Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
pr_1-2.docx
Скачиваний:
82
Добавлен:
14.11.2017
Размер:
30.34 Кб
Скачать

ПЛАН:

  1. Вступ

  2. Гносеологія як розділ філософії.

  3. Проблема пізнання у філософській традиції.

  4. Поняття пізнання та його види.

  5. Рівні та форми пізнання.

  6. Проблема істини.

  7. Висновки

  8. Література

Вступ

Із філософською концепцією знання і способами його одержання (пізнання) логічно пов'язана філософська теорія свідомості. На думку Платона, потреба знання є головним мотивом людської мислительної діяльності: "Немає нічого сильнішого за знання, воно завжди і в усьому перевершує і задоволення, і все інше". Отже, пізнання - це процес здобування, нагромадження, оновлення і систематизації знання про природу, суспільство і духовний світ людини.

Грецькою мовою знання як феномен виражається такими поняттями, як "gnosis" та "epistema". Філософська традиція, яка ґрунтується на цих поняттях, характеризує вчення про пізнавальний процес як гносеологію та епістемологію. Термін "епістемологія" більш поширений у західних англомовних країнах, йому надають перевагу ті вчені, які досліджують природу наукового пізнання. Поняття "гносеологія" ширше за змістом, воно охоплює будь-які форми і види пізнання людиною навколишнього світу - наукові, донаукові, ненаукові.

Гносеологія- галузь філософії, яка займається вивченням сутності пізнавального процесу, закономірностей та принципів, форм отримання знання про світ в усьому світі.

Гносеологія як розділ філософії.

Філософія як гносеологія займається аналізом пізнання в рамках можливотей у відношенні «людина-світ». Гносеологія важливу увагу приділяє вченню про сруктуру та метод пізнання, способи отримання знань, оформлення цього знання у гіпотези та теорії.

Саму гносеологію породжує потреба у знаннях, знаннях істини. Найважливіший центральний пункт гносеології- це проблеа істини. Саме як розділ філософії, гносеологія з’являється з проблеми пізнання світу. Поступово з розвитком науки змінюється уява про можливість отримання істиного знання.

Поява гносеології породила потребу в знаннях істини. Істинні знання розглядаються як важлива цінність, можливість протистояти обману, можливість отримати свободу. В цих знаннях вбачають силу, яка може змінити дійсність, протистояти абсурду буття.

Пізнання є специфічним різновидом духовної діяльності людини, процесом осягнення навколишнього світу, отримання й нагромадження знань. А знання — це інформація про світ, яка існує у формі певної суб'єктивної реальності, ідеальний образ дійсності. Іншими словами, пізнання і знання відрізняються одне від одного як процес і результат. 

Проблема пізнання у філософській традиції.

Путь пізнання завжди був складним і суперечливим. Вже в античності вирішувалася проблема співвідношення знання та думки. Важливою була проблема переведення предметів у стан знання.

Так, Демократ вважав, що образи предметів через органи чуття стають надбанням свідомості. Платон у свою чергу вважав, що істиним пізнанням- є пізнання вищих ідей. Платон та Демократ представляють матеріалістичне і ідеалістичне направлення в філософії.

В Античності з’явився напрямок, який заперечував пізнавальні можливості людини і можливість людини отримати істині знання.

В епоху середньовіччя велику роль в пізнанні відігравала релігійна традиція. Це період господства християнства, пізнання було орієнтовано на розуміння Бога, а істинні знання мають божественну природу.

У 17-18 столітті зароджується новий етап розвитку гносеології. Найбільш яскраві його представники Джон Локк, Рене Декарт, Френсіс Бекон.

Бекон вважав, що за основу істиного знання покладен досвід.

Ф. Бекон розрізняє три основні шляхи пізнання:

1. «Шлях павука» - здобуття істини із чистої свідомості. Він був головним у схоластиці, яку Бекон піддав різкій критиці, підкреслюючи, що витонченість природи значно переважає витонченість міркувань.

2. «Шлях мурахи» - вузький емпіризм, збір роз'єднаних фактів без їх концептуального узагальнення.

3. «Шлях бджоли» - єднання обох шляхів, здібностей досвіду та розсудку, тобто чуттєвого та раціонального.

Джон Локк був представником сенсуалізму. Згідно з цим навчанням-основою пізнання є досвід.

Сенсуалізму протистояв раціоналізм- направлення в теорії пізнання, головна роль відводиться не вдчуттям, а разуму. Раціоналісти вважають, що органи почуттів надають лише поверхове та ілюзорне знання, а справжню наукову істину можна встановити лише на основі строгого логічного аналізу.

У 18-19 солітті мислителі продовжували розвивати ідеї своїх попередників. Наприклад,Девід Юмм розвивав ідеї агностицизма, тобто це точка зору принципового заперечення можливості отримання істинного знання. Юмм вважав, що людина обмежена тільки колом своїх відчуттів. Його послідовник Кант вважав, що пізнання має справу з феноменами, явищами, а реальні предмети- незбагненні.

Гейгель приділяв більше уваги ролі логіки в пізнанні. Джерелом розвитку він вважав протиріччя, котрі являються фундоментальним принципом пізнання.

Карл Маркс та Енгельс запропонували діалектико-матеріалістичну гносеологію. Тут пізнання розглядається як духовне провадження. Процес відображення дійсності незалежить від свідомості і передуючи їй. В умовах сучасного філософського плюралізму характерним є прагнення філософів до синтезу найплідніших гносеологічних ідей та концепцій, розроблених різними напрямами, школами, течіями. При цьому кількість гносеологічних концепцій, спрямованих на науку, значно переважає орієнтованих на позанаукові форми ставлення до світу.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]