Practical_Class_9_P
.docxНа сучасному етапі розвитку германістики можна побачити підвищений інтерес до природи речення у синхронії та дахронї.
Існують дві основні концепції щодо зв’язку між засобами синтаксичної організації складного речення і рівнем когнітивної еволюції, досягнутим певним суспільством. Перша бере до уваги реалізацію поверхневої форми складнопідрядного речення з n-кількістю розгорнутих реченнєвих утворень і семантично прозорим сполучниковим складом. Теоретичним підґрунтям такої концепції слугує положення про те, що високому рівню розвиненості синтаксису відповідає високий рівень розвиненості думки, засвідчений у греко-латинській традиції з її граматикалізованим гіпотаксисом.
Друга концепція ґрунтується на положенні про дворівневу репрезентацію речення у вигляді фонетичної й логічної форм. Теоретично це підкріплюється тезою про існування в мові тільки однієї структурної моделі логічної форми речення, деривати якої є результатом застосовування певних трансформаційних правил.
мов”)
В історичному вивченні проблематики складного речення вітчизняної науки виокремлено два підходи. Перший, формально-зорієнтований, бере до уваги сполучниковий критерій і наявність n-кількості предикативних реченнєвих одиниць з verbum finitum у структурі речення (В. Г. Адмоні, В. А. Бєлошапкова, О. С. Мельничук, О. М. Мороховський). У другому, функціонально-синтаксичному, підході до складних поліпредикативних цілих зараховують речення з n-кількістю пропозитивних одиниць (Г. О. Золотова, І. Р. Вихованець, А. П. Загнітко).
На противагу традиційній, структурна й генеративна теорії користуються формалізованим апаратом дослідницьких процедур.
Правила породження речень, спочатку розроблені генеративною граматикою для сучасних нефлективних мов, у синтаксичній практиці використовуються для аналізу мовних явищ у діахронії.
Застосування трансформаційних правил кореляції фонетичної й логічної форм дозволяє інтерпретувати поверхнево прості речення зі згорнутими пропозитивними структурами і формально складнопідрядні речення з особово-дієслівними підрядними як синтаксичні синоніми.
Поняттєвий і термінологічний апарат складного речення підпорядковано поставленій у реферованій дисертації меті – відтворити процес становлення гіпотаксису в давньогерманських мовах. Це зумовило диференціацію понять “паратаксис” і “координація”, “гіпотаксис” і “субординація” за хронологічним принципом.
Визначення шляхів формування гіпотаксису в давньогерманських мовах IV-XIII ст. передбачає його реконструкцію в прагерманській мові, яка за сукупністю своїх процедур, є цілковито відмінною від реконструкції одиниць фонологічного й морфологічного рівнів.
Початковий період прилягання двох речень (етап 1) супроводжувався намаганням установити більш тісний зв’язок між ними, виражений сполучниками, в тому числі сурядними (етап 2 – паратаксис).
Для західногерманських мов характерне поєднання формально тотожних корелятивних пар (1), у той час як у скандинавських – різноструктурних.
Давньоанглійська стратегія релятивізації, тобто утворення відносного зв’язку, полягає в узгодженні вказівного анафоричного займенника se з позначуваним іменником у числі та роді.
Мовні факти різних структурних рівнів, дібрані з архаїчних пам’яток писемності, свідчать про закоріненість детермінізму в свідомості давніх етносів. Кореляція просторово-образного й логіко-вербального типів мислення, властива германцям досліджуваного періоду, є невід’ємною ознакою ідеології, перехідної між язичництвом і християнством. Утвердження нового типу культури, що ввібрала елементи ритуалізованої діяльності, супроводжувалося посиленням ірраціонального начала у свідомості давніх германців.
Характерним для мови ранніх пам’яток германської писемності є синкретизм засобів вираження модальності й майбутності.
Головною ознакою модальності підрядних речень є її вторинність, залежність від модальності головного речення.
Порівняльно-історичне дослідження синтаксису давньогерманського складнопідрядного речення IV-XIII ст., проведене з урахуванням індивідуальності та гетерохронності його виникнення в різних ареалах, відкриває нові можливості подальшого аналізу шляхів його становлення в середній і новий періоди історії германських мов. Розв’язання основних проблем, пов’язаних з кореляцією зовнішніх і внутрішніх чинників мовного розвитку, пошуком інших ймовірних джерел гіпотаксису, впливу перекладів та копіювання праць античних авторів отримає застосування у наступних наукових розробках, присвячених семантиці синтаксичних одиниць, типології граматичних категорій та механізмів мовного розвитку.
Гипота́ксис (от др.-греч. ὑπο- — под и τάξις — расположение) — способ построения сложного предложения. При гипотаксисе синтаксическая связь, соединяющая простые предложения в составе сложного выражена эксплицитно при помощи союзов, относительных местоимений и других служебных слов.
Парата́ксис (от греч. παράταξις, parátaxis — «выстраивание рядом») — способ построения сложного предложения. При паратаксисе отсутствуют формальные средства связи (союзы, относительные местоимения и др.), позволяющие установить логическое соотношение простых предложений в составе сложного.
Координация (от лат. coordinatio — взаимоупорядочение) — процессы согласования активности мышц тела, направленные на успешное выполнение двигательной задачи. При формировании двигательного навыка происходит видоизменение координации движений, в том числе овладение инерционными характеристиками двигающихся органов.
Субординация- отношения между единицами иерархии; система строгого служебного подчинения младших старшим, нижестоящих вышестоящим и т. п.
Опатив- желательное наклонение; модальность желательности.
Фонетическая форма- Одна из форм слова, которая "оглашает" слово: в устной речиформа слова, представлена комплексом звуков, в письменной речи используются буквы.
Логическая форма, или форма мышления, - это способ связи элементов мысли, ее строение, благодаря которому содержание существует и отражает действительность.
Реконструкция- комплекс приёмов и процедур воссоздания незасвидетельствованных языковых состояний, форм, явлений путём исторического сравнения соответствующих единиц отдельного языка, группы или семьи языков.
РЕИНТЕРПРЕТАЦИЯ - уточнение и изменение смысла и значения первоначально интерпретируемой информации.