3

3.

Мотивація мислення– це те, що зумовлює процес мислення і спонукає людину включитись у пізнавальну діяльність, почати міркувати.

Мотиви бувають двох типів: 1) специфічно-пізнавальні: прояви пізнавальних потреб (інтерес, допитливість). Смисл мислення виступає в самому його процесі; 2) неспецифічні – мислення спрямоване на результат (вимоги дорослих, престиж).

Проте у ході мислення виникають і власне пізнавальні мотиви (інтерес виникає у процесі розв’язання задачі). Мислення виникає за умови, коли нові цілі недосяжні відомими способами і потрібно їх знайти. Такі ситуації – проблемні. Проблемна ситуація переходить у задачу (проблему). Це різні поняття. Проблемна ситуація переживається людиною як стурбованість, занепокоєність.

Початкове формулювання задачі лише приблизно визначає шукане. В ході розв’язування воно стає більш чітким і в результаті повністю розкривається. Вихідні умови задачі визначають лише перші кроки в розв’язуванні, а не його в цілому. Кожна дія задачі визначається попередньою, і сама визначає наступну. Таким чином, процес розв’язування задачі сам себе визначає, тобто детермінує. Іноді процес розв’язання виявляється для людини непоміченим, а знаходження рішення сприймається як раптове (інсайт). Психологію цікавить саме те, що призводить до такого результату, умови виникнення інсайту.

4.

Спосіб розв’язання задачі будується на передбаченні шуканого. На роль передбачення в ході розв’язання задач існують різні точки зору: 1) недооцінка можна передбачити лише безпосередню наступ-ну стадію розв’язання, а не кінцевий результат; 2) перебільшення, переоцінка – людина точно і одразу передбачає результат. Сам процес розв’язання полягає в знаходженні правильної здогадки; 3) заперечення передбачення, рішення здійснюється як вибір правильного способу із всієї сукупності можливих.

Етапи розв’язання задачі: 1) виникнення проблеми з проблемної ситуації; 2) побудова гіпотез; 3) перевірка гіпотез; 4) формулювання результату.

Способи розв’язання задач: а) спроб і помилок; Його використовує учень, коли при розв’язанні задачі підставляє числа у всі відомі формули підряд, намагаючись згадати яка з них підходить.

б) використан-ня відомого алгоритму; учень свідомо вибирає потрібну формулу в) цілеспрямована трансформація умов; розв’язання задачі з допомогою послідовних дій г) еврістичний (пошук способу розв’язання). Має місце в наукових відкриттях

Мислення не обмежується розв’язанням задачі, а проявляється і в усвідомленні нових проблем і в постановці нових задач. Здатність до виявлення проблем свідчить про самостійність і оригінальність мислення. Кожне наукове відкриття починається з проблемної ситуації, з питання усвідомленого людиною ( Ньютон, Рентген, Ейнштейн)

5.

Мислення вивчається багатьма науками. У філософії термін мислення

використовується як синонім свідомості, психіки. Розглядається історичний розвиток мислення людства в цілому; логіка вивчає основні форми мислення: поняття, судження, умовиводи, які виступають результатами, продуктами мислення. А психологію цікавить, насамперед, процес мислення, причини, що призводять до тих чи інших результатів. За результатами можуть приховуватись різні шляхи, які до них ведуть (один учень засвоює на уроці, а другому ще потрібно працювати вдома). Психологія вивчає види мислення, його розгортання у часі як процесу та як діяльності.

Кожен мислительний процес має свої результати, які включаються в його подальший перебіг. Ці результати не виступають окремим предметом психологічних досліджень. Вони відіграють роль зв'язної ланки між вивченням мислення у психології із вивченням його у логіці. У психологічному дослідженні результати мислення розглядають як наслідок завершення процесу, а не як готове утворення.Сам процес мислення розкривається через співвіднесення його продуктів на різних етапах. Вивчати думку як процес – це значить показати, як розгортання мислення призводить до кінцевих результатів – до понять, суджень, умовиводів.

Думка – основна одиниця мислення. Процес становлення думки тісно пов'язаний із вираженням думки в мовленні. Думка і внутрішнє мовлення не тотожні. Ідеї можна виражати невербальними засобами: схемами, малюнками, цифрами тощо. Думка не складається зі слів. Те, що в думці існує одночасно (симультанно), те у мовленні розгортається послідовно (сукцесивно). Думка – це загальна схема змісту, який має бути виражений у висловленнях. Вона кодується в мовленні й завдяки цьому стає зрозумілою для інших. Думка існує у формі понять, суджень, умовиводів.

Поняття – це думка, у якій відображаються загальні, суттєві та одиничні ознаки предметів (прикладом є поняття трикутника). Поняття відображає не просто сукупність явищ, чи одиничне явище, а вказує, що є у них спільного та відмінного з іншими предметами. Трикутник – фігура, така ж як квадрат, круг тощо і водночас відмінна від них наявністю трьох сторін, трьох вершин та кутів. Поняття передаються словами, але не кожне слово – поняття. Поняття охоплює цілу систему предметів – ширшу чи вужчу. За цією ознакою вирізняють видові, родові поняття та категорії (найширші). Поняття, що співвіднесене з єдиним об'єктом – одиничне ("Київ", "Сонце"), з класами предметів – родове ("фігура", "сила", "елемент"). У конкретних поняттях відбиваються певні предмети, явища, в абстрактних – істотні ознаки об'єктів відокремлюються від самих цих об'єктів ("мужність", "добро").

