1 Основні способи освоєння людиною дійсності

Необхідною умовою комфортного перебування людей у навколишньому світі та їх успішної життєдіяльності є освоєння цього світу. Освоювати будь-що – значить робити незнайоме знайомим, чуже – своїм, далеке – близьким. Способи освоєння бувають різними. Їх класифікація залежить від обраного критерію.

Базовими, основними способами освоєння людиною довкілля є:

–       пізнавальний;

–       практичний;

–       духовно-практичний.

Вони внутрішньо взаємопов’язані між собою. При цьому кожен має свою специфіку у змістовному та процедурному планах.

Пізнавальний спосіб. Його метою є накопичення людьми знань про навколишню дійсність та самих себе. Індивід не народжується зі знаннями. Він набуває їх впродовж всього життя. Постійно нарощує, збільшує кількісно і поглиблює якісно. Свідомість функціонує саме через знання. Обсяг знань, якими володіє суб’єкт, та їх якість величезною мірою визначають ступінь його свободи як в конкретних сферах діяльності, де він реалізує себе, так і в цілому в суспільстві.

Практичний спосіб. Життя кожного індивіда, як і життя (буття) соціуму в цілому, має виражений практичний характер. Воно – це завжди практика, що реалізує, проявляє себе в різноманітних формах. Саме завдяки практиці (практичному ставленню до світу) людина змінює довкілля. Вона є єдиною живою істотою, яка пристосовується до довкілля шляхом пристосування його до (під) себе. Можна мати грандіозні мрії і великі плани, але якщо не здійснювати цілеспрямовану практичну діяльність у напрямі їх реалізації, то омріяне та заплановане так і залишиться феноменом свідомості і не буде втілене в реальній дійсності. Щоб досягти чогось, завжди потрібно докласти певних зусиль – інтелектуальних, емоційних, вольових і особливо практичних. Практикою люди змінюють світ і самих себе. Різноманітні технології, будівлі, дороги, транспорт, засоби комунікації, предмети побуту – результат конкретної практичної діяльності минулих і нинішніх поколінь. Без практики, як і пізнання, рух вперед не можливий.

Основними чинниками, що визначають напрями і характер практичного освоєння людьми світу, є знання, якими вони володіють, а також їх потреби та інтереси.

Духовно-практичний спосіб. Його суть – зміна людиною довкілля, але не шляхом практики, а лише на рівні власної свідомості. Люди рідко задумуються над тим, що фізично вони існують (проживають життя) лише у вимірі теперішності (тут і тепер). Але час невпинно «тече» –теперішність стає минулим, а недавнє минуле «відсовується» ще далі. Цей процес має об’єктивний  характер. Від людини він не залежить. І все ж фізично постійно перебуваючи  у стані «тут і тепер», люди здатні за допомогою свідомості виходити за межі теперішності. Свідомість дозволяє їм своєрідно членити потік часу – на теперішність, минуле і майбутнє.

2 Світогляд, його структура та роль в життєдіяльності людини і суспільства

В житті людини та її різноманітних об’єднань суттєво важливу роль відіграють не тільки знання, а й таке духовне утворення як світогляд. Воно тісно пов’язане із знаннями, але має інший зміст та інше призначення.

Світогляд – це система найбільш загальних знань і переконань людини щодо світу та свого місця у ньому. Основним питанням (і водночас проблемою) світогляду є питання про відношення людини до світу (відношення «людина — світ»). За допомогою світогляду суб’єкт здійснює своє самовизначення у довкіллі. І людина, і світ – явища поліморфні, різноаспектні.

Дане духовне утворення дозволяє дати відповідь на такі основні світоглядні питання:

1. 1.     Хто є Я (Я як людина)?

2. 2.     Що собою являє світ, в якому живе людина?

3. 3.     Як людина ставиться до цього світу?

4. 4.     Як світ ставиться до людини?

5. 5.     В чому сенс людського життя (ради чого живе людина)?

Питання не прості. І хоча індивіди формулюють їх для себе далеко не щоденно, без пошуку відповіді на них прожити життя неможливо. Коротко проаналізуємо ці питання.

Змістовними блоками світогляду виступають світоглядні знання, світоглядні переконання і світоглядні принципи. Ці утворення внутрішньо взаємопов’язані між собою. Від міри цього зв’язку залежать цілісність світогляду та його стійкість.

Світоглядні переконання – змістовне та ідейне ядро світогляду. Це один із проявів свідомості суб’єкта, сутнісною ознакою якого є його впевненість у істинності знань, якими він користується, та правильності обраних шляхів для досягнення поставленої мети. В переконанні внутрішньо поєднуються три компоненти – пізнавальний, емоційний та поведінковий. 

Світоглядні принципи – своєрідний синтез світоглядних знань і світоглядних переконань. В них світогляд знаходить концентроване втілення. Це та основа, яка не тільки визначає, а й зумовлює характер і напрям поведінки людини в різноманітних життєвих ситуаціях

Можна говорити про різні види світогляду – буденний і теоретичний, індивідуальний і груповий.

В історичному плані виділяють основні історичні типи світогляду:

–  міфологічний;

–       релігійний;

–       філософський.

Кожен із типів світогляду є розвернутим проявом відповідних історичних форм духовно-практичного освоєння людиною світу: міфології, релігії і філософії.