Терміни

1. Рабовласництво – перший в історії класовий суспільно-еконо­мічний устрій, що базується на приватній (“античній”) формі власності і експлуатації людини людиною, коли об’єктом привласнення стає сам безпосередній виробник (раб).

2. Рабство патріархальне – пов’язане з натуральним типом господарства (включає в себе і так зване “домашнє рабство”) і характеризується сумісною участю як рабів, так і їхніх власників у трудовому процесі, а також помірним ступенем експлуатації рабів, тому що обсяг їхньої роботи визначався потребами сім’ї рабовласника.

3. Рабство античне (або класичне) – характерне для суспільств з розвинутими товарно-грошовими відносинами, відрізняється більшою ступінню експлуатації раба (праця якого орієнтована на задоволення невизначених потреб ринку) і більшим юридичним закріпленням експропріації особи раба.

4. Раби I типу – раби, труд яких суворо контролювався адміністрацією і які були абсолютно незацікавлені економічно через те, що результати їхньої праці повністю привласнювалися хазяїном.

5. Раби II типу – раби, яким надавалася певна громадянська і господарська самостійність: право володіти рухомим і нерухомим майном (наприклад, земельним наділом), відчужувати його, мати сім’ю, самостійно сплачувати податки. До цього типу відносились раби на пекулії в Римі, ілоти у Спарті, пенести в Фессалії, гімнесії в Аргосі.

6. Поліси – міста-держави, що були формами соціально-економічної і політичної організації суспільства в Стародавній Греції і Стародавній Італії. Поліс включав у себе місто з прилеглими аграрними територіями. Поліс складався із громадян, що мали право на земельну власність і політичні права. Частина населення міста в поліс не входила і не мала громадянських прав (метеки, пріеки, раби, вільновідпущеники).

7. Ергастерії – в Стародавній Греції, Римській імперії і Візантії ремісничі майстерні, що зазвичай використовували рабську працю.

8. Вілла – середній за розміром земельний маєток в стародавньому Римі, що оброблявся працею рабів, вільновідпущеників і колонів.

9. Латифундії – великі земельні володіння римської аристократії, що поділялися на невеликі ділянки (парцели), які надавалися в оренду колонам – дрібним землеробам.

10. Патриції – (походить від pater – батько) – в Стародавньому Римі так спочатку називалось усе корінне населення, що входило в родову общину, складало римський народ і протистояло плебеям; потім ця назва перейшла до родової аристократії.

11. Плебеї – в Стародавньому Римі спочатку вільне населення, що не входило в родову общину і не мало права на користування громадськими землями (ager publicus). Внаслідок тривалої боротьби з патриціями добилися включення у склад римського народу і зрівняння їхніх прав з патриціями.

12. Ілоти – в Спарті землеробська частина населення, що юридично вважалися власністю держави і були закріплені за земельними ділянками спартіатів. Походили з завойованого дорійцями автохтонного населення Мессенії.

13. Колонат – форма виробничих відносин між великим землевласником і безпосереднім виробником – колоном, поширена в Римській імперії, за якої велика земельна власність (латифундія) подрібнювалась на парцели – невеликі наділи, що здавались землеволодільцями в оренду колонам, які поступово прикріплювались до землі.

14. Пекулій – в Стародавньому Римі власність, що виділялась чільником фамілії (сім’ї) в користування її членам (нащадкам, рабам). В більш вузькому значенні – це земельний наділ, що за певних умов відчуження надлишкового продукту на користь її власника передавався у користування рабу.

15. Римське право – система рабовласницького права у Стародавньому Римі, що складалася з приватного права і публічного права і містила в собі чітко розроблену систему норм, що регулювали різні види майнових відносин, речових прав. Римське право дало класичний взірець юридичного регулювання відносин приватної власності і було в подальшому запозичене багатьма країнами Західної Європи.

16. Лікургів устрій – спартанське законодавство, що регулювало функціонування інститутів спартанського суспільства (другої половини ХIХ – початку IX–VIII ст.ст. до Р.Х.). Згідно з законами Лікурга вся земля проголошувалась суспільною власністю і поділялась на сімейні наділи, що оброблялись безправними землеробами-ілотами, вимушеними сплачувати фіксований натуральний податок на користь спартіатів. Лікургів устрій стримував розвиток ремесла і торгівлі, законодавчо обмежував грошовий обіг і участь спартіатів у суспільному виробництві.