Судження – це відображення зв'язків між предметами, або їх властивостями. Судження фіксує зв'язок між поняттями, стверджує наявність або відсутність певних ознак, властивостей у об'єктів: "залізо – метал". Це означає, що залізо має всі ознаки металів. Судження – це вираз, про який ми можемо сказати істинне воно, чи хибне. Воно буває одиничним ("Київ – столиця України"), частковим ("Деякі тварини – ссавці") та загальним ("Всі дерева – рослини").

Умовивід – це зв'язок між думками, в результаті якого із кількох відомих суджень ми отримуємо нове судження. Завдяки умовиводам людина пізнає дійсність теоретично, опосередковано. Розрізняють умовиводи індуктивні, дедуктивні та за аналогією.

Індуктивним є умовивід, коли властивості деяких предметів з певного класу поширюються на всі предмети даного класу: 1) короп дихає зябрами; 2) короп – риба; 3) всі риби дихають зябрами.

У дедуктивному – властивості класу предметів переносяться на властивості конкретного представника цього класу: 1) усі риби дихають зябрами; 2) короп – риба; 3) короп дихає зябрами.

Умовивід за аналогією грунтується на перенесенні зв'язків, що існують між одними предметами, на зв'язки між іншими. Наприклад, давньогрецький математик Фалес Мілетський виміряв висоту єгипетської піраміди у такий спосіб. Коли довжина його тіні дорівнювала його зросту, він виміряв висоту тіні від піраміди.

6.

Мислення породжується потребою зрозуміти проблемну ситуацію. Зрозуміти – це значить пізнати суттєве в об'єкті, розкрити його зв'язки з іншими. Таким чином, розуміння є мислительним процесом, спрямованим на пізнання безпосередньо не сприйманих зв'язків і відповідних об'єктів.

Система інтелектуальних операцій людини, спрямованих на виявлення ознак предметів, які безпосередньо не сприймаються – це розумові дії. Вони побудовані на використанні певних пізнавальних знарядь, набутих протягом суспільного розвитку.

Ми подумки, за допомогою мови, перетворюємо об'єкт, не змінюючи його практично, не вступаючи в контакт з фізичним об'єктом. Розумові дії спрямовані на об'єкти, відображені в образах, уявленнях, поняттях, Вони виникають з практичних (фізичних) дій з об'єктами в процесі інтеріоризації.

Концепція поетапного формування розумових дій (їх інтеріоризації) розроблена вітчизняним психологом П.Я. Гальперіним (1902-1988 pp.). Вона грунтується на ряді припущень: 1) перед виконанням нової дії необхідна активна орієнтація суб'єкта в умовах дії; 2) побудова дії відбувається за допомогою таких знарядь психічної діяльності, як еталони, зразки, мірки; 3) сприймання та мислення є інтеріоризованими зовнішніми предметними діями. У контексті даної теорії описано чотири групи умов, необхідних для набуття нових мислительних дій: наявність мотивації, виконання дій в зовнішній формі без помилок, набуття діями властивостей узагальненості, перехід дій у розумовий план. При реалізації вимог даної теорії в навчальному процесі потрібні наступні етапи: спочатку учню пояснюється орієнтувальна основа дії, яка постає у вигляді схеми на картці; на основі цієї схеми починається виконання розв'язку відповідної системи задач. При цьому дія спочатку відбувається та опрацьовується в зовнішньому мовленні, потім переходить у внутрішнє мовлення, стає непомітною зовні. Наприклад, засвоєння розумової дії лічби включає етапи: 1) маніпуляцій з об'єктами (лічильним матеріалом); 2) лічба вголос без маніпуляцій; 3) лічба про себе у внутрішньому мовленні.

7.

Види мислення вирізняють за різними критеріями.

Генетичний критерій бере до уваги послідовність появи видів мислення в філогенезі та онтогенезі й визначає наступні види. а) наочно-дійове, коли аналіз і синтез відбувається в процесі практичних дій з предметом (переддошкільний вік, до 3-х років); б) наочно-образне – не обов'язково наочно діяти з предметом, але необхідно його сприймати або уявляти (дошкільний вік, до 7 років); в) абстрактне (виникає у школярів) – це мислення поняттями.

За характером узагальнень вирізняють: а) теоретичне (узагальнення думок);

б) практичне (ситуативні узагальнення). Приклад ситуативного узагальнення: дівчинка, повернувшись додому з дитячого садка, лійкою поливає песика, бо вихователька поливала квіти і говорила, що все живе любить водичку.

За характером перебігу: а) інтуїтивне (процес мало усвідомлений без виділення чітких етапів); б) аналітичне (послідовність етапів добре усвідомлене).

За типом розв'язуваних задач мислення буває: а) теоретичне, що передбачає знаходження закономірностей; б) практичне, що полягає у розв'язанні конкретних задач. Так, у класі, де навчався майбутній математик Гаусс, учні виконували завдання знайти суму всіх натуральних чисел від 1 до 100. Більшість використовувала звичайний спосіб: 1+2+3 і т.д., тобто розв'язувала конкретну задачу. Гаусс розв'язав її як теоретичну, знайшовши закономірність, що сума крайніх чисел послідовного ряду натуральних чисел завжди однакова, її слід помножити на кількість пар чисел у ряду.

За переважаючими засобами мислення: а) аналітичне (краще розвинена здатність до поділу матеріалу на складові частини); б) синтетичне (краще розвинена здатність до мислення про цілісний об'єкт).