспільства, які не залишили після себе письмових джерел. Історична археологія, як і класична, вивчає ті суспільства, від яких залишилися писемні пам'ятки. А. Л. Монгайт - розглядав археологію як "свого роду допоміжну науку, дані якої поряд з даними етнографії, антропології, лінгвістики використовуються як джерела для історії первісного суспільства або поряд з письмовими джерелами для східної, античної та середньовічної історії" Доісторична археологія. За кордоном в Антропологію включають зазвичай, окрім природної історії людини, також етнографію і археологію. Палеоантропологія вивчає кісткові залишки копалин людей і близьких родичів людини - вищих приматів. Порівняльна анатомія і антропологія, а також ембріологія служать з'ясуванню проблеми походження людини і його еволюції, внаслідок чого вони входять в вчення про антропогенез, тісно пов'язане з філософією, а також з археологією палеоліту, геологією плейстоцену, фізіологією вищої нервової діяльності людини і приматів, психологією і зоопсихологією і ін.

24. Кіммерійці за даними писемних та археологічних джерел. Гомер - автохтонне населення Північного Причорномор'я, попередники скіфів.

Гекатей з Мілета, попередник Геродота - Боспор Кіммерійський, і якийсь кіммерійський місто. Есхіл - Кіммерійський перешийок в одному з проізеденій.

Камін - був очевидцем нападу кіммерійців на Сарди, зазивав народ на боротьбу проти них. Архілох - згадував як про войовниче плем'я в тому ж регіоні що і Камін. Стрибуни - в Географії, згадував про напад Намалюю Азію. Письмовий джерело часів Саргона ІІ - про напад кіммерійців на Урарту. П.І. часів Асархаддона - напад кіммерійців на Ассирію. П.І. часів Ашшурбанипала - кіммерійці провідна сила в Малій Азії, називалися царями Всесвіту. 25. Скіфи за даними писемних джерел. Геродот (484— 425) — "Історія". Скіфський логос уміщено, головним чином, у четвертій книзі Геродота. Уперше етнонім скіфи

засвідчено найдавнішим грецьким поетом Гесіодом. Одним із найдавніших свідчень знайомства греків-іонійців зі скіфами є згадка про Колаксаєвого коня у поета Алкмана (друга

половина VII ст. до н. е.). У поета Алкея (кінець VII—VI ст. до н. е.) йдеться про Ахілла — володаря скіфської землі.

26. Питання етногенезу скіфів у сучасній науці. Існують дві основні теорії: міграційна і автохтонна. Міграційна теорія побудована на визначені руху як керівної засади

етногенетичного процесу. Найвидатнішим представником є Шахматов. Дунайська гіпотеза: Нестор Літописець пов’язує словян з Дунаєм, ця теорія була підтримана і розроблена Шафариком.

Вісло-одерська теорія: Розроблена в 30-40і рр. Коздневським і Рудницьким, повяз з памятками Вісло-Одерського межиріччя. Підтримували Русанов і Сєдов.

Вісло-дніпровська теорія: В південному лісостеповому районах. Розробилась в 50ті роки 20 ст. Відкрив Рибаков. Директор АР СРСР.

Дніпро-одерська теорія: Локалізація словян на території межиріччя Дніпра та Одера.

28.Вірування слов’ян у дохристиянську добу. Вони обожнювали природу, наділяли її людськими властивостями. Особливий інтерес становить Збруцький ідол, що є своєрідним зображенням цілого пантеону язичницьких богів. Всесвіт розподілявся ними на небо - світ богів, землю - світ людей та підземний світ. Головне

місце серед зображень верхнього ярусу займає богиня родючості, бог Перун. У середньому ярусі зображена земля з хороводом жінок і чоловіків, у нижньому - підземні боги. До найвищого рівня належали боги з найзагальнішими функціями. До наступного рівня могли відноситись божества, пов’язані з господарськими циклами, сезонними обрядами та цілісністю замкнених колективів. Нижчий рівень за функціями, що їх виконували божества, був найабстрактнішим, оскільки характеризував загальні поняття:

Доля, Лихо, Смерть, Правда, Кривда тощо.

29. Грецька колонізація, причини та характер. Причины колонизации: - зацікавленість у встановленні торговельних контактів з іншими народами, пошук ринків збуту для продукції грецьких ремісників. - зацікавленість в придбання тих видів сировини, яких не було в самій Греції: залізна руда, деревина. -аграрная проблема в Греції (тільки 20-30% території Греції були придатні для занять сільським господарством). До того ж тільки землевласник мав право бути громадянином поліса. -демографіческая проблема - збільшення населення на Балканах. -Суспіл-політична боротьба на Балканах між демосом і аристократією. Переможена угруповання часто була змушена була вирушити у вигнання. 32. Трипільська культура, її роль у історії українського народу.

1.Коли і ким вперше виділилася. Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893-94 роках

2.Ареал. Розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території

сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км²

3.Пам’ятки. В Україні виявлено величезну кількість — понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Так, очевидно, були розселені об'єднання племен. 4.Хар.мат. культури.

Поселення були украплені сотнями двоповерхових житлово-господарських комплексів, що прилягали один до одного й утворювали єдину потужну стіну Збереглися різноманітні глиняні моделі храмів і житлових будинків трипільців, завдяки яким відомо, що їхні архітектурні споруди мали каркасно-стоякову конструкцію, обмазану товстим шаром глини. 5.Напрямок господарства

Головну роль у господарстві трипільців відігравало мотижне землеробство та скотарство. Основні сільськогосподарські культури — пшениця, ячмінь, просо. Землю обробляли дерев’яними мотиками з кам’яними або роговими наконечниками; врожай збирали за допомогою кам’яних серпів з крем’яними лезами, молотили цепами. Мололи зерно на кам’яних зернотерках. Скотарство відігравало значно меншу роль, хоча в господарстві трипільців були майже всі види сучасних свійських тварин.

6.Ідеологічні уявлення

Релігія була світоглядним та соціальним орієнтиром у пізнанні природи, суспільства та людської свідомості.

Віра трипільців була заснована на існуванні душ і духів, надприродних істот. Люди, тварини, рослини, предмети, за їхніми уявленнями, мали тіло та безсмертну субстанцію — душу.

7.Хронологічні рамки

Проіснувала два тисячоліття (IV–III тис. до н. е.)

Роль в історії. Трипільська культура залишила по собі значні сліди в Україні. Її здобутками користуються й до нині. Навіть сьогодні можна спостерігати, як жінки розмальовують хати, печі та інше у стилі Трипілля. У килимарстві, гончарстві, вишиванках, писанках можна помітити багато геометричних та рослинних орнаментів, які виразно нагадують орнамент трипільської доби. Кажуть, що в серці кожного з нас горить багаття Трипілля, і хоча чимало дослідників схиляється до думки, що Трипілля ввібрало в себе не одну культуру народів світу, все ж цю добу неодмінно пов’язують з народом України.

30.Характеристика дніпро-донецької культури. Хронологічні рамки. Існувала протягом приблизно 2 тисяч років — у VIII тис. до н.е.

Ареал. Дніпро-донецька культура охоплює все Подніпров'я, середню течію Сіверського Дінця, лісостепове Лівобережжя і Прип'ять.

Напрямок господарства.Роль скотарства була особливо значною на більш південних територіях Подніпров'я. Про зачатки землеробства свідчать відбитки зерен культурного ячменю, що були виявлені на кераміці з поселення Віта Литовська під Києвом та в комплексах на Волині.

Характеристика матеріальної культури. У поселеннях виявлені залишки заглиблених у землю жител, господарські ями, сліди відкритих вогнищ. Дніпро-донецькі племена займалися рибальством, полюванням, збиранням, розведенням свійських тварина (бик, свиня), землеробством. Знайдено знаряддя праці із кременя й каменю: сокири, наконечники стріл і списів, ножі, шкребки й інше.

Пам’ятки: Вовчок і Собачки у Надпоріжжі, Бондариха і Устя Осколі на Сіверському Дінці, Бузьки на Черкащині, Микільська Слобідка (нині в Києві), Грині на Тетереві, Литвин у Білорусі. 33. Середньостогівська культура, її головні ознаки. 1.Коли і ким вперше виділилася.

Досліджувала Дніпробудівська експедиція у 1927-1933. 2.Ареал. поширена у степ. Придніпров'ї, Приазов'ї, у сточищі Дінця та в Нижньому Подонні, названа від урочища Середній Стіг (у місті Запоріжжя на північному сході острову Хортиця) 3.Пам'ятки.виявлено поховання з трупопокладенням у ґрунтових могилах або кам'яних скринях, із скорченими кістяками, посипаними чорною охрою, й зі знаряддями праці, посудом і прикрасами з міді, статуетки людей, тварин тощо.