17. Кодекс Хаммурапі (XVIII ст. до Р.Х.) – система правових норм, призначених головним чином для царських судів і спрямованих на упорядкування соціально-економічних відносин. Вони були спрямовані на підтримку традиційних соціальних інститутів, общинної власності на землю, обмеження товарно-грошових відносин, лихварства та боргового рабства в інтересах держави, узаконювали орендні відносини та відносини найму.

18. Феодалізм – класовий соціально-економічний устрій, що базується на повній власності класу феодалів на основний засіб виробництва – землю – і особистій (або поземельній) залежності від них класу безпосередніх виробників – селян, які мали одноосібну власність на знаряддя праці і продукцію свого приватного господарства (на землі, що юридично належала феодалу).

19. Романо-германський синтез – процес формування основ західно­європейської цивілізації за часів раннього феодалізму під впливом християнізації всіх сфер життя, успадкування елементів античної культури у поєднанні з розкладом родоплемінного ладу у германських народів. Цей шлях формування феодального суспільства найбільш характерний для ранньої феодальної Франції і Італії.

20. «Салічна правда» – сбірник норм звичаєвого права епохи Меровінгів (6–7 ст.ст.), що містив шкалу штрафів «вергельдів» за вбивство, або заподіяння шкоди різним за соціальним становищем членам франкського суспільства.

21. Аллод (от al – повний, od – володіння) – у германських племен в ранньофеодальних державах Західної Європи земельна ввласність, що підлягала вільному відчуженню.

22. Бенефіційний (від benef і cium –благодіяння) – у період раннього середньовіччя у Західній Європі земельне володіння, що виділялося королем (або крупним феодалом) в пожиттєве користування васалу за умов несення ним військової або адміністративної служби.

23. Сеньйор – в Західній Європі за добу середньовіччя феодальний землевласник (власник сеньйорії), що мав під своєю владою залежних селян. В більш вузькому значенні цей термін означає землевласника, що стояв на чолі групи залежних від нього васалів.

24. Серви – категорія залежних селян у ранній феодальній Франції, нащадки рабів, колонів, літів, що з VIII ст. перебували в особисто спадковій залежності від сеньйора і були обмежені в правах відходу з землі.

25. Посесори – нащадки римських землевласників у франкській державі (VI-VII ст.ст.).

26. Трибутарії – нащадки римських колонів у франкській державі (VI-VII ст.ст.).

27. Сеньйорія – феодальний маєток, що поділявся на домен, де господарював сам землевласник, та селянські наділи, за користування якими селяни відбували панщину, сплачували натуральну або грошову ренту.

28. Манор (від лат. maneo – залишаюсь, проживаю) феодальна вотчина в середньовічній Англії.

29. Віллани – (від лат. villa – помістя) – в феодальній Франції, Італії, Німеччині селяни особисто вільні, але поземельно залежні від феодалів. В середньовічній Англії так називалися кріпаки, які мали від лорда земельний наділ і відбували власними інвентарем і тягловою худобою панщину на користь лорда.

30.Коттери – прошарок спадково-залежних від лордів найбідніших англійських селян, що мали найдрібніші земельні наділи (огороди) або були зовсім безземельними і відбували панщину інвентарем і худобою лорда.

31. Ерли – родова знать в ранньофеодальній Англії (на відміну від рядових членів громад–керлів), що в IX ст. злились із тенами. З XI ст. – титул ерла став тотожним титулу „граф”.

38. Керли – рядові вільні члени селянської громади в ранньо­феодальній Англії, основна маса яких перетворилася в 9–11 ст.ст. у феодально-залежних селян, а верхівка – в дрібних феодалів.

33. Тени – службова верхівка в ранньофеодальній Англії, дружинники короля.

34. Сокмени – особисто вільні селяни в ранньофеодальній Англії, зобов’язані феодалові деякими повинностями. В XV-XVI ст. ст. злилися із фрігольдерами.

35. Фолькленд – наділ, яким громада селян в ранньофеодальній Англії володіла за „народним правом” і який так і не зазнав «алодизації» – розподілу на вільно відчужувані наділи.

