Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Європейська модель розвитку.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
21.10.2017
Размер:
37.37 Кб
Скачать

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет імені Т. Шевченка

Інститут філології

Реферат на тему:

ЄВРОПЕЙСЬКА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ: ПЛЮСИ І МІНУСИ

Підготувала

студентка 1 курсу 3 групи

спеціальність: «українська мова і літ-ра,

іноземна мова»

Шевченко Христина

Викладач: Орлова Т.В.

Київ

2017

План

  1. Вступ.

  2. Основні риси європейської ідентичності

  3. Цілі створення європейської ідентичності.

  4. Європейська модель суспільного розвитку: сутність та особливості реалізації.

  5. Проблеми розвитку ЄС.

  6. Висновок.

  7. Список джерел.

Вступ

Західна Європа відіграє дуже помітну роль у світовому господарстві. Площа ЄС є відносно невеликою, порівняно з Росією, США чи Китаєм, та, незважаючи на це, Європа продовжує впливати на більшу частину світу. Чим це зумовлено?

Насамперед це спричинено історичним минулим. Приблизно п’ять століть тому Європа почала домінувати над рештою світу через географічні відкриття, торгівлю, дипломатію, військову силу, економіку, науку, моду тощо. У свій час європейська модель цивілізації була еталоном для наслідування.

Зараз Європа складається із 48 держав, але ми все одно можемо вести мову про неї як про цілісність. Адже народи Європи ідентифікують себе як «європейців». Джерело формування ідеї європейської інтеграції походить з доби середньовіччя, коли Європа являла собою «культурне ціле, об'єднане Римською церквою, з єдиною мовою, добре розвинутою регіональною торгівлею, з єдиними зовнішньою політикою та стратегічними воєнними цілями». Тож можна припустити, що джерелом успіху європейської цивілізації є саме європейська ідентичність.

Оскільки сучасний етап розвитку європейської цивілізації представлений Європейським союзом, ми будемо спиратися на деякі факти з сьогодення аналізуючи задане питання.

Основні риси європейської ідентичності

На сьогодні окреслилося декілька основних підходів до розуміння європейської ідентичності та оцінки її місця в житті Європи. Одні автори заперечують право на існування європейської ідентичності, апелюючи до сили національно-політичного елементу і висуваючи як визначальну національно-державну ідентичність народів Європи. Інші говорять про виникнення постнаціонального європейського простору, висуваючи концепції «єдиної Європи» або «Європи регіонів», у яких, навпаки, на перше місце висувається європейська ідентичність або європейська регіональна ідентичність і втрачається значення національно-державної ідентичності. Це викликає спротив національно-свідомого громадянства європейських країн, котре вбачає у цьому загрозу власній національній приналежності. Існує й третій, найоптимальніший, на наш погляд, підхід до проблеми європейської ідентичності. Він передбачає органічне поєднання трьох можливих рівнів самоідентифікації спільнот об’єднаної Європи:

  • національний, що існує на звичному для нас державному рівні;

  • панєвропейський (транснаціональний), що формується на наднаціональному рівні, створюючи такий феномен як «європейська ідентичність»;

  • етнічний, що спостерігається на регіональному рівні поліетнічних суспільств.

М. Загар так характеризує нову європейську ідентичність:

  • інклюзивна;

  • багатошарова та множинна (зможе інкорпорувати багато існуючих різних субнаціональних (регіональних), національних та наднаціональних ідентичностей);

  • міжкультурна, багатокультурна (буде визнавати, поважати та сприяти розвитку існуючого різноманіття, але також спроможна виробляти нові ідентичності);

  • побудована на основі демократії та на демократичному баченні спільної Європи;

  • побудована на наднаціональному, демократичному патріотизмі.

Сучасний Європейський Союз вирізняється полікультурним характером, "являючи собою симбіоз традицій, вірувань, світоглядів, форм життєвого досвіду, що перетинаються і співіснують у його межах". За цих умов одночасно з процесами диференціації наростають інтегративні процеси, певною мірою нівелюються національні відмінності в культурі. Результатом є феномен маргінальності, коли людина не може з усією визначеністю віднести себе до конкретної культури.

Сьогодні населення ЄС є гетерогенним: його становлять люди, що спілкуються різними мовами, мають різні традиції, сповідують різні релігії, мають різну національну приналежність. Жодна з держав європейської спільноти не є повністю однорідною, хоча може виступати більш або менш гомогенною. Відтак європейська ідентичність пов'язана не гомогенністю, а розмаїттям культур.

Гасло ЄС - "Єдність у розмаїтті" - увиразнює полікультурний і мультинаціональний характер, водночас акцентуючи завдання збереження й забезпечення співіснування окремих національних культур у межах глобалізованого світового суспільства, а також необхідність налагодження балансу між єдністю і розмаїттям існуючих у межах певного утворення культур. Каменем спотикання для діалогу культур різних націй і народів залишається суперечність між процесами збереження національних ознак культур і формування загальнолюдських культурних цінностей. Бек закликає взагалі забути про ідею існування чітко визначених культур, носієм яких є народ, що живе на певній території, вважаючи, що європейська культура може стати культурою різноманітностей чи уніфікованою культурою.

Спираючись на методологічний доробок конструктивістів і інституціоналістів, ми стверджуємо, що європейська ідентичність є конструйованим феноменом [3]. З цього випливає, що 1) існують цілі, для досягнення яких європейська ідентичність створюється; 2) європейська ідентичність постає як результат реалізації європейською елітою політики ідентичності; 3) головними, чітко визначеними та ґрунтовно розробленими механізмами впровадження політики ідентичності на сучасному етапі є розвиток громадянства, створення наднаціонального символічного простору ЄС, формування загальноєвропейського інформаційно-комунікативного простору та гомогенізація систем освіти країн-членів ЄС завдяки виводу їх з-під контролю національних держав.

Цілі створення європейської ідентичності.

Звернемося до історії. З точки зору теорії міжнародних відносин, Європейський Союз – унікальне поєднання політичної волі та геополітичних обставин, які кінець кінцем набули завершеної форми. Європейський проект, розпочатий інтегративними стимулами плану Маршала, багато в чому є продуктом холодної війни. Але він був також і проектом, заснованим на силі ідей та просуванні концепції Європейської єдності та федералізму. Учасники Гаагського конгресу, які започаткували європейський рух в травні 1948, дійшли висновку, що саме національна держава була основним джерелом ненависті та війни між європейським народами і що саме це потрібно перебороти. європейським народами і що саме це потрібно перебороти. Цей антинаціоналістський догмат, який з самого початку базувався на геополітичній необхідності втримати Німеччину в жорстких інституційних рамках, став константою в дебатах про майбутнє Європи.

Отже, можна констатувати, що, насамперед, метою створення європейської ідентичності є формування потреби та вміння жити разом, зберігаючи власну етнічну, культурну, релігійну різноманітність, поважаючи та розуміючи одне одного.

Інша ціль створення європейської ідентичності випливає з динаміки розвитку ЄС, який поступово переходить від етапу «співробітництва між націями… до створення нового міжнародно-політичного суб’єкта». Фактично, ми є свідками перетворення Європейського союзу з міждержавної організації на наднаціональний інститут, здатний відігравати самостійну роль на геополітичній арені світу.