4.Хар.мат.культури. Під час розкопок виявлено велику кількість крем'яних, кам'яних, кістяних знарядь. Глиняний посуд - ліпний, гостро- і округлодонний, прикрашений гребінцевим штампом і відбитками шнура. Серед крем'яних виробів виявлено наконечники стріл, списів і дротиків підтрикутної форми, ножі на довгих пластинах. 5.Напрямок господарства. Основним зайняттям було скотарство, головне конярство (вперше в Європі тут приручено коня до їзди) та рибальство. 6.Ідеологічні уявлення.

У них існував культ предків, про що свідчать безкурганні одиничні поховання: померлих посипали червоною вохрою, інколи ставили поруч глиняні посудини, а також клали вуздечки, від яких збереглися рогові псалії.

7.Хронологічні рамки.

Археологічна культура мідної доби (енеоліту Середньостогівська культура існувала із середини 5 до середини 4 тисячоліття до н. е.)

31. Характеристика буго-дністровської культури. 1.Коли і ким вперше виділилася.

1930-31 рр. Ф. А. Козубовський, П.В.Харлампович, Т. М. Мовчанівський роботами на побузьких неолітичних поселеннях Гард та Чорний Ташлик.

2.Ареал. території лісостепової та степової зони Північного Причорномор’я в межах Правобережної України та Молдови.

3.Пам'ятки. житла — наземні, з кам'яними вогнищами і ямами для відходів.

4.Хар.мат. культури.

У ранньому періоді (поселення Базьків Острів та Митьків Острів біля

села Скибинці (Тростянецький район), Сокільці ІІ, Сокільці VI та інші) поширені пласкодонні та гостродонні горщики, миски, посудини з відігнутим вінчиком (криволінійний і вертикальний прогладжений орнамент), бомбоподібні посудини з невеликим дном.

У середньому періоді (поселення Печера I, Самчинці та інші) багато посудин, характерних для неолітичних культур Балкан та Подунав'я Кріш-Кереш- Старчево (бомбоподібдні горщики, ребристі миски, вази, кубки, фляги), орнамент пластичний — шишечки, наліпні валики, пальцеві защипи, а також криволінійні стрічкові композиції. На пізньому етапі (поселення Саврань, Гайворон-Поліжок та ін.) поряд з гостродонними горщиками представлені чаші, ребристі посудини (орнамент —

складні криволінійні кутові композиції, канелюри і відбитки гребенчатого

штампа). Збільшуються розміри кремінних знарядь. 5. Напрямок господарства.

Господарство — полювання, рибальство, розведення свійських тварин (свині, бики), землеробство (відбитки зерен пшениці на кераміці). 6.Ідеологічні уявлення.

В цілому комплекс релігійно-ідеологічних уявлень населення Буго-Дністровської культури не був окремою замкнутою системою. Він був частиною світоглядних уявлень, які притаманні значній частині того землеробського світу.7. Хронологічні рамки. Неолитическая археологическая культура VI тыс. до н. э. 35. Характеристика катакомбної культури.

1. Коли і ким вперше виділилася.

Катакомбну культуру виділив В. О. Городцов на початку XX ст

2. Ареал. У Північному Причорномор'ї (Східна і Південна Україна), Подонні й Нижньому Поволжі, Північному Кавказі.

3. Пам'ятки. Інвентар: глиняний посуд з орнаментом, нанесеним мотузковими штампами (характер візерунків дозволяє включити Катакомбну культуру у більше широке коло шнурової кераміки культури), кам'яного й бронзового знаряддя й зброя, кістяні й бронзові прикраси. 4. Хар.мат.культури. Для Катакомбної культури характерні родові селища й курганні могильники

5. Напрямок господарства. Племена Катакомбної культури займалися скотарством і землеробством, знали металургію міді й бронзи, вели обмін з навколишніми племенами, особливо із племенами Кавказу, а через них були пов'язані з Передньою Азією, Іраном, Єгиптом. 6. Ідеологічні уявлення Поховання у підкурганних катакомбах, у скорченому положенні на боці, посипані червоною фарбою, що символізує вогонь). У племен Катакомбної культури був батьківський рід, виникли передумови для майнової диференціації (поховання вождів і родових старійшин відрізняються більше багатим інвентарем). 7.Хронологічні рамки

Була розповсюджена в 2700—2000 рр. до н. е.

34. Характеристика ямної культури.

1. Коли і ким вперше виділилася. Виділив культуру В. О. Городцов. 2. Ареал

Поширена в Східній Європі від Уралу до середнього Дунаю; в Україні в степових і лісостепових зонах, у сточищі Дніпра, на Приазов'ї і в Криму (Сторожова могила, середній і верхній шари Михайлівського поселення, Скелі Каменоломні та ін.)

3. Пам'ятки. Кам'яна скульптура доби ранньої бронзи зосереджена у степовому регіоні між Доном і Дунаєм.

4. Хар.мат.культури Вперше поховання з рештками дерев'яного воза з колесами виявлено О. І. Тереножкіним у кургані Сторожова Могила на Дніпропетровщині. Використання колісного транспорту чи його елементів у поховальному ритуалі стає з часом вагомою матеріальною ознакою культури. Кам'яні брили використовувалися для зведення укріплень, підмогильних конструкцій, виготовлення монументальної та мобільної скульптури, знарядь праці, зброї. традиція виготовлення та використання в ритуалі антропоморфної скульптури. 5.Напрямок господарства. Основним заняттям населення було скотарство, зачатки хліборобства, мисливство і рибальство.

6. Ідеологічні уявлення. В ідеології племен ямної культури помітне місце посідав культ предків. Померлих вони ховали під курганами, спорудження яких вимагало зусиль великого колективу. Деякі дослідники вважають, що кургани степової смуги України слід розглядати як складні архітектурні споруди.

7. Хронологічні рамки Археологічна культура раннього бронзового віку (3000—2300 до н. е.

39. Характеристика білогрудівської культури.

1.Коли і ким вперше виділилася.

1918-27 роках Петром Курінним поблизу с. Піківець Уманського району. Черкаської області, у Білогрудівському лісі. Пізніше досліджувались О.І.Тереножкіним в кінці 1940- 50-их років. 2. Ареал.

на території України між Дністром і Дніпром. 3. Пам'ятки. Поховання людей — ґрунтові та курганні могили, в яких небіжчики скорчені, інколи кремовані, а рештки вміщені до урн. 4.Хар.мат.культури. Матеріальна культура представлена кам'яними (серп,

сокири), керамічними виробами (слоїки, тюльпаноподібні посудини з гладким валиком зверху, черпаки, кружки, миски, келихи, кубки, біконічні посудини з дрібнозубчастим орнаментом) та виробами з бронзи (браслети, шпильки, спіральні підвіски, вістря списів та луків, кинджали). У пізній період білогрудівці вже виготовляли знаряддя іззаліза (голки).

5. Напрямок господарства. Основні заняття мешканців білогрудівських

поселень — землеробство, тваринництво та птахівництво.6. Ідеологічні уявлення.

37. Характеристика зрубної культури.

1. Коли і ким вперше виділилася.Була розкопана на Сіверському Донці на початку XX століття одночасно з ямною культурою і катакомбною культурою. Виокремлена у 1905 році В.А. Городцовим. Відомо не менш 500 археологічних пам'яток. 2.Ареал.

Поширена в степовій і лісостеповій зонах Східної Європи від Дунаю до Волги.

3. Пам'ятки. При похованих майже завжди стоїть один, рідше два горщечки; інший інвентар — вістря списів, пряжки, прикраси—зустрічаються рідко. У могилах знайдено також кістки тварин — рештки покладеної померлому м'ясної їжі. Поховальний ритуал у фунтових могильниках дуже нагадує курганний. При похованих майже завжди стоїть один, рідше два горщечки; інший інвентар — вістря списів, пряжки, прикраси—зустрічаються рідко. У могилах знайдено також кістки тварин — рештки покладеної померлому м'ясної їжі. Поховальний ритуал у фунтових могильниках дуже нагадує курганний. 4. Хар.мат.культури.

Житла - землянки, напівземлянки і наземні. Некрополі представлені курганними та ґрунтовими могильниками. У курганної стратиграфії зрубні поховання займають верхнє положення по відношенню до могил ямної і катакомбної спільностей 5.Напрямок господарства. Тип господарства носіїв зрубної культурно-історичної спільності базувався переважно на стійловому і відганяючи скотарстві, яке у населення БЕРЕЖНІВСЬКЕ-маёвской зрубної культури частково доповнювало землеробство Пріоритетним було розведення великої рогатої худоби, менший відсоток в стаді становили коні. Важливу роль в господарстві населення зрубної культурно-історичної спільності займало гірничо металургійне виробництво.6. Ідеологічні уявлення. Обряд передбачав поховання померлого в ямах або дерев'яних зрубах в зігнутому положенні, на лівому боці, кисті рук перед обличчям. Відомі також випадки кремації. 7. Хронологічні рамки. Этнокультурное объединение эпохи поздней бронзы (XVIII—XII, по другим оценкам, XVI—XII веков до нашей эры). 44.3.Роменська культура

1. Коли і ким вперше виділилася. Наприкінці 19 початку 20 століття досліджували Самоквасов, Городцов, Хвойко. У післявоєнний період – Третяков і Ляпушкін.