36. Бокленди – в Англії з VII ст. королівські дарування землі ерлам, тенам і монастирям з правами збирання доходів, судочинства, стягування штрафів, коли король фактично дарував не землю, а владу над вільними селянами, право імунітету. Право фолькленду на землю при цьому не відмінялось.

37. Феодальна земельна рента – форма вилучення надлишкового продукту з селян на користь феодалів, що на різних ступінях розвитку феодального суспільства була переважно відробітковою (панщина); продуктовою (натуральний оброк) і грошовою.

38. Вергельд – у германських варварських „Правдах” грошова компенсація за вбивство вільної людини, що поступово витіснила кровну помсту.

39. Сокмени – особисто вільні селяни в ранньофеодальній Англії, зобов’язані феодалові лише деякими повинностями.

40. Фригольд – феодальне володіння в середньовічній Англії, спадкове або пожиттєве (могло бути лицарським, селянським, міським, церковним). Фрігольдери – селяни, що були особисто вільні, мали фіксовану ренту, права заповіту і відчуження наділу, а також захисту в королівських судах.

41. Копігольд – основна форма феодально-залежного землекористування в Англії в XV-XVII ст. ст. (найчастіше пожиттєвого). Копігольдери – селяни-користувачі землі, яка належала лорду, що господарювали на ній на основі копії – виписки із протоколу маноріального суду. Вони не мали права захисту в судах, розпорядження наділом і несли суттєві повинності на користь лорда.

42. Коммутація ренти (від лат. commutatio – переміна) – заміна панщини і продуктової ренти грошовим оброком за доби феодалізму.

43. Фогти (нім. Vogt – захисник) – в Німеччині суддя у вотчині монастиря, в ширшому значенні – світські феодали, що виконували захисні, адміністративні і судові функції в землях, що належали Церкві.

44. Лейбагене – особисто залежні селяни в феодальній Німеччині.

45. Грундгольден – поземельно залежні селяни в феодальній Німеччині.

46. Ганза – торгове і політичне об’єднання північно-німецьких міст в XIV-XVI ст. ст. на чолі з Любеком, що здійснювало посередницьку торгівлю між Західною, Північною і Східною частинами Європи.

47. Цех – об’єднання ремісників однієї спеціальності в територіальних межах одного міста в середньовічній Європі.

48. Магдебурзьке право – одна із найбільш відомих систем феодального міського права (склалася в XIII ст. в німецькому місті Магдебург), що юридично закріплювала права і свободи городян, їхнє право на самоврядування.

49. Майстер цеховий – дрібний, економічно самостійний виробник – ремісник у середньовічну добу, повноправний член цеху, що працював у власній майстерні, маючи підмайстрів і учнів.

50. Підмайстер – у середньовічних цехах ремісник, що пройшов строк учнівства і працював у майстра по найму декілька років, після чого склавши іспит сам ставав майстром. В XV-XVI столітті починає поширюватись категорія «довічних підмайстрів».

51. Партачі – підмайстри, що не здобули офіційно прав цехових майстрів, але нелегально виробляли ремісничу продукцію і реалізовували її. Зазнаючи переслідувань з боку офіційної цехової ієрархії, нерідко знаходили підтримку у феодалів.

52. Патриціат – вищий, найбільш заможний і привілейований прошарок населення середньовічних західноєвропейських міст, що складався з купців, лихварів, міських землевласників і т.ін.: і найчастіше захоплював владу в містах після набуття ними самоврядування.

53. Комунальні революції – в XI-XIII ст. ст. рух громад проти феодалів, спрямований на здобуття прав самоврядування.

54. Лівантійська торгівля – міжнародний транзит, що зв’язував міста Західної Європи через італійські міста-республіки і Візантію з ринками країн Середньої Азії і Далекого Сходу. Криза Лівантійської торгівлі, що настала у 1453 р. у зв’язку із захопленням турками Константинополя, дала поштовх Великим географічним відкриттям.

55. Шедевр – екзаменаційний ремісничий витвір, що його повинен був виконати підмайстер із свого матеріалу для здобуття звання цехового майстра.

56. Шампанські ярмарки – в XII-XIII ст. ст. великі ярмарки, що тривали майже цілий рік у французькій провінції Шампань, де зустрічалися товаропотоки Ганзейської і Лівантійської торгівлі.

