План
Вступ
Наукове пізнання та його специфіка.
Поняття науки та класифікація наукового знання.
Особливості наукового пізнання (критерії науковості).
Структура, рівні та форми наукового пізнання.
Література
Вступ
Кожна людина з раннього дитинства і до зрілості проходить свій власний шлях розвитку. Найбільш загальним та об’єднуючим усі ці індивідуальні шляхи розвитку людей є те, що це шлях від незнання до знання. постає питання, яким же чином отримують та примножують знання. Будь-яке суспільство – від сім'ї до людства в цілому – володіє свідомістю, яка проявляється у різних формах: колективний досвід, мораль, релігія, мистецтво тощо. Та однією з найважливіших форм суспільної свідомості є наука. Саме наука і служить джерелом нового знання.
Наукове пізнання та його специфіка.
Наукове пізнання - це форма процесу пізнання, головною функцією якого є вироблення й теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність. Передусім у структурі наукового пізнання виокремлюються емпіричний і теоретичний рівні.
Кілька сутнісних ознак характеризують специфіку наукового пізнання:
1)чітко виражена цілеспрямованість пізнавального процесу;
2)планомірність, тобто здійснення пізнавального процесу за певним планом;
3) системність, високий рівень організованості;
4) оснащення наукового пізнання спеціальними засобами.
Таким чином, наукове пізнання- це найбільш цілеспрямоване,
системно-організоване пізнання світа людиною.
Наука являє собою особливу форму суспільної свідомості. Наукове знання відіграє важливу роль у розвитку виробничих сил суспільства. Велику роль займає значення науки в системі духовної культури. У всьому цьому виражається соціальне значення науки. У сучасному суспільстві склалися дві точки зору на роль науки:
-
Сциєнтизм- стверджують, що наука може все і вона є благом для суспільства.
-
Антисциєнтизм- розглядає науку як абсолютне зло, звинувачуючи її у всіх бідах людства.
Ці дві крайнй точки зору дуже однобоко характеризують науку. Насправді, історичний шлях науки дуже важкий, а її досягнення для людини безперечні, проте можливості науки обмежені і вона не завжди має для людини добре значення.
Поняття науки та класифікація наукового знання.
Формування науки як системи знання своєрідного духовного феномену і соціального інституту відбувається близько 16-17 століття. З цього часу наука починає розвиватися самостійно. Вона починає ставати виробничою силою та набуває важливого соціального значення.
Наука- це форма духовної дійсності людей, яка спрямована на виробництво знань про природу, суспільство і про саме пізнання. Наука складається з великої кількості галузей конкретних наук. За предметом та методом розрізнюють:
-
Науки про природу
-
Науки про суспільство
-
Науки про пізнання та мислення
-
Технічні науки
-
Спеціальні науки
-
Математичні науки
Існують і інші критерії класифікації наук. Це залежить від наближення до практики:
-
Фундоментальні- орієнтовані на практику
-
Прикладні- зв’язані з вирішенням практичних проблем
Кожна наука розвивається за власними закономірностями. Серед них: спадкоємність, чергування щодо спокійних і революційних періодів розвитку, взаємодія науки і її методів.
Наука сама вивчає себе за допомогою комплекса дисциплін.
Особливості наукового пізнання (критерії науковості).
Питання критеріїв науковості є традиційним для теорії пізнання. Його постановка пов'язана з прагненням з'ясувати гносеологічну природу наукового знання, що має певну специфіку в порівнянні з численними продуктами пізнання.
Критерії науковості – це правила, за якими проводиться оцінка відповідності або невідповідності певних знань узагальненим гносеологічним уявленням про встановлені стандарти наукового знання.
Особливості наукового пізнання (критерії науковості):
1.Основне завдання наукового пізнання - виявлення об'єктивних законів дійсності: природних, соціальних (суспільних), законів самого пізнання, мислення та ін.
2.Безпосередня мета і вища цінність наукового пізнання - об'єктивна істина, що осягається переважно раціональними засобами і методами, але, зрозуміло, не без участі живого споглядання і позараціональних засобів.
3.Наука більшою мірою, ніж інші форми пізнання, орієнтована на те, щоб бути втіленою на практиці.
4.Наукове пізнання є складним суперечливим процесом відтворення знань, які утворюють цілісну систему понять, що розвивається, теорій, гіпотез, законів та інших ідеальних форм, закріплених в мові - природній або, що характерніше, штучній (математична символіка, хімічні формули).
5.У процесі наукового пізнання застосовуються такі специфічні матеріальні засоби, як прилади, інструменти, так зване «наукове устаткування», використовуються такі ідеальні (духовні) засоби і методи, як сучасна формальна логіка, діалектика, системний, кібернетичний, синергетичний та інші загальнонаукові прийоми і методи. Указані засоби - і матеріальні, і духовні - є предметом дослідження в науці.
6.Для наукового пізнання характерна строга доказовість, обґрунтованість одержаних результатів, достовірність висновків. Водночас існує тут багато гіпотез, припущень, імовірнісних думок.
7.Для науки властива постійна методологічна рефлексія.