2. Ареал. Лісостеп, південні райони Полісся, Росія, Білорусь. 3. Пам'ятки. Житла: основним типов є напівземлянки - прямокутні або квадратні. Крім жител були господарські споруди, переважно наземні а також ями-погреби. Поховальні пам’ятки представлені курганни могильниками. Присутні тіло спалення і тіло покладення. 4. Хар.мат.культури. Глиняний посуд – ліпний. Побутували також банко подібні посудини, миски, кухлі, сковорідки. Зброя представлена уламками меча, шаблею, наконечниками стріл. Деталями одягу є бронзові ґудзики і бубонці. 5. Хронологічні рамки. Від другої половини 8 по 10 століття.

36. Характеристика культури багатопружкової кераміки.

1. Ареал. Була поширена у степових, лісостепових та поліських районах, що наразі входять до теренів України, Молдови,Росії та Білорусі.

2. Пам’ятки.Назву культура отримала від глиняного посуду, оздобленого наліпними валиками. Орнамент посуду багатий і різноманіт., часто вишуканий.

3. Характеристика мат. Культури.

Житла – напівземлянки, зрідка наземні, глинобитні. Посуд переважно високий з біконічними боками. Поховання – в могильниках влаштовували в неглибоких ямах, часто з кам’яними чи дерев’яними домовинами-зрубами, колодами. Поховані – в зібганому стані, на лівому боці, орієнтовані головою переважно до сх. чи зах. У могилах зрідка є посуд, пряжки, ножі, прикраси, кістки тварин.

4. Напрямок господарства. Основна господарська діяльність населення — скотарство, що доповнювалося мисливством, рибальством та іншими промислами. Розвинуті були й ремесла: металовиробництво, гончарство, ткацтво, різьблення на кістці, кушнірство.

5. Ідеологічні уявлення. Небіжчиків ховали у неглибоких грунтових ямах, іноді доповнених внутрішнім зрубом чи кам'яною скринею, у підбоях та колодах.

6. Хронологічні рамки. 16 – 14 ст. до н. е. 38. Характеристика сабатинівської культури.1. Коли і ким вперше виділилася. Вперше термін «сабатинівська культура» запропонований Н. Погребової ще в 1960 році, пізніше - В. Д. Рибалової і І. Н. Шарафутдинова.

2. Ареал. Розташована в Північному Причорномор'ї.

3. Пам'ятки. Для сабатинівської культури характеристичні наземні і напівземлянкові житла, часто з кам'яними основами стін. Серед ліпного посуду переважають банкоподібні горщики, орнаментовані пружком під вінцями; характеристичні тонкостінні підлощені кубки, черпаки, чаші з двома ручками. Поховання

— курганні та ґрунтові могильники.

4. Хар.мат.культури. Для сабатинівської культури характеристичні наземні і напівземлянкові житла, часто з кам'яними основами стін. Серед ліпного посуду переважають банкоподібні горщики, орнаментовані пружком під вінцями; характеристичні тонкостінні підлощені кубки, черпаки, чаші з двома ручками. Поховання —курганні та ґрунтові могильники.

5. Напрямок господарства. Племена сабатинівської культури жили з хліборобства і скотарства. Було розвинене бронзоливарне ремесло (знайдено різноманітні серпи, сокири-кельти, наконечники списів, кинджали, з прикрас —шпильки, підвіски, браслети) і торгівля.

6. Хронологічні рамки. XVI - XIII ст.до н.е..

40. Характеристика зарубинецької культури.

1. Коли і ким вперше виділилася. Була визначена у 1899 і засвідчена понад 500 пам'ятками, які охоплюють простір від Прип'яті й Подесення до Середнього Подніпров'я. Перші пам’ятки цієї культури відкрито наприкінці XIX ст. В.В.Хвойкою поблизу с.Зарубинці на Київщині.

2. Ареал. Територія розповсюдження зарубинецької культури — басейни Прип'яті, середнього і частково горішнього Дніпра.

3. Пам'ятки. На поселеннях знайдено кістки собак,що виконували сторожові функції.

Зарубинецькі мисливці полювали на кабана,оленя,лося,зубра,ведмедя,бобра,куницю. Ювелірні вироби виготовляли з привізної бродзи.Броджу плавили в керамічних тиглях на вогнищах.Застосовували також проковку,протяжку,чеканку.Виробляли фібули- застібки для одягу,шпильки,браслети,кільця та ін.

4. Хар.мат.культури. Зарубинецька культура відома за групою неукріплених поселень,городищ,могильників. Поселення займали високі миси річок,ярів або розташувалися на надзаплавних терасах. Розміри поселень у середньому до 2 га. Іноді селища розміщувались на місцевості невеликими групами по 10-15 поселень. Для Середнього Подніпров’я Є.В.Максимов виділив три такі групи:канівську,ржищівську і київську.5. Напрямок господарства. Зарубинецька культура носить яскраво виражений осілий землеробський характер. Основу господарства племен зарубинецької культури становило підсічно вогневе і перекладне землеробство з використанням дерев'яного рала без залізного сошнікаЗначітельную роль відігравало стойловое скотарство. Носії зарубинецької культури розводили велику і дрібну рогату худобу, свиней, коней.

6. Хронологічні рамки. (III / II в. до н. э. — II в. н. э.) 44. Археологічні культури ранньофеодальної доби: Лука-Райковецька, волинцівська, роменська. Лука-Райковецька: 1. Коли і ким вперше виділилася. Почали досліджуватися наприкінці 19 на поч. 20 ст. Роботи С.С. Гамченко, на Житомирщині, розкопки на Старокиївській горі. Широких масштабів ці роботи набували у повоєнний період з кінця 40 рр. 2. Ареал. Східна межа Р. культ. Прохдить по Дніпру, на Пд. Ії пам’ятки сягають Надпоріжжя і Сер. Течії Південного Бугу. На Пн. Басейну Прип’яті, на зх. Верхів’я зх. Бугу і Дністра.3. Пам'ятки. На тер. України зафіксовано 500 пам’яток, переважну більшість становлять неукріплені селища. Поселення скл. З 10-20 жител. Основним типом жител є квадратна або прямокутна напівземлянка, у житлах переважають печі складені з камню. На селищах знаходились госп. Споруди, ремісничі споруди, ями. Поховальні пам’ятки представлені грунтовими та курганими могильниками.

4. Хар.мат.культури. Домінує літний посуд, виявлені кухлі та сковорідки з високим бортиком. З 9 ст. пошир. Горщики прикрашені лінійно-хвилястим орнаментом, зустрічається велика кількість імпортної кераміки, сільськогосподарські ремісничі знаряддя праці, зброя і побутові речі виготовлені із заліза і сталі. Прикраси виготовлені з кольорових металів.

5. Хронологічні рамки. З кінця 7 до 9 – 10 ст. н. е.

41. Характеристика черняхівської культури.

1. Коли і ким вперше виділилася. Названа по могильнику у села Черняхов Кагарлыкского района Киевской области, исследованному В. В. Хвойкой в 1900—1901 годах.

2. Ареал. Поширена на території лісостепового Подніпров'я між Дінцем і Дністром та Прутом і вздовж Буга, а також на південному сході Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії. 3. Пам'ятки. Пам'ятки черняхівської культури — безкурганні могильники (поля поховань) та поселення. Осілі хліборобоскотарські племена черняхівської культури жили у великих неукріплених поселеннях. Поряд з цим відомі черняхівські городища (Городок, Олександрівка, Башмачка).

4. Хар.мат.культури. Поселення мають характерні особливості. Порівняно з передскіфською і скіфською добою, коли городища були укріплені, майже неприступні, громади настільки відчували себе у безпеці, що укріплення, у тому числі воєнізовані, зникають повністю: селища відкриті з усіх боків.

5. Напрямок господарства. Населення займалося також різними ремеслами, було розвинене бронзоливарство, залізообробка, ювелірство та гончарство. Посуд вироблявся переважно на гончарському колі. Була розвинена торгівля з римськими колоніями, звідки імпортувалися амфори, скляні кубки, глиняний посуд; у торговельних операціях вживалися римські монети.

6. Хронологічні рамки. Археологічна культура у 100–500 роках. 43. Характеристика київської культури.

1. Коли і ким вперше виділилася. Выделена в 40-50-е гг. ХХ века советским украинским археологом В. Н. Даниленко.

2. Ареал. На території північно-східної України й сусідніх Білорусі та Росії. Вона охоплює пам'ятки першої половини I тисячоліття від Середнього і Верхнього Подніпров'я до Курського Посейм'я. 3.Пам'ятки. Поселення представлені у вигляді неукріплених селищ, що складаються з землянок, опалювальних кам'яними вогнищами. Поруч з будинками розташовувалися льохи-ями. Мерців спалювали і ховали в грунт. Похоронні знахідки бідні. Кераміка ліпна і більш примітивна, ніж попередня зарубинецкая. 4. Напрямок господарства. О земледельческих занятиях свидетельствуют такие артефакты, как железные серпы, зернотёрки и жернова.