57. Монархія абсолютна – держава, чільником якої є монарх, чия влада не є обмеженою конституцією і парламентом. Історично ця форма правління була найбільш характерна для рабовласницького і феодального устрою, хоча й може виходити за хронологічні межі цих епох.

58. «Революція цін» – один з суттєвих наслідків Великих географічних відкриттів, коли приплив золота в Європу (особливо в Іспанію, Португалію і Англію) призвів до значного росту цін (в Іспанії і Португалії – в 5 разів, в Англії – в 4 рази, в середньому по Європі в 2–3 рази) від чого виграли товаровиробники – мануфактуристи і селяни і програли отримувачі фіксованих рентних і орендних платежів – поміщики, що змушені були перебудовувати на капіталістичний лад свої помістя (англійські джентрі), або емігрувати в колонії (іспанські конкістадори).

59. Первісне нагромадження капіталу – процес відділення безпосереднього виробника (селянина, ремісника) від засобів виробництва (насамперед, землі) які зосереджуються в руках небагатьох членів суспільства, де перетворюються на капітал, а маса особисто вільних, але позбавлених засобів виробництва (і існування) виробників вимушена продавати власну роботу силу і перетворюється таким чином на клас найманих робітників.

60. «Огороджування» – масовий сгін англійських селян-копігольдерів з орендованих ними земель, що були власністю лордів, який набув поширення в XVI столітті і був зумовлений капіталістичною перебудовою поміщицьких господарств, їхньою переорієнтацією на виробництво товарної вовни.

61. Секуляризація земель – конфіскація церковних земель державою, зокрема, скасування монастирськгго землеволодіння в Англії королем Генріхом VIII Тюдором в ході Реформації XVI ст.

62. Протекціонізм – економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції, що реалізується шляхом фінансового заохочення вітчизняної промисловості, стимулювання експорту і обмеження імпорту за допомогою високих ввізних мит.

63. Фрітредерство – (від англ. free trade – вільна торгівля) – напрямок в економічній теорії і політиці промислової буржуазії, що виник в останній третині XVIII ст. у Великій Британії, основними принципами якого були – вимога свободи торгівлі (зокрема низьких мит) і невтручання держави у приватно-підприємницьку діяльність.

64. Проста кооперація – перша стадія розвитку капіталістичного виробництва, що передувала мануфактурі, форма усуспільнення праці, коли капіталіст експлуатує ручну працю значної кількості найманих робітників, які виконують однорідну роботу.

65. Мануфактура (від латинського manus – рука, factura – виготовлення) капіталістичне підприємство, що засноване на роздподілі праці і ручній ремісничій техніці (середина XVI – кінець XVIII ст. ст. – в Західній Європі; 2 пол. XVII – перша половина XIX ст.ст. – в Україні).

66. «Криваве законодавство» – назва жорстоких законів, прийнятих в Англії в кінці XVІ – на початку XVIІ ст. ст. і спрямованих проти жербраків і селян, експроприйованих в ході «огороджувань».

67. Алькабала – податок на торгові угоди в Іспанії і її колоніях (XII ст. – 1845 р.). Введення алькабали в Нідерландах (1571 р.) послугувало одним із найсильніших поштовхів до загального повтсання 1572 р. на півночі країни проти Іспанської імперії.

68. Промисловий переворот – якісний перехід від мануфактури, що базується на розподілі ручної праці до фабрики, заснованої на використанні системи машин.

69. Луддити – учасники перших стихійних виступів проти застосування машин і посилення капіталістичної експлуатації в ході промислового перевороту у Великій Британії (кінець XVIII – початок XIX ст. ст.).

70. Чартизм – перший масовий, політично оформлений революційний рух пролетаріату у Великій Британії в 1830–1850 рр.

71. Роботні будинки – англійські притулки для жебраків (XVII –XIX ст.ст.) з важкими умовами життя і праці, куди згідно з англійськими законами примусово поміщалися всі жебракуючі.

72. Навігаційний акт Кромвеля – виданий в Англії в 1651 р. документ, що забороняв каботажне плавання іноземних кораблів між англійськими портами, давав змогу іноземним купцям постачати в Англію лише товари своєї країни і підтверджував монополію англійських комерсантів на торгівлю з колоніями Англії. Направлений проти Голандії.

