1. Класифікація внутрішніх органів. Загальний план будови трубчастих органів.

До внутрішніх органів, або нутрощів (viscera, splanchna), належать органи травної, дихальної, сечової і статевих систем. Вони розміщуються у порожнинах тіла (грудній, черевній та порожнині таза), у лицевому черепі та на шиї. За будовою внутрішні органи можна розділити на паренхіматозні (побудовані з паренхіми та строми) та порожнисті (трубчасті). Стінка порожнистих (трубчастих) органів складається з трьох оболонок: внутрішньої слизової з підслизовим прошарком, середньої м’язової, зовнішньої адветиціальної, або серозної.

2. Загальні закономірності будови стінки трубчастих органів.

Стінка порожнистих (трубчастих) органів складається з таких оболонок: внутрішньої слизової з підслизовим прошарком, середньої м’язової, зовнішньої адветиціальної, або серозної.

Слизова оболонка (tunica mucosa) вкриває зсередини трубчасті органи і має такі шари: епітеліальну, власну та м’язову пластинки. Слиз, що виділяється келихоподібними клітинами і залозами, зволожує і захищає слизову оболонку.

Підслизовий прошарок (tela submucosa) складається з пухкої сполучної тканини, котра з’єднує слизову оболонку з м’язовою. У підслизовому прошарку знаходяться нервові сплетення, кровоносні і лімфатичні судини, залози та лімфоїдні вузлики. За рахунок підслизового прошарку слизова оболонка утворює складки.

М’язова оболонка (tunica muscularis) побудована переважно з непосмугованої м’язової тканини і утворює два шари: зовнішній поздовжній (stratum longitudenale) та внутрішній циркулярний (stratum circulare). На початку і в кінці трубчастих органів є посмуговані м’язи, котрі скорочуються свідомо і регулюють просвіт трубок. Скорочення непосмугованих м’язових волокон відбувається несвідомо, повільно, хвилеподібно, в одному напрямку.

Зовнішня оболонка внутрішніх органів може бути серозною (tunica serosa) та адвентиційною (tunica adventitia). Серозна оболонка (tunica serosa) побудована із сполучної тканини та одного шару особливих клітин – мезотелію. До серозних оболонок відносяться: очеревина (peritoneum), плевра (pleura), осердя (pericardium) та у чоловіків піхвова оболонка яєчка (tunica vaginalis testis). Листки серозних оболонок (пристінковий та нутрощевий) обмежовують серозні порожнини, заповнені невеликою кількістю серозної ріднини, яка зменшує тертя органів при їх переміщенні. Адвентиційна оболонка (tunica adventitia) покриває органи в тих місцях, де відсутня серозна оболонка. Адвентиція зростається з навколишніми тканинами, тому органи, які вона покриває, менш рухомі. Через зовнішню оболонку до органів підходять судини та нерви.

3. Ротова порожнина, її відділи. Зів: межі, сполучення.

Порожнина рота (cavitas oris) є початковим відділом травної системи та складається з двох відділів, розділених яснами та зубами: присінка рота та власне порожнини рота. В порожнині рота за допомогою зубів їжа роздрібнюється, змішується зі слиною, яка поступає у порожнину рота із слинних залоз. Присінок рота (vestibulum oris) — це щілиноподібний простір, розташований між губами та щоками ззовні, зубами та яснами — зсередини. Через оточену губами ротову щілину (rima oris) присінок рота сполучається з навколишнім середовищем. Власне порожнина рота (cavitas oris propria) заповнена язиком та обмежована: спереду та з боків яснами та зубами, зверху — піднебінням, знизу — діафрагмою рота, яка утворена парними щелепно-під’язиковими і підборідно-під’язиковими м’язами, вкритими слизовою оболонкою. Ззаду порожнина рота сполучається з глоткою через зів.

Зів (fauces) — це отвір, який сполучає порожнину рота з глоткою. Він обмежений зверху м’яким піднебінням, знизу — коренем язика, з боків — піднебінно-язиковою та піднебінно-глотковою дужками. Перешийок зіва (isthmus faucium) — це простір між обома піднебінно-язиковими та піднебінно- глотковими дужками. Піднебінно-язикова дужка (arcus palatoglossus), являє собою складку слизової оболонки, що з’єднує м’яке піднебіння з коренем язика; в основі цієї дужки лежить однойменний м’яз. Піднебінно-глоткова дужка (arcus palatopharyngeus) являє собою складку слизової оболонки, що з’єднує м’яке піднебіння зі стінкою глотки; в основі цієї дужки лежить однойменний м’яз. Між дужками є мигдаликова ямка (fossa tonsillaris), у якій лежить піднебінний мигдалик (tonsilla palatina).