5. Хронологічні рамки. Археологічна культура, що існувала з 2-3 ст. до 2-ї половини 5 ст. 44.2Волинцівська культура 1. Коли і ким вперше виділилася. На початку 20 ст. Макаренко були відкриті залишки грунтового могильника. 2. Ареал. Лісостеп і південний район Полісся Дніпровського Лівобережжя, Південні райони Росії і Білорусі. 3. Пам'ятки. Складають неукріплені селища, розташовані біля води, вони нараховують 10-20 жител, використовувались глиняні печі, розташовані господарські споруди і ремісничі майстерні а також численні господарські ями. Похованнями є грунтові могильники, поховальний обряд тіло спалення.

4. Хар.мат.культури. Основу керамічного посуду складали ліпні горщики, вирізняється своєрідним посудом виготовленим на гончарному крузі. Предмети озброєння і військового обладнання представлені залізними наконечниками списів і дротиків. Прикраси виготовляли з кольорових металів.

5. Ідеологічні уявлення. Культові предмети представлені просвердленими іклами медведя і астрагалами. 6. Хронологічні рамки. Датується 8 ст. н.е.

42. Сармати, їх характеристика.

Сарматський період історії України синхронний з римською епохою та добою Великого переселення народів. Античний географ Клавдій Птолемей у ІІ с. н. ч. називав понад сотню сарматських племен, серед яких найзначнішими були: алани, роксолани, язиґи, аорси, сіраки, аріаки, масаґети. Розселення – від межиріччя Дніпра до Кубані.

У мистецтві сарматів оригінальним є бірюзово-золотий стиль, зображення тварин з інкрустованими коштовним камінням очима (бірюза, сердолік, корал, рубін, смарагд, циркон та різні емалі). Іноді знаходять образи Дракона, в чому деякі мистецтвознавці вбачають навіть китайський вплив. Сарматські ремесла: зброярство, лимарство, ткацтво, обробка шкіри, гончарство (ліпний посуд, жертовники курильниці), а також виготовляли дерев’яний та шкіряний посуд.

Матеріальна культура: невиразна її кераміка, зроблена від руки і досить одноманітна формою, порівняно бідний і весь інший інвентар. Навіть багаті поховання перших століть нашої ери містили дорогі вироби, які були або дарами або здобиччю (наприклад, предмети італійської бронзи), або імпортом, пов'язуваним з певними центрами (золоті прикраси з Бірюзою і ін.). Те ж саме можна сказати і про кераміку, відносне різноманіття якої на рубежі і в перших століттях нашої ери можна пов'язати не з подальшим розвитком у сарматів власного керамічного виробництва, а із збільшенням у них частки імпортних судин.

Поховання. Сармати були типовими кочовиками, тому їхні пам'ятки представлено лише похованнями. Назва та походження. Історичній науці не відома самоназва сарматів. Греки та римляни називали сарматами або сірматами кочові племена, які запанували в українських степах у III ст. до н.е. На думку лінгвістів, слово «сармат» походить від давньоіранського слова «саоромант», що означає – «підперезаний мечем».

Античний історик Геродот свідчить, що пращури сарматів проживали на схід від скіфських племен за річною Танаїс (Дон). Також, Геродот наводить легенду про походження сарматів – нібито сармати – це нащадки скіфів та амазонок, і головна різниця між племенами була в тому, що сарматам не вдалося добре вивчити мову своїх батьків, «тому савромати розмовляють скіфською мовою, яка здавна є зіпсованою».

45. Старожитності гуннів.

Гуни — східноєвропейський народ ІІ-VI ст. невизначеного етнічного походження.

Археологія не підтверджує переселення великих мас азійських хунну до Поволжжя. На так званому шляху гунів із-під до Волги гуни мертвих не ховали, оскільки «залишків палеосибірського типу майже ніде не було знайдено, за виключенням Алтаю»

Прихильники слов'янського походження гунів, пов'язують їх Черняхівською археологічною культурою. «Черняхівська культура — одне з найбільш яскравих історико- культурних явищ у археології України і всієї Південно-Східної Європи. Розповсюдження на величезному просторі лісостепової і причорноморської зон однорідної культури, близької до культури римських провінцій, піднесення в усіх сферах виробництва, розповсюдження передових методів ведення сільського господарства, нова ідеологія і вірування — все це виділяє її з ряду традиційних східноєвропейських культур і привертає особливу увагу дослідників». Про потужність державного утворення «черняхівців» свідчить і відсутність оборонних споруд на поселеннях. Відомо всього кілька укріплень, які контролювали на річках важливі переправи. Зокрема, така споруда знаходиться в селі Башмачка Дніпропетровської області, яка повністю досліджена археологами. На сьогодні відомо близько 5000 пам'яток цієї культури в Україні, розкопано і досліджено близько двохсот поселень і могильників. 49. Археологічні дослідження Херсонесу.

1827 М. Г. Крузе зробив перші розкопки «російської Трої». Регулярні дослідження почалися в 60-х роках XIX ст. З 1888 р перший К. К. Косцюшко-Валюжинич надав археологічним розкопкам систематичний характер. У 1892 р був відкритий музей, який носив назву «Склад місцевих старожитностей». Зібрана ним за двадцять років розкопок унікальна колекція стала основою зборів. У 1925 р в приміщеннях скасованого монастиря св. Володимира, що знаходиться на території Херсонеса, була розгорнута експозиція. У 1978 р рішенням Ради міністрів Української РСР Херсонеський музей перетворений в Державний історико-археологічний заповідник. Фонди заповідника налічують близько 200 тис. Предметів. Тут зібрані колекції античної та середньовічної нумізматики, кераміки, телеграфних пам'ятників, скла, прикрас та ін. Херсонес Таврійський був заснований у другій половині V ст. до н. е. (422-421 рр.) Переселенцями- колоністами, вихідцями з давньогрецького міста Гераклеї Понтійської, що розташовувалася на південному узбережжі Чорного моря. Руїни його - залишки оборонних стін, житлових будівель, громадських будівель, підвали, колодязі, цистерни, що примикає до нього кладовище і численні сільські садиби за межами міста - лежать на території сучасного Севастополя. 50. Стародавній Пантикапей. Руїни античного міста Пантікапея знаходяться на вершині та схилах гори Мітрідат в центрі сучасної Керчі. Пантікапей - це столиця Боспорської держави, що існувала в античну епоху на берегах нинішнього Керченського і Таманського півостровів. Назва Пантікапей, можливо, має іранське або фракійське коріння і означає в перекладі рибний шлях. Існує ще інша версія щодо назви. Вважають, що місто назвали на ім'я річки Пантікапей.

Невелика колонія Пантікапей в епоху розквіту Афін набула світового значення. Добробут Афін був тісно пов'язаний з пантікапейськими грецькими колоніями. Афіни пов'язані з Боспором і підтримували стосунки з ним. Ці стосунки позначаються не лише на культурному впливі, але і на внутрішньому устрої міста-держави. Сліди процвітаючого міста знаходяться в центральній частині сучасної Керчі на горі Мітрідат. Таємничі руїни, старовинні речі, які можна було зустріти буквально на кожному кроці, здавна приваблювали погляди до цих місць освічених людей. За античними масштабами Пантікапей був великим містом і займав в період розквіту до ста гектарів. Різні люди прибували морем і милувалися пагорбом акрополя з білокам'яними храмами на вершині. На схилах гори на широких терасах красувалися багаті палаци. За роки розкопок, була зібрана різноманітна колекція амфорного матеріалу, клейм, розписної кераміки всіх типів, монет, знайдено низку безцінних епіграфічних документів, релігію, культуру Боспору. Зараз це самий гарний музей міста - Історико-археологічний. Це один із найстаріших музеїв країни. Він створений в 1826 р. як старовинний музей. Його експонатами стали археологічні знахідки, отримані при перших же археологічних розкопках. На горі Мітрідат для музею було побудовано спеціальне приміщення, що відтворює афінський храм Тезея і зруйноване в Кримську війну при бомбардуванні міста англійськими кораблями. При розкопці тут також знайдено багато прекрасних художніх виробів з дорогоцінних металів, особливо із золота.

46. Половецькі старожитності.

Археологічні пам'ятники уточнюють межі розповсюдження кипчаків на Північному Кавказі. Найбільш яскраві з них - кам'яні статуї. На півдні межа поширення половецьких статуй проходить по лінії: верхів'я Кубані - П'ятигорськ і Єсентуки - лівобережжі річки Куми. Безліч «кам'яних баб» виявлено на території Ставропілля. Більшість половецьких статуй в Передкавказзі датується XII-XIII століттями, що свідчить про панування кипчаків в даному регіоні в домонгольську епоху. Північнокавказькі володіння половців були однією з найважливіших складових частин «Дешт-і-Кипчак». Похоронний обряд: Він характеризується похованням небіжчика з тушею бойового коня або з його опудалом: головою, ногами, хвостом і шкурою, набитою соломою. Кінь зазвичай загнуздав і осідланий, померлий - озброєний і був похований з необхідними знаками відмінності (прикрасами, казанком, запас харчів та ін.) Після виконання всіх ритуалів, пов'язаних зі спорудженням могили, її засипали і над нею споруджували земляний або кам'яний курган.