73. Юнкерство – німецькі великі землеволодільці із дворян, що користувалися величезним впливом в сільськогосподарському секторі і в німецькій державі взагалі. У другій половині XIX ст. стали ділити політичний вплив із буржуазією, а в своїх помістях все більше застосовували капіталістичні методи господарювання.

74. Митний союз – угода двох або декількох держав про скасування між ними митних бар’єрів і формування території з єдиним митним тарифом. Товари учасників митного союзу ввозяться на територію учасників без мит.

75. «Пруський шлях» розвитку капіталізму в сільському господарстві – еволюційне «вростання» села в капіталістичні відносини при збереженні великого поміщицького землеволодіння, виділенні невеликої кількості міцних селянських господарств та зубожінні і обезземеленні значної частини селянства, перетворенні найбідніших селян на батраків.

76. Гроссбауери – найбільш заможна частка німецького селянства, що наряду із юнкерами володіла у XVIII – першій половині XX ст. ст. значною частиною орних земель Німеччини.

77. Скваттерство (від англ. sguat – оселятися самовільно на чужій землі) – захват фермерами вільних земель, що набув особливих масштабів у XVII ст. на Північному Заході США, а також Австралії.

78. Сервенти – білі раби, найбідніші і найбезправніші переселенці з Європи до Північної Америки в XVII – XVIII ст.ст. За право переїзду до Америки на певний час ставали рабами (діти – на 72 місяці, дорослі – на 36 місяців).

79. Квінт-рента – четверта частина врожаю, яку віддавали орендатори землі в центральних колоніях Північної Америки латифундістам.

80. Фермер – в капіталістичних країнах власник приватного господарства, який господарює на власній землі.

81. Гомстед-акт – прийнятий в 1862 р. в США в ході Громадянської війни закон, що надавав кожному американському громадянину право на отримання (за умови сплати незначного мита) земельної ділянки у 180 акрів (65 га) – гомстеда, який через певний час особистого господарювання на цій землі переходив у його приватну власність.

82. «Американський» шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві – передбачає швидкий розвиток капіталістичних відносин в аграрному секторі на основі формування високотоварного фермерського господарства (на власній землі фермера) при відсутності поміщицького землеволодіння, а отже – і рентних платежів селян на користь великих землевласників.

83. Фінансові групи – конкретні форми прояву фінансової олігархії, що створюються на основі зрощування промислових і банківських монополій під контролем найпотужніших з них.

84. Трест – форма монополістичного об’єднання, в рамках якого його учасники втрачають виробничу, комерційну, а нерідко і юридичну самостійність. Реальна влада в трестах зосереджується в руках правління, або головної компанії.

85. Картель – форма монополістичного об’єднання, учасники якого заключають угоду про регулювання обсягів виробництва, умов збуту продукції, найму робочої сили в цілях вилучення монопольних прибутків, але зберігають комерційну і виробничу самостійність.

86. Синдикат – форма монополістичного об’єднання, при якій розподіл замовлень, закупки сировини і реалізація виробленої продукції здійснюються через єдину контору. Учасники синдикату зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

87. Концерн – одна з складних форм монополістичних об’єднань, що включає підприємства промисловості, транспорту, торгівлі і банківської сфери, учасники якого зберігають формальну самостійність, але підкоряються контролю з боку фінансових магнатів, що його очолюють.

88. Контрибуція – платежі, що накладаються на переможену державу на користь держави-переможниці (сучасним міжнародним правом заборонена).

89. Репарації – в міжнародному праві форма міжнародно-правової відповідальності, що полягає у відшкоджуванні державою скоєних нею збитків в грошовій, чи іншій формі. Виплата репарацій зазвичай передбачається при укладанні мирних угод.

90. Індустріалізація – процес створення крупного машинного виробництва в усіх галузях народного господарства і, насамперед, в промисловості.

91. «Новий курс» – система заходів уряду президента США Франкліна Рузвельта в 1933–1938 рр. для ліквідації наслідків економічної кризи 1929–1933 рр., в рамках якої посилення державного регулювання капіталістичної економіки поєднувалося з певними реформами в соціальній сфері.

92. «Мейдзі ісін» (япон. – оновлення, реставрація Мейдзі) – незавершена буржуазна революція 1867–1868 рр. в Японії, яка скасувала владу сегунів з дому Токугава і відновила владу імператорів в особі Муцухіто, уряд якого ініціював індустріалізацію і буржуазну модернізацію соціально-економічного устрою Японії при збереженні багатьох феодальних традицій.