48. Археологічні дослідження Ольвії.

Ольвія була заснована грецькими переселенцями з м Мілета (Мала Азія) в другій чверті VI ст. до н.е. на правому березі Бузького лиману і проіснувала близько тисячі років - до 70-х років IV ст.н.е. Вона була одним з чотирьох найбільших античних держав Північного Причорномор'я і відіграла величезну роль в історії регіону. Протягом усієї своєї історії Ольвія була тісно пов'язана з античним світом. У V ст. до н.е. її, ймовірно, відвідав Геродот, а в кінці I ст.н.е. - Діон Хрисостом. У 1794 р академік П. С. Паллас встановив точне місцезнаходження Ольвії. Однак, систематичні археологічні дослідження тут почалися набагато пізніше, вони проводилися, в основному трьома поколіннями вчених: спочатку під керівництвом Б. В. Фармаковского (1902 - 1926) і потім Вченої ради, потім учнів Б. В. Фармаковского - Л. М. Славіна (Київ), А. Н. Карасьова і Е. І. Леві (Ленінград) - (1936 - 1971 рр., Екcпедіція ЛОІА АН СРСР-до 1974 р), зараз тут працює сучасна генерація дослідників під керівництвом С. Д. Крижицького (1972 - теперішній час). Результати робіт під керівництвом Б. В. Фармаковского регулярно публікувалися в "Звітах Імператорської археологічної комісії", "Известиях Імператорської археологічної комісії", пізніше - "Повідомленнях ГАИМК". Основні об'єкти, які були розкопані в той час: оборонні споруди міста: північні міські ворота IV- III ст. до н.е., фрагменти північній, північно-східній і західній стін цитаделі римського часу, а також багаті житлові квартали в південній частині Нижнього міста (ділянка НГФ), в центральній частині Верхнього міста (ділянка АГД); споруди I- III ст.н.е. на території цитаделі. Були досліджені монументальних споруди - кам'яні склепи Зевсового кургану і кургану Еврісівія і Арети другої половини II ст. н.е. Все це дозволило встановити північну і західну межі городища і його цитаделі, простежити конструкції оборонних стін елліністичного і римського часу, отримати уявлення про багатих житлових будинках елліністичної Ольвії, з'ясувати загальний характер похоронних пам'ятників.

Другий етап. (1936-1971-73 рр.) Роботи в Ольвії проводилися в основному вченими з Києва та Ленінграда. На початку археологічні дослідження очолював Л. М. Славін (Київ), потім експедиція розділилася на київську - на чолі з Л. М. Славіна, і ленінградську - на чолі з А. Н. Карасьовим та Є. І. Леві. Результатами стали відкриття теменосу Аполлона Дельфінія і агори з оточуючими її будівлями, будівлі суду, житлових будинків V-II ст. до н.е. в. На некрополі Ольвії відкривали в основному поховання класичного і елліністичного часу. Третій етап. почався для Ольвійської експедиції Інституту археології НАН України з 1972 р. і триває по теперішній час. Роботи експедиції ЛОІА АН СРСР проводилися з кінця 70-х до початку 90-х років в незначних масштабах під керівництвом В. І. Денисової. Цей етап характеризує найбільший за весь час вивчення Ольвії обсяг публікацій: близько 30 монографій і збірників статей, а також величезна кількість окремих статей і публікацій в різних виданнях.

З 1926 р Роботи були продовжені на захід і південь від відкритих Б. В. Фармаковскім і Ф. М. Штітельман будівельних залишків. Откритіто: кількох десятків землянок і напівземлянок, в основному середини - другої половини VI ст. до н.е. Ділянка "Центральний квартал" (керівники робіт - спочатку Л. М. Славін, потім - Н. А. Лейпунський). Розкопки тут були розпочаті ще в 1956 році Л. М. Славіна. З 1972 р Н. А. Лейпунський тут були проведені дослідування. Квартал розкритий повністю, має п'ятикутну конфігурацію, площа близько 3000 кв. м. 52. Археологічні дослідження Новгороду.

Широке археологічне дослідження велося Арцеховскім і Яніним. У Новгороді добре простежуються культурні шари, які в більшості своїй надійно датуються археологічним матеріалом. В результаті розкопок було відкрито Кам'яна стіна, товщиною в 3 метри. Протягом багатьох століть, місто вів жваву зовнішню торгівлю. Міське поселення складалося з ремісників і торговців, основними будівлями в Новгороді були дерев'яні будинки, особливість отстутствия землянок. Розкопками встановлено, що житловим було тільки верхнє приміщення, а нижній поверх служив для різних господарських потреб, там зберігали інвентар, запаси продуктів. Будинки прикрашали різьбленням по дереву.

У місті застосовувалася дренажна система осушення. До 11 в. відноситься ранні кам'яні споруди Новгорода, серед них пам'ятник російського зотчества Софіївський собор. Сліди ремісничого виробництва були відкриті у всіх кінцях міста, від предметів ливарного, кузнецного виробництва до дитячих іграшок, багато було кузніц.Міровозреніе людей феодальної епохи було в основі своїй релігійним. Однак, в народі міцно жили старі язичницькі культи. Новгородське монументальний будівництво в 14-15 ст. розвивалося на досягненнях минулого. На шарах 14-15 ст. відкриті майстерні шевців, ювелірів на воротах Софіївського собору зберігся автопортрет одного з Новгородських ремісників, чінівшего в 14 в. ці ворота.

48. Найвидатніші пам’ятки скіфів, їх характеристика. «Куль-оба». У склепі було поховано 3-и людини знатного походження. Розкопками та їх дослідженнями займались: І.О. Стемпковський, П.Д. Брюкса, доктор Мартинович, підполковник Язиков, Є. Шевелєв та ін.

«Чортомлик» Курган, розташований у 20 км. від м. Нікополя на річці Чортомлик. В

1853 р. археологічна комісія почала розкопки Чортомлицького кургану. Проте розкопки почалися лише 26 травня 1862 р. і проводилися під керівництвом І.Є.Забєліна. Спочатку була відкрита глибино у 12 м. могильна яма, проте могила була пуста. Найбільш значимою знахідкою була золота оббивка футляра для луку та стріл – горита. Були виявлені три ніши з похованнями та багатим інвентарем. Знайдена також відома Чортомлинська амфора. Було виявлено, що в головній могилі був похований цар, а в бокових – його наложниця та слуги. Знахідки Чертомлицького кургану являють собою велику цінність як єдиний археологічний комплекс.

«Солоха» Курган Солоха, вистою у 18 м., розташований на лівому березі Дніпра, поблизу с. Велика Знам’янка. Дослідження Солохи, за книгою, почалися у 1912 р. і пов’язані з ім’ям І.М. Веселовського. Розкопки велися спочатку два зміни – в 1912 та 1913 рр. Площа могильної ями була приблизно 27 кв. м. Був зроблений висновок, що першочергово курган був багатий. Були припущення, по знахідці золотої голки що тут була похована знатного роду жінка, можливо, скіфська цариця.

В 1913р. були зроблені ще додаткові дослідження , і здійснено відкриття ще однієї могили , у якій був похований скіфський цар. Знайдено було також тайник з особливо цінними речами : срібна обкладинка гориту, 180 бронзових наконечників стріл, позолочена зброя, золоті браслети, золоті бляшки з рельєфними прикрасами, парадний посуд, срібні сосуди , масивна плоска чаша – фіала, грецький бронзовий шолом, поруч з головою царя знайшли золотий гребінь – шедевр давньогрецького мистецтва. Скарби Солохи викликали великий та живий інтерес у всьому світі. 51. Стародавній Київ, його дослідження. Дослідження пам’яток давньоруської та середньовічної археології України. Здійснюється колективом, який впродовж останніх двох десятиліть очолює П.П.Толочко. Важливим напрямом давньоруської та середньовічної археології, який включае розробку багатьох проблем історіко-культурного, суспільно-політичного, та соціально-економічного змісту , тісно пов’язаних з розвитком Київської Русі та середньовічної України є вивчення стародавнього Києва. Для систематичних та масштабних його досліджень 1970 р. було створено Київську постійно дйючу експедицію, яка згодом набула статусу структурного відділу. Вагомий внесок у вивчення стародавнього Києва зроблено П.П.Толочком, Я.Є.Боровським, М.Ю.Брайчевським, С.О.Висоцьким, В.К.Гончаровим, В.М.Зоценком, Г.Ю.Івакіним, С.Р.Кілієвич, І.І.Мовчаном, М.А.Сагайдаком та ін. Значним досягненням київських археологів було з’ясування характеру масової забудови Києва. Етапними у цьому плані були розкопки 1972—1976 рр. на Подолі, які виявили зрубні будівлі IX—XII ст. (П.П.Толочко, К.М.Гупало, М.А.Сагайдак, В.О.Харламов). Відкриття дерев’яної забудови зробило можливим впровадити метод дендрохронологічного датування (М.А.Сагайдак). Результативні дослідження проведені на пам’ятках монументальної архітектури. Це Успенський собор Київо-Печерського монастиря, його трапезна; церква Спас на Берестові, палаци на Старокиївській горі (В.О.Харламов), Михайлівський Золотоверхий собор, надбрамна церква XII ст. на Видубичах, Кловський храм (І.І.Мовчан, В.О.Харламов), Георгіхвський храм XI ст.(Я.Є.Боровський, М.А.Сагайдак), Золоті ворота (С.О.Висоцький), ротонда XII—XIII ст. (Я.Є.Боровський, П.П.Толочко), Федорівський храм XII ст. (С.Р.Кілієвич, В.О.Харламов). Результати цих досліджень стали основою для відновлення таких визначних пам’яток давньоруського зодчества як Золоті ворота, церква Пирогоща, Махайлівський Золотоверхий собор, Успенський собор. У комплексному вивченні Києва вагомє місце займало вивчення графіті на стінах архітектурних пам’яток та різних речах. С.О.Висоцьким створено новий епіграфічний корпус — важливе джерело з питань писемності, палеографії, архітектури та хронології комплексів.