93. Дайме – князі у феодальній Японії, чия політична і економічна влада в провінціях була підірвана в ході перетворень «Мейдзі».

94. Самураї – (від япон. «самурау» – служити) – у феодальній Японії: 1) в широкому значенні – світські феодали; 2) у вузькому (і найбільш поширеному) значенні – військово-феодальний стан дрібних дворян.

95. Сегунат – уряд сегунів (військово-феодальних правителів Японії в 1192–1867 рр.), при якому імператорська династія була позбавлена реальної влади.

96. Дзайбацу – назва монополій і кланових угруповань фінансової олігархії Японії до її поразки у другій світовій війні.

97. Система «по життєвого» найму в Японії – звичаєва традиція, згідно з якою людина працює на фірмі, як правило, до виходу на пенсію, або до смерті, будучи пов’язаною з її адміністрацією і колективом мережею не тільки економічних, але й побутових, культурних та ін. відносин.

98. Програма «Доджа і Шоупа» – програма фінансової стабілізації японської економіки, впроваджена американською окупаційною адміністрацією в рамках започаткованого з 1949 р. так званого «зворотнього курсу» США щодо Японії.

99. Аріїзація власності – політика конфіскації економічних активів, що належали особам єврейської національності, яку проводив гітлерівський уряд з кінця 1930-х років.

100. Програма Гінденбурга – застосовувана в Німеччині з 1916 р. по 1918 р. програма державного регулювання економіки, яка передбачала обов’язкову трудову повинність, прямі інвестиції держави у промисловість і транспорт, примусове переміщення робочої сили, обов’язкові поставки сільськогосподарської продукції за твердими цінами (продрозкладка) і т.п.

101. МЕФО – створена нацистами корпорація, яка оплачувала поставки продукції для переозброєння німецької армії до квітня 1938 року так званими МЕФО-векселями, що гарантувалися Рейхсбанком, але не мали реального матеріального забезпечення.

102. План Дауеса – пом’якшений план вилучення з Германії репарацій на користь країн-переможниць у першій світовій війні, який передбачав і певні зовнішні інвестиції ( в основному американські) в німецьку економіку. Діяв з 1924 по 1929 рр.

103. План Юнга – план реструктуризації репараційних виплат Німеччини на користь країн-переможниць у другій світовій війні, що діяв з 1929 по 1931 рр.

104. «Трудовий фронт» – нацистська організація, сформована замість ліквідованих профспілок, що примусово об’єднувала трудящих Німеччини, позбавлених можливості відстоювати свої права на фоні всевладдя держави і адміністрації підприємств.

105. Реконверсія – переведення економіки країни після закінчення війни на виробництво цивільної продукції.

106. Стагфляція – аномальна поведінка цін під час криз надвиробництва – їхнє зростання на фоні накопичення товарних надлишків, що спостерігалося під час криз 1957–1958рр., 1974–1975рр.

107. «План Маршалла» – план фінансової допомоги з боку США країнам Західної Європі і Турції, що постраждали під час другої світової війни, який охоплював 16 країн і діяв на протязі 1948–1952 рр.

108. Аграрні кризи – економічні кризи надвиробництва в сільському господарстві, що проявляються в зростанні нереалізованих надлишків сільгосптоварів, падінні цін, скороченні обсягів виробництва, розоренні дрібних і середніх виробників, зростанні безробіття.

109. Структурні кризи – енергетична, сировинна, продовольча, фінансова – глибокі диспропорції в галузевій структурі народного господарства провідних індустріальних країн, що проявилися в 1970-х–1980-х роках і дали поштовх для глибокої перебудови структури народного господарства країн Заходу на користь наукомістких виробництв.

110. Привласнююче господарство – господарство первіснообщинної доби, що базувалося на збиральництві і полюванні.

111. Відтворювальне господарство – господарство, що характеризується активним втручанням людини в природні процеси, яке виникло після доместикації людиної рослин і тварин при переході до штучної обробки грунту.

112. Цивілізація (в системі А. Тойнбі) – неповторна єдність декількох народів, об’єднаних навколо спільних релігійних цінностей і культурних рис «активною меншиною», яка проходить фази зародження, розвитку, надлому і занепаду.