53. Археологічні пам’ятки Запорізької області.

Памятники каменного века. -Надеждино, с. 1978г. Курган эпохи энеолита. -Исследования АЭ ИА М-З «Каменная Могила»

-Вольнянка, с. 1956 г. могильник эпохи неолита Вольнянский район.

-Балка Щербина – правый мыс местонахождение позднего палеолита. Исследования А.В.Бодянского. 1946, 1951 гг

-Круглик ур. Стоянка эпохи среднего палеолита, скифские погребения под каменными закладками. Исследования

В.Н.Даниленко. 1946 г

Памятники периода энеолита-бронзы.

- Средний Стог, ур. 1927 г. Поселение эпохи энеолита (среднестоговской культуры). Раскопки Днепрогэсовской АЭ;

- Приморск, г. 1889 г. Обиточное (часть Ногайска), 1 курган эпохи бронзы. Раскопки Н.И.Веселовского.

-Малая Токмачка, с. 1974 г. курган эпохи бронзы. Исследования АЭ ЗКМ.

- Нижняя Хортица, с. 1959-1960 гг. 2 кургана эпохи бронзы. Раскопки В.Ф.Пешанова.

Ботиево, с.1949-1951 гг. Остатки 4-х поселений эпохи поздней бронзы (два поселения – к югу от села).

- Луначарское, с. 1950-1951 гг. р. Куцая Бердынка – поселение эпохи поздней бронзы. Исследования А.Я.Огульчанского, Скифской степной экспедиции ИИМК АН

1991 г. б. Канцеровка. 2 поселения эпохи бронзы. Розовка, с. 1990 г. курган эпохи поздней бронзы. Исследования АЭ ЗГУ.

Скифо-сарматские памятники.

- Великая Знаменка, с. 1911-1913 гг. Курган Солоха – скифского времени. Исследования Н.И.Веселовского. В.Знаменка, с. 1911 г. Лемешевы могилы – 2 кургана скифского времени. Исследования Н.И.Веселовского. Знаменское городище 1951-1953 гг. – скифской эпохи, раскопки Степной скифской экспедиции, Б.Н.Граков

Каменка-Днепровская, пгт. Каменское городище – скифского времени. В конце 19 в. были выявлены слои черняховского времени, в 1951-1953 гг. открыты позднекочевнические погребения. - Каменское, с. 1906 г. Янчокракский клад сарматского времени (45 предметов конской сбруи)- 1936 г., 50-е гг., 1984-1990 гг. Лысая Гора. Поселение скифского времени. Открыто сотрудниками ЗКМ. Исследования АЭ ИА АН УССР.- Днепрорудный, г. 1958 г. раскопки кургана скифского времени. Работы В.Ф.Пешанова. 56. Кам’янське городище.

Кам'янське городище - городище скіфського часу, розташоване на лівому берегегу Дніпра у м Каменка- ДнепровскаяЗапорожской області в районі скупчення скіфських курганів, поселень і селищ IV ст. до н. е. Більшістю дослідників розглядається як столиця Скіфського царства періоду IV-III ст. до н. е. З боку степу городище було захищене земляним валом і ровом, а з півночі і заходу - обривами над Дніпром, Конкою і Білозерським лиманом. Загальна площа городища становить 1200 га.Первие розкопки на городищі були проведені в 1899-1900 рр. Д. Я. Сердюковим, а в 1938-41 і 1944-50 Б. Н. Граковим. Пізніше численні розкопки на городищі проводили в 1981 р - Історико-технічна експедиція Інституту археології НАН України під керівництвом В. І. Бідзія, з 1987 р пам'ятник досліджується Скіфської експедицією Інституту археології НАН України під керівництвом Н. А. Гаврилюк. На думку Б. Н. Гракова Кам'янське городище скіфської доби було торговим, ремісничим і адміністративним центром всієї Степової Скіфії. С. Я. Ольговський висловлював думку про те, що укріплене поселення могло бути сезонним центром древньої торгівлі. Н. А. Гаврилюк вважає цей пам'ятник конгломератом невеликих скотарських поселень, які позникали на місцях зимовий і контролювали кращі заплавні пасовища і важливі торговельні путі.Матеріали, отримані в ході численних розкопок дозволяють відновити особливості господарського життя жителів городища і свідчать про високий рівень домашнього виробництва, пов'язаного з обробкою металу, кістки і т. п. Знахідки представлені керамікою, в тому числі і античної посудом, знаряддями праці, кінської збруєю, виробами з кістки і ро а, кремінними і різноманітними виробами з металу. Відомі також торговельні зв'язки Кам'янського городища з Ольвією і Боспорським царством .. На городище досліджені залишки садиб з каркасними житловими будівлями і комплексами майстерень. У безпосередній близькості від Кам'янського знаходиться Знаменське городище II ст. до н. е. - II ст. н. е., датується пізнішим часом і не було з ним пов'язано. В околицях городища розташовані синхронні і найбільш значні курганні могильники з поховання скіфської знаті. Більшість дослідників розглядають Кам'янське городище, як столицю Скіфського царства періоду IV-III ст. до н. е., зокрема в період правління Атея В кінці III - початку II ст. до н. е. адміністративний центр занепав і був покинутий. 59. Правила безпеки у археологічній Експедиції.

В експедиції забороняється:

• самовільно (без дозволу керівників археологічної експедиції) залишати місце роботи;

• порушувати режим дня і роботи

• запрошувати без дозволу в табір або на розкоп сторонніх осіб. привозити в табір вибухонебезпечні предмети і отруйні речовини, вживати наркотики, харчові продукти з простроченим терміном придатності;

• пити некип'ячену воду, їсти немиті овочі та фрукти;

• бігати і ходити по брівці, бортах розкопу, кидати і висипати в сторону людей відпрацьований грунт камені, інструмент і т. П.

• курити в межах розкопу (за винятком особливого місця для куріння);

• ловити і чіпати отруйних тварин і комах, приносити в табір будь-яких домашніх і диких тварин. заважати оточуючим під час відпочинку або роботи;

• виносити без дозволу з розкопу, розбірний майданчики і камеральних наметів знахідки та обладнання

археологічної експедиції;

• входити без дозволу в намети наукових співробітників та адміністрації археологічної експедиції, а також в

продуктову і господарські намети, креслярський будиночок і кухню;

• перебувати або залишати без дозволу водіїв і відповідальних за перевезення машини археологічної експедиції;

• відпочивати близько машин;

• працювати і перебувати на сонці без головних уборів і захисного одягу.

• викидати сміття і харчові відходи на території табору і за його межами, за винятком спеціально відведених для цього місць;

54. Дослідження Дніпрогесівської експедиції.

Ще в 1925 році у зв’язку з затвердженням плану будівництва Дніпрельстану виникла потреба у всебічному науковому дослідженні території, що підлягала затопленню, територія яку передбачалось затопити вже у 1931 році, була заселена ще з часів палеоліту, крім випадкових знахідок кам’яної доби поблизу порогів наприкінці 19 століття, мельник Антонович, провела перші дослідження неолітичних селищ біла с. Волоське, і в урочищі Стріча Скеля. Археолог Хвойко поблизу балок Кайстрова та Капустяна у селищі Петро-Свистуново дослідив могильник з трупоспаленням часів середньовіччя. Дослідження курганих насипів на о. Хортиця у 1878 проводив Берштан, у 1904-1908 рр. розкопками курганів в Надпоріжжя в межах колонії Кічкас, на о. Хортиця, нижче Гадючого порогу, займався Новицький. В 1925 році питання про створення арх. Експедиції підіймалося на засіданні всеукраїнського арх.. комітету, але за відсутностю фінансування і невизначенністю строків розбудови Дніпрогесу, воно не отримало подальшого розвитку. 1 листопада 1926 року, в Дніпропетровську було утворено товариство прихильників краєзнавства. Неолітичні і енеолітичні могильники і поселення в урочищі Собачки, на острові Вовк, досліджувались добровольским на правобережному Кічкаському некрополі дослідженно близько 20 курганів, більша частина небіжчиків відносилась до часів пізньої бронзи, на правому березі Дніпра, між балками Гадюча і Вільна дослідження Вільнянська курганна група. Вона складалась з 13 насипів епохи скіфського часу.

Навпроти колонії Кічкас знайдені цілі амфори. В порожистій частині Дніпра Гамченком була досліджена група словянских памяток 10-14 ст. Правобережня і Лівобережні Кічкаські поселення, остров Перун, о. Вовчок, при будівництві греблі Дніпрогесу випадково знайдено 5 давньоруських мечів, ДЕ відкрито курганні поховання які належали пізнім кочівникам. Протягом 1927 – 1929 років зарєєстровено було понад 36936 речей з розкопок. Цікавими виявились арх. Комплекси досліджені Грінченком, Міллером, Смолічевим на Майдані А. Частина курганів була вже зруйнована, більшість поховань належали до епохи бронзи. Більш цікавими виявились так званий Вознесенський поховальний комплекс 8-ого століття, він досліджувався Грінченком.

Потім ці матеріали всі юзали до 90х рр.. 20 ст. 61. Роботи археологічної експедиції ЗНУ.

З 1986 р до робіт на території як Запорізькій, так і суміжних областей (Кримська, Херсонська) приступила археологічна експедиція Запорізького державного університету. У 1986-1987 р співробітниками експедиції проведені розвідки на території області (Бердянський, Веселовський, Куйбишевський, Новомиколаївський, Приморський, Чернігівський райони), в ході яких виявлено та поставлено на облік близько 1000 курганів, поселень і стоянок. Експедицією ЗДУ (керівники С.І.Андрух, Г.Н.Тощев) розкопані кургани в Запорізькому районі у с. Григорівка (1989 г.), с. Приморське (1990р.), С. Розівка ​​Якимівського району (1990 р), під шт. Василівка (1990 р), с. Скельки Василівського району (1990 р), с. Холодець Новомиколаївського району (1999, 2002 рр.) І с. В.Знаменка Каменско- Дніпровського району (1991,1996 рр.). В одній з насипів виявлено рекордну для курганів Нижнього Подніпров'я кількість поховань - сто. Виявлені в насипах поховання датуються епохою бронзи - періодом середньовіччя. У Бердянському і Василівському районах співробітник археологічної лабораторії Г.І.Шахров досліджував поселення епохи пізньої бронзи. З 1988 р експедиція ЗДУ проводить стаціонарні розкопки двох різночасових могильників у с. Велика Знам'янка Кам'янсько-Дніпровського району. Необхідність проведення широкомасштабних робіт викликана руйнуванням берегової лінії Каховського водосховища, внаслідок чого розташовані тут пам'ятники можуть бути знищені. У складі експедиції проходять практику студенти історичного факультету Запорізького держуніверситету, Мелітопольського педінституту, в розкопках беруть участь учні шкіл та ліцеїв із Запоріжжя, Енергодара і Дніпрорудного. Щорічно Мамай-Гору відвідують фахівці з Києва, Одеси, Кишинева, Харкова та ін. Міст.

Найдавніші матеріали, виявлені на цьому пам'ятнику, який став відомим під назвою Мамай-Гора, відносяться до епохи неоліту. На 2003 р в грунтовому могильнику виявлено 25 поховань дніпро-донецької культури.

Паралельно з 1989 р досліджується могильник епохи середньовіччя (XIV ст.), В якому вивчено понад 1000 поховань (керівник робіт М.В.Ельніков), більшість з них супроводжується прикрасами і предметами побуту. Подальше вивчення пам'яток, інтерпретація отриманих матеріалів дозволить висвітлити багато питань цього одного з найменш вивчених періодів, зокрема вирішити проблему етнічного складу населення в Нижньому Подніпров'ї X1V-XV ст. 58.1 Мамай-Сурка

Ґрунтовий могильник Мамай-Сурка розташований на високому мисі, створеному Каховським водосховищем і лівим берегом р. Мамай-Сурка. Перші свідчення про руйнацію некрополя у с. Велика Знам’янка Кам’янско-Дніпровського району Запорізької області надійшли в 1956 р. Рятівні систематичні роботи на ґрунтовому могильнику Мамай-Сурка стали проводитися співробітниками археологічної лабораторії ЗНУ з 1989 р. Розкрита площа складає більше 7.000 кв. м. На 2007 р. на пам’ятці досліджено 1163 поховання, 67 відсотків яких мали поховальний інвентар: особисті прикраси, предмети побуту та культового призначення. Особисті прикраси представлено кільцями з нашивними бляшками, сережками, перснями, браслетами “болгарського типу”. Серед побутових речей – залишки тканин і шкіри (халата і головної пов’язки з “дігамними” хрестами), ґудзики, кістяні футляри для голок, рибальський гачок, ножі, кресала, жорна. Нумізматичний матеріал представлений джучидськими монетами 40 – 60-х рр. XIV ст. Серед категорій культових речей – хрести-складні (енколпіони), хрест-жезл, образок, натільні хрестики. За знахідками могильник датовано кінцем XIII – рубежем XIV-XV ст. Антропологічний аналіз свідчить про неоднорідний склад населення некрополя Мамай-Сурка. В його складі – алани і болгари, нащадки населення Хозарського каганату; слов’яни, вихідці з Середнього Подніпров’я й алани Північного Кавказу. Наявність у похованнях некрополя східного кочівницького і давньоруського інвентарю відображає історичну ситуацію цього регіону в золотоординський період. Знаходячись поблизу водної переправи через Дніпро, людність, що залишила могильник Мамай-Сурка, брала активну участь у посередницькій торгівлі Сходу і Заходу, Русі і міст Кримського півострову. Це відбилося на різноманітності знайденого інвентарю, походження якого пов’язане з Китаєм, Середньою Азією, Іраном, Північним Кавказом, Нижнім Поволжям, Подонням, Руссю, Кримським півостровом, Францією. Значний за кількістю поховань могильник, наявність у регіоні синхронних ґрунтових могильників спростовують сталі уявлення про степи Причорномор’я і Приазов’я як про “Дике Поле” часів Золотої Орди. Разом із цим, на могильнику Мамай- Сурка досліджено 67 господарчих комплексів, частково перекритих похованнями. Попри те, що більша частина території могильника зруйнована водами водосховища, вже сьогодні маємо підстави стверджувати про наявність у цьому місці значного протоміського або міського центру, населення якого перебувало в залежності від золотоординської адміністрації. Наявність у похованнях великої кількості виробів із срібла, золота, напівкоштовного каменю свідчить про привілейоване становище людності цього населеного пункту.

Вивчення могильника Мамай-Сурка дозволить розкрити одну зі слабо досліджених сторінок історії Півдня України. З 1989 р. по 2005 р. на Мамай-Сурці проходили археологічну практику студенти історичного факультету ЗНУ.

55. Кам’яна Могила-видатна пам’ятка України.

У приазовському степу під чистим небом чітко вирізняються заокруглені обриси величезної кам`яної гори, схожої на могильний насип. Це – Кам`яна Могила – державний історико-археологічний заповідник, розташований під Мелітополем у Запорізькій області. Периметр цієї гори - майже 3 кілометри, її висота сягає 12 метрів. Вона являє собою близько 3 тисяч каменів різних розмірів з гротами, впадинами, тріщинами.

Перші письмові відомості про унікальну пам'ятку історії і природи належать до кінця XVIII ст. У 1778 році біля Кам'яної могили встановили поштову станцію (за наказом Суворова). У 1793 році на карті Мелітопольського повіту Таврійської губернії це місце позначалося «Камінь-Ююн-Таш», що в перекладі з тюркського означає «камінь збору».

У 1837 році тут побував відомий російський академік П. І. Кьоппен, який писав про пам'ятку: «Кам'яна могила. Так в Мелітопольському повіті називається горб, що складається з величезних куп пісковика, і знаходиться на правому березі ріки Молочної…»

50 років по тому з’являється нове повідомлення про унікальну пам’ятку. Археолог М.І Веселовський, відомий своїми сенсаційними розкопками скіфських курганів, наприкінці XIX століття побував на Кам’яній Могилі та частково дослідив стародавні зображення в її гротах та печерах.

Поворотним пунктом в історії вивчення пам’ятки первісної культури стали 1936-1938 роки, коли в Південній Україні працювала Азово-чорноморська експедиція під керівництвом О.М. Бадера. В гротах та печерах Кам’яної Могили вчені відкрили унікальні зображення: бика в гроті «Мамонта», «плити стоп», «кінські плити», лінійно-геометричні зображення та ін., які дозволили відтворити побут та культуру стародавніх народів, які населяли наш степ.

З 1951 по 1957 рр. на Кам’яній Могилі проводилися дослідження, які дозволили по-новому поглянути на культурно-історичні комплекси стародавніх рисунків. Так, хронологічний діапазон рисунків був визначений епохою неоліту-бронзи (VI – поч. І тис. до н.е.).

В 1971 – 1973 рр. Кам’яну Могилу досліджувала Приазовська археологічна експедиція АН УРСР сумісно з Мелітопольським краєзнавчим музеєм (керівники В.М. Даниленко та Б.Д. Михайлов). Були відкриті гроти Чаклуна та Чуринг, на стелях яких знаходилися пізньопалеолітичні гравіювання: зображення мамонта, оленя, чаклуна та ін. 58. Могильники Мамай-Гора та Мамай-Сурка.

Мамай-Гора: Район підвищення на лівому березі пойми річок Дніпро та Конка(Каховське водосховище) відомий під назвою Мамай-гора. Висота 81 метр від поверхні водосховища. Найближчий населений пункт знаходиться на півдні і південному –сході від Мамай гори – село Велика Знам'янка Кам'янко – Дніпровського району Запорізької області. Перші писемні згадки про цю місцевість належать Е.Лясоте,котрій ,плаваючи Дніпром у 1594 році, мав можливість спостерігати вали і земляні насипи. Не виключено,що під останнім мались на увазі довгі кургани на Мамай –горі. Про грабіжницькі розкопи йдеться у О.Терещенка,котрий особисто бачив потурбовані насипи .

Експедиція Б. М. Гракова в 1947 р. виявила курганний могильник з 5 великих (заввишки 8-10 м) і великої кількості дрібних курганів. У 1976 р. повторне обстеження могильника провела Запорізька експедиція.

З 1988 р. стаціонарні дослідження могильника Мамай-гора веде експедиція Запорізького державного університету під керівництвом Г. М. Тощева і С. І. Андрух. В результаті встановлено, що площа могильника становить 30 гектарів; тут зафіксовано понад 200 дрібних курганів, переважна більшість яких повністю розорано. Могильник поступово руйнується при обваленні берега. За даними авторів досліджень, з 1950 р. обрушилося до 400 м берегової смуги. Значна частина його

також була знищена при будівництві системи зрошення. Враховуючи характер збереження курганів, дослідження могильника ведеться суцільними площами, що призвело справжніх відкриттів. В результаті застосування такої методики впродовж 1988-

2011 рр. на площі трохи більше 5000 м2 досліджено 186 курганів і ґрунтових могильників епохи неоліту, пізньої бронзи і середньовіччя, що містили близько 569 поховань. Курганний могильник виник протягом епохи енеоліту-бронзи, коли і були споруджені великі насипи, що становлять ядро курганного ансамблю. Також досліджено 161 курган скіфського часу і відкрито 365 поховання рядових скіфів. Окремі скіфські поховання впущені в кургани епохи бронзи.

62. Становлення музеезнавства у Запорізькій області. Революційні події завдали значної шкоди пам'яткам історії та культури. В ході боїв, у вогні згарищ садиб і палаців знищувалися і горіли стародавні шедеври, руйнувалися архітектурні пам'ятники, велика кількість антикваріату вивозилося за кордон. Поступово згортають і припиняють свою діяльність різних установ і суспільства. Кожне приходить до влади уряд - Центральна Рада, Директорія, Гетьманат створювали установи, організації та суспільства, діяльність співробітників яких була спрямована на охорону пам'яток історії та культури. Однак часта зміна урядів не дала можливості в повній мірі організаціям з охорони пам'ятників зіграти ту роль, яка їм призначалася.

У 1919 р при Українській АН утворюється Комісія зі створення археологічної карти України, пізніше (1921 г.) вона була перетворена в Археологічну комісію, а в 1924 р - у Всеукраїнський Археологічний Комітет (ВУАКу), завданням якого був контроль за виконанням постанови ВУЦВК і РНК УРСР «Про порядок обліку, охорони та дослідження пам'яток культури і природи». На місцях створюються крайові Комісії охорони пам'яток матеріальної культури.

Всі матеріали, що походять з розкопок і зборів Д.І.Яворницького, Я.П.Новицького на території суч. Запорізькій області, надходили до Катеринослава, в музей ім. О.М.Поля. І тільки в 1922 р в м Запоріжжя був організований краєзнавчий музей, основою фондів якого стала колекція знахідок із зібрання технічного училища. Сюди входили, як нам відомо з опису Я.П.Новицького, кам'яні матриці, амфора (випадкова знахідка в 1917 р у с. Мала Катеринівка), ліпна кераміка, вироби з каменю і кременю, а також палеоонтологіческій матеріал. Всеукраїнська Академія Наук високо оцінювала діяльність Я.П.Новицького. У 1924 р йому присвоюється почесне звання члена-кореспондента. Але в Запоріжжі відсутність постійного місця для музею, фінансові труднощі привели до того, що після смерті його директора Я.П.Новицького в 1925 р музей був закритий, а експонати пропали безвісти. Місто позбувся одного зі своїх центрів культури.

У 1926 р створена Дніпропетровська крайова інспектура охорони пам'яток культури, яка здійснювала нагляд за історико-культурними пам'ятками ряду округів, в т.ч. і Запорізького.

В цьому ж році утворена і Одеська крайова інспектура охорони пам'яток на території ряду округів, в т.ч. і Мелітопольського.

Слід зазначити також в цей час і діяльність Маріупольського музею краєзнавства, заснованого в 1920 р Серед відділів, створених в музеї, був і історико-археологічний, яким завідував П.М.Піневіч. Основне завдання - вивчення пам'яток Маріупольського округу. У 1925-1927 рр. був затверджений ряд заповідників, серед них і «Кам'яні Могили» площею близько 400 десятин.

У плані робіт на 1927/28 рр. намічений ряд заходів, серед яких: вивчення району «Кам'яні Могили» радіусом 7-8 верст в пошуках ймовірного місця битви на р. Калці військ половців і Русі з монголами і бродниками в кінці травня 1223 р .; м Бердянськ в історико-археологічному відношенні; твір розкопок 2 великих і 3 малих курганів, розташованих у с. Темрюк (на південний захід від ст. Розівка). У цей час починає втілюватися в життя проект по підкорення Дніпра. У зв'язку з будівництвом ДніпроГЕСу ВУАКу і Дніпропетровський краєвий історико-краєзнавчий музей виступили ініціаторами створення комплексної археологічної експедиції, яка і була сформована в початку 1927 р Очолити експедицію запропонували члену-кореспонденту ВУАН Д.І.Яворницькому. Необхідно нагадати, що адміністративно Запорізької області в її сучасних кордонах в той час ще не існувало.

63. Заповітні місця Запорізького краю.

Національний заповідник «Хортиця»;

Антропоморфні стели ІІІ-ІІ тис. до н. е.;

Кам'яні баби ХІ-VIII ст. до н. е.;

Козацька фортеця на острові Хортиця, реконструкція XV—XVIII ст.;

Святомиколаївський кафедральний собор 1836 р.;

Земська управа 1912 р. — нині Запорізький краєзнавчий музей;

Запорізький 700-річний дуб;

Музей історії запорозького козацтва;

Давні могили;

Захаріївська фортеця 1770 р.;

Собор св. О. Невського XVII ст.;

Історико-археологічний заповідник «Кам'яна могила»;

Краєзнавчі музеї;

Музей народної творчості та етнографії;

Дніпрогес — гребля гідроелектростанції, побудованої в 1927—1932 роках.

65. Острів Хортиця – видатна пам’ятка історії та культури України.

Великий прекрасний острів посеред могутнього Дніпра, зі скелистими та піщаними берегами, вкритий зеленими лісами. Хортиця має не тільки історичне але і природне значення, на її території дуже багато цікавих рослин.

Перші поселення відносяться до періоду палеоліту та мезоліту. Археологічні дослідження показують, що завжди острів був заселений і в неоліті (7-3 тис до р. Х.), також тут жили племена епохи бронзи (3-2тис. до р. Х.), залишивши про себе пам'ять у культових спорудах та похованнях. В 7 ст. до р. Х. на острові з'являються скіфи, потім гуни, авари, хазари, печеніги, половці, монголо-татари. Як бачимо в основному тут було кочове населення, це залишилось у назвах річок, курганів, місць. На сьогодні залишилося близько 50 поховальних курганів . А ще Хортиця славиться тим, що з островом пов'язані Запорізькі козаки. Перше укріплення на острові було побудовано Дмитром Вишневецьким у 1556р. Козаки жили на Хортиці, і у кожного були свої ділянки, які мали назви. Великі земельні фортифікаційні укріплення були побудовані в 1736-1739р - в період русько-турецької війни. Після знищення в 1775р. Запорізької Січі, землі острову було роздано під "дачі" чиновникам, офіцерам. Потім було подаровано князю Потьомкіну. З 1789р на Хортицю переселили німців-меннтонитів з Данцігу. На той час, деякі козаки ще залишалися на острові і жили в своїх будиночках, займалися риболовлею та охотою.